Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
14 січня, 2013   ▪   Ілько Майдачевський   ▪   Версія для друку

Телебачення під знаком дупи

Новорічний ефір засвідчив не занепад, а руїну українського телебачення та шоу-бізнесу. Їхній порятунок залежить не лише від економічних умов, а й повної зміни парадигми мислення у вітчизняних продюсерів
Матеріал друкованого видання
№ 1 (270)
від 10 січня, 2013
Телебачення під знаком дупи

Якби мені розповів хтось інший, я би вирішив, що це розіграш, пародія, наклеп на звичаї сусідньої братньої країни. Але почув це на власні вуха, граючись кнопками й натрапивши на промо новорічного концерту на одному з каналів нашої Великої сімки. Почув буквально таке: «Танцуй, Россия / И плачь, Европа, / А у меня самая, самая, самая / Красивая …опа!» Довелося консультуватися з експертами. Виявилося, що це не галюцинація, а черговий хіт визнаної російської зірки, що виступає в жанрі поп-панк (?) Як же ж без неї на нашому «Голубом огоньке»? Ось таке олів’є…

Читайте також: Новорічне ТБ: Кіркоров і нафталінові дискотеки

Можна змушувати себе повірити в те, що, мовляв, це випадковість, що не є показовою для загальної ситуації в національному телеефірі, шоу-бізнесі тощо, але сам по собі яскравий образ гарненької російської дупи, від якої плаче вся Європа, переконує краще за будь-які раціональні міркування. А новорічні свята, що минули, знову підтвердили, що український культурний простір перебуває в тіні цієї глибоко символічної, хоча в певних ситуаціях ніяк не шкідливої, а навіть такої, що надихає, частини тіла. Хто ж нам лікар?

Європа плаче

Протягом останніх років Тиждень регулярно звертався до теми вітчизняного телеефіру, тому сказати щось цілком нове про цей ермітаж смаку та креативу навряд чи вдасться. Чи, може, змінилося щось останнім часом? Позначилися нові тенденції, з’явилися нові постаті, сформулювалися нові меседжі чи естетики? Так. Зміни відбулися в тому сенсі, що будь-які натяки на власну гру припинилися за фактом. Телевізійна Україна вже не є колонією Російської імперії, вона навіть не смикається й остаточно перетворилася на її звичайну відсталу провінцію в найгіршому з можливих розумінь. Новорічне та різдвяне мовлення є лише інструментом, який дає змогу наочно (та навушно) відчути глибину проблеми.

Телевізійна Україна остаточно перетворилася на  звичайну відсталу російську провінцію 

Новий рік – традиційна зона уваги для будь-якого каналу, що поважає себе. До свят починають готуватися ще влітку, зйомки головного шоу сезону тривають не один місяць. За новорічні рейтинги телеканали змагаються запекло, позаяк це не просто рекламні надходження, а символічне змагання за жовту майку лідера, своєрідний телевізійний «Тур де Франс». Цього разу гонку вирішили провести в бюджетному варіанті. Власне виробництво було зведено до мінімуму, а покупні (зрозуміло в кого і де) «дискотеки», «вогники» та мюзикли не всі навіть були цьогорічними (а те, що свіже, стояло в сітці так, що перший показ відбувався на кілька годин раніше на російських каналах, ніби навмисно акцентуючи на вторинності провінційного ринку). Що ж до власних спроб, то краще б їх не було, адже особовий склад виконавців нічим не відрізнявся від метрополії, хіба що на Першому згадали кількох наших пенсіонерів, народних артистів УРСР… Решта – Галкін, Басков, Кіркоров… Кіркоров, Басков, Галкін…

Повторюю, святковий ефір має додаткове символічне навантаження. Навіть у програмі кінопоказу були майже проігноровані вже звичні і нібито обов’язкові для цих днів Маколей Калкін з Брюсом Віллісом, скрізь панувала суцільна «Наша Раша», засвідчивши ментальну зміну європейського вектора на євразійський. Що ж до гумористичних шоу, куди ж без них, тут так само заявили про себе нові тренди. Колись безстрашний «95-й Квартал» після переходу з телеканала «Інтер» на «плюси» відчутно змінив інтонацію й регістр, віддавши перевагу невибагливому гумору про тещ і блондинок. Коли ж трапляється згадати сатиричну давнину, він відважно кусає лише опозицію, що ж до влади, то її дозволяє собі делікатно полизати – цілком у дусі свого недавнього мультсеріалу. Нічого дивного, дається взнаки стажування в метрополії, де віднедавна погано розуміють жарти, а дотепи може дозволити собі одна-єдина людина – національний лідер. Окремим рядком слід згадати появу на державному українському каналі бабусі російського гумору, колишньої киянки Клари Новікової, яка свій скетч присвятила… глузуванню з державної української мови. Ще питання?

Ну і як вінець комплексної новорічної вистави – виступ головного гумориста країни в супроводі обрізаного (!) до восьми тактів державного гімну. Коли вся ситуація символічна, найменша деталь набуває додаткового образного змісту.

Зворотний бік Місяця

Тестовий тиждень став підтвердженням давньої підозри, що вітчизняне телебачення, вітчизняна індустрія розваг і шоу-бізнесу саме як цілісна індустрія та як бізнес мертві й підлягають не реанімації, а вирощуванню практично з нуля. Причини перераховано теж не вчора, зокрема й у Тижні, втім, варто їх зайвий раз нагадати.

вітчизняна індустрія розваг і шоу-бізнесу як бізнес мертві й підлягають не реанімації, а вирощуванню практично з нуля 

По-перше, прозорий кордон із країною, де нафтогазова рента в поєднанні зі специфічними схемами її розподілу створили екзотичний ринок послуг – саме послуг, саме обслуговування, а не мистецтва, хай популярного, не творчості, не обміну ідей тощо, – який є непереборною спокусою для українських виконавців. Гонорар за один виступ на закритому корпоративі для лідерів цього «ринку» сягає від $25 тис. до €75 тис. Це гроші, які на батьківщині жоден артист не заробить і за рік.

Будь-який бізнесмен знає руйнівну роль спойлерів (від англ. spoil – псувати) – чинників чи агентів, які спотворюють ринок, розбещують його, штучно спричиняючи зростання цін на окремо взятий ресурс (байдуже, сировину чи орендну плату). Спойлери деформують загальну ситуацію, нівелюють дію власне ринкових законів на тій чи іншій ділянці й вичавлюють учасників, які діють за загальними правилами. Саме такий вплив уже не перше десятиліття справляє на наш шоу-бізнес «московський чинник». Для них відбутися – це перебратися тимчасово чи постійно до сусідньої столиці, адаптувати репертуар під вимоги нового майданчика, безумовно відмовитися від своєї мови й увійти до пулу тих, хто ділить ласий шмат на постійних засадах. Як доводить практика, після такого вибору вороття вже немає.

Важлива деталь: артисти, які потрапляють у силове поле російської індустрії розваг, мають додатковий бонус – рекламно-інформаційний супровід тамтешніх медій, так само потужніших внаслідок тієї ж-таки сировинної ренти.

По-друге, українське телебачення, як і радіо, грає за законами обмеженої конкуренції. Монопольно розподілений ринок, теж роздутий і спотворений, унеможливлює появу нових гравців, які би привнесли свої уявлення про естетику, цінності й традиції. Інструменти його вимірювання недостовірні й маніпульовані, що відповідає інтересам місцевих мейджорів. Цей порядок ретельно охороняє режим у різних його іпостасях – від слухняного галузевого наглядового органу (Нацради) до не менш слухняного репресивного апарату (Податкової служби чи пак уже міністерства, судів, міліції тощо). Додатковою обставиною останнім часом стала можливість контролю з боку влади за транспортом контенту, зокрема, неофіційний тиск на кабельні мережі, які змушені за вказівкою керівництва перекривати «чужим» доступ до аудиторії, як це сталося торік із одним неслухняним потенційним конкурентом.

По-третє, дедалі більшого значення набуває суб’єктивний чинник, а саме кадровий склад людей, які визначають зміст радіо- та телевізійного контенту. Якщо в наївні 1990-ті, в добу формування власної телеіндустрії, всім керували місцеві дилетанти, які швидко вчилися з допомогою лічених західних консультантів і ставали справжніми професіоналами, якщо в цинічні «нульові» з’явилася мода запрошувати варягів зі Сходу як нібито більш кваліфікованих і керованих, позбавлених власних інтересів і принципів, то тепер ключові позиції у вищій та середній ланці посідають менеджери, навчені діяти за примітивною схемою: клонування форматів, закупівля продукту (теж, ясна річ, на Сході), контрпрограмування… Асортимент рухів обмежений і, головне, не вимагає розширення чи вдосконалення. Такі продюсери успішно пристосовані для виконання поточних завдань із подальшої таблоїдизації та гламуризації довірених їм органів, але органічно не здатні змінювати підходів, шукати нових напрямів, відкривати чи створювати явища, словом, бути новаторами. Старого собаку нових витівок не навчиш. Відповідно власний ресурс у вигляді вітчизняних артистів їм… просто ні до чого. Вони не розуміють і вже ніколи не зрозуміють, що з ним робити.

Асиметричні відповіді

То що, невже все втрачено назавжди? Аж ніяк. Виявилося, що альтернативи в буквальному сенсі лежать перед очима. Наприклад, муніципальний канал «Київ» здогадався в Новорічну ніч вести пряму трансляцію рок-концерту з Майдану. Щоправда, репертуар теж був дещо колоніальним і не надто свіжим, проте харизма гурту ДДТ та особисто Юрія Шевчука нагадала, що є інше обличчя сусіда, не таке тупе й потворне (точніше, якщо гратися з метафорою, крім інших частин тіла є ще й обличчя). Гаразд, це зовсім не вихід для боротьби з культурною окупацією.

У такому разі варто звернути увагу на канал ТВі, який на свята повівся просто перпендикулярно, проте цілком відповідно своїй стратегії. У студії, обладнаній без захмарних витрат, грали й співали запрошені Марічкою Бурмакою виконавці, які в звичайних обставинах майже відрізані від телевізійної аудиторії: «The Bйо», Арсен Бабурка, AtmAsfera, Alois, «Гайдамаки», «Шпилясті кобзарі», «ДахаБраха», Коzak System, Олег Безбородько… І це було класно, електрично, запально, святково! А перед тим програма «Шалений тиждень» довела, що не всі українські гумористи й сатирики ладні вилизувати владу, адже зовсім не в цьому їхнє призначення!

Тож альтернатива не лише є, вона цілком реальна й приваблива, вона не відстала й не провінційна, просто потрібні щонайменші зусилля.

Програма мінімум: перестати заважати.

Програма максимум: почати підтримувати.

ПОГЛЯД

Олександр Ярмола, музикант:

В Україні спостерігається тенденція до русифікації і до «фанєризації». Нас цьогоріч не запрошували виступати на новорічних концертах. Ми були в Польщі. Але я цікавився в інших гуртів, і з них ніхто не дістав такого запрошення. Тобто це не лише нас стосується, а всіх україномовних колективів. Але констатувати кінець української естради не варто. Просто треба всім працювати і мати терпіння. Музикант не може перестати творити тільки через те, що його не запросили на новорічний корпоратив. Якщо нині все здається безнадійним, то завтра все може змінитися. Головне, покладати сподівання не на політиків, а на себе.

Марічка Бурмака, співачка:

Останнім часом у всіх українських виконавців виступів і концертів стало менше. Якщо зараз подивитися вітчизняні ефіри, зокрема святкові, то єдина програма, в якій узагалі можна було б почути українськомовну музику, якби це мало відбуватися в країні, що називається Україна, була програма на каналі TВi «Музика для дорослих», яку я робила півтора року. І вона закривається. Вона не виходитиме наступного сезону. Чи буде щось іще, не знаю, але, як на мене, це був такий останній форпост. Зараз весь інформаційний і культурний простір заполонив «Русскій мір». Музика, зокрема популярна, створює своєрідний культурний контекст, відчуття того, що ти живеш в цій країні. Не в якійсь іншій. Якась музика лунає по радіо, якусь ти слухаєш, п’ючи вранці каву, якусь вмикаєш для душі. Якщо вона українська, то є відчуття, що ти є частинкою цієї країни. Нині такого відчуття практично немає. Я вже не перший рік в національно-визвольній боротьбі, якщо так можна сказати, і ніколи не чекала від політиків жодної допомоги і не чекаю зараз. Понад те, є дуже багато кроків опозиції, від яких мене охоплює внутрішнє розчарування і я свою боротьбу з політиками не пов’язую. Те, що треба захищати свій культурний простір, свою освіту, для мене є очевидним. Як і те, що треба було протидіяти схваленню закону про мови, наприклад. Я оптиміст за природою, тому не опускаю рук. І хоч ми не чуємо сьогодні української музики, знаю, що її є дуже багато.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
  • У Литві не говорять про м’яку силу Росії, говорять про пропаганду
    2 грудня, Костянтин Амелюшкін
  • Я дуже люблю свій Бахмут: він теплий та привітний, чистий, сучасний та по-провінційному компактний. У ньому дуже багато квітів і дитячих майданчиків, а влітку повітря стає тягучим, наче липовий мед… Але це дивне місто. Ніби приречене балансувати між тим і цим: у міжчассі, у просторі, між новим і старим, своїм і чужим.
    2 грудня, Єлизавета Гончарова
  • Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності
    2 грудня, Любомир Шавалюк
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено