Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
29 червня, 2013   ▪   Денис Казанський   ▪   Лисичанськ – Донецьк   ▪   Версія для друку

Лисичанськ опинився на межі соціального вибуху

Занепад міста на Луганщині – яскравий приклад безперспективності нинішньої олігархічно-люмпенської моделі економіки, яка виключає розвиток вільного підприємництва та конкуренції
Матеріал друкованого видання
№ 24 (292)
від 20 червня, 2013
Лисичанськ опинився на межі соціального вибуху

У стотисячному Лисичанську Луганської області найбільші підприємства міста зупинили виробництво, внаслідок чого майже все населення великого промислового центру лишилося без роботи. Ситуація сягнула критичної точки навесні цього року, коли повністю зупинилося головне містоутворювальне підприємство – нафтопереробний завод «ЛИНІК». Мешканці міста не раз зверталися до представників влади з проханням виправити становище, але жодних конкретних заходів для його поліпшення ніхто не вжив. 4 червня нерви в містян здали. Група активістів на добу захопила малий зал засідань міськради з вимогою негайного скликання позачергової сесії та відставки керівництва Лисичанська. Приміщення звільнили лише після того, як влада погодилася призначити її на 18 червня. Чергова сесія знову позначилася штурмом протестувальників. Увірвавшись до будівлі, вони озвучили свої вимоги місцевим депутатам: або поновити робочі місця на підприємствах, або скласти повноваження. Зрештою останні прийняли низку звернень до центральної влади з проханням посприяти відродженню промисловості в місті.

Хроніка деградації

У радянські часи Лисичанськ вважали одним із найбільших промислових центрів Луганської області, він довго зберігав цей статус і в період незалежності. Основу його економіки становили кілька гігантів індустрії: завод гумотехнічних виробів, скляний завод «Пролетар», наф­топереробний ЛИНІК, содовий завод, ТЕЦ. Усі вони успішно пережили важкі 1990-ті та «помаранчевий безлад», але чомусь геть відмовляються працювати в період «стабільності». Нині промисловість тут під загрозою цілковитого знищення. Для містян це означає неможливість виживання, адже виключна орієнтованість на велике виробництво і брак альтернативи у вигляді середнього та малого підприємництва сформували тут безвихідне становище, що є типовим для більшості міст Донбасу (див. Тиждень, № 49/2012). Ситуація в Лисичанську вкотре продемонструвала безперспективність соціально-економічної моделі цього індустріального регіону, побудованої не на ринкових відносинах і вільному підприємництві, а на олігархічно-люмпенській моделі економіки, яка неминуче призводить до стагнації, занепаду інфраструктури та знелюднення міст.

Сьогодні у лисичанську працюють тільки шахти, та й ті відвантажують вугілля здебільшого на склад

Сьогодні у великому центрі хімічної промисловості працюють тільки шахти, та й ті відвантажують вугілля здебільшого на склад. Індустріальні гіганти загрузли в збитках і один за одним зупинилися, оголосивши про масові скорочення та припинення випуску продукції. Першим наказав довго жити Лисичанський завод гумотехнічних виробів (ГТВ). Щоправда, в цьому разі доречно говорити радше про вбивство, аніж про природну смерть. У місті переконані, що до банкрутства ГТВ, як і десятка інших підприємств області, причетний колишній голова Луганської облдержадміністрації, а нині очільник фракції Партії регіонів у Верховній Раді Олександр Єфремов. Він начебто змушував керівництво підприємств купувати газ у підконт­рольного йому ЗАТ «Фонд» за завищеними цінами й таким чином заганяв їх у штучні борги, за які їхні найліквідніші активи відбирали, а решту банкрутували та розпилювали на брухт. Взагалі це типова для Донбасу бізнес-схема, яка починаючи з 2010-го активно насаджується по всій країні: між державним підприємством, наприклад ТЕЦ, і постачальником, приміром вугільною шахтою, виникає посередник, який акумулює основ­ний прибуток у цьому ланцюжку.   

Читайте також: Ерозія капіталу – ознака планово-збиткової економіки

Вирок Лисичанському заводу гумотехнічних виробів підписали 2000 року, коли ЗАТ «Фонд», пов’язане з Олександром Кисельовим (екс-депутат Верховної Ради від СДПУ (о), який керував за Леоніда Кучми ДК «Газ України») та Олександром Єфремовим, забрало в підприємства за борги його найліквідніші активи: цехи № 2 та № 6, що випускали шахтні конвеєрні стрічки, та підготовчий цех гумових сумішей № 1. На їхній базі було створено ТОВ «НВП «Лисичанський гумотехнічний завод», однак на цьому газотрейдери не заспокоїлися, і 2002-го «Фонд» ініціював ще й процес банкрутства підприємства за борги на суму близько 1,14 млн грн. Ця справа затяглася на кілька років. Утім, 2005-го було розпочато санацію й оголошено конкурс із залучення інвестора, якого так і не знайшли. 2011-го Господарський суд Луганської області визнав завод банкрутом і дав старт його ліквідації.

Жертвою махінацій став й інший гігант промисловості Лисичанська – Лиссода. Донедавна другий за обсягом виробник соди в Україні був відомий на всю область переважно завдяки своїм хімічним відстійникам, а також найбільшій у країні промисловій канатній дорозі. Проблеми в підприємства почалися після того, як 2008-го його купив «БИНБАНК» чеченського мільярдера Мікаіла Шишханова. Вже наступного року завод повністю зупинив виробництво й збанкрутував. 2010-го його почали потроху розбирати на брухт. Працівники намагалися протестувати, але безрезультатно. Сьогодні від Лиссоди не залишилося майже нічого. Основні споруди підірвали цієї весни. Останні цехи зрівняють бульдозерами до кінця літа. Весь брухт, включаючи унікальну канатну дорогу завдовжки 16,5 км, вирізали ще торік. Коли підривали цехи й вагонами вивозили металеві запчастини, тодішній мер Лисичанська від Партії регіонів Сергій Дунаєв балотувався за мажоритарним округом до Верховної Ради. Очевидно, вчасно зметикував, що в розореному місті далі робити нічого. Отримав мандат і виїхав до Києва – чи не втілювати лисичанський досвід по всій Україні?

Знищення Лиссоди шокувало містян. Адже зазвичай під час продажу великих містоутворювальних підприємств із будь-яким інвестором обумовлюють його зобов’язання, у разі невиконання яких влада має право повернути об’єкт у держвласність і знайти йому іншого господаря. Така практика застосовується в усьому світі. А українські чиновники здали унікальний завод на брухт, і ніхто за це не відповідає.

Читайте також: Капітальні виклики: українська економіка приречена на кризи

Схожа доля, на думку експертів, незабаром може спіткати й НПЗ ЛИНІК, що перебуває у власності росіян. Торік завод продали «Роснефти». Очікувалося, що власник забезпечить його сировиною, але сталося навпаки: 15 березня цього року «Роснефть» повністю зупинила ЛИНІК нібито через його збитковість. Віце-прем’єр Юрій Бойко пообіцяв переконати власника модернізувати виробництво на заводі й запустити його восени 2013-го, але експерти Луганської торгово-промислової палати підрахували, що підприємство, за найоптимістичнішими прогнозами, почне роботу не раніше ніж улітку 2014-го. А може й зовсім не запрацювати. Аж надто передбачувано діють російські інвестори на стратегічних промислових об’єктах Луганщини: майже цілковито згорнули виробництво на Луганськтепловозі, зрівняли із землею Лиссоду, зупинили Лисичанський НПЗ.

Рожеві окуляри влади

Останнім бастіоном у місті, який ще донедавна тримався, був скляний завод «Пролетар» – єдиний в Україні виробник листового флоат-скла. Проте взимку і він зупинив виробництво, до того ж в одній із печей застигла скломаса – так званий козел, а це означає, що запустити її без витратного ремонту не вдасться. 850 осіб уже скоротили, чекають на звільнення ще 1,5 тис. Причиною зупинки заводу керівництво називає непомірно високі ціни на газ і вимагає від держави допомоги підприємству.

«Мені цього року випов­ниться 50. На роботу тут я вже не влаштуюся. Усі підприємства зупинено. Місто вмирає. У наших дітей немає майбутнього. Ми писали листи, зверталися до Дунаєва (екс-мера, якого називають власником заводу), то й що? Обіцяв золоті гори, але жодного результату», – каже колишня робітниця заводу «Пролетар» Тетяна, звільнена внаслідок скорочення. Майже всі містяни, з якими вдалося поспілкуватися, сидять без роботи і грошей.

Натомість влада вдає, ніби проблем у місті й на Луганщині загалом немає, у чому, зокрема, запевняє нинішній очільник ОДА та обласної організації ПР Володимир Пристюк. Ось яку інформацію виклали місцеві регіонали на своєму сайті: «У рейтингу соціально-економічного розвитку регіонів України, який складає Кабінет Міністрів, Луганська область із 14-го місця за підсумками 2012 року піднялася на 5-те за результатами роботи в I кварталі 2013-го». Незрозуміло, що саме тут рухається вперед, але якщо найближчим часом у Лисичанську не буде відновлено хоча б частину виробництв, недалеко й до соціального вибуху. Влада, вочевидь, не збирається знімати рожеві окуляри. А горезвісну стабільність мешканці Донбасу намащувати на хліб так і не навчилися.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено