Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи

Викопані мільярди. Хто контролює нелегальний вугільний бізнес на Донбасі

На горизонті – терикони. З Донецька до селища Зуївка під Харцизьком із французькими колегами добираємося на старих «Жигулях». Із радіоприймача лунає французький хіт 1980-х «Voyage Voyage». Назустріч пря­­­мують заповнені вугіллям вантажів­­ки. «Хочете побачити копанки? Просто роздивляйтеся довкола. Вони тут повсюди.
Матеріал друкованого видання
№ 9 (277)
від 28 лютого, 2013
Викопані мільярди. Хто контролює нелегальний вугільний бізнес на Донбасі
Олександр Чекменьов, Денис Казанський
Фотогалерея: Копанки на Донбасі: від 90-х до сьогодні (зображень: 7)

Тільки в нашій Зуївці за рік їх стало пів­сотні», – звертає нашу увагу на чергову міні-шахту колишній шахтар Микола. Копанка схожа на невелику яму, вхід до якої укріплено дерев’яними балка­­ми. «Чимало державних шахт закрилося, тож нам, жителям гірняцьких сіл, доводилося бодай якось заробляти. Раніше під землю лізли, щоб вижити: частиною вугілля опалювали хати, решту продавали. Нині це добре організований бізнес». Ми кілька разів пригальмовуємо, щоб пропустити чергову вантажівку. «Дивуєтеся, як це так – бізнес нелегальний, а машини курсують посеред білого дня? – іронізує Микола. – Ще рік тому вугілля вивозили ли­ше вночі. Зараз нічого приховувати». 

Біля Харцизька нас обганяє автобус. Там він збирає робітників, яких розвозить по копанках. «Навіть на околицях Донецька вугілля лежить під ногами за 10 м від поверхні, але нині від того мало користі. П’я­тьма-шістьома об’єктами керує один начальник, підзвітний «вугі­­льному бригадирові», який контролює кілька десятків копанок, і так до самої верхівки», – уточнює Володя, ще один мешканець Зуївки, шахтар із 30-річ­­ним досвідом.

Читайте також: «Усім відомо» – то й що з того?

Ми оминаємо величезний кар’єр – одну з найбільших відкритих шахт у регіоні. Провідники не просто радять, а настійливо просять не виходити з машини із камерою і не привертати до себе увагу. На протилежному боці наповнюють вантажівки. Одне таке авто в середньому вміщує 40 т. Знайомі водії кажуть, що за день здійснюють до 20 рейсів. Виходячи з цього можна підрахувати: якщо 1 т вугілля з копанок коштує близько 500 грн. За день одна вантажівка перевозить його на 400 тис. грн. Загалом же, за оцінками Незалежної профспілки гірняків, вугіл­­ля з копанок становить 10% українського видобутку – 7 млн т на рік.

На копанках спорядження елементарне: лопати й троси. На відкритому кар’єрі – сучасне обладнання. За цінами, оприлюдненими на сайтах гір­ничо-будівельної техніки, найдешевший екскаватор коштує від 150 до 300 тис. грн. Оренда якісного обійдеться у 2 тис. грн на добу. Такі витрати виправдані, лише якщо добувати вугілля у промислових масштабах.

Страх і небезпека на Донбасі

Якщо в середині 1990-х тутешні шахтарі спускалися в копанки, щоб прогодуватися, сьогодні така робота за місцевими мірками вигідна. За місяць можна заробити до 7 тис. грн. Винагорода залежить від прибутку, все ж вона вища за середню шахтарську зарплату, а це 4250 грн. За словами зуївчан, із понад 3 тис. жителів селища на копанках працює 70. Спілкуватися з пресою вони категорично не хочуть, щоб не ризикувати робочим місцем. 

Отримані гроші виправдані, зважаючи на умови праці. Шахтарська робота в Україні вважається однією з найнебезпечніших. За даними Департаменту охорони праці та надзвичайних ситуацій Міністерства вугільної промисловості, у 2011-му на українських шахтах постраждали 4 тис. осіб, 155 загинули.

Статистики нещасних випадків на копанках немає. На них звертають увагу, лише коли гине кілька людей одразу. Розголосу набув випадок, коли в листопаді неподалік хутора Тюльпан в законсервованому відділі шахти перервався канат транспортного візка – у ньому саме піднімалися на поверхню четверо людей. Вижив лише один.

«Проблеми з дотриманням безпеки є і на приватних, і на державних шахтах, але на копанках ситуація катастрофічна. Тунель завузький, поверхня надто близько, ґрунт крихкий і може легко завалитися», – на умовах анонімності розповідає працівник загону рятувальників. «На копанках чимало професійних шахтарів, які добре знають про ризики, але ігнорують дисципліну. На шахті колеги не дозволять запалити сигарету, адже це може спричинити вибух, а на копанках курять усі».

Протягом останнього року рятувальників із Донецька почали викликати на копанки регулярно. Хлопці не скаржаться: головне – врятувати життя. Але це може свідчити, що за нелегальним видобутком хтось стоїть. «Ніхто не хоче шуму. У найгіршому разі змусять сказати, що травми не пов’язані з роботою на копанці. Наприклад, машина збила», – продовжує рятувальник.

Те, як у нелегальних шахтах життям ризикують і діти, і жін­­ки, в документальній стрічці «Шахта № 8» розповіла естонська режисерка Маріанна Каат. Протягом двох років вона фіксувала життя сирітської родини в містечку Сніжне на сході Донеччини. 14-річний Юрій працював у копанці, щоб утримувати двох сестер. Показаний навесні 2012-го фільм став популярним у Європі, в Україні розійшовся інтернетом. Компанія «Інтерфі­льм», український співпродюсер, заборонила його прем’єрний показ на території України на правах правовласника. На думку правозахисників, ці дії зумовлені страхом перед владою, яка не хотіла псувати імідж України напередодні Євро-2012. У донецьких селах, де мало хто має доступ до всесвітньої мережі, чи не ко­­жен радить переглянути стріч­­ку, «бо там уся правда». Пошепки мешканці додають, що після її показу деякі копанки у Сніжному закрили, а головного героя Юру Сіканова побили невідомі. Його історія для мешканців Зуївки – головний аргумент проти того, щоб фотографуватися і називати свої прізвища у ЗМІ. Чимало з них почувають­­ся незахищеними від вугільних ділків. Ольга успадкувала земельну ділянку від мате­­рі-кол­госпниці. Копанка по-сусідству була дав­­но, але видобуток наблизився впритул до території жінки. Їй запропонували якомога швид­­ше віддати землю в довгострокову оренду. «Це була пропозиція, від якої не можна відмовитися. Обіцяють заплатити, але якщо пощастить. Я погоджуюся лише заради безпеки родини», – тремтячим голосом пояснює Ольга. До речі, попри поширену думку, що місцеве населення не проти копанок, більшість мешканців незадоволені таким сусідством. Вугільні гро­­ші дістаються буквально з-під ніг, а до місцевого бюджету – ані копійки. Видо­буток шкодить ланд­­шафту, непридатни­­ми для землеробства стають сільськогосподарські угіддя. Для сіл, де й так немає роботи, це критично.  

Безпрограшний бізнес

«Незважаючи на кілька показових закриттів, кількість копанок за останні чотири роки зросла. І тут не обходиться без участі влади – і місцевої, і регіональної. Якось міліція запросила телекомпанії на «операцію зі знешкодження», під час якої кількох людей затримали, а через два дні все працювало зно­­ву», – розповідає зуївчанин Олександр Пономаренко. Додаючи, що саме через системну боротьбу з вугільною мафією його батько Микола Пономаренко, на той час мер Зуївки, загинув у в’язниці: «Йому вдалося закрити всі копанки і кар’єр, попри те що власники нелегальних шахт пропонували хабарі, наполягали, що все одно все контролює місцева міліція. У квітні 2011-го до батьківського авто таки підклали хабар, заарештували, а через п’ять місяців до оголошення вироку він помер нібито від серцевого нападу».

«Дешеве вугілля з копанок скуповують державні шахти, які видобувають менше, ніж зобов’я­­­­­зані, але таким чином компенсують різницю між задекларованими обсягами і фактичними. Окрім того, що власники отримують дотації з бюджету, вугілля перепродується на ТЕЦ, – пояснює Михайло Волинець, голова Незалежної профспілки гірників України. – З копанки воно коштує близько 500 грн за тонну, а видобуте на державній шахті – удвічі дорожче. Покупці або не знають цього, або воліють не знати. Додати ще 500 грн на тонну держдотацій – і «збиткова» шахта заробляє до 1000 грн з 1 т». У 2012-му з бюджету було виділено 9,9 млрд грн дотацій. На 2013-й заплановано 7,8 млрд грн. 

«Щоб зупинити видобуток вугілля з копанок у промислових масштабах, достатньо змусити власників державних шахт звітувати про його походження. Корінь зла у браку прозорості», – аналізує ситуацію Віталій Сизов, журналіст одного з небагатьох незалежних видань у регіоні «Новости Донбасса», який досліджує це питання. 

Сімейні справи

Про те, хто саме контролює нелегальний бізнес, чуток чима­­ло. Коли у бригадирів намагалися дізнатися, на кого вони працюють, ті в грубій формі прикривалися іменами близького соратника Віктора Януковича Юрія Іванющенка, а найчастіше старшого сина президента Олександра. Дві держав­­ні енергокомпанії «Донбасенерго» та «Центренерго» за останні півроку купили вугілля на 12 млрд грн у фірм, наближених до оточення останнього. За словами голови Незалежної профспілки гірників Донбасу Миколи Волинка, це вугілля з копанок.

Кілька журналістських розслідувань вказують, що структури, пов’язані з Олександром Януковичем, уже зайняли домінантну позицію у видобут­­ку вугілля. Сергій Кузяра, радник колишнього міністра енергетики та вуглепрому, свого часу зізнався, що постійно «обговорює перспекти­­ви вугільної галузі з менеджерами ДРФЦ і МАКО», підконтрольними синові президента. Торік у червні голова Фонду держмайна України Олександр Рябченко оголосив, що держава хоче приватизувати шахти, а саме продавати по одній гривні за штуку з вимогою до інвестора. І тут також простежується інтерес «Сім’ї».

Нинішня влада постійно наголошує, що хоче підвищити видобуток вугілля. Це мало б зменшити залежність України від російського газу. Така енергетична стратегія на користь збільшення нелегального видобутку вугілля на Донбасі. Копанки там були завжди, у скрутні часи їхня кількість зростала: чи після Другої світової, чи в середині 1990-х. Чимало таких шахт називали сімейними, бо працювали на них усією родиною: і чоловіки, і жінки, і навіть діти, які могли маневрувати у вузькому тунелі. У захаращених гірняцьких селах і досі можна побачити копанки посеред подвір’я – для себе. Щоб добувати вугілля на продаж, треба мати «дах». Здається, епоха сімейних шахт на Донбасі завершується. На зміну їй приходять часи копанок, які контролює одна «Сім’я».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
  • У переліку головних загроз для України найближчим часом розвідники називають перекидання систем ППО на Донбас та масштабні навчання ЗС РФ на кордонах
    26 серпня, Андрій Голуб
  • Як співіснує удаваний і справжній патріотизм на звільненому Донбасі
    26 серпня, Єлизавета Гончарова
  • Своєю поведінкою та політичними й діловими зв’язками Дональд Трамп відіграє роль «корисного ідіота» для Владіміра Путіна
    26 серпня, Едвард Лукас
  • Французький погляд на Україну змінюється під впливом внутрішнього українського фактора
    26 серпня, Алла Лазарева
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено