Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
26 серпня, 2013   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Ласкаво просимо за ґрати. Україна часто ігнорує міжнародне право у справах біженців, що додатково б’є по її репутації у світі

Україна стає небезпечною державою для шукачів міжнародного притулку та статусу біженця, які прагнуть дістати прихисток, зокрема втікаючи від політичних переслідувань у себе вдома. Про це свідчать нещодавно опублікований звіт Управління Верховного комісара ООН у справах біженців (УВКБ ООН) і звіт Amnesty Interna­tional за 2013 рік.
Матеріал друкованого видання
№ 33 (301)
від 15 серпня, 2013
Ласкаво просимо за ґрати. Україна часто ігнорує міжнародне право у справах біженців, що додатково б’є по її репутації у світі

За найсвіжішими висновками УВКБ ООН, система притулку в нашій країні досі потребує фундаментального поліпшення, оскільки не гарантує достатнього захисту проти екстрадиції і не забезпечує шукачам статусу біженця можливості розгляду їхніх заяв у межах ефективного та, що голов­­не, справедливого процесу. Через це УВКБ ООН закликало інші країни не повертати біженців до України.

До цього додаються окремі факти «прихованої екстрадиції», як, зокрема, сталося з російським опозиціонером Лєонідом Развозжаєвим, якого торік було викрадено серед білого дня в Києві за не до кінця з’ясованих обставин, але, вочевидь, не без участі українських та російсь­ких спецслужб. Репутація держави, недружньої до біженців і шукачів притулку, вкотре змушує задуматися про ступінь її неповаги до основоположних прав людини. Проводячи таку політику, вона відмовляє собі в місці поміж цивілізованих країн, які поважають міжнародне право, і таким чином ставить чергову перепону на шляху до повної лібералізації візового режиму з ЄС.

Занадто багато людей в україні й далі  думають, що біженці є просто мігрантами в пошуках кращого життя   

Шлях виключення

Проблеми, які постають на шляху здобуття легітимного статусу біженця в Україні перед особами, які з об’єктивних причин покинули країни походження, мають комплексний характер. Зокрема, як каже регіональний представник Управління Верхов­ного комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові та Україні Олдріх Андрісек, «довготривала адміністративна рефор­­ма, що перебуває в процесі впровадження в Україні, є лише однією з цілої низки труднощів». На його думку, занадто багато людей у нашій країні й далі помилково думають, що біженці є просто мігрантами в пошуках кращого життя.  

Досі в Україні не розроблено та не імплементовано в цій царині ефективне законодавство. Так, УВКБ ООН зазначає, що, попри новий закон про біжен-

ців, ухвалений Верховною Радою 2011-го, відповідні процедури, як і раніше, не відповідають між­народним стандартам. Зокрема, особам без документів, які шукають притулку, загрожує затримання терміном до 12 місяців у пунктах перебування нелегалів (утримання однієї особи на рік обходиться держбюджету у бли­зько 22 тис. грн) за незаконний перетин державного кордону нашої країни або його спробу.

Торік 83% (109 осіб) затриманих у Волинському та 33% (45 осіб) у Чернігівському пунктах тимчасового перебування іноземців (ПТПІ) громадян Афганістану, Сомалі та Еритреї – це люди, які зверталися по міжнародний захист в Україні. У зв’я­­зку з перебуванням у ПТПІ біженці з Афганістану та Сомалі подавали скар­­ги до Європейсь­­кого суду щодо порушення Україною Європейської конвенції про захист прав людини.

Нині в Україні є два відкритих пункти розміщення біженців в Одеській та Закарпатській областях (320 місць) та два пункти тимчасового перебування іноземців у Волинській та Чернігівській (373 місця). Варто наголосити, що йдеться не про повноцінні притулки відкритого типу, а про справжнісінькі режимні об’єкти. Ще два ПТПІ закритого типу будують на Донеччині та Миколаївщині. Для порівняння: у Польщі нині діють 11 відкритих пунктів для біженців (можуть розмістити 2,5 тис. осіб) і 4 закри­­­­тих. Тамтешні заявники отри­­му­­ють €187 соціальної допомоги на місяць для самостійного винаймання житла, у той час як в Україні людині, яка вже набула статусу біженця, здійснюється одноразова виплата у розмірі 17 грн.

Дивіться також інфографіку: Кількість затриманих нелегальних мігрантів

Зрозуміло, що коли понад 50% шукачів статусу біженця прибувають до нашої країни незаконно через неспроможність отримати візи, те саме відбувається і в країнах Євросоюзу. Проте ті, хто потрапляє до ЄС і заявляє про своє бажання набути статусу біженця, принаймні можуть не боятися того, що їх вишлють із країни: частина з них дістають бажаний статус або додатковий захист, решта – право на проживання.

Для порівняння: у 2012-му в Україні тільки 12% заявників дістали захист, частина з них – лише після судового оскарження відмов, тоді як у країнах ЄС 26% із 268 тис. набули статусу біженця або отримали додатковий чи гуманітарний захист без судових оскаржень. За інформацією Державної міграційної служби, сьогодні в Україні проживають лише 2435 офіційно визнаних біженців із 47 країн світу. Це крапля в морі від тих 16 млн, які, за даними ООН, шукали притулку 2012 року.

Під знаком Развозжаєва

Багато шукачів статусу біженця в Україні втікають зі своїх країн через політичні переслідування. Однак і тут наша держава порушує міжнародні зо­бов’язання в ме­жах Конвенції ООН про статус біженців, задовольняючи запити про їх екстрадицію. Особливо такі випадки почастішали за нинішньої влади. У багатьох ситуаціях українські служителі Феміди чомусь забувають, що за ієрархією правових зобов’язань у будь-якій країні – члені ООН першими йдуть конвенції цієї організації, згідно з якими екстрадиція шукачів міжнародного захисту або осіб, що набули статусу біженця, є протиправною дією.

Не в останню чергу дається взнаки радянська традиція, за якою права людини та антидискримінаційне законодавство бу­ли чимось нечуваним, з-поза іншого боку Берлінського муру. Проблема в тому, що тих 19 років, які УВКБ ООН працює в Україні, виявилося недостатньо, аби пояснити вітчизняним прокурорам, суддям і правоохоронним органам головні принципи захисту такої вразливої категорії, як біженці та шукачі притулку.

Подеколи виникає питання, чому в мінській Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, до якої приєдналась Україна, немає жодних застережень щодо шукачів міжнародного захисту. Адже тих, хто втікає до України із країн СНД й шукає тут притулку саме через політичні переслідування, вистачає. Перед­усім ідеться про росіян і білорусів, вихідців із країн Центральної Азії, де буйно квітне авторитаризм.

Показово, що саме вихідці з пострадянських держав мають найменші шанси набути статусу біженця в Україні. Згідно з останнім звітом УВКБ ООН, із 775 осіб із Киргизстану, Узбекистану та Росії, які прохали про міжнародний притулок в Україні у 2010–2012 роках, тільки троє дістали захист. Особливо вороже наша держава налаштована до політичних дисидентів із РФ. Якщо за часів президентства Віктора Ющенка російські громадяни діставали тут захист, то після приходу до влади Вік­тора Януковича зі 107 аплікантів із РФ тільки двоє набули статусу біженця. Тоді як росіяни є другою після афганців групою, яка отримує згаданий статус у країнах ЄС.

У звіті міжнародної правозахисної організації Amnesty Inter­­national за 2013 рік ідеться про найрезонансніші випадки порушення українською стороною прав осіб, яким вона мала б надати притулок саме за ознакою політичних переслідувань на їхній батьківщині. Це додаткові сигнали для світової спільноти та ЄС, із яким Україна прагне підписати Угоду про асоціацію, що в нашій державі на практиці не реалізується одна з ключових європейських цінностей – захист прав людини та відсутність дискримінації.

Нехтуючи зобов’язаннями України в межах Конвенції ООН проти катувань та Конвенції ООН про статус біженців, офіційний Київ намагався провести екстрадицію Руслана Сулейманова до Узбекистану. Останній переїхав сюди в листопаді 2010 року, побоюючись несправедливого судового розгляду, тортур та інших видів жорстокого поводження у своїй країні після того, як будівельну компанію «Караван базар», у якій він працював, спробували поглинути конкуренти. Його затримали в Україні 25 лютого 2011-го й запроторили до СІЗО, коли прийшов до відділу МВС у Чернігові, щоб подати заяву для отримання дозволу на роботу. До 18 травня 2011-го він не мав доступу до адвоката, що було прямим порушенням норм українського та міжнародного законодавства. Того самого місяця ГПУ підтвердила, що його екстрадують до Узбекистану для судового розгляду в справі про економічні злочини. Прохання Руслана Сулейманова про надання притулку в Україні було відхилено, проте УВКБ ООН у середині травня 2013-го визнало його біженцем й активно займалося переселенням до третьої країни, яка погодиться його прийняти. Згідно з положеннями нового Кримінально-процесу­ального кодексу особа не може бути затримана для екстрадиції більше ніж на 12 місяців.

У жовтні минулого року в Києві російсь­кі спецслужби  викрали Лєоніда Раз­­­возжаєва – громадянина РФ, активіста «Лівого фронту», який поряд із Константіном Лєбєдєвим та Сєрґєєм Удальцовим фігурує у так званій справі Болотної площі. Це сталося вже після того, як Развозжаєв подав усі потрібні документи, щоб дістати статус біженця в Україні. Після нелегальної екстрадиції до Росії його піддали тортурам і жорстокому поводженню, змушуючи інкримінувати собі та іншим активістам опозиції організацію масових заворушень у РФ. Згодом у МВС України підтвердили, що Развозжаєва викрали «працівники правоохоронних органів інших країн» і що йдеться не про злочин, а про «питання взаємодії силових структур» двох сусідніх держав.

Досі ніхто напевно не може сказати, залишиться ця історія одиничною й ніколи більше не повториться чи стане прецедентом, точкою опори для інших подібних випадків і відповідно для нового негативного резонансу щодо України у світі. Для багатьох із РФ, Білорусі, держав Центральної Азії, хто втік від реальних чи потенційних політичних переслідувань до нашої країни, постає питання: а чи справді вона зможе їх захистити.

Питання цінностей

Залишивши позаду безпосередню небезпеку життю та здо­ров’ю, потенційні біженці в Україні наражаються на місцеву бюрократію й паперову тяганину. Одразу ж постає і мовна, і низка інших технічних проблем, вирішувати які наша держава поки що не готова. Так само невідпрацьованими лишаються питання належного документування новоприбулих заявників, надання їм соціальної допомоги під час розгляду їхніх звернень, реального механізму легалізації та інтеграції в українське суспільство визнаних біженців та осіб, які потребують додаткового захисту. Доволі час­­то йдеться про багатодітні родини, єдиним засобом для існування яких, щоб хоча б прохарчуватися, стає перехід у сіру економічну зону.

Ще одна важлива деталь: Департамент у справах біженців та іноземців Державної міграційної служби України, який наділений повноваженнями надання статусу біженця, не має власного бюджету. Це суттєво обмежує його автономію в розподілі ресурсів для запровадження мандата надання притулку.

Україні потрібно не лише відсилати своїх миротворців у гарячі точки планети, а й належним чином приймати біженців на своїй території, як чинить переважна частина цивілізованого світу. А для цього наша держава має зробити крок, якого вже давно очікують від неї, – ухвалити антидискримінаційне законодавство.

Практично весь час своєї незалежності Україна так чи інак­­ше перекладає відповідальність за ро­­­боту з біженцями на плечі УВКБ ООН – агенції, яка, звісно, допомагає, проте не може вирішити проблему за українців. Ці­на цього питання для нашої країни – лібералізація візового режиму з ЄС.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
  • Тиждень поспілкувався з головою Проектного Офісу Реформ Міністерства оборони про перспективи реформування оборонної сфери в співпраці із західними партнерами.
    28 травня, Богдан Буткевич
  • Позаблокова Фінляндія адаптує свою оборонну стратегію відповідно до вимог часу
    28 травня, Анатолій Шара
  • 14 травня у кварталі Сонячний у Луганську в приміщенні супермаркету «Абсолют», що працював ще кілька днів тому, відкрився великий і сяючий новими кольорами «Спар» із величезною вивіскою «7:00 — 22:00». Якщо брати мірки довоєнні, то хіба це подія? Так, відкриття чергового супермаркету у великому місті — майже буденне явище.
    28 травня, Яна Вікторова
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено