Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 жовтня, 2013   ▪   Олександр Пагіря   ▪   Версія для друку

Екс-міністр оборони Литви Раса Юкнявічене: «Литовську армію на початку 1990-х ми відновлювали з нуля, з чистого аркуша»

Колишній міністр оборони Литви Раса Юкнявічене – одна з небагатьох жінок у світі, які очолювали найбільш чоловіче відомство.
Матеріал друкованого видання
№ 41 (309)
від 10 жовтня, 2013
Екс-міністр оборони Литви Раса Юкнявічене: «Литовську армію на початку 1990-х ми відновлювали з нуля, з чистого аркуша»

Підписант Акта про відновлення литовської державності (11 березня 1990 року), довгий час вона залишається переконаною прихильницею євроатлантичної інтеграції. Вважає, що для пострадянських країн це єдиний шлях гарантування безпеки в умовах нового геополітичного порядку. Тиждень поспілкувався з пані Юкнявічене про реформування литовської армії та безпекові виклики в нашому регіоні.

У. Т.: Уже багато років ви відповідаєте за співробітництво між Литвою і НАТО. Чому офіційному Вільнюсові таким важливим бачився вступ до Північноатлантичного Альянсу в 2004 році?

– Для нас це було цілком очевидним від початку, з огляду на уроки минулого, коли Литва як нейтральна держава у 1940-му втратила незалежність. Ми збагнули, що для нас як маленької країни дуже важливо стати частиною глобальної системи безпеки та членом найуспішнішого оборонного об’єднання у світовій історії, яке відстоює демократичні цінності. Зокрема, це був мій персональний вибір: 1996 року, ставши депутатом парламенту, я зрозуміла, що без цього безпекового фундаменту не буде можливостей для всебічного розвитку нашої держави. Погляньмо на Корейський півострів – і побачимо, що означає для Південної Кореї безпека, пов’язана зі Сполученими Штатами, хоча вона і не є членом НАТО. А в Європі існують НАТО і ЄС. Часом запитують, що з них для нас важливіше. Це те саме, що поцікавитися, кого ви любите більше: матір чи батька. Обидва об’єднання як євроатлантична сім’я є дуже важливим елементом нашої національної безпеки. Ось чому я обрала спеціалізацію нацбезпеки та оборони й чому ми зробили так багато, щоб переконати суспільство та політиків бути єдиними в рішенні щодо вступу до НАТО. Звичайно, в нас є дискусії з цього приводу і люди, які проти членства Литви в Альянсі. І нам було не так легко, але ми зробили це, бо насамперед зрозуміли, що то наш дім.

У. Т.: Віктор Янукович, щойно прийшовши до влади, за­явив про відмову України від прагнення до набуття членства у НАТО. Тепер, з огляду на короткотермінові інтереси, він намагається наблизитися до ЄС способом підписання Угоди про асоціацію та зону вільної торгівлі. Наскільки у випадку Литви були пов’язані між собою процеси європейської та атлантичної інтеграції?

– Це, звісно, справа вибору кожної країни. Але розглядаймо питання в комплексі. НАТО – основа нашої національної безпеки, а ЄС – швидше інструмент «м’якої безпеки» (енергетичної, економічної, інноваційної), бо ж армія не є сьогодні єдиним засобом гарантування останньої. Інтеграції до ЄС та Альянсу допов­нюють одна одну, особливо у нашій геополітичній ситуації, адже Литва й Україна перебувають у спільному міжнародному полі. Звичайно, це дуже пов’язано з російськими інтересами. На жаль. І я сподіваюся, що згодом ви передумаєте стосовно майбутнього відносин України з НАТО. Концентрація уваги офіційного Києва на Угоді про асоціацію з ЄС є дуже розумною стратегією, однак співпраця з Альянсом у межах доктрини «розумної оборони», як-от проведення спільних навчань українських та натовських військ, також демонструє певний успіх у поступовому русі в двосторонніх відносинах. В Україні, як і в Литві, спостерігається великий натиск російської пропаганди та різних інструментів «м’якої сили», це не секрет. Історія ніколи не закінчується.

У. Т.: Яких змін зазнали Збройні сили та Міністерство оборони Литви після вступу до НАТО?

– Під час радянської окупації в 1940 році наші Збройні сили були цілковито знищені. Литовську армію на початку 1990-х ми відновлювали з нуля, з чистого аркуша. Відомо, що спорудити новий будинок інколи легше, ніж відремонтувати старий, радянський. Від самого початку, ще до вступу в НАТО ми намагалися застосувати найкращий західний досвід і запровадити його стандарти в Збройних силах. Тому членство в Альянсі не стало драматичним поворотом. Литовська армія на той час відповідала цим нормам і ми швидко інтегрувалися в євроатлантичні структури. Сьогодні Литва бере участь у міжнародних військових операціях НАТО. Її сухопутні війська разом із латвійськими та естонськими входять до складу багатонаціональних сил «Північний Схід» і проводять спільні навчання з іншими партнерами по блоку. Альянс не має своїх окремих збройних сил, він потужний настільки, наскільки потужні армії країн, які до нього входять.

У. Т.: Чи існує сьогодні спільний голос трьох країн Балтії в міжнародній безпековій політиці, і коли так, то на що він спрямований?

– Так, він існує. Скажу відверто, деякі заходи РФ сприяли нашій єдності на міжнародній арені, особливо у сфері безпеки. За чотири роки мого перебування на чолі Міністерства оборони ми навіть змінили спосіб взаємодії: з кооперації на інтеграцію. Обговорюємо спільні державні закупівлі в оборонному секторі, спів­працюємо зі скандинавами в ме­­жах проектів Nordefco (оборонне об’єднання п’яти держав: Данії, Ісландії, Норвегії, Фінляндії та Швеції. – Ред.). Північні країни – також дуже важливий вектор нашої безпекової та оборонної політики. Отже, йдеться не тільки про взаємодію між Вільнюсом, Ригою і Талліном, а й про ширше нордично-балтійське співробітництво.

У. Т.: Владімір Путін проголосив масштабний план реорганізації та переозброєння російських військ до 2020 року. Як литовський істеблішмент оцінює загрози та виклики з боку РФ?

– На жаль, ми досі мусимо говорити про Росію як про проблему й виклик для нашої безпеки. Не хотіла б заводити мову про це, одначе такою є реальність. Реформи важливі для збройних сил будь-якої держави, і я думаю, що армія РФ їх конче потребує з огляду на кількість своїх проблем. Однак ці перетворення здійснюються на дуже дивних напрямках: один із них південний, кавказький, а другий західний. Литва, Латвія та Естонія нічим не загрожують Росії, НАТО не трактує Москву як ворога й активно співпрацює з нею на партнерських засадах, однак від 2007 року ми спостерігаємо нову стратегію в реформуванні оборонної галузі Ро­­сії. Остання модернізує свої військово-повітряні сили дуже близько до нашого кордону, зок­рема в Калінінграді. Це турбує не тільки нас, а й держави, які не входять до Альянсу, наприклад Швецію. В цій країні сьогодні відбуваються запеклі дебати на тему оборони. Водночас це допомагає нам у спілкуванні з партнерами по НАТО, плануванні його стратегії оборони та військових навчань у Балтійському регіоні. Адже всі розуміють, що це не жарт із боку Кремля. Зенітно-ракетний комплекс но­­вої дії С-400 («Триумф»), опера­тивно-тактичні комплекси «Искандер», часті польоти російсь­ких винищувачів у балтійському повітряному просторі – все це бачиться дуже показовим. Чому РФ так чинить? Не маю відповіді. Очевидно, нерозумно витрачати стільки грошей на мілітаризацію в Балтійському регіоні, де ми можемо створити демілітаризовану зону й розвивати свої економіки. Це суперечить нашому розумінню стратегії оборони в районі Балтійського моря, утім, сподіваємося, що не призведе до воєнних конфліктів.

У. Т.: Під час фінансової кризи багато країн зменшують оборонні бюджети. Яка ситуація з цим у Литві?

– На жаль, нам теж довелось його урізати. І це був головний біль для мене, коли я очолювала міністерство. Але торік ми підписали угоду між політичними партіями в парламенті стосовно відновлення економіки, що крім іншого передбачає поступове збільшення видатків на оборону принаймні до 1% ВВП. Це було дуже розумне рішення, адже ми не можемо бути однією зі слабких ланок ланцюга. Урізання оборонних бюджетів є сьогодні одним із найбільших викликів для НАТО, особливо коли враховувати прірву між витратами США та європейських країн на потреби Альянсу (більш ніж 70% припадає саме на Америку). Безперечно, європейці мають зробити більший внесок у спільний натовський бюджет та військову активність.

У. Т.: Чи співпрацює Литва з Україною в безпековому та оборонному секторі?

– У 2009 році ми спільно з тодішнім міністром оборони По­­льщі Боґданом Кліхом започатковували проект співпраці з Україною, що передбачав створення в межах НАТО литовсько-польсь­­ко-української військової бригади. Однак зміна урядів у вашій країні не дала змоги реалізувати його тоді, хоча, як мені відомо, угода зараз перебуває на фінальній стадії обговорення. Вона має дати відповідь на виклики, які виникають у нашому регіоні. Ідеться насамперед про проведення спільних бойових на­­в­чань. Окрім того, об’єднані війська зможуть діяти разом, наприклад, у подоланні техногенних катастроф і спільних операціях із ЄС та ООН.

Біографічна нота:
Раса Юкнявічене – литовський політик, депутат Сейму Литовської Республіки від 1996 року, член Комітету національної безпеки та оборони, заступник голови делегації Сейму в Парламентській асамблеї НАТО, міністр оборони Литви (2008–2012). Була помічником спікера Сейму та головою комісії у справах НАТО (1999–2000). Від 1999-го заступник голови консервативної партії «Союз віт­чизни»


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як Росія перекручувала і приховувала інформацію про злочини комуністичного режиму в 1930-их роках на Заході? Чому їй вірили? І чому ті ж механізми працюють сьогодні?
    22 лютого, Анна Корбут
  • У вівторок, 21 лютого, світові та українські ЗМІ поширили гучну новину: Вищий земельний суд Відня дозволив екстрадицію українського олігарха Дмитра Фірташа до США. Однак, як виявилося, це рішення ще навіть не початок кінця цієї гучної справи.
    22 лютого, Ольга Ворожбит
  • Приглядаючись до нового американського лідера, французи з острахом впізнають своє можливе близьке майбутнє.
    22 лютого, Алла Лазарева
  • Напередодні чергової річниці розстрілу активістів Майдану та втечі Януковича, що послідувала услід за цим, в Україні за традицією знову пожвавилися розмови про нову революцію. При цьому одні заговорили про це зі страхом, а інші з надією.
    22 лютого, Денис Казанський
  • Літературна спільнота дізналася від «модернізованого» журі Національної премії ім’я лауреату 2017 року
    21 лютого, Олена Кухар
  • Другий рік поспіль роковини розстрілів Небесної сотні перетворюються на неабиякий привід для піару із обов’язковими закликами знову вийти на Майдан, аби звалити «злочинну владу».
    21 лютого, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено