Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
16 березня, 2013   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Над гніздом зозулі. Чому в українських психіатричних лікарнях не надають адекватної допомоги

Шизофренія, параноя, біполярний афективний розлад… Для щонайменше трьох зі ста українців це не абстрактні терміни, а слова, які вони бояться почути найбільше в житті. Чи вже винесений вирок. За останньою офіційною статистикою Міні­стерства охорони здоров’я, яка датується кінцем 2009 року, допомоги лікаря-психіатра потребували 1 млн 133 тис. (2,5%) українців.
Матеріал друкованого видання
№ 10 (278)
від 6 березня, 2013
Над гніздом зозулі. Чому в українських психіатричних лікарнях не надають адекватної допомоги

«Це кінець, – розмірковує один із хворих. Свій діагноз, на відміну від багатьох, він знає: F20, шизофренія. – Ті, хто каже, що все буде добре, що це лікується, що не треба панікувати, брешуть. Розвитку цієї хвороби не можна запобігти, її не зупинити і навіть не пригальмувати. Шизофренік – отже, приречений».

Про українські «жовті будинки» розповідають страшні речі. Як у в’язниці, позбавлені належної уваги персоналу хворі починають ділитися на групи: хтось крутий, хтось не дуже, а хтось готовий на все заради печива чи цигарки. Стусани, ляпаси і знущання стають нормою. Нерідко у відділеннях є не тільки тютюн, а й алкоголь і наркотики. Деінде нікого не здивуєш вошами чи коростою.

Психіатричні репресії в Україні наразі не мають політичного характеру. Зловживання натомість стосуються майнових питань

Але найстрашніше – навіть не атмосфера, у якій будь-хто може з’їхати з котушок. Жахає безнадія. Це не тільки відсутність поліпшення, а й можливість перетворення на «овоч». «Багато госпіталізацій, жодної надії, – коротко описує своє життя «завсідник» київської «Павловки». – Але навколо можна побачити людей, які страждають набагато більше. Я знав сімнадцятирічного хлопця, дуже чисту людину, він здав як особистість за три місяці. В умовах української безкоштовної психіатрії ніхто особливо не намагався його врятувати. І це в столиці, можна лише уявити, що відбувається в провінції».

Першопричина жахливого стану психіатричної допомоги банальна для українських реалій: недофінансування. «За такого бюджету, що виділяється на охорону здоров’я (3,4% ВВП, тоді як, за оцінками ВООЗ, має бути щонайменше 6%), у нас, на жаль, узагалі не може бути адекватної медичної допомоги. У Великій Британії, приміром, доба перебування у психіатричному стаціонарі обходиться державі в ₤600, у нас на день передбачено близько 17 грн на харчування і 4,5 грн – на медикаменти. Як можна нормально функціонувати в таких умовах?» – констатує Андрій Карачевський, практикуючий лікар-психіатр, викладач кафедри психіатрії та наркології Національного медичного університету імені О. О. Богомольця.

 «Нелюдські умови в багатьох лікарнях, жахливий стан приміщень – чимало будівель зведено понад 100 років тому і десятиріччями не ремонтувалися, погане харчування», – перелічує реалії вітчизняної психіатрії клінічний психолог і психіатр Борис Херсонський. Про ліки годі й говорити – у клініці може не бути не тільки такої «розкоші», як реактиви для виявлення передозування тієї чи іншої фармакологічної речовини, а й найнеобхіднішого. Сучасних препаратів немає зовсім, хіба що їх купують родичі пацієнтів. «Медик змушений призначати лікування залежно не від того, наскільки людина хвора, а від того, чи може вона придбати дорогі препарати», – підкреслює пан Карачевський.

У наявності є здебільшого елементарні й на сьогодні застарілі засоби, «класика» радянської психіатрії, такі як аміназин і галоперидол (дисиденти СРСР включ­­но з медиками за професією повідомляли про використання галоперидолу в каральній медицині  для боротьби з інакодумцями). Це дуже жорсткі препарати, тоді як сучасніші ліки, приміром атипові нейролептики, діють м’які­­ше, збільшуючи шан­­си пацієнта на подальшу соціальну адаптацію. В Україні досі застосовують інсуліношокову, або інсулінокоматозну, терапію. Вигадану в 1933-му методику лікування шизофренії, що полягає у штучному викликанні коми введенням великих доз інсуліну, цивілізований світ забув майже 60 років тому. Забороняти її в Україні сенсу немає, вважають фахівці, краще витіснити за рахунок ефективніших засобів, однак поява останніх у державних клініках нині є абсолютно примарною.

«Покращити» ситуацію влада намагається доволі дивними методами. Наприклад, за останні роки кількість ліжко-місць у психіатричних установах була зменшена на 30%. Таким чином, госпіталізація перетворилася на «крайній захід». Водночас лікарі впевнені: місця у стаціонарі потрібні. Й не тільки для пацієнтів, яким показане стаціонарне лікування і які при цьому хочуть лікуватися, а й для випадків примусової госпіталізації, уникнути якої не можна у разі загрози самогубства й загрози життю та здоров’ю інших людей.

Читайте також: Ефект плацебо. Реформа вітчизняної екстреної меддопомоги нагадує швидкий ремонт «під євро» в умовах тотальної економії

До одвічної проблеми браку грошей додається не менш одвічний людський фактор. Як і в інших пострадянських країнах, в Україні спостерігається падіння кваліфікації медичного персоналу. Не в останню чергу це пояснюється тим, що лікарі втрачають інтерес до освіти, адже немає жодного зв’язку між тим, наскільки добре людина працює, та заробітною платою. Це виливається у брак знань, інформованості. «Виникає ставлення на кшталт «Як ви нам платите – так ми і працюємо», – констатує пан Карачевский. За таких умов у лікаря виникає ідея «підробити» на хабарах.

Деякі психіатри дозволяють собі більше, долучаючись до сумнівних махінацій. «На відміну від радянського періоду психіатричні репресії в Україні не мають політичного характеру (див. стор. 22), – каже Борис Херсонський. – Натомість зловживання стосуються майнових питань, здебільшого житла. Я знаю такі випадки, коли лікарі та нотаріуси вступають у змову з недобросовісними родичами хворого». Квартира одинокої людини може спокусити будь-кого. Президент Асоціації психіатрів України Семен Глузман ситуацію з відбиранням майна у пацієнтів називає загрозливою епідемією. Водночас він підкреслює, що головні ролі в цьому відіграють не так психіатри, як правники та міліція. Однак без участі лікарів махінації провернути було б практично неможливо.

Порівняно з 2000 роком у 2010-му контингент інвалідів унаслідок психічних розладів збільшився на 18,7% і становив 593,8 на 100 тис. населення. Чимало з них намагаються виживати самостійно, не розраховуючи на допомогу держави. Усвідомлюючи симптоми хвороби, вчаться контролювати себе. Приміром, щосили намагаються пригнічувати голоси в голові, ігноруючи їхні «погані ідеї» та концентруючись на реальних звуках. Самостійно коригують дози ліків. Але навіть у найгірші часи чимало людей до лікарні повертатися не бажають. При цьому переказують одне одному «легенди» про закордонні клініки. Там, кажуть, із пацієнтами щодня спілкується лікар, нормально годують і добре ставляться до людей. Навіть ураховують їхні побажання в процесі лікування. «Коли я вперше побачив фільм «Пролітаючи над гніздом зозулі», подумав, що це курорт», – проскакує в розмові.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
  • Наскільки убезпечений від російських впливів український медіа-простір
    23 вересня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено