Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 січня, 2013   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Україно, гудбай. Чому освічена молодь залишає Батьківщину

Освічена українська молодь дедалі частіше воліє виїхати з батьківщини не на заробітки, а на постійне місце проживання
Матеріал друкованого видання
№ 1 (270)
від 10 січня, 2013
Україно, гудбай. Чому освічена молодь залишає Батьківщину

За кількістю людей, що їдуть із країни, Україна посідає п’яте місце у світі. Однак якщо ще кілька років тому наші співвітчизники зазвичай вирушали за кордон для того, щоб рано чи пізно повернутися в омріяну власну квартиру, заробити гроші на відкриття свого бізнесу чи «дітей на ноги підняти», то сьогодні вони дедалі більше прагнуть виїхати на постійне місце проживання.

Серед шукачів кращої долі чимало успішної молоді – українців до 35 років із вищою освітою. Решта заздрить емігрантам: більш як половина молодого населення не бажає жити вдома.

будь-яка робота

«Доброго дня! Мене цікавить робота за кордоном. Що можете запропонувати? Освіта вища, журналістика». Такі листи Марина Биндюк, працівниця міжнародної кадрової агенції Stefania, отримує щодня. Щоправда, більшості вона може запропонувати хіба що некваліфіковану роботу в Європі: «На жаль, європейські країни не дають нам вакансії для людей із вищою освітою. Там потрібні зварники, будівельники, різноробочі на підприємствах».

Однак сьогодні особливо перебирати не випадає. «Деякі країни останнім часом взагалі відмовляються працювати з Україною, – констатують у кадровій агенції. – Водночас за останні два роки суттєво збільшилась кількість людей, що бажають поїхати». Українські мігранти, свідчать спеціалісти, зазвичай погоджуються на будь-яку роботу.

30-річна киянка Христина покинула батьківщину в 2011 році: «Я не могла жити за принципом «людина людині вовк». Не навчилася. В Україні неможливо порядно працювати». Дівчина з вищою медичною освітою, яка вільно володіє англійською та німецькою мовами, довго роздумувала про переїзд до Німеччини чи однієї з англомовних країн світу. Втім, доля неочікувано розпорядилась інакше: Христина закохалась у шведського хлопця й поїхала до Швеції. «Після того як у тебе був свій кабінет, секретар, психологічно дуже важко шукати некваліфіковану працю, – ділиться досвідом українка. – Але ще важче її справді знайти! Такі вакансії у Швеції є, навіть без знання мови. Але зараз тут чимало шукачів із ЄС: країн Балтії, Греції. Вони створюють неабияку конкуренцію».

Зрештою, Христині «пощастило» – вона влаштувалася прибиральницею. Однак за кілька місяців такої роботи дівчина задумалася про своє майбутнє й змушена була звільнитися: «Я б і зараз працювала! Але вчу шведську з 9-ї до 22-ї». Опанувавши мову, дівчина планує працювати за фахом – медиком. Повернення додому виключає.

Ситуація, коли успішна в Україні людина віддає перевагу «незавидній» роботі за кордоном, аби тільки залишатися там, не унікальна. 26-річна Оксана в Україні була доволі забезпеченою жінкою. «Я працювала менеджером із продажу, чоловік займався комп’ютерною безпекою, – розповідає вона. – На життя нам цілком вистачало... Але мені завжди було страшно жити в Україні. Тут ніколи не знаєш, що трапиться. Ніхто не захистить тебе від свавілля». У 2010 році Оксана з чоловіком і сином вирушили до Іспанії. Сьогодні жінка працює на російсько-іспанському підприємстві та винаймає скромне житло. «Важкувато. Іноді думаю повернутися... Але друзі завжди відмовляють – кажуть, що в Україні ще гірше» – зізнається вінничанка. 

Читайте також: Скрутні часи для «білих комірців»

35-річний хімік-дослідник Олексій обрав іншу стратегію працевлаштування за кордоном. Роботу в США він шукав, перебуваючи в Україні, й не один рік поспіль. Зрештою, коли йому її запропонували, до омріяної Америки поїхав «без особливого бажання». «Тоді в мене були думки, що все одно можна повернутися», – зітхає Олексій. Та з часом вони зникли – знову жити в Україні чоловік не планує: «Тут я науковець, працюю при університеті. Маю двох дітей і при цьому свій будинок, дві автівки. І не займаюся нічим, що приносило б прибуток, окрім роботи. Чи можливо таке на моїй батьківщині?».

несила чекати

Чимало української молоді вирушає на навчання за кордон для того, щоб залишитися там жити. Киянка Катерина торік поїхала до паризької Сорбонни: «Вступити туди набагато простіше, ніж думають у нас. Головне – щоб було чим платити за кімнату, на що жити. Я поїхала з однією-єдиною метою: ніколи не повертатися. Може, й в Україні колись буде європейське життя. А може, й не буде! Я хочу нормально жити в нормальному світі, а він зовсім поруч».

Вчитися за кордон – до Великої Британії – вирушив і Ігор. Хлопець, якому ще не виповнилося й 25, вже мав і освіту, і роботу: очолював напрям стратегічного планування в одній зі столичних рекламних фірм. Однак із легкістю залишив цю посаду. «Моєю основною метою було бажання здобути більш ґрунтовну фахову освіту», – пояснює Ігор. В Україні, переконаний він, це було просто неможливо. Планує залишитися в Лондоні і після навчання для отримання досвіду. Згодом, «за кілька років», Ігор обіцяє обов’я­­з­­ково повернутися додому. Каже, що суто з прагматичних міркувань: «В Україні можна успішно створювати та розвивати різноманітні бізнес-про­ек­­ти. Так, у нас є свої нюанси, як-от нинішня влада, корупція та інші негативні чинники, проте це тільки один бік медалі, інший оптимістичніший. Країна розвивається, можливостей безліч!»

Однак як розвивати бізнес в Україні, не звертаючи уваги на нинішню владу, на практиці знає Денис Олійников, заснов­ник Futbolka.ua, який змушений був поїхати з батьківщини після історії з футболками «Спасибо жителям Донбасса…». Футболки були іронічними, неприємними, але там не було нецензурних слів і прямої образи, переконаний бізнесмен. «Чому я відмовився прибрати їх? – розмірковує він. – Є така фраза: «Мені не подобається те, що ви кажете, але я життя віддам за те, щоб ви могли це сказати». Ось тому я не хочу любити Путіна, хочу, щоб у мене був вибір любити Януковича чи сміятися з нього».

До життя в Хорватії він потроху звикає: «Я почав працювати і заробляти в новому бізнесі, яким мріяв займатися ще зі студентської лави. Як і будь-який підприємець, який запустив старт-ап, не можу бути впевнений у його успіху на 100%, але я пашу над ним, як віл, втомлююся і водночас дістаю шалену насолоду…»

28-річний одеський бізнесмен Андрій теж воліє почати з нуля за кордоном. У серпні він разом із дружиною та сином вирушив до США. Свій бізнес в Одесі – два невеличких виробництва і кафе – здав в оренду й намагається продати. «Я втомився від такого життя, – пояснює чоловік. – У мене не раз хотіли відібрати бізнес. Були і наїзди, і здирництво державних структур – все що завгодно». Андрій зізнається: довго сподівався, що ситуація в його рідній країні зміниться на краще, але несила чекати.

Є у світі й українці, які мріють не поїхати з України, а, навпаки, повернутися сюди. Утім, залишитися вдома не вдалося навіть одному з них. Громадянин Канади Петро марив Україною з дитинства. «Край, звідки червоні моїх предків вигнали…» – каже він про батьківщину. Однак повернення виявилось абсолютно не таким, як міг уявити собі канадець. В Україні він не зміг знайти ніякої роботи, хіба що працював трохи в тату-сало­­ні. «Життя в Україні набагато важче, ніж я думав. Такого уряду ніколи не сподівався побачити. Корупція, злочинці на кожному кроці. Ганьба. Щоправда, зустрів багато добрих людей, яких тепер друзями називаю», – каже Петро. Протримавшись на батьківщині лише півтора року, хлопець повернувся до Канади.

Надія на зміни

Емігранти нової хвилі пояснюють свій від’їзд по-різному. Але всіх наших героїв – і Христину, яка воліє «порядно працювати» хоча б прибиральницею, і Олексія, який хоче, щоб його родина мала власний будинок, і Андрія, який довго намагався робити бізнес саме вдома, – поєднує одне. Усі вони втомилися чекати, доки на батьківщині щось зміниться на краще.

«Так, в Україні багато людей мріють про добробут за кордоном і, коли можливо, втікають назавжди, – розмірковує з цього приводу Петро. – Не думаю, що й у діаспорі є багато таких, хто хоче повернутись… Але справа не в цих людях. Те, що Україна не вмерла, я бачив у тих, хто звідти не поїде ніколи: націоналістично налаштованій молоді. У них надія на майбутнє... Вона є». Сам же каже, що обов’язково спробує повернутися на батьківщину ще раз.


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня,
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено