Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
13 березня, 2013   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Київ – Луганськ – Свердловськ – Червонопартизанськ – Краснодон   ▪   Версія для друку

Страйкове перехрестя Донбасу

Короткозора політика олігархічного капіталу на Донбасі штовхає шахтарів до відстоювання своїх прав. Головне питання наразі – хто цю боротьбу очолить і в чиїх інтересах
Матеріал друкованого видання
№ 9 (277)
від 28 лютого, 2013
Страйкове перехрестя Донбасу

Після того як шахтарі на Луганщині взяли штурмом один із регіональних офісів компанії Ріната Ахметова «ДТЕК», привид страйків гірників знову почав вставати з імли пасіонарного початку 1990-х. Тиждень вирішив пересвідчитися на власні очі, чи справді в цьому промисловому регіоні збільшується протестний градус.

ПРОТИ ЗВІЛЬНЕНЬ 

10 січня 2013 року близько 20 представників Незалежної проф­­спілки міста Свердловська проникли до кімнати директора шахти «Червоний партизан» Костянтина Тюмікова в Червонопартизанську Луганської області. Відтак заявили, що покинуть приміщення тільки після виконання вимог, які пообіцяли вручити лише власникові шахти Ахметову та очільникові Луганщини Пристюку. Зокрема, вони вимагали скасувати наказ гендиректора ДТЕК по шахто­управлінню «Свердловантрацит», куди, своєю чергою, входить шах­­­та «Червоний партизан», «Про зміну організаційної струк­­тури» № 405 від 21 грудня 2012-го. За їхніми словами, цей документ мав спричинити масові звільнення, адже понад рік новий менеджмент виношує ідею масової оптимізації кадрів, до того ж змушує всіх гірників підписувати заяви на звільнення за влас­­ним бажанням без зазначення конкретної дати. Тому, мовляв, захоплення директорського кабінету – це останній аргумент у боротьбі проти сваволі великого капіталу.

Реакція керівництва шахти була цілком прогнозованою: дії активістів назвали хуліганством і викликали міліцію разом із бойовими загонами ДТЕК, про які Тиждень уже писав у № 43/2012. У ніч з 10 на 11 січня профспілчани на чолі зі своїм лідером Костянтином Ільченком були змушені покинути директорський кабінет. За версією влас­­ника, через згоду сторін продовжити діалог «у правово­­му полі», хоча самі страйкарі заявили, що їх просто витиснули звідти бойовики.  

Місцеві чиновники та профбоси одразу відхрестилися від протестувальників, назвавши останніх купкою маргіналів, яка не має жодного стосунку до більшості гірників. Потім стали з’я­влятися заяви «трудящих» у найкращих зразках радянського агітпропу. «Це бандитська витівка, яка впливає на весь колектив підприємства, – сказав такий собі Іван Анохін, бригадир прохідників ділянки № 2 шахти «Червоний партизан». – Бригада їх засуджує. Ми вимагаємо, щоб таких людей у нас не було». Паралельно в інтернеті почали поширюватися матеріали, у яких голову профспілки Ільченка звинувачували в тому, що він – проект Банкової, покликаний не допустити виникнення неконт­рольованої низової профспілкової організації, колишній член організованої злочинності й узагалі аферист.

БУНТ МЕНШОСТІ

Свердловський район Луганщини, де зосереджена більшість шахт цього регіону, міститься на крайньому півдні області. Тут завжди дмуть дуже сильні, холодні вітри і живуть суворі й потенційно «вибухонебезпечні» лю­­­ди, адже ризикована гірницька праця робить їх схильними до радикальних дій і вчинків.

Приміщення зі штабом Незалежної профспілки міста Свердловська сховалося на околиці, до якої треба їхати вкрай розбитими дорогами. Ми потрапили якраз на засідання профкому. В маленькій кімнатці сидить людей 20, які досить жваво обговорюють нинішню ситуацію та засоби подальшої боротьби за свої права. Щоправда, переважно виступає профспілковий лідер Костянтин Ільченко, тоді як решта просто киває головами у відповідь на його закличні лозунги: «Після акції 10 січня кількість членів профспілки в Червонопартизанську зросла з 5 до 16. Люди пішли до нас. Не можу сказати, що стоїть черга, але позитивна динаміка є: ось стоїть монтажник, а ось підприємець, вони сьогодні прийшли вступати до профспілки. Люди повільно, але піднімаються з колін».

«У нас з’явилися первинні профосередки у «Центросоюзі», на шахті «Одеська», яка належить Юрієві Бойку, в «Союздруку» тощо, – каже ще один профспілковий активіст і голова місцевого байк-клубу. – Ми розбудили це болото і пишаємося тим. Люди самі приходять до нас як до партизанського загону, бо те, що роблять власники шахт та їхні холуї, не можна описати жодними словами». Як розповідають «бунтівники», типовою є ситуація на одній із шахт, де керуючий робить обхід, кидає недопалок на землю і змушує першого ж зустрічного гірника підняти його й викинути. Того, хто відмовляється, одразу звільняють. Усе це робиться для того, щоб зламати будь-які натяки на гордість чи боротьбу за свої пра­­ва. На заводах і шахтах усюди вживаються абсолютно драконівські заходи для поліпшення трудової дисципліни, вигадуються будь-які підстави для максимального зменшення кілько­­сті робочої сили, але під легальними приводами.

Усе це мало би штовхати людей до бунту, але більшість і досі пасивна. Цікавлюся, як же так сталося, що основна маса шахтарів мовчазно терпить усе і не підтримує жодних активних рухів. «Бояться і нічого не усвідомлюють», – чую у відповідь. Це досить дивно, якщо згадати бурхливу історію шахтарських протестів на Луганщині.

Тутешні гірницькі страйки 1990-х були дуже жорсткими. Наприклад, у 1997-му один із шахтарів на знак протесту спалив себе перед будівлею Луганської облдержадміністрації, піс­­ля чого там само відбулася справжня битва з «Беркутом». Гірники взяли владу в облогу, розбивши наметове містечко перед ОДА. Навіть завели свиню, яку назвали на честь тодішнього заступника голови облдержадміністрації Гапочки. І таки досягли свого: їм виплатили всі борги із зарплати, бо тут уже включився Київ, який боявся ескалації насильства.

«Шахтарський рух 1990-х ущух, бо соціальна структура місцевого населення суттєво змінилася, – каже суспільствознавець Андрій Струтинський. – Те бунтівне покоління вже на пенсії. Згадаймо, що ситуація колапсу радянської системи викинула одночасно майже всіх працездатних громадян на смітник. Тому відчай надав гірникам певної сили. До того ж це були робітники державних шахт, які зупинилися, і їм перестали видавати зарплату, тому вони приходили вимагати чесно зароблені гроші. Коли ж ті шахти викупили приватні власники, у людей нарешті з’явилися робота і хоч якісь кошти».

Нинішня картина «класової боротьби» на Донбасі має дещо химерний вигляд. Найбільшою підтримкою капіталіста є сам робітник його підприємства через надану можливість працювати. Понад те, гірники готові виходити на захист власника, аби він і далі платив хоч якусь зарплату, як це було, наприклад, на заводі «Азот» у Сєверодонецьку в 2004 році. Утім, олігархи порушують цей дуже вигідній для них хід речей постійними звільненнями, ущільненням трудових графіків, утисками прав тощо. Діє вовче правило: хочеш заробляти – відмовся від усіх своїх соціальних прав, не подобається – йди під три чорти, на твоє місце знайдеться 20 охочих. І в містах, де окрім шахти чи заводу іншої альтернативи не існує, у людей просто немає вибору. Але якщо власники шахт й надалі так тиснутимуть, вони заберуть у людей цю ілюзію стабільності. І тоді все цілком може повернутися до вибухонебезпечної ситуації 1990-х.

Їдемо з двома активістами на шахту «Червоний партизан», що в одну мить стала відома на всю країну. Місто Червонопарти-­­

зан­­­­ськ досить обшарпане та сіре, на розбитих зупинках тулиться народ в очікуванні транспорту. Нарешті шахта. Активіст Сергій одразу пропонує зупиняти всіх, хто проходитиме, щоб спитати, як вони ставляться до профспілки та її діяльності й чому самі до неї не вступають. Першим зупиняється огрядний чо­ло­­в’яга років 55. Він сором’язливо дивиться в землю, але таки ка­же, що йому оце тільки б кілька років до пенсії допрацювати й він не хоче висовуватися. «Та ви молодці, хлопці, – додає раптом гірник. – Я вас підтримую, але ж зарплата...» У такому самому ключі відповідають ще кілька зустрічних гірників.

«Люди на шахтах зараз непогано заробляють, – стверджує активіст Незалежної профспілки Сергій Лозовий, який працює на «Червоному партизані». – У деяких змінах по 18–20 тис. грн на місяць. А багато розмовлятимеш, то за 4 тис. грн поставлять батрачити в невигідну бригаду, залякуватимуть родину. Тому всі бояться рипатися, бо в них є ілюзія стабільності. Хоча на словах усі нас підтримують».

Наостанок запитую, чи вірять активісти своєму лідеру, Костянтину Ільченко, на якого в першу чергу і спрямована критика противників діяльності профспілки. «Звичайно, – кажу­­ть активісти. – Він у нас хлопець бойовий. Багато бруду на нього ллють, а він справу робить. Он нещодавно навіть колишнього депутата Свердловської міськ­ради до профспілки затяг, хоча раніше той був його ворогом».

ОЛІГАРХІЗАЦІЯ ПРОТЕСТУ

Те, що на Донбасі є величезний запит на протестні рухи, нині витає в повітрі. Однак дуже висока ймовірність того, що цей протестний потенціал стане розмінною монетою в грі олігархів. «Суспільне невдоволення політикою власників великих підприємств, яке використовується цим же великим капіталом для зведення рахунків та внутрішньовидової боротьби, – типова картина для регіону. Низова активність людей у боротьбі за свої права в Україні й особливо на Донбасі дуже низька. Традиційні форми самоорганізації на кшта­­лт профспілок цілковито контролюють або приватні власники підприємств, або держава. Ідея самоорганізації населення неабияк дискредитована. Тож триває активний процес капіталізації соціального протесту, тобто олігархи підминають під себе «третій сектор» і будь-яку низову активність або самі інспірують її у своїх цілях», – вважає луганський політолог Костянтин Скоркін.

Щоб знайти підтвердження чи спростування цій теорії, Тиж­­­­день поспілкувався з одним із екс-чиновників Луганської обл­держадміністрації, який свого часу відстежував соціальні протести та рухи. Він однозначно стверджує: нинішня активізація гірників, зокрема і з Незалежної профспілки міста Свердловська, пов’язана з боротьбою між кількома олігархами за вугільну галузь. «Треба розуміти, що самі шахтарі й справді обстоюють свої права – тут жодних сумнівів. Це не якісь там наймані бойовики, а реальні гірники, які тут працюють і живуть, – стверджує Олексій. – Але особистість Ільченка вель­­ми неоднозначна. У минулому він був активним лобістом великого бізнесу і по­в’я­заний із так званим єнакіївським угрупованням. Звичайно, все це на рівні особистих зв’яз­ків, і довести, схопити когось за руку абсолютно неможливо. Свого ча­су ті самі Свердловськантрацит і Ровенькиантрацит були державними підприємствами, навколо яких юрмилися та годувалися приватні фірми, власником яких був такий собі Іван Аврамов. Той, сво­­єю чергою, був людиною Юрія Іванющенка. Але наразі ті шахтоуправління увійшли до корпорації ДТЕК, що належить Ахметову. Тому активізація шахтарських протестів на підприємствах Ріната Леонідовича пов’язана з тим, що ці рухи вигідні його конкурентам. При цьому формальні приводи справді досить поважні, адже звільнення тривають, і надалі їхня кількість зростатиме».

Однак, за словами екс-чи­нов­­ника, імовірнішою є інша версія. Як відомо, останнім часом корпорація «МАКО», яку пов’язують із сином президента Януковича, різко зацікавилася вугіллям, де одразу наштовхнулася на опір структур Ахметова, який уже встиг сформувати в межах ДТЕК закритий цикл виробництва. Суперечності між «Сім’єю» та Ахметовим зростають, наразі в економічній площині. І пан Ільченко зі своєю профспілкою лягає тут, як куля в лузу. Реальний низовий протест, який, проте, використовується в боротьбі старих і нових олігархічних груп. При цьому його рядові члени від усієї душі борються за цілком правильні речі. Стандартна ситуація для регіону, який застряг в індустріальній ері.

«Народну активність на донбасі ніяк не можна розглядати у відриві від переділу власності в державі, який зараз відбувається через появу нових «сімейних» гравців, – каже Костянтин Скоркін. – Не може в принципі виникнути якийсь дистильовано чистий народний протест, щонайбільше просто бунт. Будь-яка його організована форма з’явля­ється на базі організацій, які мають лідерів, покровителів, а ті, своєю чергою, – свої інтереси».

Хоча зараз є лише невеличкі групи активістів, хай час­­­то й керовані маріонетковими лідерами, невдовзі все може змінитися. Якщо рух протесту стане багатотисячним, а в шахтарському середовищі це може трапитися з блискавичною швидкістю, то жодної контрольованості вже не вийде. Найпевніше, влада гаситиме його за старою схемою «скидання боярина з ґанку». Тобто масове незадоволення скеровуватиме­­ться проти конкретного власника або чиновника, невигідного владі. Хто ним буде, покажуть найближчі підкилим­­ні ігри, які точаться далеко за межами шахтарських містечок.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено