Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
16 березня, 2013   ▪   Ганна Трегуб   ▪   Версія для друку

Роберт ван Ворен:Більшість психіатрів у СРСР або прямо працювали на КГБ, або були сексотами

Нідерландський совєтолог Роберт ван Ворен про репресивну психіатрію в СРСР та її видозміни, що дожили до нашого часу
Матеріал друкованого видання
№ 10 (278)
від 6 березня, 2013
Роберт ван Ворен:Більшість психіатрів у СРСР або прямо працювали на КГБ, або були сексотами

Радянський психіатричний терор нічим не поступався за своєю жорстокістю нацистським програмам із евтаназії, під які також потрапляла найуразливіша соціальна група психічно хворих. Кара божевільнею не гірше від мордовського концтабору фізично й душевно ламала людину.

Генеральний секретар організації «Глобальна ініціатива у психіатрії» Роберт ван Ворен упевнений: нещодавній історії СРСР слід надати широкого розголосу, аби врятувати суспільство від можливих повторень радянської практики репресій психіатрією. Проблема зловживання в цій царині дуже актуальна й нині. Яскравий тому приклад – спроба російської влади «сховати» у психіатричній лікарні полковника Буданова.

У. Т.: Яке місце займали психіатрія та божевільня в репресивному арсеналі комуністичного режиму? Чи можна стверджувати, що це був винахід радянських спецслужб, а чи такі заклади використовували з політичною метою і раніше?

– Перший індивідуальний випадок зафіксований одразу після жовтневого перевороту, коли до психлікарні потрапила Марія Спірідонова. Було ще кілька осіб, які не надто сподобалися більшовикам. У 1930-х роках політичними були більшість пацієнтів у Казані, але ідея бачилася зовсім іншою. Це було щось схоже на ситуацію в Польщі 1981 року за воєнного стану, коли дисидентів утримували у психлікарнях, аби ті не опинилися в таборах. У СРСР усе змінилося після 1948 року, коли, психіатрію почали застосовувати з політичних мотивів. Наприклад, у тюремній психлікарні тієї-таки Казані сидів перший президент Естонії Константін Пятс. Поступово людей більшало. Проте дослідники переважно сходяться на тому, що цей метод узяв на озброєння, ставши головою КГБ, Юрій Андропов. Його першим завданням було зламати дисидентський рух, і, очевидно, він вирішив, що психіатрія – саме те, що для цього треба.

Більшість психіатрів у СРСР або прямо працювали на КГБ, або були сексотами

Спеціальних психлікарень в СРСР було 16, зокрема у Благовєщенську та Волгограді. Багато з них і досі закриті. Дисиденти потрапляли до загальних закладів або на короткий термін, два-три місяці, з метою залякування, або після тривалого перебування у спеціальній психлікарні, до свого повернення назад у суспільство. За нашими підрахунками, близько третини всіх дисидентів були кинуті до психлікарень, а ще одна третина опинилась у радянських таборах.

Ми довго з’ясовували, за якими ж критеріями одних диси­дентів відправляли до таборів, а других – до божевілень. Мабуть, це залежало від людини. Очевидно, був розрахунок, що тих, хто для зони виявився занадто сильним, кидали до психушки. Але якщо людина таки опинилася там і її справа набула розголосу за кордоном, то її або засилали до таборів, або звільняли і згодом заводили нову справу.

У. Т.: Якою була радянська психіатрія після Сталіна – за Хрущова й пізніше? Чому лікарі так легко пішли на співпрацю з КГБ? Чи розуміли, що роблять?

– Це ключове запитання. Радянська психіатрія від 1950 року виявилася відірвана від світової. На славнозвісному засіданні Академії наук та Академії медичних наук павловська школа академіка Андрєя Снєжнєвского стала головною і єдино правильною. Більшість психіатрів у СРСР або прямо працювали на КГБ, або були сексотами, як-от академіки Ґєорґій Морозов, Ніколай Жаріков чи Марат Вартанян.

Пересічні фахівці галузі, яких готували в Союзі, знали тільки вчення московської школи, важливою частиною теорії та практики якої була так звана сповільнена шизофренія. Діагноз, який використовували проти дисидентів. Насправді це дуже серйозне й підступне психічне захворювання, яке починається повільно, непомітно. Людина думає, що вона здорова, і її оточення також нічого не помічає. Головними проявами є нав’язливий пошук правди, наполегливість, бажання реформ, самовпевненість тощо. Такі симптоми були дуже підходящими для оголошення дисидентів психічно хворими людьми.

Вузьке коло відомих радянських психіатрів, які могли вільно виїжджати за кордон, чудово тямило, щó чинить, однак, я впевнений, 99% їхніх колег або не знали, або справді були впевнені, що дисиденти божевільні. Або ж усвідомлювали, що діється щось нечисте, однак хотіли жити, і мусили йти на компроміси з режимом.

У. Т.: А що стосовно прав психічно хворих людей у СРСР? Чим ситуація відрізнялася від моделі в західних країнах?

– Умови життя в психіатричних закладах Союзу були дуже схожими на те, що були на Заході в 1920–1930-х роках. Я вперше потрапив до звичайного радянського психіатричного відділення влітку 1991 року в «Павловці». Той запах забути неможливо, і це страшно. Такого я майже ніколи й ніде не бачив за свою практику ані в Африці, ані в Азії.

Радянські божевільні не мали прав, і захисту для них також не існувало. Лікування було дуже жорстоким – великі дози галаперидолу, аміназину, маєтилу, шокова терапія інсуліном, сульфазин. Усе це на Заході давно зникло, а в СРСР і після його розпаду в пострадянських країнах це використовували. На початку незалежності України люди вмирали від цукрового діабету, бо не вистачало інсуліну, а от у психлікарнях його було вдосталь, бо там мали робити шокову терапію.

У. Т.: Як і де використовують психіатрію з політичною метою сьогодні?

– У РФ досі трапляються випадки зловживання психіатрією, хоча це й не державна політика. Сучасна Росія – це кагебістська країна. Різниця лише в тому, що раніше КГБ було збройною силою Компартії, а нині ФСБ – провладна партія, яка керує державою.

Читайте також: Над гніздом зозулі. Чому в українських психіатричних лікарнях не надають адекватної допомоги

Нині випадки радянської психіатрії в чистому вигляді ми спостерігаємо у В’єтнамі. Тамтешні керівники галузі прекрасно розмовляють російською, навчались у Москві у школі академіка Снєжнєвского...

Окрема цікава тема – Китай. Його суспільство поділене на безліч прошарків. Той із них, що перебуває найближче до Міні­стерства безпеки та поліції, психіатрією зловживає і зараз майже так само, як це робили в СРСР, коли не гірше. Такого діагнозу, як «сповільнена шизофренія», у них немає, зате є «параноя» різноманітних форм.

У. Т.: Якою є реакція Заходу на застосування практик репресивної психіатрії в сучасних Росії та КНР?

– Ніхто не хоче інвестувати свої гроші, аби вирішити питання репресивної психіатрії в Піднебесній, бо йдеться про великого економічного партнера. Росія – та сама ситуація. Тамтешня опозиція нині не може чекати на таку підтримку Заходу, як це було за радянських часів. Нині панують чіткий розрахунок і прагматизм. Підтримка радянських дисидентів – це була частина політики, спрямованої проти СРСР.

1988 року Едуард Шеварнадзе, відставний генерал МВС, вирішив, що треба покінчити зі зловживаннями психіатрією в Радянському Союзі. Тоді американці йому прямо сказали, що знають таке: його держава хоче провести престижну конференцію з прав людини в Москві, одначе, допоки тривають психіатричні репресії, цього не буде. І тоді на засіданні політбюро він наполіг на тому, що потрібно припинити політичні переслідування дисидентів.

У. Т.: 1980 року ви були серед засновників міжнародної організації з протидії політичному використанню психіатрії, а 1986-го стали її генеральним секретарем. Який вона мала вплив і які засоби використовувала на підтримку запроторених до божевілень радянських дисидентів?

– Наша Глобальна ініціатива у психіатрії справді з’явилася на початку 1980-х років. Спочатку це був комітет, у якому координували акції проти зловживання психіатрією в СРСР. Головною метою тоді було організувати кампанію з виключення радянських представників із Всесвітньої організації психіатрів. Це зробити вдалося. Крок за кроком організація набула своїх нинішніх форм. Після розпаду СРСР ми вирішили переорієнтуватися на створення гуманної психіатрії спочатку в колишніх комуністичних країнах Східної Європи. Нині працюємо у 36 країнах світу.

1983 року вдалося прийняти Гавайську декларацію. Після цього всі нормальні психіатричні асоціації мають свої етичні кодекси, котрими регламентовано, зокрема, які гроші можна брати від фармакологічних фірм тощо. Можливо, що це не ми зупинили зловживання психіатрією в СРСР, але сама спроба зробити це гуманізувала сучасну психіатрію.


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Корупційні скандали не рідкість і для деяких країн-членів ЄС, особливо, для тих, хто приєднався до спільноти після тривалого перебування в орбіті СРСР.
    10 грудня, Ольга Ворожбит
  • Ліберали намагаються уникнути поразки, підтримуючи протекціонізм і посилення прикордонних режимів
    10 грудня, The Economist
  • Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
    10 грудня, Вікторія Малишева
  • Чому влада зволікає з легалізацією видобутку бурштину
    10 грудня, Денис Казанський
  • Чи зможе Франсуа Фійон подолати Марін Ле Пен?
    9 грудня, The Economist
  • На яких засадах утворилася і функціонує «Воля народу»
    9 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено