Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 вересня, 2013   ▪   Мілан Лєліч   ▪   Версія для друку

Малоросійський «Репортер»: «жива журналістика» про стриптиз та Сталіна

Вихід журналу «Вести. Репортер» - ґрунтовна спроба вплинути на освічену міську публіку. З виразним «великорусскім» присмаком.
Малоросійський «Репортер»: «жива журналістика» про стриптиз та Сталіна

З ким з державних діячів минулого можна порівняти голову міністерства внутрішніх справ України Віталія Захарченка? Виявляється, з Петром Столипіним. Саме таку паралель черговий стартап ринку друкованих ЗМІ «Вести. Репортер» проводить на початку одної з головних тем свого першого номеру – про ситуацію в українській міліції та методи її реформування.

Втім, ще до виходу першого числа головний редактор «Репортера» Іскандер Хісамов розповідав профільним медійним виданням, що його підлеглі працюватимуть «на стику публіцистики та літератури». Окреслена головредом місія – «повернути українському читачу живу журналістику» та працювати «в жанрі вивчення людини».

Читайте також: Не сімейний "Взгляд"

Окреслене завдання, подавати серйозні теми через реальні життєві історії «маленьких» українців», «Репортер» частково виконав. Принаймні, матеріали про стриптиз-клуби та проституцію в них (журналістка видання пройшла підготовчі курси в одному зі столичних стрип-клубів та зібрала цілий букет історій тамтешніх працівниць) і вищезгадана тема про міліцію (автор виписала яскраві типажі вітчизняних правоохоронців, показавши, як вони живуть і які цінності мають) читаються легко і дають уявлення про суть проблеми. Анонімність переважної більшості героїв статей поясняється легко – ані дівчата-стриптизерки, ані міліціянти-корупціонери не дозволили би публікацію своїх прізвищ та фото жодному репортеру.

Але закінчується розлога тема про міліцію досить дивно – редакційним (без зазначення автора) матеріалом про те, що в реформуванні правоохоронних органів Україна має брати приклад з Росії. «В цілому, поступові зміни на краще в російській поліції мають місце», - робить вкрай спірний висновок видання. В наступних матеріалах російська нота в «Репортері» звучить дедалі лункіше і підкреслюється дрібним, але характерним «НА Україні».

Читайте також: Хто створив маніпулятивну систему ЗМІ?

Найочевидніша причина – «Вести. Репортер» виходить за ліцензією «Русского репортера», передруковує частину його матеріалів, а серед керівників видання є експати з Росії, насамперед головред Хісамов. Останній, пропрацювавши у провідних узбецьких, а згодом російських ЗМІ, за час роботи в Москві перейнявся великоросськими ідеями (за відгуками його колег по цеху) – звідти й відповідне ставлення до «малоросів».

Ідейна позиція «Репортера» найбільш яскраво виявляється у двох матеріалах рубрики «Культура»: про викладання історії України в школах та про тих, хто цю саму історію творив. За твердженням автора першої статті, «шкільний проект під назвою «Історія України» пропагує комплекс знедоленості», а твердження про те, що українська нація століттями намагалася вибороти незалежність – «типова дитяча хвороба національної історіографії» та застаріла «державницько-націоналістична концепція».

Читайте також: Чому вчить підручник історії за 5 клас

Значну частину матеріалу займає розповідь про те, як по-різному історію України викладають у школах Львова та Донецька. Ідейні маркери розставлено чітко. «Я вимушений подавати матеріал наступним чином: насправді було так, але, щоб здати екзамен, ви має відповідати ось так», - розповідає донецький вчитель про особливості викладання тем, пов’язаних з діяльністю ОУН та УПА (хоча важко уявити тест ЗНО на кшталт «Степан Бандера – це а) герой; б) зрадник»). «Генетична пам'ять - річ сильна. Такі прізвища, як Бандера, популярністю тут не користуються», - вчитель ясно дає зрозуміти, «як було насправді» в його уявленні. Учні такі погляди поділяють: «Якщо людина пішла на співпрацю з фашистами, вона не перестане бути зрадником, як би це не пояснювала», - говорить автору статті одинадцятикласник Микита. «Сучасним школярам важко пояснити велич державного діяча, якщо вона пов’язана з тяжкими злодіяннями», - розбиває блок тексту про УПА чималенька врізка і так далі.

«Основна колізія української історії нагадує авіаційну систему впізнання «свій-чужий», - пише автор і впадає у «леопольдіанство» із закликом «Давайте жити дружно!». «Більшу частину XVI століття Швеція була під владою Данії <…> Але у шведських підручниках немає теми «Датська окупація <…> Нам би так», - зазначає «Репортер» (до речі, історичний приклад обрано невдало – Кальмарську унію, про яку йдеться, важко назвати «окупацією», а розірвали її ще в першій чверті XVI століття).

Читайте також: Як маніпулює газета "Вести"

Втім, в наступному, «обкладинковому», матеріалі «10 авторів України», «Репортер» йде ще далі. Підхід кота Леопольда виявляється вже у врізі: «Будь-яка розмова про персонажів української історії впирається у певні лінії розколу: «свій-чужий», хороший – поганий. Причому той, хто хороший для одної половини населення, поганий для іншої». Видання такий підхід не сприймає, тож головними постатями української історії визначило тих, хто «зробив реальний внесок у формування Української держави». Серед таких, окрім звичних Богдана Хмельницького та Михайла Грушевського, знайшлося місце й Катерині ІІ та Іосіфу Сталіну. Мотивація їх включення до списку типова для проросійських видань та діячів – завдяки Сталіну до України було приєднано Галичину, Буковину тощо, а Катерині ІІ завдячуємо тим, що «кордон сучасної України не проходить по південній околиці Умані».

Читайте також: Хто стоїть за новими власниками ЗМІ?

До ідеології «Репортера» питань більше не виникає, з його політичною позицією складніше. З першого номера важко встановити, яку саме з українських (чи неукраїнських) груп впливу воно представляє і, відповідно, за чий кошт фінансується. Хіба що загальна тональність великої теми про очолювану «сімейним» міністром Захарченком міліцію досить лояльна, а його самого порівняли з цілим Столипіним (за всієї одіозності останнього, Захарченко як постать йому неспівмірний). Проросійськість видання підсилює підозри про газпромівські корені. Певно, відповідь на питання «qui prodest?» буде отримана вже з наступних чисел «Репортера».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено