Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
4 серпня, 2013   ▪   Роман Кабачій   ▪   Версія для друку

Останній із… лемків?

Виселені після Другої світової війни із прадідівських земель, лемки намагаються зберегти залишки власної тотожності в Україні та Польщі
Матеріал друкованого видання
№ 30 (298)
від 25 липня, 2013
Останній із… лемків?

Виступаючи на одній із перших присвячених повоєнним депортаціям українців із Польщі наукових конференцій, львівський історик Степан Макарчук окреслив свою доповідь так: «Згуба Лемківщини як злочин проти українського народу». Точність і глибину цієї думки можна оцінити лише після занурення в цікаву і трагічну історію лемків – української етнографічної групи, яка жила на обох схилах Бескиду поміж річками Ославою на сході та Попрадом на заході. На півдні межі Лемківщини пробігали вздовж давнього кордону між Угорським королівством та Польщею, який у ХХ столітті розмежовував Польщу та Чехословаччину (а від 1993-го – Словаччину). Етнічно Лемківщина продовжується в тій-таки Словаччині під назвою Пряшівщина й на Закарпатті (на північний захід від річки Уж), однак південні лемки (руснаки) завдяки столітньому сусідству зі словаками та угорцями мали дещо іншу ментальну й історичну долю. Але мова не про них, тим більше що етнонім «лемки» вживають переважно стосовно північної частини групи.

Занедбаний, але прекрасний край

Лемки були найзахіднішою і найвіддаленішою українською етнографічною групою, предки якої прийшли зі сходу ще в ранньому середньовіччі. Етнонім виник у ХІХ столітті й походив від часто вживаного ними слова «лем», що означає «тільки», «лише». Оскільки Лемковина (так називали свою землю самі її жителі) була найбільш периферійним на Галичині краєм, українці вважали її жителів недорозвинутими в національному відношенні, з них насміхалися («лемчухо», «лемко дурний» тощо), нерідко через закритість до чужого середовища їх називали «українськими жидами». Ті відповідали східним галичанам «взаємністю»: коли в міжвоєнний період лемкам здалося, що греко-католицькі священики зі Львова надто активно намовляють їх до свідомого українства, почався масовий відтік у православ’я. Врятувало ситуацію для уніатів лише створення Ватиканом окремої Апостольської адміністрації Лемківщини. Половинчастий поділ на православних та греко-католиків присутній у лемківській громаді й донині.

Лемки поступово забувають говірку, яка їх цементує, на користь панівних мов і дедалі менше надають уваги етнографічному фактору у власному походженні

Друга світова війна принес­ла на Лемківщину не лише біль та страждання, а й вилюднення та фактичне зникнення її як окремого самобутнього, колоритного регіону. В межах так званого обміну населенням між комуністичною Польщею та УРСР у 1944–1946 роках із Лемківщини, як і з інших земель Закерзоння (Надсяння, Холмщина, Південне Підляшшя), вивозили людей у радянську Україну. Туди переселилося більш-менш добровільно або внаслідок економічного й політичного тиску близько 65 тис. лемків. Погоджувалися на добровільний виїзд ті, чиї оселі постраждали під час штурму Червоною армією Дуклянського перевалу у вересні – жовтні 1944 року, а також русофіли, котрих серед лемків було чимало. Однак прихід радянських військ дещо насторожив населення: коли воно побачило на власні очі голодну й босу «армію-визволительку», багато хто змінив беззастережне захоплення на більш стримані асоціації.

Читайте також: Лемків край

Решту 35 тис. лемків було депортовано навесні 1947 року в межах операції «Вісла» на землі Силезії та в околиці Зеленої Гури. Приводом до виселення стала підтримка українцями Закерзоння боротьби УПА. Однак навіть сучасні польські історики вважають, що потреби виселяти у Варшави не було: українські повстанські сили на території Польщі були на той момент ослаблені. На Лемківщині вони діяли лише в її східній частині, а коли агітатори ОУН приходили ближче Горлиць чи Криниці, то нарікали на страх лемків перед владою, через який ті могли виказати інформацію польській міліції. Але це не вберегло найсумирніших із українців від вивезення (депортували навіть чотири села в Новоторзькому повіті, вже під Татрами, куди не могли потрапити навіть листівки від УПА). Ті з лемків, які «не встигли» стати українцями, ними так і не стали, бо як мінімум 10 років – від 1947 до 1956-го – українська меншина в Польщі перебувала фактично на становищі спецпоселенців і не мала жодних культурних прав. Проте лемківська тотожність і закритість групи уберегла її певною мірою від розчинення в польському морі.

Розпорошена спільнота

Лемківщина опустіла. Одні вихідці з неї опинилися поблизу російського кордону на Луганщині та Донеччині (хоч найбільше «українських» лемків таки попереселялося згодом на південь Львівщини й Тернопілля), а другі – поблизу німецького. «Чом нас бідных не навчыла-с, / Як маме робити, / Або вшыткы оставати, / Або вшыткы іты. / Розділила ты наш нарід, / Як ріку, на двоє. / Та каждий бы летіл птахом / Зо світа на своє», – запитує віршем Іван Горощак у лемківської долі.

За комуністів лемки не почувались «удома» ніде. У Західній Польщі вони були на вигнанні й у розпорошенні, боялися говорити по-своєму на вулиці, аби їх не назвали «бандерівцями» й «різунами». На рідні землі після 1956 року мали змогу повернутися тільки близько 5–10 тис. «польських» лемків. Робили це, долаючи бюрократичні та матеріальні перешкоди: бували випадки, коли мусили викуповувати свій-таки дім від нового польського власника. Художник-примітивіст світової слави Никифор мусив утікати з нового місця поселення тричі, аж поки йому дозволили залишитись у Криниці.

Українці повинні сприймати спадщину лемків як щось своє, рідне і неповторне

В Україні лемки виявилися начебто й серед свого народу, але не на своїй землі (радянська історіографія цинічно писала про їхнє «возз’єднання» з вітчизною). На Галичині, де місцеві українці були більш-менш обізнані з культурою цієї етнографічної групи, приїзд її представників сприйняли негативно: «Лемків-зайд нам не треба!». На весіллях співали образливих пісень: «Ой ти лемку, скурвий сину, / Чо-с приїхав на Україну? / Хати не маєш, підперта хата, / Штани подерті, / На сраці лата». За спогадом лемкині Марії Жили, найбільше, що їй запам’яталося з того часу, – це приниження переселенців місцевим населенням: «Сміялися з нашої мови, звичаїв. А з огидою вимовлене ким-небудь слово «лемки» стискало серце до болю. У 1950-ті роки принизливим було навіть одруження з переселенцями. Тільки зібравшись разом, могли вільно говорити своєю мовою, співати пісні».

Мода бути лемком

З падінням комунізму страх зізнатися у своєму лемківському походженні поволі розвіявся. У Польщі було засновано дві громадські організації: Об’єднання лемків (ОЛ), проукраїнської орієнтації, та Стоваришіня лемків (СЛ), котре пропагує належність до так званого четвертого східнослов’янського народу – русинів. Голова Стоваришіня, краківський літературознавець Оле­на Дуць-Файфер відмовляє в належності до лемківства тим, хто почувається також українцем. У Польщі відбуваються два лемківські фестивалі-ватри. Один – наприкінці липня в Бескидах у селі Ждиня, його організовує ОЛ. Другий, «Ватра на вигнанні», – у селі Михалів Вроцлавського воєводства: його скликає СЛ. За останніми умовами польського перепису населення, можна подавати подвійну тотожність. Під час перепису 2011 року в Польщі лемками себе назвали 11 тис. осіб; із них 6 тис. визнали цю ідентичність як єдину, 7 тис. – як першу, 3 тис. – як другу (після польської або української). 4 тис. із цих 11 тис. заявили про польську тотожність як першу або другу.

В Україні, як пояснював голова київського товариства «Лемківщина», колишній в’язень радянських таборів Микола Горбаль, «ми є свідками відбудови почуття регіональної тотожності за схемою: дідо був лемком – син його соромився, мав проблеми із прийняттям [лемківського походження] – внуки натомість позбавлені таких почуттів, для них це певна романтика. […] Запрацював підхід третього покоління, котре шукає «легенду про втрачений рай». Лемківське стало популярним.

В останньому сезоні музичного щоу «Голос країни» змусила буквально ридати телеглядачів і Святослава Вакарчука співачка із Дрогобича Христина Соловій, виконавши лемківську пісню «Горе долом ходжу». У Facebook перегляд відео цього виступу рекомендувало 1777 осіб. У Польщі аналогічний до «Х-фактора» конкурс Must Be the Music два роки тому виграв гурт LemOn, лідер якого Ігор Гербут є задекларованим лемком, а його мама – авторкою підручника лемківської мови.

Фестивалі-ватри в Україні, окрім найвідоміших «Дзвонів Лемківщини» в Монастириську на півдні Тернопільщини, відбуваються на Луганщині, Івано-Франківщині й віднедавна на Полтавщині. Ми стаємо свідками появи музеїв, нових цікавих музичних колективів. У Львові є вулиця Лемківська, й продається «Лемківський» хліб, а київська «Лемківщина» виступила свого часу з ініціативою назвати «Лемківською» одну зі станцій метро. В Києві, Львові, Івано-Фран­ків­ську, Ужгороді діють або постають лемківські церкви (головним чином греко-католицькі, на відміну від Польщі, де прорусинськи настроєні вихідці з етнографічної групи є вірними православ’ю).

Головна проблема лемків в Україні – поступове зникання їхньої говірки. Григорій Матичак – лемко, що проживає в селі Переможне на Луганщині, з жалем розповідає, що перше покоління, яке брало шлюб іще на своїй прадідівській землі, було лемківським, друге – це вже змішані люди, а третє перемішане повторно, отож-бо «вже по всьому». Один із найактивніших лемків у Перемишлянах на Львівщині Володимир Шуркало визнавав, що говіркою спілкувалися лише вдома, натомість на вулиці мусили переходити на українську. Шуркало є одним із успішних підприємців у містечку, тож може дозволити собі ідеї на кшталт назви вулиці імені рідного села Радоцина на Лемківщині, нині не існуючого.

Те, чого немаЄ

Неподоланою перешкодою на шляху розвитку русинського політичного проекту на базі лемківської етнографічної групи є відсутність єдності в її середовищі. Лемки живуть у різних країнах світу, є вірними різних церков, поступово забувають говірку, яка їх цементує, на користь панівних мов і дедалі менше надають уваги етнографічному фактору у власному походженні. Як сказала в розмові з Тижнем лемкиня з повіту Сянок, виселена на Херсонщину Марія Коваль (Куземко), «якби ми не були українці такі, як всі інші, чи ж нас би виселили?». Подібно висловлювалась у дослідженні Яцека Новака із Кракова лемкиня з Кукільників (Галицький район Прикарпаття): «Нас називають лемками, нехай називають, це тому, що ми з Лемківщини. Тут теж і інших називають рав’яками, гуцулами». Діти лемків асимілюються – стають «просто» українцями, поляками, словаками. Проте є частина й молодих людей, освіченість яких не дає змоги забути відтятий палець української руки під назвою Лемковина. Вони усвідомлюють слідом за представником львівської «Лемківщини» Іваном Щербою, що крім них нікому «бути лемком». Бо, за Щербою, «знищено етнографічну цілісність карпатської гілки української нації, зруйновано її духовну і матеріальну культуру». Її не відновити, але поширювати про неї знання цілком можливо. При умові, якщо українці сприйматимуть спадщину лемків як щось своє, рідне й неповторне.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено