Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
3 лютого, 2011   ▪   Ігор Кручик   ▪   Версія для друку

Ремонт сердець

Анатолій Руденко, провідний кардіохірург клініки Амосова, про українські пріоритети, гроші та цінності серцевої медицини
Матеріал друкованого видання
№ 4 (169)
від 28 січня, 2011
Ремонт сердець
Олександр Чекменьов
На Батиєвій горі не бував років десять, тож зауважив зміни. З’явилася вулиця Миколи Амосова. Ім’я Амосова отримав і розташований тут Національний інститут серцево-судинної хірургії, а в його холі з’явився бронзовий бюст видатного вченого та лікаря, засновника інституту. За кількістю, складністю та результатами оперативних втручань інститут належить до п’ятірки провідних центрів серцево-судинної хірургії в усій Європі. Утім, медичний заклад від самого його виникнення  1976 року називали клінікою Амосова. 

Майстер операцій на серці, Амосов у поважному віці змушений був сам лягти під ніж. «Тиждень» розмовляє з провідним кардіохірургом клініки, доктором медичних наук, завідувачем від­ділення хірургічних методів лікування ішемічної хвороби серця Анатолієм Руденком, який колись входив до складу бригади, що оперувала самого Амосова. І вже багато років із 7.30 ранку до 22.00, з невеликою денною перервою, рятує хворих, котрих на рахунку пана Анатолія вже близько 5 тис.

Клапан у борг

У. Т.: Амосов, як відомо, принципово не брав грошей за операції і суворо карав хабарників. Але ми маємо інформацію від пацієнтів вашого інституту, громадян України, які стверджують, що заплатили за операцію 7 тис. грн.

– Для наших співгромадян лікування безкоштовне. Та не для державного бюджету. Собівартість операцій аорто-коро­нарного шунтування чи про­тезування клапанів, які ви, мабуть, маєте на увазі, – приблизно 45 тис. грн. Але інколи, поки бюджет формується й затверджується, потім розподіляється по регіонах, у фінансуванні якихось позицій у кошторисі ви­никають паузи. Наприклад, у певний момент у клініці може не вистачати клапанів серця. І ось людина, якій він потрібен, мусить чекати, доки закінчаться всі процедури бюджетування. Або ж купувати клапан власним коштом, а його ціна – 7–9 тис. грн. Ще один приклад: якось не було оксигенаторів – це штучні легені. Хтось із пацієнтів чекав, доки надійдуть безкоштовні, хтось купував сам, а це 3–5 тис. грн. Тобто буває, що хворий справді витрачає певну суму. Але це не можна вважати платою за операцію. У будь-якому разі ці витрати в нашому інституті значно менші, ніж в інших клініках країни.

У. Т.: Гаразд, а якщо, припустимо, операцію треба робити терміново, а клапанів немає і грошей у хворого теж?

– Звертаємося до фірм, які нам постачають ті клапани, й беремо у борг. Бувало, що в нас формувалися борги постачальникам на багато мільйонів гривень. Отримували бюджетні кошти й віддавали, кому винні. Інколи клініці також допомагають благодійні фонди, меценати. Пригадую, раніше активно співпрацював із нами Степан Брацюнь. Він не тільки гроші давав, а й персонально опікувався хворими.

У. Т.: Скільки операцій на серці зроблено в клініці Амосова за всі часи?

– Щороку близько 5 тис. Думаю, за час існування клініки Амосова ми провели понад 150 тис. хірургічних втручань на серці.

У. Т.: Скільки це від потреби в такій допомозі по країні? 

– У радянські часи ми задовольняли хіба що кілька відсот­ків хворих, які потребували операційної допомоги. Тепер із різних видів втручань – від 10–15% (ішемічна хвороба серця) до 60–70% (вроджені вади серця). Порівняймо: у Великій Британії, де населення в 1,5 раза більше, ніж в Україні, щороку роблять 20–25 тис. операцій лише з шунтування, а в нас із цього виду втручань – 2 тис. Потрібно, щоб у нас проводилося 20–25 тис. хірургічних втручань на серці щороку, тоді ми задовольнятимемо всіх хворих.

Кардіохірургія часів незалежності

У. Т.: Тобто для цілковитого забезпечення українців послугами кардіохірургії потрібні ще чотири такі клініки Амосова?

– Річ не в цьому. Наша клініка могла б удвічі-втричі збільшити кількість операцій навіть із тим штатом, який маємо на сьогодні. Але є дві проблеми. Перша – площі. Аби збільшити кількість операцій, потрібні ще операційний і реанімаційний блоки. Друга – зараз немає такого потоку охочих зробити операцію, як раніше.

У. Т.: Це ж протиріччя: статистична потреба в операціях на серці, за вашими словами, є, а потоку хворих немає?

– Бо населення не вельми обізнане зі своїми серцевими проблемами. Людина не може 50 метрів пройти, хапається за серце, а лягати на операцію не хоче. Боїться. Особливо багато наших потенційних пацієнтів у сільській місцевості. 

Але ж ризик у нас мінімальний. Ми виконуємо операцію на працюючому серці, не зупиняючи його, технології відточені. Кількість невдалих втручань у нашій клініці уп’ятеро менша, ніж у США чи Західній Європі.

У. Т.: Це не піар-перебільшення?

– Статистика відкрита й прозора і в них, і в нас. У клініці Амосова лише 0,4–0,5% смертності. У Західній Європі внаслідок аналогічних операцій – 2,2%, у США – 2%.

У. Т.: Колись 90% усіх операцій на серці, які виконувалися в Україні, припадали на інститут Амосова. Який відсоток нині? 

– Кількість операцій у нас не зменшилася, а ось частка по країні справді знизилася приблизно до 50%. Бо все активніше працюють центри кардіохірургії в Києві, Львові, Донецьку, Дніпропетровську, Харкові, Хмельницькому, Херсоні. Пересадка серця від донора відбулася, згадаймо, у Запоріжжі. 
У радянські часи була, по суті, монополія школи Амосова, й мало хто з кардіохірургів її не пройшов. Донецькі, львівські, дніпропетровські кардіохірурги навчалися в нас. Київські, звісно, теж. І це добре. Мені зараз набагато легше працюється – і морально, і фізично. Уявіть: кілька років тому черга на планову операцію в нас сягала двох-трьох років. Я знав, що пацієнт може й не дожити до неї. Що робити? Когось брали по швидкій допомозі... Але ж збільшити темпи роботи кардіохірургів неможливо. І ось завдяки іншим клінікам серця в нас зараз на складну операцію чекають щонайбільше півтора місяця. Це вже нормально – у тій-таки Британії на деякі операції стоїть тримісячна черга, особливо в бюджетних чи муніципальних клініках.

На світовому рівні

У. Т.: То ви стверджуєте, що в нас кардіохірургія сягає світового рівня? Не видаєте бажане за дійсне?

– Абсолютно ні. Це легко перевірити – усі дані щодо операцій відкриті. Понад те, за деякими напрямами ми випереджаємо світову практику. Наприклад, лікування інфекційного ендокардиту. Штучний клапан імплантуємо в гнійне осереддя серця. Коли ми тільки бралися за цей напрям, це здавалося неможливим. Ну як так можна – серце гноїться, а ми прямо в нього ставимо клапан! Спочатку були драматичні операції, сме­ртність сягала 18–20%. А нині 1–1,5%. У світі значно гірші показники з цього захворювання.

У. Т.: Чим пояснюються такі результати? У вас що, краще обладнання чи кваліфікованіші кадри?

– У нас насамперед колосальна практика, досвід, найбільша кількість операцій. Жодна європейська чи американська клініка такого не має. У цивілізованих країнах, по-пер­­ше, інша культура населення – там намагаються не доводити своє серце до гнійних ускладнень. Там працює значно більше клінік, тож складні випадки, яким є інфекційний ендокардит, розпорошені по різних лікарнях. Крім того, врахуймо й наш пріоритет: ми почали робити такі операції одними з перших у світі, ще за Амосова.

Або візьмімо аневризму лівого шлуночка серця. Це ускладнення після інфаркту. Знову-таки американська клініка має один-два випадки на рік. Тоді як ми щороку оперуємо 200 хворих із такою аневризмою.


Мотор у грудях

У. Т.: Ви вже, мабуть, думаєте про подальші пріоритети – масову пересадку серця, наприклад?

– Технічно це не дуже складно для нас. До пересадки серця був готовий ще Микола Амосов, а зараз по кілька таких операцій зроблено в Києві та Запоріжжі. 

Але пересадка серця – проблема заполітизована. Звичайно, роблячи її, можна підняти престиж клініки, країни. Але ця операція дуже дорога і в поєднанні з іншими факторами (брак органів) не може вирішити проблем більшості хворих. 

У. Т.: Штучне серце вирішить?

– Штучне – вирішить. На нього зараз великі сподівання, ми вивчаємо цікавий досвід італійських кардіохірургів. Штучне серце підключається по обхідній дорозі кровообігу як паралельна лінія життєзабезпечення. Але проблема у вартості обладнання. 

У. Т.: Хіба наші заводи не можуть поставити на потік виробництво механічних сердець за прийнятною ціною?

– Свого часу, щой­­но я почав займатися коронарною хірургією, відчув потребу в інструментах. Йшли 1990-ті роки, західні інструменти були хоч і якісними, але дуже дорогими. Ножиці, наприклад, коштували $400–600, на той час величезні гроші. Або голкотримач... Я вирішив звернутися до наших умільців. Проїхав по провідних київських заводах, говорив із директорами – Героями Соціалістичної Праці. Потім – по харківських, дніпропетровських... І ніхто таких ножиць зробити не брався. В одних не та марка сталі в наявності. Інші мають метал, але не можуть зробити саме таку конфігурацію: «Ой, знаєте, тут же складно – фіксація одним гвинтом у трьох площинах...» На одному підприємстві запитують: «А який буде попит на такі ножиці?» Кажу, перебільшуючи: «Тисяча штук на рік». А вони: «Тю, оце паритися... От якби десятки тисяч!» А самі ж весь день цигарки смалять, каву п’ють, бо не мають замовлень. Зрештою, я таки знайшов у Києві майстрів – золоті руки. Вони мені й марку сталі підібрали, і потрібну конфігурацію інструмента. 

Штучне серце – це життя людини, і довіряти його вітчизняним виробникам ще рано, мабуть.

У. Т.: Звучить дещо песимістично.

– Для тимчасової підтримки серця обладнання в Україні вже виробляється, а для постійної – ні. Хоча нещодавно з’явилися непогані українські апарати штучного дихання. Для нас вони не дуже підходять, але в загальній хірургії вже використовуються. А ми, кардіохірурги, звіс­­но, послуговуємося імпортним обладнанням. Так само й зі штучним серцем: вживити можемо, але воно надто дороге, тому ця операція поки що не може бути масовою.

У. Т.: Але, можливо, ціни зменшуватимуться, як це відбувається, приміром, із фотоапаратами? Нам відомо, що керівник вашого інституту академік Геннадій Книшов нещодавно обговорював з українськими й німецькими технарями проблематику штучного серця.

– Сподіваюся, що ціни знизяться. Надії є. Візьмімо стентування. Один стент коштує тисячі доларів. Раніше мало хто міг дозволити собі таке втручання, а зараз в Україні щороку здійснюють тисячі таких процедур. Причому значна їхня частка – коштом держбюджету.

У. Т.: Чи реально потрапити до клініки Амосова незаможній людині з провінції, із села?

– Абсолютно. Наш інститут ніколи не вимагав від хворих якихось направлень із лікарень чи облздороввідділів. Будь-кого приймемо й прооперуємо. Якщо він громадянин України – безкоштовно, іноземця лікуватимемо за гроші.

У. Т.: Чому заможні українці їздять лікуватися до Європи чи Ізраїлю?

– Я оперував дуже відомих пацієнтів, які обіймають високі посади. Прізвищ, звісно, без їхнього дозволу не називатиму. Але дехто справді воліє оперуватися за кордоном. Я сам себе не раз запитував: чому? Вважаю, річ ось у чому: той, хто не зумів досягнути у своїй царині європейського рівня, не вірить, що це може зробити хтось в іншій.

У. Т.: Але якщо в клініки Амосова такі вражаючі результати, чому ж сюди не їздять оперуватися з того самого Євросоюзу?

– Не забувайте, що там страхова медицина. Нові країни єврозони тільки нещодавно домоглися того, щоб страхові компанії оплачували лікування в них «старих європейців»: умовно кажучи, німці тепер можуть лікуватися в Чехії. Але українську клініку німцю не оплатять.
Натомість із країн, де страхової медицини немає, до нас їдуть охоче: із арабських, із колишнього СРСР. І платять, звісно ж, за операції зі своєї кишені.

У. Т.: Наша медицина безкоштовна, принаймні умовно – це рудимент радянських часів чи ідеал, якого в принципі реально досягти?

– Хто може платити за медичні послуги? Держава, хворий або страхова компанія. Іншого немає. Витрати на якісну медичну допомогу дуже великі – на сьогодні є мало країн, які в змозі забезпечити ці кошти з держбюджету. Цього немає навіть у багатих США. Цілком безкоштовну державну медицину можуть дозволити собі  хіба що деякі багаті країни Перської затоки. Якщо в Україні медицина залишиться абсолютно безкоштовною, вона не зможе нормально розвиватися – так, як у цивілізованих країнах. Не буде за що закуповувати чи замовляти виробникові нове обладнання. І водночас психологія наших людей ще не приймає страхової медицини. Як на мене, найкращий варіант такий. Уся невідкладна допомога має бути безкоштовною: апендицити, трав­­ми, інфаркти і тому подібне. Якщо людина в критичному стані, у неї немає часу шукати кошти. А ось планове втручання чи лікування нехай фінансує страхова медицина. 



«Так від чого ж вмирають хворі? Все зроблено правильно, а людина вмирає... Гарний майстер зробив би, а гірший – не зумів. Смерть... Хірург – це не тільки лікар. Це майстер. Як ювелір або слюсар-інструмен­тальник. Бувають майстри хороші та погані. Погані хай краще не беруться».

Микола Амосов

Досягнення Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН України 
1955 – уперше в Україні виконано операції при вадах серця (М. Амосов). 
1958 – уперше виконано операцію зі штучним кровообігом (М. Амосов).
1961 – уперше використано штучну нирку.
1965 – уперше у світі створено й впроваджено 
в практику антитромботичні протези клапанів серця (М. Амосов). 
1973 – уперше в Україні виконано аорто-коронарне шунтування (Г. Книшов).
1992 – уперше виконано операцію при вроджених вадах серця в немовлят (І. Ємець).
1993 – уперше у світі розроблено комп’ютерний тренажер для штучного кровообігу (Є. Настенко), відзначений Першою премією Європейського конгресу перфузіологів.
1999 – освоюються телемедичні технології в галузі кардіології й кардіохірургії. Участь у перших медичних телемостах.
2000 – виконуються операції аорто-коронарного шунтування на працюючому серці. 
2002 – розроблено методики проведення операцій без донорської крові.
2005 – розроблено операції аорто-коронарного шунтування на працюючому серці (без штучного кровообігу), що дало змогу вдвічі перевищити якісні показники США.
2007 – розроблено методику транскатетерного лікування мерехтіння передсердь, що дає змогу усувати аритмію в 99,3% випадків практично без ускладнень

Досягнення Національного інституту серцево-судинної хірургії ім. М. М. Амосова НАМН України 
1955 – уперше в Україні виконано операції при вадах серця (М. Амосов). 
1958 – уперше виконано операцію зі штучним кровообігом (М. Амосов).
1961 – уперше використано штучну нирку.
1965 – уперше у світі створено й впроваджено 
в практику антитромботичні протези клапанів серця 
(М. Амосов). 
1973 – уперше в Україні виконано аорто-коронарне шунтування (Г. Книшов).
1992 – уперше виконано операцію при вроджених вадах серця в немовлят (І. Ємець).
1993 – уперше у світі розроблено комп’ютерний тренажер для штучного кровообігу (Є. Настенко), відзначений Першою премією Європейського конгресу перфузіологів.
1999 – освоюються телемедичні технології в галузі кардіології й кардіохірургії. Участь у перших медичних телемостах.
2000 – виконуються операції аорто-коронарного шунтування на працюючому серці. 
2002 – розроблено методики проведення операцій без донорської крові.
2005 – розроблено операції аорто-коронарного шунтування на працюючому серці (без штучного кровообігу), що дало змогу вдвічі перевищити якісні показники США.
2007 – розроблено методику транскатетерного лікування мерехтіння передсердь, що дає змогу усувати аритмію в 99,3% випадків практично без ускладнень


Щороку в клініці Амосова здійснюється близько 5 тис. операцій. Це приблизно 50% усіх втручань на серці в Україні

За час існування клініки здійснено понад 150 тис. операцій

Кількість невдалих операцій у клініці Амосова в 5 разів менша, ніж у Західній Європі

За керівництва Амосова підготовлено 40 докторів і понад 150 кандидатів наук

Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Святошинський районний суд продовжує розглядати провадження щодо п’яти колишніх працівників «Беркуту». На черзі – велика балістична експертиза.
    27 вересня, Станіслав Козлюк
  • Перші в історії праймеріз партії Республікаців з великою долею імовріності визначать майбутнє Франції на найближчі п’ять років.
    27 вересня, Алла Лазарева
  • 26-го вересня ввечері відбувся перший раунд теледебатів між кандидатами у президенти США Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом. Перемогу у них медіа однозначно віддали кандидатці від демократичної партії, однак кандидат від республіканців теж знайшов слабкі сторони своєї суперниці.
    27 вересня,
  • Полтавська область справедливо вважається одним із локомотивів української економіки. Якщо вже й сперечатися про те, хто «годує країну», то Полтавщина серед регіонів завжди буде в перших рядах.
    27 вересня, Денис Казанський
  • Минулого тижня світові ЗМІ писали про передачу Україні права проводити фінал Ліги чемпіонів, мододих українських політиків та спростовували чутки про польських військових на Донбасі
    26 вересня, Ольга Ворожбит
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено