Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
25 лютого, 2013   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Чемпіонат олігархів

Засилля грошей фінансових магнатів в українському футболі призвело до його системної кризи. Поглибити її може спільний чемпіонат із Росією, до якого не проти долучитися власники вітчизняних клубів
Матеріал друкованого видання
№ 8 (276)
від 21 лютого, 2013
Чемпіонат олігархів

Напередодні нового сезону майже половина українських клубів футбольної Прем’єр-ліги опинилася під загрозою зникнення. В умовах фінансової кризи й дедалі більшого тиску загальновідомого владно-сімейного угруповання олігархам стає важче утримувати повністю збиткові, дотаційні іграшки, якими на практиці і є переважна більшість вітчизняних ФК. До внутрішніх проблем додався й зовнішній чинник: міжнародні спортивні органи вимагають дотримання принципів фінансового «фейр-плей» – тобто витрачати клуб має рівно стільки, скільки офіційно заробив. Якщо ідею втілять на практиці, це стане катастрофою для всіх без винятку українських команд, які фізично не зможуть жити «по-білому». Адже в гонитві за перемогами олігархи звикли вкидати сотні «лівих» мільйонів доларів у окремо взяті клуби-гранди, тоді як реальний стан українського футболу не дає змоги на ньому заробляти взагалі. Отож не дивно, що господарі провідної клубної четвірки, яка фактично й перетворила вітчизняний футбол на забавку олігархів, – київського «Динамо», донецького «Шахтаря», дніпропетровського «Дніпра» та харківського «Металіста» – почали обговорювати перспективу створення спільного чемпіонату країн СНД – фактично об’єднаної з Росією першості, за аналогією з Континентальною хокейною лігою. Мотивують вони необхідність інтеграції можливістю різко збільшити глядацьку аудиторію, а отже, й прибутки. Український футбол ризикує розчинитися в російському.

поза грою

«Мене лякає нинішній стан українського футболу, – констатує Артем Франков, головний редактор журналу «Футбол». – Навіть не знаю, чи варто це звалювати на світову кризу, а чи в нас криза управління, але, здається, ми догралися з цими жартами, коли мало не від двох осіб залежить увесь вітчизняний футбол». Мова про найбільших спонсорів цього виду спорту в Україні – Ігоря Коломойського та Ріната Ахметова.
Нинішні фінансові проблеми українських клубів прямо пов’язані із конфліктом між владою та Ігорем Коломойським. Наслідок – чергова оптимізація його активів, точніше пасивів, у вигляді ФК, якими він та його партнери в той чи той спосіб опікувалися донедавна. Офіційно він є власником дніпропетровського «Дніпра» та головним спонсором київського «Динамо», а неофіційно має стосунок до цілої низки клубів, у яких нині за дивним збігом обставин і виникли фінансові проблеми. Це київський «Арсенал», «Кривбас» із Кривого Рогу та «Волинь» із Луцька. «Арсеналом» на паперах донедавна володів одіозний Вадим Рабинович, «Волинню» опікувався Ігор Палиця, а в «Кривбасом» – Олександр Лівшиць. Усі вони давні бізнес-партнери Коломойського. Отже, якщо в Коломойського й справді виникли серйозні проблеми з владою, це може негативно позначитися мало не на половині команд Прем’єр-ліги, навіть включно з такими мастодонтами, як «Дніпро» та «Динамо».

Читайте також: Футбольна олігархономіка: засилля бізнесу та політики загрожує розвитку національного футболу

Перший клуб із тих, хто в міжсезоння викинув білий прапор, – київський «Арсенал». Здається, Вадимові Рабиновичу, який на позір удавав із себе головного власника та спонсора ФК, набридло гратись у комерційний футбол. Він тривалий час намагався переконати спортивну спільноту (здається, у витратах на футбольний піар «Арсенал» за короткий час мало не перевершив київське «Динамо» та донецький «Шахтар»), що в українських умовах цілком можливо створити популярний, а головне прибутковий (!) клуб у Києві не під назвою «Динамо». І це за найменшої глядацької підтримки «Арсеналу» на домашніх матчах – близько тисячі вболівальників на одній грі. Та найголовніше в історії ФК з Рабиновичем – йому і К°, вочевидь, не схотілося далі чекати на виділення столичної землі під стадіон у Києві, яку можна використати, принаймні частково, не за основним призначенням. Як результат – у міжсезоння півкоманди розбіглося іншими клубами, борги перед гравцями тягнуться ще від вересня. «Арсенал» урятував інший новоявлений олігарх – нардеп від Партії регіонів Олександр Онищенко, за сумісництвом президент Федерації кінного спорту України. Рабинович начебто продав йому своїх підопічних за $20 млн. Хоча поінформовані люди стверджують, що ФК йому дістався задарма, і це більше схоже на правду, оскільки будь-яких цінних активів у клубу не було. Зрештою, найдорожчою в цій оборудці може бути хіба що обіцянка влади таки надати під «Арсенал» Онищенка – тобто свого – земельну ділянку на кілька столичних гектарів.

За інформацією Тижня, проблеми з фінансами виникли ще у двох клубів, до яких причетний Коломойський, – у «Кривбасу» та «Волині», хоча й там, і там уперто це заперечують.

Але не все гаразд і в ФК із так званого пулу Ахметова, до якого донедавна зараховували, окрім, зрозуміло, донецького «Шахтаря» його фарм-клуб із Маріуполя «Іллічівець» (президент Володимир Бойко, який свого часу продав власнику СКМ місцевий Металургійний комбінат імені Ілліча, а в доважок і «заводську» команду), луганську «Зорю» (офіційно її спонсорує народний депутат від Партії регіонів Євгеній Гєллєр), запорізький «Металург» (одним із меценатів клубу називають сина фактичного власника авіазаводу «Мотор Січ» В’ячеслава Богуслаєва, нардепа від Партії регіонів). Подейкують, що через конфлікт Ахметова з Богуслаєвим у запорізького «Металурга» виникли проблеми з грішми. Та й узагалі в навколоспортивному середовищі точаться розмови про наміри олігарха позбутися футбольного баласту – він начебто припинить підтримувати будь-які команди, окрім «Шахтаря», через надто великий навіть для нього фінансовий тягар їх утримання. Криза – вона і для Ахметова криза.

Очевидніші господарські проблеми має сімферопольська «Таврія», яку пов’язують зі ще одним олігархом – Дмитром Фірташем: йому, схоже, набридло викидати на команду мільйони доларів, не отримуючи бодай символічних дивідендів, що, як показує попередній досвід його бізнесової та навколополітичної діяльності, є принциповим для нього.

Інший клуб із непевним майбутнім – полтавська «Ворскла», яку донедавна фінансово підтримував іще один український магнат – Костянтин Жеваго (компанія Ferrexpo). Його тривалий час вважали основним спонсором БЮТ, у попередній Верховній Раді він входив до фракції цієї політсили, та з появою біля керма регіоналів, на його бізнес зачастили податкові перевірки. Він хоч і потрапив до нової ВР як мажоритарник, а відтак знову дістав депутатську недоторканність, однак зараз більшість часу проводить у Лондоні. За нинішньої політичної кон’юнктури йому вочевидь не до футболу, тож полтавська «Ворскла» активно розпродує основних гравців.

А от Олександр Ярославський був змушений узагалі продати свою улюблену іграшку – харківський «Металіст», у який за сім років вклав щонайменше $400 млн, після того як відкрито поконфліктував із нинішніми господарями Харківщини – місцевими високопосадовцями Кернесом і Добкіним. Клуб підібрав такий собі 27-річний Сергій Курченко, котрий, як з’ясувалося, контролює дуже впливову в регіоні, але донедавна невідому нафтогазову групу, про яку ніхто не хоче говорити. Утім, багато хто трактує його як близького друга Олександра Януковича, тож одні називають Курченко новоявленим олігархом, інші – «смотрящим» за бізнесом.

У будь-якому разі останнє міжсезоння в українському футболі засвідчило, що його очікує період великої нестабільності, який може вилитись у повне переформатування. І все через олігархічні гроші, котрим за нинішніх умов не так і затишно «відмиватись» у футбольних активах, як це було дотепер. Тож не виключено, що вже за рік в Українській прем’єр-лізі (УПЛ) із 16 команд залишиться 10–12.

БОЛОТЯНЕ ПРОЇДАННЯ

Офіційні річні бюджети в «середняків» Української прем’єр-ліги київського «Арсеналу» чи криворізького «Кривбасу» донедавна становили по $30 млн, у «Волині» – $20 млн. У провідних клубів УПЛ – лише офіційно $50–70 млн. Середня зарплата футболіста вищої ліги нині – близько $30 тис. за місяць, тобто майже вдвічі більша, ніж у польському чи угорському чемпіонатах. І це тоді, як у наших сусідів значно вищий рівень життя. А от в українській першій-другій лізі гравці отримують $2–3 тис. Як може бути така різниця? Все дуже просто. Перша ліга є відображенням реального рівня українського футболу, а ось вища – Прем’єр-ліга – місцем «ігор олігархів», де й суми, й результати матчів свідчать швидше про обсяг капіталів та політичний вплив їх власників, ніж про реальну спортивну боротьбу.

Найбільша проблема цього виду спорту в Україні – що вже за 20 років жодного якісного його розвитку так і не відбулося: не вважати ж таким широко рекламовані колись уроки футболу в школах тощо. Власне, низькі результати національної збірної, як, зрештою, і якість самої гри в останні п’ять-сім років, – зайве цьому підтвердження.

Є ініціатива кількох олігархів, які по-своєму люблять футбол і готові вкладати у власні дітища фантастичні для бідної країни суми, але до певного моменту, що нині, здається, й настав. Фактично саме нинішні власники українських клубів підняли до дуже високого навіть для багатих європейських країн рівня зарплати футболістів, бюджети клубів тощо. Господарі ТОП-4 – брати Суркіси, Ахметов, Коломойський – улаштували в останні п’ять-сім років шалену футбольно-фінансову боротьбу. На певному етапі це дало свої плоди у вигляді поодиноких успіхів окремих клубів у єврокубках, але не стосується всієї футбольної системи, яка перебуває в занедбаному стані.

Саме тому в українському футболі, як і в суспільстві, існують лише дуже багаті та дуже бідні – середнього класу як такого немає. Через це, наприклад, перемога донецького «Шахтаря» в Кубку УЄФА-2009, здобута здебільшого силами легіонерів, свідчить хіба що про гарно поставлений менеджмент у клубі, насамперед за рахунок іноземних фахівців, та дуже велику кількість грошей у його власника, але аж ніяк не про високий рівень виду спорту в країні загалом.

Нонсенс, але більшість власників команд першої ліги не мріють про вихід до Прем’єр-ліги лише тому, що в них немає на це грошей. Адже утримання ФК першої ліги коштує приблизно $3–5 млн за рік, тоді як вищої – не менш ніж $20 млн. Так само і в УПЛ є цілий пул команд, які не мріють про єврокубки, бо участь у них значно збільшить бюджет клубу, а ставлять собі за мету просто не вилетіти з Прем’єр-ліги. Така «болотяна система» призводить до того, що спортивний принцип в українських чемпіонатах цілком вихолощується. Водночас вітчизняні клуби так і не навчилися заробляти на футбольному шоу, як це роблять на Заході: десь не вистачає грошей, десь професійних менеджерів, але найголовніше, що цього не прагнуть олігархи – власники клубів, для яких це не першочергова мета. Основне – перемогти будь-що і якнайшвидше. Не дивно, що за такого «бізнес-проекту» для більшості українських футбольних менеджерів головною метою є «просто збити побільше бабла» із власника. Наприклад, купити за кілька мільйонів доларів легіонера, реальна ціна якого на трансферному ринку кілька сотень, зате отримати такий самий відкат. Корупційна складова нині процвітає навіть на найнижчому рівні – влаштувати дитину до футбольної школи, які постворювали майже при кожному клубі Прем’єр-ліги, зараз можна лише за хабар. Відсутність «нових Шевченків» в українському футболі – прямий наслідок такої системи.

FAIR PLAY vs СНД

Вочевидь, така система влаштовує багатьох, хто обертається навколо українського футболу, і він скнів би й надалі у своєму болоті, якби міжнародні спортивні органи не взялися до боротьби за фінансовий «фейр-плей». Вона розпочалася через наплив охочих із капіталами темного походження прикупити собі футбольний клуб, мовляв, шалені мільйони можуть узагалі вбити сенс самої гри.
Головний сенс нових вимог: клуби мають бути беззбитковими й витрачати стільки, скільки заробляють, водночас прямі дотації від власника доходами не визнано. На перехідному етапі УЄФА пропонує, щоб ФК мали не більш ніж €45 млн збитків, акумульованих упродовж трьох років. «І обманути не вийде – як-от зробити певний спонсорський проект, через котрий і завести потрібні кошти, – пояснює ініціативи УЄФА віце-президент донецького «Шахтаря» Сергій Палкін. – Представники УЄФА приїдуть до країни, оцінять реальну вартість того чи того контракту на нашому ринку і скажуть: «Насправді цей напис на футболці коштує $2 млн, а решту $55 млн (які закладені в бюджеті клубу. – Ред.) можете (власник. – Ред.) забрати собі».

Зрозуміло, що запровадження такого контролю за бюджетами клубів є смертним вироком для ТОП-4 нашого футболу, які в українських умовах є повністю дотаційними – тобто збитковими. Адже у світі ФК заробляють не тільки на спонсорських контрактах та подачках власників, а насамперед на продажах квитків, сезонних абонементів, атрибутики й сувенірної продукції, а найголовніше – прав на телетрансляцію своїх матчів. Усе це неможливе у сучасній Україні, де більшість уболівальників не дозволить собі квитки навіть за 10 грн, про що свідчать порожні трибуни на більшості матчів Прем’єр-ліги, де немає нормальних уболівальницьких традицій, а телебачення так само дотаційне.

Тож не дивно, що власники клубів із ТОП-4 всерйоз задумалися над новою комфортною для них системою, але вже в умовах фінансового «фейр-плей». І, здається, знайшли вихід – у спільному чемпіонаті СНД, чи то пак – із Росією. Тим більше що для північно-східних сусідів ця проблема не менш актуальна, плюс геополітичні тенденції до експансії в Україну. Особливо з огляду на головних лобістів питання: а таким іще від кінця минулого року є голова Газпрому Алєксєй Міллєр, компанія якого – основний спонсор одного з «найщедріших» пострадянських клубів, петербурзького «Зеніту». Висунута ідея про спільний чемпіонат одразу знайшла прихильників серед власників майже всіх найбільших російських та українських клубів, які звикли витрачати шалені «ліві» суми й сподіваються, що об’єднаний турнір привабить більше глядачів, а отже, й спонсорських та телевізійних грошей. Українські олігархічні ТОП-клуби сподіваються в новій першості залишити свої витрати щонайменше на нинішньому рівні, адже це дасть їм змогу одержувати прибутки, до того ж легальні.

18 лютого в офісі Газпрому відбулося чергове засідання оргкомітету «Об’єднаного чемпіонату з футболу», на яке, щоправда, офіційно жоден український клуб своїх представників не відрядив, був там хіба що чиновник другої руки із Прем’єр-ліги. Однак це не завадило директорові майбутнього турніру, екс-тренеру київського «Динамо» Валерієві Газзаєву, говорити так, ніби все вже вирішено. За його словами, планують, що вперше спільний чемпіонат відбудеться в сезоні 2014–2015-го, в ньому візьмуть участь вісімнадцять команд – по дев’ять найсильніших від обох країн за підсумками національних першостей 2013–2014 років. На його думку, «ця ліга буде однією з найсильніших у Європі», а керуватиме нею наглядова рада на чолі зі співголовами від Росії та України. Бюджет турніру має становити захмарну суму в $1 млрд, чималу частину якої надаватиме Газпром у вигляді спонсорських грошей.

«Я позитивно ставлюся до створення першості СНД, – коментує Сергій Палкін. – Уявімо собі цілком реальне становище, коли промине п’ять-шість років, і УЄФА висуне новий критерій – повної беззбитковості всіх ФК. Виникає запитання: звідки українські, російські, та й узагалі всі клуби з пост­радянського простору знайдуть джерела доходів, щоб відповідати таким вимогам? Єдиний спосіб вижити в цій ситуації – зробити дуже сильний чемпіонат, який заробляв би серйозні гроші й дав змогу грати в європейських турнірах».

Щоправда, пан Палкін дипломатично оминає питання про те, яке місце в цьому омріяному суперчемпіонаті дістанеться простим клубам, без доступу до олігархічних рахунків у кіпрських офшорах. І яким чином у тій-таки Польщі, де ФК не хапають із неба зірок, а їхні власники не мають нафто- газових чи металургійних доларів, навіть в аматорських лігах стадіони забиті вщерть, а команди успішно заробляють собі на розвиток. Чи як у так само колись посткомуністичних Хорватії чи Сербії, де місцеві клуби не можуть боротися з європейським грандами на рівних, попри те, побудували цілком легальний і прибутковий бізнес на вихованні й продажі молодих футболістів до багатих європейських команд. А головне – тамтешні збірні стабільно показують високі результати, що є найкращим свідченням якраз високого рівня національного футболу, а не кількох олігархічних клубів.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Коли в Україні нарешті з’явився інтерес до консервативної ідеології, стало зрозуміло, як мало ми знаємо про особистість і спадщину засновника українського консерватизму
    1 жовтня, Тетяна Осташко
  • Чого прагнуть лідери, що заявляють про себе як про демократичну опозицію до нинішньої влади, і чи здатні вони досягти свого найближчим часом
    1 жовтня, Андрій Голуб
  • Координатор експертної групи розвитку культурних і творчих індустрій Єврокомісії розповів Тижню про культуру крізь призму процесу творення нової вітчизняної політики, яка регулює цю царину, економічну збитковість ставлення до неї за залишковим принципом та нові форми інституцій, що стимулюють її розвиток.
    1 жовтня, Ганна Трегуб
  • Здається, немає вже новини, яка здивувала б простого мешканця Луганська. Хоча часто про події в «республіці» дізнаєшся від тих, хто живе на «великій» землі. Іноді друзі з української сторони пишуть есемеску: «А чи правда, що…» Вони щось прочитали в інтернеті й хочуть підтвердження. І лише з таких ось «новин» дізнаєшся про кадрові зміни у верхівці місцевої «влади».
    1 жовтня, Вікторія Малишева
  • Як різні мусульманські громади сприйняли війну на Донбасі
    1 жовтня, Михайло Якубович
  • З початком жовтня в Україні мало стартувати тестування на керівні посади в Державне бюро розслідувань. Втім, цього не відбулося.
    1 жовтня, Станіслав Козлюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено