Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
17 жовтня, 2013   ▪   Тиждень   ▪   Версія для друку

Квадратне котити, а кругле нести

Опитані Тижнем військові про абсурд і вбогість буднів української армії
Матеріал друкованого видання
№ 41 (309)
від 10 жовтня, 2013
Квадратне котити, а кругле нести

За роки незалежності українська армія за своєю сутністю так і лишилася радянською: корумпованою, неефективною, побудованою на нестатутних відносинах та зневазі до людини. Тиждень поспілкувався з кількома українськими військовими, колишніми та нинішніми. Їхні невигадані історії свідчать про те, що суспільство навіть не починало шукати інші сенси функціонування армії, ніж відтворення автоматизмів упокорення власних громадян і контролю над ними.

Микола Смірнов, сержант: «У нашій армії людина стає звіром»

Армія – це жахіття. Після призову я потрапив до військового навчального комплексу в місті Золочів, В/Ч 3007. Комплекс був переповнений – він розрахований на 1500 осіб, а нас було 2500. Були проблеми з розміщенням, у першу ніч ми спали на підлозі.

Фірмовою стравою тут була квашена капуста, замочена в окропі. Як я дізнався згодом у нарядах на їдальні, її чавлять ногами солдати. «Зберігається» вона у величезній ямі, в яку військові можуть і справити малу потребу, і недопалок кинути. А потім капусту засипають у каструлі й заливають кип’яченою водою – такий от борщ.

Читайте також: Хто нас захистить? Українську армію лише гроші вже не врятують

Була в навчальному комплексі й дідівщина. За півроку мого перебування там загинули 12 осіб. Декого просто забивали. Інші не витримували тиску й стрибали з величезної труби димаря котельні.
Окрема тема – медичне обслуговування. Звернутися до стоматолога дуже важко – «діди» переконані, що ти просто ухиляєшся від служби… Це дуже ганебно. Тебе принижують, мовляв, ось усі служать, а ти хочеш «закосити». З тебе знущаються, налаштовують проти тебе призов. А коли ти зрештою все ж таки добираєшся до кабінету стоматолога, нерви тобі видаляють старезними бормашинами без жодного наркозу. Якась коновальня.

Якось один з хлопців вкрав ніж-багнет. Не знаю навіщо… Але в результаті нашу роту змусили бігати у протигазах. У двох хлопців через це були інсульти. Їх просто відрахували, списали…
Після закінчення навчального комплексу я потрапив до військової частини в Сумах, 3051, у першу спецроту конвою. Там теж була дідівщина. І тяжка служба – постійно зі зброєю, з ув’язненими, рецидивістами, які не раз убивали людей. Набої, які ми отримували, йдучи в караул, були іржаві. Наша частина за тривогою піднімалася за умови втечі зеків із СІЗО або колонії… Але, відверто кажучи, не змогла б їм дати відсіч. Нашу частину здатні захопити кілька озброєних людей без будь-яких питань. Вважаю, що українська армія небоєздатна.

Чесно кажучи, і людина в нашій армії перестає бути людиною. Стає звіром, який ненавидить молодий призов, намагається відігратися на ньому за ті знущання, які пережив сам за час служби. Але ти звикаєш до цієї системи, тобі починають подобатися контроль, можливість керувати кимось.

Я не був винятком: мені навіть стала подобатися військова служба. Хотів залишитися в армії. Однак на додачу до всього там неабиякі проблеми із забезпеченням житлом і надто мала заробітна плата. Наявний приклад: старший прапорщик нашої роти і його дружина, яка працювала в їдальні. Маючи двох дітей, вони все життя, рік за роком, переїжджають з одного гуртожитку в інший. Коли я допомагав їм із переїздом, побачив умови, у яких ті живуть. Це жахливо і безперспективно.

Василь, старший лейтенант: «Система прогнила повністю»

Я вчився у військовому виші. Вже там дізнався, скільки коштує звання генерала. Сьогодні це $150 тис. Віддав таку суму – і завтра я генерал, серйозно. Платити в армії треба за вступ до вишу, потім щоб взяли на роботу, потім за звання. Усе життя платиш…

Щоб поповнити лави курсантів, потрібно $5–9 тис. Це при тому, що їх використовують як безплатну робочу силу. Куди пошлють – там і працюватимуть задарма. Або ось, приміром, усі курсанти Академії пожежної безпеки записані в Партію регіонів. Усі! Добровільно-примусово.

Щоб потім, після вишу, потрапити на роботу в хороше місце, потрібно ще $1–2 тис., інколи $3 тис. Звання до капітана отримувати можна, в принципі, без грошей. А за те, щоб називатися майором, уже доведеться викласти близько $300. Просто влаштуватися звичайним сержантом у частину – від $500.

Зарплати в армії невеликі. Утім, ті, хто влаштувався на хороші посади, мають тут чимало корупційних можливостей… Живуть вони добре. Хто на гірших – підроб­ляють, як можуть. Таксують, наприклад.

Багато людей, які раніше мріяли бути військовими, страшенно розчаровуються. Хтось звільняється і шукає роботу в приватних фірмах, зокрема охоронних. Дехто служить, чекає на зміни. І потім звільняється, не дочекавшись.

У мене батько полковник. Він ніколи ні за що не платив. Але він унікальний. За все своє життя, будучи на керівних посадах, не взяв жодного хабара. Кілька років тому не витримав і пішов з армії – сказав, що система прогнила повністю.  

Капітан запасу Андрій М., військовий перекладач: «Армія імітує службу, держава імітує платню»

Я закінчив військовий факультет КНУ імені Шевченка, відділення для військових перекладачів, а потім іще майже п’ять років відслужив у частині. Жодних ілюзій щодо нашої армії ніколи не мав. Остаточно зрозумів, що мені там немає місця, коли до мене підійшов полковник і попросив вирізати рівносторонній квадрат. На мої слова, що, мовляв, усі квадрати є такими, той заявив, що у кожного своє розуміння квадрата. Ну в армії завжди так: квадратне котити, кругле нести.

Умови у вітчизняній армії жалюгідні. Приміром, суп у навчальному центрі «Десна» – це завжди була коричнева юшка, і коли хтось із курсантів виловлював там картоплину, то вважалося, що він виграв суперприз. Тому ми купували «Мівіну» зі смаком м’яса. Жартували: додай приправу «м’ясо» в м’ясо – і тоді у м’яса буде нарешті смак м’яса.

За тиждень до розподілу в частини я зламав ногу, тому жодним чином не міг на нього вплинути. Мені запропонували йти працювати до піхотної частини, що вважається найгіршим варіантом у наших колах, або частини, спеціалізованої на радіоелектронній боротьбі. Відповідно майже постійно займався не своєю прямою роботою, тобто не перекладом. Отож за чотири роки вісім місяців служби переклав від сили сторінок 30. Принцип «хто на що вчився» в нашій армії неактуальний.

Загалом вона перетворилася на місце, де кожен просто шукає вигоду й намагається урвати свій кусень. Вищий командний склад у нас гониться виключно за якомога більшою вислугою літ заради пенсії. У Генеральному штабі на одного лейтенанта три полковники, які щосили тримаються за свої місця.

В українському війську дуже відчувається радянський спадок, особливо якщо говорити про офіцерський склад старшого віку. Вони всі жорсткі уставники. Непогані фахівці у своїй конкретній царині, але в усьому іншому абсолютно дрімучі. Їхній девіз – «безобразно, но единообразно». Їм вигідна дідівщина, бо це реально простіше: покликати «діда», сказати йому щось зробити, той напружить «духів» – і все буде зроб­лено.

Говорити про якусь людяність в українській армії смішно. Дідівщина ме­­не особисто зачепила один раз, адже я все-таки був курсантом, тобто майбутнім офіцером. Але якось після першого курсу на чергових зборах потрапив у госпіталь з ангіною; до речі, мало не помер, бо, коли прибули ввечері в частину, мене заборонили класти до госпіталю, як і не дозволили залишитися в Києві на лікування. І там була традиція: під час вечірнього огляду «духи» мали вставати, а «черпаки» та «діди» сиділи. Але я погано почувався і не встав. Після відбою до мене підійшов старшина і спитав, хто я такий, щоб не вставати.
Я відповів, що, мовляв, тут усі в однаковій формі і я не збираюся цього дотримуватися. Після розборок у душовій, коли з’ясувалося, що я взагалі курсант, питання було зняте. Як на мене, нестатутні відносини в нашій армії може знищити виключно контрактна система, коли люди приходять працювати від дев’ятої до шостої і їм немає сенсу пресингувати когось іншого, а той інший, окрім усього, має право послати узурпатора на три літери. Інша річ, що як платять, так і служать – із зарплатою тисяча гривень така армія імітує службу, як держава імітує нормальну платню. І служити йдуть переважно хлопці із села, яких це влаштовує – отримувати безкоштовні харчі й одяг, якісь гроші на цигарки та алкоголь, а потім піти працювати в міліцію.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено