Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
12 січня, 2013   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Київ – Одеса – Запоріжжя   ▪   Версія для друку

Долаючи комплекс малороса

Попри стереотипи, місцеву агресивну політику русифікації та конфлікти з українофобами, на Південному Сході не всі мімікрують під російськомовних – вони обстоюють право бути собою.
Матеріал друкованого видання
№ 50 (267)
від 13 грудня, 2012
Долаючи комплекс малороса

«Одесса – русский город!» – гасло, яке в багатонаціональному портовому місті не соромляться повторювати не тільки маргінали, а й місцеві політики. Доводити правильність тези вони зазвичай починають із часів заснування Одеси – за однією з версій, місто завдячує своїм існуванням російській імператриці Єкатєрінє II. Щоправда, встановлення монумента останній свого часу спровокувало тут серйозну хвилю протестів. «Місто імператриця заклала не в пустелі. На той час тут уже було Чорноморське козацтво, – зауважує Олександр Степанченко, корінний одесит, який спілкується виключно українською мовою. – Поруч були козацькі села Чорноморського війська, перші поселення українських козаків. Вони й досі є – це, зокрема, Нерубайське та Усатове. Козаки й будували Одесу – сучасне українське місто. Була на цих землях українська мова вже тоді. І нікуди вона не поділася». Нею й сьогодні розмовляє чималий відсоток населення справді багатонаціональної області, у якій, проте, регіональною визнали тільки російську.

Лунала українська й у місті від самого початку його заснування. Районом заселення виключно україномовними в самій Одесі ще в давні часи був, зокрема, відомий одеський Пересип, зауважує Олександр. А ще тут завжди існував потужний український рух. «В Одесі було своє товариство «Громада», навколо якого об’єд­нувалась українська інтелігенція. Потім із «Громади» виросла «Просвіта» – перше відділення в Російській імперії! Згодом одеські просвітяни стали одними з провідників визвольного руху. Наприклад, Іван Липа, відомий письменник, який був міністром в уряді

УНР, – перелічує одесит. – Був тут і гайдамацький курінь, який дуже активно протистояв більшовицькому повстанню в 1917 році. Іван Луценко, один з одеських просвітян, відома в місті фігура, загинув у 1918-му на Поділлі зі зброєю в руках».

Українофоби від влади

Сучасний проукраїнський рух в Одесі розпочався наприкінці 1980-х років: «Тоді в цілком денаціоналізованому місті патріотам вдалося поширити українську ідею. І 1990-го тут на вулиці вже вийшли тисячі людей, що пішли – в часи Радянського Союзу! – під жовто-бла­кит­ними прапорами», – згадує пан Степанченко.

Проте здобутки 1990-х і пізніше захоплення Помаранчевою революцією виявилися невічними, адже сьогодні стараннями влади українські свідомість та мову в Одесі планомірно викорінюють. Зокрема, знищення української відбувається під гаслом «захисту російської»: у 2011-му, ще до запровадження регіонального «язика», була прийнята суто одеська Програма зі збереження та розвитку російської мови. До її ухвалення в місті налічувалося 65 українських шкіл. Вже за рік після того їх стало 50. Сьогодні ж українських середніх навчальних закладів тут 38 (російських – 33). Їхня кількість зменшується за рахунок зростання кількості змішаних шкіл, де батьків змушують записувати дітей до російськомовних класів, щоб набралося достатньо «охочих». «Захищати» російську планують до 2015 року – саме на такий термін розрахована програма. «Якщо кількість українських шкіл зменшуватиметься такими темпами, то до 2015-го їх узагалі не залишиться», – коментують одеські свободівці.

в Одесі не тільки позбавляють дітей можливості навчатися українською, а й свідомо пропагують ненависть до всього національного

Нині в Одесі не тільки позбавляють дітей можливості навчатися українською, а й свідомо пропагують ненависть до всього національного. Щоб пересвідчитись у цьому, достатньо «увімкнути для себе» місцеве телебачення. На телеканалі «АТВ» (що належить нещодавно обраному нардепу Ігореві Маркову з партії «Родіна») відомий одеський журналіст Григорій Кваснюк полум’яно обіцяє, що з роботи буде звільнено викладачку Одеського національного університету імені І. І. Мечникова за організацію націоналістичної акції. На телеканалі з начебто нейтральною назвою «Здоровье» сумний голос годину поспіль розповідає про страждання одеситів, змушених дивитися фільми українською мовою. «Насильницьку українізацію», через яку кінопрокатники буцімто втрачають шалені прибутки, а одесити – можливість насолодитися кіномистецтвом, стверджує «Здоровье», спонсорує стара добра Америка. Міськрада тим часом вирішує «нагальні питання»: планує перейменувати вулицю Лип та перетворити парк Шевченка на Александрівський парк. На честь Алєксандра II.

В умовах тиску та через стереотипне уявлення про те, що українською говорять якщо не «бандерівці», то люди «із села», україномовні уродженці Одеської області, опинившись у місті, нерідко починають спілкуватися російською. Натомість українською намагаються говорити російськомовні «за походженням» молоді одесити, що мають націоналістичні погляди.

Одеситка Яна Кустол, студентка факультету української філології Одеського національного університету, спочатку перейшла на українську вдома, з мамою: «Моя матуся з області. В Одесі вона мешкає зі студентських років. У молодості розмовляла українською, але Одеса має свій вплив – перейшла на російську. Але коли вдома українською почала говорити я, то до рідної мови повернулась і мама. Спочатку їй було важко, було багато русизмів. Але зараз усе добре». Сміючись, показує нову смску від матусі, котра поїхала відпочивати: «Як ся маєш? Як погода?».

Спробувати говорити українською на вулиці, а не тільки вдома та в колі друзів Яну спонукав мовний закон. «До нього я намагалася бути толерантною, – пояснює дівчина. – Всюди переходила на російську мову. Але коли ухвалили закон, вирішила не зважати, хто що скаже, хто що подумає».

Боротьба з неадекватом

Проте частині російськомовного населення слово «толерантність» невідоме – українська може викликати в Одесі неабияке роздратування. «Розмовляю українською – значить «нацистка», «фашистка», – каже Яна про реакцію деяких людей. Соломія Захарія, дів­чина з міста Дрогобича, що в­читься в Одесі на історика, теж час від часу стикається з неадекватним сприйняттям української. Місто біля моря дівчина обрала тому, що сюди переїхала після одруження її рідна сестра: «В Одесі вона почала розмовляти російською. Іноді люди ламаються».

Але не Соломія. «У моєму колі спілкування немає проблем з українською мовою. Маю чимало друзів-одеситів, які розмовляють нею, – каже Яна. – Наша організація – «Мовний ренесанс» – проводить поетичні вечори, виступи, на заходи приходять і російськомовні люди». Однак поза межами «кола» Соломія мусить боротися з такими самими, як і Яна, проблемами. «Якщо розмовляєш українською мовою, ти «націоналістка», «бандерівка», – цитує поширену думку Соломія. – Інколи просять: «Говорите по-русски, я не понимаю». Водночас дівчина переконана, що українську мову в Одесі розуміють усі – лише вдають, що не зрозуміли.

46,3% мешканців Одеси та багатонаціональної області рідною мовою вважають українську, спілкуватися нею відкрито їм важко

Тож у той час як 46,3% мешканців Одеси та багатонаціональної області рідною мовою вважають українську, спілкуватися нею відкрито їм важко. Іноді й небезпечно. Приміром, у серпні 2012 року в одному з магазинів Одеси двох хлопців побили за те, що вони розмовляли українською «в русском городе». Мовляв, вони «западенці» та мають їхати геть з Одеси. Коли один із постраждалих показав українофобам паспорт з одеською пропискою, його відібрали, сторінку з пропискою вирвали.

Було б бажання

Ще одне місто, де російську мову зробили регіональною, – амбівалентне Запоріжжя. Тут пам’ятник Сталіну сусідить з історичним факультетом Запорізького національного університету (місцеві комуністи вважають його «розсадником свідомості»), випускник якого Едуард Андрющенко відпиляв голову радянському вождю.

А російська мова на вулицях – зі значним обсягом україномовної музики на місцевій сцені.

«Куда едем?» – втомлено питає місцевий таксист Олег. Відповідаю йому українською. Нею й спілкуємося далі. Вже за 15 хвилин дізнаюся його історію: колишній бізнесмен, якого життя змусило таксувати, мріє переїхати до Києва чи Тернополя. Він україномовний. Російською розмовляє, бо «тут так треба». Тому, що «так треба», відповідає йому тією самою мовою й половина його пасажирів. Утім, Олег відводить душу, слухаючи українську музику.

«Це Запоріжжя, це Україна, а не якась інша країна!» – співає про рідне місто україномовний гурт «Хорта». Коли пісня вийшла, вона стояла як рингтон ледь не в кожного третього місцевого мешканця, стверджує його фронтмен Андрій Лобода. «А ось у 1995 році, коли ми починали робити цю музику, в Запоріжжі був стереотип, що україномовна людина – це приїжджий із села, – згадує він. – Але потрошку народ почав слухати. На сьогоднішній день приблизно 40% виконавців у Запоріжжі співає українською. Та й решта 60% не всуціль російські – тут багато англомовних колективів».

Андрій переконаний, що саме якісні україномовні продукти є однією з найважливіших складових популяризації мови: «Якщо ти хочеш, щоб я спілкувався українською, дай мені можливість, зайшовши в магазин, побачити там музику, книжки українською. Побачити українське телебачення, українські ЗМІ. І не просто українські, а цікаві українські!».

На думку фронтмена «Хорти», у Запоріжжі та Україні загалом бракує моди на мову та чинників, які б об’єднували людей, допомагали їм відчути себе українцями. Немає самоідентифікації. Водночас музикант упевнений: спокійно спілкуватись українською в Запоріжжі цілком можливо вже сьогодні. «Було б бажання в людини. Якщо вона хоче цього, ніхто не заборонятиме», – каже хлопець. Щоправда, сам Андрій Лобода в побуті є російськомовним...

Як і Тарас Василенко із запорізького тріо «Крапка», що грає етно-хоп із використанням більш ніж 40 музичних інструментів і текстами на кшталт «Я з тих, хто носить вишиванку біля серця не для понту, з тих, хто зна ім’я героїв від Шевченка аж до Гонти, тої нації, що били не один вік поспіль...». Російською в Запоріжжі він розмовляє тому, що не хоче псувати собі нерви. Та й зрідка, каже, «люди просто не розуміють, що таке «тістечко» чи «філіжанка кави». Тарас Василенко, журналіст за освітою, працює літредактором у газеті «Суббота плюс», яка встановлювала в Запоріжжі відомі білборди з розгубленим Адольфом Гітлером і написом «Чем я хуже Сталина? Ставьте и мне памятник!». Часопис російськомовний. Хоча свого часу, п’ять років тому, Василенко намагався видавати в місті україномовну газету. Гроші на видання, розповідає, збирали ентузіасти, зокрема іммігрант із Канади, який приїхав до Запоріжжя доживати віку. Але проіснувала газета півроку. Передплатників було небагато, через нерентабельність і брак грошей від видання довелося відмовитися. На сьогодні україномовна газета в місті одна – державна.

Телебачення в Запоріжжі теж російською. Тарас Білка, ще один журналіст із гурту «Крапка», хоч і працює на російськомовному каналі, у житті україномовний. «Я сам із села в Запорізькій області, – розповідає він. – Вирішив себе не ламати. І почав говорити так, як ми спілкуємося вдома». Українська Тараса Білки чиста-чиста.

Стереотипні уявлення про «російський» Південний Схід України, на перший погляд, здаються правдою не тільки здалеку, а й у самих містах. Російською перемовляються перехожі, нею блимають вивіски магазинів і кав’ярень, російськомовна реклама заохочує відвідати концерти російських поп-виконавців... Але тут, у містах, де домінує «язик», живуть здебільшого українці. Когось із них торкнулася русифікація, яка сьогодні не просто триває, а й, як в Одесі, стрімко набирає обертів. Інші вирішують відмовитися від української, бо так «зручніше» жити в сучасній Україні. Хтось плекає рідну мову, однак, втомившись від конфліктів з українофобами, переходить на російську в громадських місцях. Утім, є й чимало таких, хто наважується не ламати себе, ламаючи натомість стереотипи.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Спека! Шалена спека! На сонці за +40 °С, і це дуже відчутно. Розмови про відпочинок і море лунають повсюди: «Їдете? Куди? Як?».
    23 липня, Яна Вікторова
  • Система державної підтримки в Росії демонструє дива неефективності. Україна ще має шанс уникнути таких помилок
    23 липня, Катерина Барабаш
  • За понад як 20 років незалежності українці, попри задекларовану в Конституції соборність, все більше замикались по регіональним квартирам. Галичани дивилися на захід, жителі Донбасу на схід, кияни – на Туреччину, Єгипет і Тайланд. Радикально скоротилися внутрішні перельоти, повмирали малі аеропорти. Трансукраїнські потяги долали українські простори за десятки годин, а стан доріг ніяк не сприяв і автомобільному сполученню.
    22 липня, Вадим Войтик
  • Недбальство сепаратистів може спричинити масове отруєння ґрунтових вод і річки Кодема.
    22 липня, Павло Василів
  • Турецькій економіці потрібні нудні звичайні реформи. Натомість її підрихтовують нашвидкуруч
    22 липня, The Economist
  • Приватизація держмайна в Україні так і не стала інструментом економічної політики. Десятиліття затягування з реалізацією неефективних активів супроводжуються оскаженілою боротьбою за право придбати дешево найпривабливіші об’єкти
    22 липня, Олександр Крамар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено