Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 січня, 2013   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Як я на міліцію полювала

Тиждень.ua провів день із активістами українського осередку всесвітнього руху моніторингу діяльності правоохоронців
Як я на міліцію полювала

«Зустрічаємось о 12:00 на станції метро «Лівобережна», – окреслює плани на вихідний день активіст Copwatch Ukraine Сергій. – Хто піде? Всі, хто прийде! Що робитимемо? Зніматимемо на відео міліцію». Хлопець радить усім узяти телефони з відеокамерами, якщо є, та документи. Також просить одягтись якомога тепліше.

Як з’ясовується на місці зустрічі, присвятити свій вихідний «полюванню» на міліціонерів готові шестеро. Троє братимуть участь у такому заході вперше, тому починається все з кави й інструктажу. «Ми не втручаємось у діяльність правоохоронців, – неодноразово наголошує Сергій. – Просто спостерігаємо за ними. Якщо відбувається щось цікаве – починаємо знімати».

Сергій нагадує, що будь-які спроби міліціонерів протидіяти зйомкам є незаконними. Адже робота міліції є гласною, і на правоохоронців при виконанні аж ніяк не поширюється законодавство про приватних осіб. «Відповідайте їм, що за зйомку вони можуть позиватися в суді проти вас, це адміністративна відповідальність. До того ж ви обов’язково виграєте», – зауважують старожили Copwatch. Жартома додають: «Принаймні в апеляційному суді виграєте».

Загострюють «копвотчери» увагу й на елементарних речах, які варто знати будь-якому громадянину України. Наприклад, працівник міліції не має права за власним бажанням «просто перевірити» документи у будь-якої особи. Звернувшись до громадянина, патрульні мають представитись (назвати прізвище та звання, а не буркнути: «Міліція! Документи!»), на вимогу громадянина показати своє службове посвідчення і пояснити причину зупинки. Лише після цього, якщо підстави справді є, можна показати правоохоронцям свій паспорт.

Згідно з пунктом 2 статті 11 Закону України «Про міліцію», зупинити людину та попросити документи міліціонери мають право, якщо є достатні підстави підозрювати цього громадянина у скоєнні правопорушення. «Це, наприклад, закривавлений ніж у вашій руці», – сміється Сергій. Нерідко правоохоронці наполягають на тому, що ви схожі на орієнтування, за яким вони розшукують злочинця. Це орієнтування вам мають показати просто на місці, а не безпідставно просити вас пройти з ними у відділок.

«Міліціонери в Україні доволі безправні», – стверджують активісти руху. Поводитись нахабно правоохоронцям дозволяє як незнання громадянами власних прав, так і відсутність відповідальності. Але не закон.

Після численних настанов, продиктувавши активістам номер юриста, до якого можна звернутись у разі затримання, досвідчені «копвотчери» додають: «Зарплату міліціонерам сплачуєте ви, громадяни України, не забувайте про це».

Торік із державного бюджету МВС виділили рекордну суму – понад 15 млрд грн на боротьбу з «внутрішнім ворогом», що свідчить про поступове перетворення України на поліцейську державу.

Говорили і курили

Почати пошуки міліціонерів активісти вирішують на Дарницькому вокзалі. Недобудованого через відсутність фінансування сірого велетня, якого залізничники називають «пам’ятником Кірпі», видно здалеку. Втім, є й залізничний комплекс, що діє. Тут зупиняються деякі міжміські поїзди, звідси відправляються численні електрички, на які поспішають десятки людей. Притулившись до будівлі, попри заборону, курить охорона вокзалу та кілька перехожих. Міліції не видно.

Поблукавши вокзалом хвилин із двадцять, помічаємо місцевий патруль, що весело базікає з гарненькою продавчинею цукерок. «Тепер ми ходитимемо за ними, – пояснює Сергій. – Тримаймося на відстані, ми не маємо заважати їм працювати».

Втім, ходити довго не довелося. Погулявши вокзалом хвилин із десять (і не звернувши жодної уваги на великий «хвіст», що зупиняється там, де зупиняються міліціонери та відновлює рух, щойно міліція рушає далі), правоохоронці вирішують перекинутись кількома словами з охоронцями вокзалу. Близько години вони стоять разом біля одного з ескалаторів, розмовляючи про щось напрочуд кумедне.

Copwatch пильнує, зупинившись неподалік веселого гурту. Засновник українського руху, Антон, тим часом розповідає: український осередок зародився випадково. Хлопець просто прочитав про діяльність Copwatch у світі в одному з журналів та відразу почав шукати однодумців у нас.

Нині ж, переконаний він, увагу до українського руху у ЗМІ важко назвати пропорційною діям активістів. Звільнення та покарання недобросовісних правоохоронців через компрометувальні відео є, позаяк МВС не може заплющувати очей на ролики, що з’являються в інтернеті. Та й широкий загал схвалює ініціативу. Однак наразі лише одиниці готові приносити їй у жертву свій вільний час і годинами вештатись містом, аби, якщо пощастить, зафіксувати на камеру правопорушення з боку міліціонерів.

Тим часом патрульним набридає стояти на одному місці. Вони прямують на вулицю. Як з’ясовуємо вже за хвилину, вони зрушили з місця, аби продовжити розмову з охоронцями і покурити. До того ж там, де це заборонено, тобто просто під вікном будівлі залізничного вокзалу. Один із «копвотчерів» спокійно дістає камеру та починає знімати. Усмішки зникають з облич міліціонерів. Вони зосереджено гасять недопалки та несподівано згадують про необхідність патрулювати вокзал.

Поговорити з активістами, заборонити знімати чи то попросити документи їм на думку не спадає. Раніше так постійно було, кажуть хлопці. Але нині міліціонери вже більш-менш обізнані.

Прямуючи за працьовитими патрульними, хлопці зауважують: сьогодні вони навряд чи наважаться ще раз покурити там, де не можна. Не кажучи вже про серйозніші порушення. Тож залишатись на вокзалі сенсу немає. Рушаємо далі.

«Я громадянин України»

Безрезультатно поблукавши нелегальним ринком, що неподалік вокзалу та де товар розкладають просто на землі, активісти зізнаються, що іноді міліціонерів можна безуспішно шукати годинами. «Безвідмовним» у цьому сенсі є хіба що Майдан Незалежності та інші центральні вулиці. Там завжди можна натрапити на патруль, що шукає можливості заробити на охочих попити пива у громадському місці.

На Рембазі (віддалений район Києва – Ред.) ж все спокійно. Немає міліції ані на барахолці, ані на території офіційного ринку, ані на слизьких вулицях цього району.

Раптом хтось помічає вдалині двох правоохоронців, що швидко прямують у підземний перехід: «Міліція! – прокидаються хлопці. «Гайда за ними!» Абсурдна як для пересічного громадянина гонитва за правоохоронцями завершується нічим: довгоочікувані представники закону виходять з переходу, сідають у патрульну машину та їдуть геть. Активісти починають потрохи розходитись у більш особистих, ніж Copwatch, справах. Триває п’ята година «прогулянки».

Найстійкіші ж вирішують прямувати до відділку: там є що моніторити. Можна перевірити, приміром, чи мають міліціонери інформаційний стенд, книгу скарг і пропозицій тощо.

Найближчий відділок – на вулиці Російській, 34. Черговий неохоче відчиняє залізні ґрати. «Що вам потрібно?» – не дуже чемно запитує він. «Ми хотіли б переглянути книгу скарг і пропозицій! – відповідає йому один із хлопців. «А ви хто?!» – не приховує здивування черговий. «Я громадянин України», – усміхається активіст. Ошелешений черговий передає йому книгу, не забувши, втім, попросити паспорт і переписати на папірець всю доступну інформацію про допитливого громадянина. У книзі скарг немає жодного запису.

Хтось пропонує внести до неї якщо не скаргу, то принаймні пропозицію: попросити провести так звані виховні бесіди з працівниками міліції щодо паління у невстановлених місцях у робочий час. Поцікавившись, хто і де курив, черговий з полегшенням пояснює: працівники міліції, що блукають Дарницьким вокзалом, відділку на Російській вулиці не підпорядковуються. Чиї це підлеглі, він не знає. Знов рушаємо на Дарницький вокзал.

«А це ж ви тут знімали?» – у відповідь на запитання про місцезнаходження вокзальної кімнати міліції цікавиться один із охоронців станції. Отримавши ствердну відповідь, показує дорогу.

У затишній кімнаті саме сидять патрульні. Побачивши знайомі обличчя, лише зітхають. Пояснюють, що книги скарг і пропозицій вони не мають, жодних заяв не приймають тощо. Відповісти можуть лише на одне запитання – про своє керівництво. «Депо Дарниця, 17-й кілометр. Можна дістатися туди будь-якою електричкою, що йде на Ніжин», – радять правоохоронці, знову ж таки переписуючи дані громадян, котрі до них звернулись.

«А поговорити?»

Лінійний відділ у депо знайти не так вже й легко. Навряд чи він розрахований на численних відвідувачів. Будівлю заховано у промзоні, серед десятків переплетених залізничних рейок, за високим парканом. Хвіртка зачинена на підвісний замок. Але є дзвінок.

Хвилин за п’ять на нього реагує хтось зі співробітників. Крадучись до хвіртки серед численних автівок вкритою льодом територією, він, здається, доволі здивований. «Що-о?! Скаргу написати? Розповідайте! Ви ж такі розумні, прийшли, то розповідайте!», – репетує він.

Нас уже лише троє. Правоохоронець провів несподіваних відвідувачів до приймальної кімнати на першому поверсі відділку. Тут є довгий ряд відкидних стільців, стіл, крісло для «боса». Дисковий телефон на столі та кілька книжок на кшталт Кримінального кодексу на полицях. Не вмикаючи світло у кімнаті, хоча вже темно, гостинний хазяїн продовжує щось роздратовано бурчати. За хвилину до нього приєднується колега. Ще раз наголосивши на тому, що ми хотіли б просто отримати книгу скарг і пропозицій, залишаємось у кімнаті один на один з Кримінальним кодексом. Вмикаємо світло. Чекаємо. «Начальство вам щас винєсєт кнігу!» – кричить хтось із коридору хвилин за десять.

Згодом приходить те саме «начальство» – капітан міліції. Відрекомендувавшись на словах, він застигає від прохання показати посвідчення. «Нащо?» – відрізає. «Аби пересвідчитися, що це справді ви». Що заперечити, він не знає, тож посвідчення все ж таки демонструє.

«Ми хотіли б внести пропозицію, – починає розмову активіст Copwatch, залишаючи відгук у книзі. – Зокрема, щоб ви провели бесіди зі співробітниками на вокзалах щодо куріння у невстановлених місцях». Називати імена конкретних працівників він не планує, щоби ті не дістали покарання, а можливо, щоб щодо порушення законодавства замислились всі співробітники.

Капітан несподівано починає пояснювати свою думку з приводу цього: на вокзалах, мовляв, курити заборонили. Але, заборонивши, не встановили спеціальних місць для куріння. Тож, за його логікою, якщо таких місць немає, то курити можна будь-де.

За годину-півтори розмов про те, що в Україні, на думку капітана, живеться «погано, але хоча б стабільно», ліричних розмірковувань про залучення молоді до міліції та складнощі роботи правоохоронців, навіть підписи у паспортах та погоду, стає ясно одне. Хоч би як, дедалі розширюючись, українська міліція наголошувала на своїй заклопотаності, капітан, як і вокзальний патруль, що годинами жартує з охороною будівлі, має чимало вільного часу.

Дві спроби завершити розмову ні про що, успіху не мають. «Товарищ капітан! Нам вже час іти…» – починає Антон. «О, вже товарищем обізвали! – сміється той у відповідь. – То що я казав..?» З третьої спроби ми все ж таки прощаємось з новим знайомим. За вікном вже майже ніч.

«Взагалі-то це вже не зовсім Copwatch», – пояснює дорогою до цивілізації Сергій. Філософські бесіди з правоохоронцями до класичних дій руху у світі не входять. Втім, в Україні різне буває.


Матеріали за темою:

Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
резюме системный администратор, читать тут, репьевке
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено