Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 лютого, 2011   ▪   Ігор Кручик   ▪   Версія для друку

Ремонт сердець

Анатолій Руденко, провідний кардіохірург клініки Амосова, про українські пріоритети, гроші та цінності серцевої медицини
Матеріал друкованого видання
№ 4 (169)
від 28 січня, 2011
Ремонт сердець
Олександр Чекменьов
На Батиєвій горі не бував років десять, тож зауважив зміни. З’явилася вулиця Миколи Амосова. Ім’я Амосова отримав і розташований тут Національний інститут серцево-судинної хірургії, а в його холі з’явився бронзовий бюст видатного вченого та лікаря, засновника інституту. За кількістю, складністю та результатами оперативних втручань інститут належить до п’ятірки провідних центрів серцево-судинної хірургії в усій Європі. Утім, медичний заклад від самого його виникнення  1976 року називали клінікою Амосова. 

Майстер операцій на серці, Амосов у поважному віці змушений був сам лягти під ніж. «Тиждень» розмовляє з провідним кардіохірургом клініки, доктором медичних наук, завідувачем від­ділення хірургічних методів лікування ішемічної хвороби серця Анатолієм Руденком, який колись входив до складу бригади, що оперувала самого Амосова. І вже багато років із 7.30 ранку до 22.00, з невеликою денною перервою, рятує хворих, котрих на рахунку пана Анатолія вже близько 5 тис.

Клапан у борг

У. Т.: Амосов, як відомо, принципово не брав грошей за операції і суворо карав хабарників. Але ми маємо інформацію від пацієнтів вашого інституту, громадян України, які стверджують, що заплатили за операцію 7 тис. грн.

– Для наших співгромадян лікування безкоштовне. Та не для державного бюджету. Собівартість операцій аорто-коро­нарного шунтування чи про­тезування клапанів, які ви, мабуть, маєте на увазі, – приблизно 45 тис. грн. Але інколи, поки бюджет формується й затверджується, потім розподіляється по регіонах, у фінансуванні якихось позицій у кошторисі ви­никають паузи. Наприклад, у певний момент у клініці може не вистачати клапанів серця. І ось людина, якій він потрібен, мусить чекати, доки закінчаться всі процедури бюджетування. Або ж купувати клапан власним коштом, а його ціна – 7–9 тис. грн. Ще один приклад: якось не було оксигенаторів – це штучні легені. Хтось із пацієнтів чекав, доки надійдуть безкоштовні, хтось купував сам, а це 3–5 тис. грн. Тобто буває, що хворий справді витрачає певну суму. Але це не можна вважати платою за операцію. У будь-якому разі ці витрати в нашому інституті значно менші, ніж в інших клініках країни.

У. Т.: Гаразд, а якщо, припустимо, операцію треба робити терміново, а клапанів немає і грошей у хворого теж?

– Звертаємося до фірм, які нам постачають ті клапани, й беремо у борг. Бувало, що в нас формувалися борги постачальникам на багато мільйонів гривень. Отримували бюджетні кошти й віддавали, кому винні. Інколи клініці також допомагають благодійні фонди, меценати. Пригадую, раніше активно співпрацював із нами Степан Брацюнь. Він не тільки гроші давав, а й персонально опікувався хворими.

У. Т.: Скільки операцій на серці зроблено в клініці Амосова за всі часи?

– Щороку близько 5 тис. Думаю, за час існування клініки Амосова ми провели понад 150 тис. хірургічних втручань на серці.

У. Т.: Скільки це від потреби в такій допомозі по країні? 

– У радянські часи ми задовольняли хіба що кілька відсот­ків хворих, які потребували операційної допомоги. Тепер із різних видів втручань – від 10–15% (ішемічна хвороба серця) до 60–70% (вроджені вади серця). Порівняймо: у Великій Британії, де населення в 1,5 раза більше, ніж в Україні, щороку роблять 20–25 тис. операцій лише з шунтування, а в нас із цього виду втручань – 2 тис. Потрібно, щоб у нас проводилося 20–25 тис. хірургічних втручань на серці щороку, тоді ми задовольнятимемо всіх хворих.

Кардіохірургія часів незалежності

У. Т.: Тобто для цілковитого забезпечення українців послугами кардіохірургії потрібні ще чотири такі клініки Амосова?

– Річ не в цьому. Наша клініка могла б удвічі-втричі збільшити кількість операцій навіть із тим штатом, який маємо на сьогодні. Але є дві проблеми. Перша – площі. Аби збільшити кількість операцій, потрібні ще операційний і реанімаційний блоки. Друга – зараз немає такого потоку охочих зробити операцію, як раніше.

У. Т.: Це ж протиріччя: статистична потреба в операціях на серці, за вашими словами, є, а потоку хворих немає?

– Бо населення не вельми обізнане зі своїми серцевими проблемами. Людина не може 50 метрів пройти, хапається за серце, а лягати на операцію не хоче. Боїться. Особливо багато наших потенційних пацієнтів у сільській місцевості. 

Але ж ризик у нас мінімальний. Ми виконуємо операцію на працюючому серці, не зупиняючи його, технології відточені. Кількість невдалих втручань у нашій клініці уп’ятеро менша, ніж у США чи Західній Європі.

У. Т.: Це не піар-перебільшення?

– Статистика відкрита й прозора і в них, і в нас. У клініці Амосова лише 0,4–0,5% смертності. У Західній Європі внаслідок аналогічних операцій – 2,2%, у США – 2%.

У. Т.: Колись 90% усіх операцій на серці, які виконувалися в Україні, припадали на інститут Амосова. Який відсоток нині? 

– Кількість операцій у нас не зменшилася, а ось частка по країні справді знизилася приблизно до 50%. Бо все активніше працюють центри кардіохірургії в Києві, Львові, Донецьку, Дніпропетровську, Харкові, Хмельницькому, Херсоні. Пересадка серця від донора відбулася, згадаймо, у Запоріжжі. 
У радянські часи була, по суті, монополія школи Амосова, й мало хто з кардіохірургів її не пройшов. Донецькі, львівські, дніпропетровські кардіохірурги навчалися в нас. Київські, звісно, теж. І це добре. Мені зараз набагато легше працюється – і морально, і фізично. Уявіть: кілька років тому черга на планову операцію в нас сягала двох-трьох років. Я знав, що пацієнт може й не дожити до неї. Що робити? Когось брали по швидкій допомозі... Але ж збільшити темпи роботи кардіохірургів неможливо. І ось завдяки іншим клінікам серця в нас зараз на складну операцію чекають щонайбільше півтора місяця. Це вже нормально – у тій-таки Британії на деякі операції стоїть тримісячна черга, особливо в бюджетних чи муніципальних клініках.

На світовому рівні

У. Т.: То ви стверджуєте, що в нас кардіохірургія сягає світового рівня? Не видаєте бажане за дійсне?

– Абсолютно ні. Це легко перевірити – усі дані щодо операцій відкриті. Понад те, за деякими напрямами ми випереджаємо світову практику. Наприклад, лікування інфекційного ендокардиту. Штучний клапан імплантуємо в гнійне осереддя серця. Коли ми тільки бралися за цей напрям, це здавалося неможливим. Ну як так можна – серце гноїться, а ми прямо в нього ставимо клапан! Спочатку були драматичні операції, сме­ртність сягала 18–20%. А нині 1–1,5%. У світі значно гірші показники з цього захворювання.

У. Т.: Чим пояснюються такі результати? У вас що, краще обладнання чи кваліфікованіші кадри?

– У нас насамперед колосальна практика, досвід, найбільша кількість операцій. Жодна європейська чи американська клініка такого не має. У цивілізованих країнах, по-пер­­ше, інша культура населення – там намагаються не доводити своє серце до гнійних ускладнень. Там працює значно більше клінік, тож складні випадки, яким є інфекційний ендокардит, розпорошені по різних лікарнях. Крім того, врахуймо й наш пріоритет: ми почали робити такі операції одними з перших у світі, ще за Амосова.

Або візьмімо аневризму лівого шлуночка серця. Це ускладнення після інфаркту. Знову-таки американська клініка має один-два випадки на рік. Тоді як ми щороку оперуємо 200 хворих із такою аневризмою.


Мотор у грудях

У. Т.: Ви вже, мабуть, думаєте про подальші пріоритети – масову пересадку серця, наприклад?

– Технічно це не дуже складно для нас. До пересадки серця був готовий ще Микола Амосов, а зараз по кілька таких операцій зроблено в Києві та Запоріжжі. 

Але пересадка серця – проблема заполітизована. Звичайно, роблячи її, можна підняти престиж клініки, країни. Але ця операція дуже дорога і в поєднанні з іншими факторами (брак органів) не може вирішити проблем більшості хворих. 

У. Т.: Штучне серце вирішить?

– Штучне – вирішить. На нього зараз великі сподівання, ми вивчаємо цікавий досвід італійських кардіохірургів. Штучне серце підключається по обхідній дорозі кровообігу як паралельна лінія життєзабезпечення. Але проблема у вартості обладнання. 

У. Т.: Хіба наші заводи не можуть поставити на потік виробництво механічних сердець за прийнятною ціною?

– Свого часу, щой­­но я почав займатися коронарною хірургією, відчув потребу в інструментах. Йшли 1990-ті роки, західні інструменти були хоч і якісними, але дуже дорогими. Ножиці, наприклад, коштували $400–600, на той час величезні гроші. Або голкотримач... Я вирішив звернутися до наших умільців. Проїхав по провідних київських заводах, говорив із директорами – Героями Соціалістичної Праці. Потім – по харківських, дніпропетровських... І ніхто таких ножиць зробити не брався. В одних не та марка сталі в наявності. Інші мають метал, але не можуть зробити саме таку конфігурацію: «Ой, знаєте, тут же складно – фіксація одним гвинтом у трьох площинах...» На одному підприємстві запитують: «А який буде попит на такі ножиці?» Кажу, перебільшуючи: «Тисяча штук на рік». А вони: «Тю, оце паритися... От якби десятки тисяч!» А самі ж весь день цигарки смалять, каву п’ють, бо не мають замовлень. Зрештою, я таки знайшов у Києві майстрів – золоті руки. Вони мені й марку сталі підібрали, і потрібну конфігурацію інструмента. 

Штучне серце – це життя людини, і довіряти його вітчизняним виробникам ще рано, мабуть.

У. Т.: Звучить дещо песимістично.

– Для тимчасової підтримки серця обладнання в Україні вже виробляється, а для постійної – ні. Хоча нещодавно з’явилися непогані українські апарати штучного дихання. Для нас вони не дуже підходять, але в загальній хірургії вже використовуються. А ми, кардіохірурги, звіс­­но, послуговуємося імпортним обладнанням. Так само й зі штучним серцем: вживити можемо, але воно надто дороге, тому ця операція поки що не може бути масовою.

У. Т.: Але, можливо, ціни зменшуватимуться, як це відбувається, приміром, із фотоапаратами? Нам відомо, що керівник вашого інституту академік Геннадій Книшов нещодавно обговорював з українськими й німецькими технарями проблематику штучного серця.

– Сподіваюся, що ціни знизяться. Надії є. Візьмімо стентування. Один стент коштує тисячі доларів. Раніше мало хто міг дозволити собі таке втручання, а зараз в Україні щороку здійснюють тисячі таких процедур. Причому значна їхня частка – коштом держбюджету.

У. Т.: Чи реально потрапити до клініки Амосова незаможній людині з провінції, із села?

– Абсолютно. Наш інститут ніколи не вимагав від хворих якихось направлень із лікарень чи облздороввідділів. Будь-кого приймемо й прооперуємо. Якщо він громадянин України – безкоштовно, іноземця лікуватимемо за гроші.

У. Т.: Чому заможні українці їздять лікуватися до Європи чи Ізраїлю?

– Я оперував дуже відомих пацієнтів, які обіймають високі посади. Прізвищ, звісно, без їхнього дозволу не називатиму. Але дехто справді воліє оперуватися за кордоном. Я сам себе не раз запитував: чому? Вважаю, річ ось у чому: той, хто не зумів досягнути у своїй царині європейського рівня, не вірить, що це може зробити хтось в іншій.

У. Т.: Але якщо в клініки Амосова такі вражаючі результати, чому ж сюди не їздять оперуватися з того самого Євросоюзу?

– Не забувайте, що там страхова медицина. Нові країни єврозони тільки нещодавно домоглися того, щоб страхові компанії оплачували лікування в них «старих європейців»: умовно кажучи, німці тепер можуть лікуватися в Чехії. Але українську клініку німцю не оплатять.
Натомість із країн, де страхової медицини немає, до нас їдуть охоче: із арабських, із колишнього СРСР. І платять, звісно ж, за операції зі своєї кишені.

У. Т.: Наша медицина безкоштовна, принаймні умовно – це рудимент радянських часів чи ідеал, якого в принципі реально досягти?

– Хто може платити за медичні послуги? Держава, хворий або страхова компанія. Іншого немає. Витрати на якісну медичну допомогу дуже великі – на сьогодні є мало країн, які в змозі забезпечити ці кошти з держбюджету. Цього немає навіть у багатих США. Цілком безкоштовну державну медицину можуть дозволити собі  хіба що деякі багаті країни Перської затоки. Якщо в Україні медицина залишиться абсолютно безкоштовною, вона не зможе нормально розвиватися – так, як у цивілізованих країнах. Не буде за що закуповувати чи замовляти виробникові нове обладнання. І водночас психологія наших людей ще не приймає страхової медицини. Як на мене, найкращий варіант такий. Уся невідкладна допомога має бути безкоштовною: апендицити, трав­­ми, інфаркти і тому подібне. Якщо людина в критичному стані, у неї немає часу шукати кошти. А ось планове втручання чи лікування нехай фінансує страхова медицина. 



«Так від чого ж вмирають хворі? Все зроблено правильно, а людина вмирає... Гарний майстер зробив би, а гірший – не зумів. Смерть... Хірург – це не тільки лікар. Це майстер. Як ювелір або слюсар-інструмен­тальник. Бувають майстри хороші та погані. Погані хай краще не беруться».

Микола Амосов

Досягнення Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН України 
1955 – уперше в Україні виконано операції при вадах серця (М. Амосов). 
1958 – уперше виконано операцію зі штучним кровообігом (М. Амосов).
1961 – уперше використано штучну нирку.
1965 – уперше у світі створено й впроваджено 
в практику антитромботичні протези клапанів серця (М. Амосов). 
1973 – уперше в Україні виконано аорто-коронарне шунтування (Г. Книшов).
1992 – уперше виконано операцію при вроджених вадах серця в немовлят (І. Ємець).
1993 – уперше у світі розроблено комп’ютерний тренажер для штучного кровообігу (Є. Настенко), відзначений Першою премією Європейського конгресу перфузіологів.
1999 – освоюються телемедичні технології в галузі кардіології й кардіохірургії. Участь у перших медичних телемостах.
2000 – виконуються операції аорто-коронарного шунтування на працюючому серці. 
2002 – розроблено методики проведення операцій без донорської крові.
2005 – розроблено операції аорто-коронарного шунтування на працюючому серці (без штучного кровообігу), що дало змогу вдвічі перевищити якісні показники США.
2007 – розроблено методику транскатетерного лікування мерехтіння передсердь, що дає змогу усувати аритмію в 99,3% випадків практично без ускладнень

Досягнення Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН України 
1955 – уперше в Україні виконано операції при вадах серця (М. Амосов). 
1958 – уперше виконано операцію зі штучним кровообігом (М. Амосов).
1961 – уперше використано штучну нирку.
1965 – уперше у світі створено й впроваджено 
в практику антитромботичні протези клапанів серця 
(М. Амосов). 
1973 – уперше в Україні виконано аорто-коронарне шунтування (Г. Книшов).
1992 – уперше виконано операцію при вроджених вадах серця в немовлят (І. Ємець).
1993 – уперше у світі розроблено комп’ютерний тренажер для штучного кровообігу (Є. Настенко), відзначений Першою премією Європейського конгресу перфузіологів.
1999 – освоюються телемедичні технології в галузі кардіології й кардіохірургії. Участь у перших медичних телемостах.
2000 – виконуються операції аорто-коронарного шунтування на працюючому серці. 
2002 – розроблено методики проведення операцій без донорської крові.
2005 – розроблено операції аорто-коронарного шунтування на працюючому серці (без штучного кровообігу), що дало змогу вдвічі перевищити якісні показники США.
2007 – розроблено методику транскатетерного лікування мерехтіння передсердь, що дає змогу усувати аритмію в 99,3% випадків практично без ускладнень


Щороку в клініці Амосова здійснюється близько 5 тис. операцій. Це приблизно 50% усіх втручань на серці в Україні

За час існування клініки здійснено понад 150 тис. операцій

Кількість невдалих операцій у клініці Амосова в 5 разів менша, ніж у Західній Європі

За керівництва Амосова підготовлено 40 докторів і понад 150 кандидатів наук

Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французькі політики, котрі відразу після Помаранчевої революції позиціонували себе групою підтримки України, нині активно лобіюють інтереси Кремля.
    31 травня, Алла Лазарева
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено