Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 вересня, 2012   ▪   Олександр Горин   ▪   Версія для друку

Чому ми не вболіваємо за «Шахтар»

На початку місяця, 2 вересня, у вітчизняному спорті відбулася, з одного боку, прозаїчна, а з іншого – доволі символічна подія. Новим керівником Федерації футболу України (ФФУ) став директор алчевської «Сталі», луганчанин Анатолій Коньков, який обірвав 12-літнє перебування на цій посаді Григорія Суркіса. Таким переможним акордом завершилася дворічна епопея боротьби «донецьких» за крісло президента ФФУ
Матеріал друкованого видання
№ 37 (254)
від 13 вересня, 2012
Чому ми не вболіваємо за «Шахтар»

Нікого, напевно, не здивує, що за єдину висунуту на голосування кандидатуру пана Конькова проголосували 132 зі 133 делегатів конгресу. Сам же екс-голова федерації капітулював перед донецьким наступом ще напередодні офіційного старту Євро-2012, оголосивши у травні про свій намір більше не балотуватися на посаду очільника ФФУ, мовляв, «щоб перевести дух».

Після проведення відповідних ротацій у складі ФФУ, зокрема призначення на посаду другого віце-президента федерації генерального директора «Шахтаря» Анатолія Попова та інших свояків, тріумф «донецьких» у головній футбольній організації країни став беззаперечним. Епоха Суркіса в українському футболі завершилась.

Утім, такий результат боротьби олігархічних кланів за управління футбольним господарством, а отже, і за вплив в українському футболі, вочевидь, не матиме якихось наслідків для нього. Оскільки, як переконує досвід попередніх років, для суркісів, коломойських, ярославських, ахметових, тарут чи рабиновичів не йдеться про повноцінний розвиток національного футболу, позаяк найважливішим для них є отримання політичних і соціальних дивідендів від власних клубів і чергове задоволення амбіцій. Натомість обрання нового президента ФФУ, що засвідчило завершен­­ня процесу донбасизації українського футболу, вельми показове в контексті повного та безконтрольного домінування «донецьких» на всіх щаблях економічної та політичної ієрархії країни. Неприступний київський бастіон подолано. Тепер «Всьо будєт Шахтьор!».

Читайте також: Футбольна олігархономіка: засилля бізнесу та політики загрожує розвитку національного футболу

«Пєрєдовікі-ударнікі»

Від часів свого заснування футбольний клуб гірників був вираженням специфічної пролетарської ідентичності, основою для гордості мешканців Донбасу за свій край і професію, інструментом комуністичної вла­­ди для зміцнення їхньої радянської свідомості та посилення відданості СРСР. Прикметно, що створення клубу відбувалося паралельно з розгортанням у шахтарському краї та в усьому СРСР ударного стахановського руху за виконання і перевиконання планів партії, а першими гравцями клубу були саме «пєрєдовікі-ударнікі» (до 1946-го команда мала назву «Стахановєц»). Тож не дивно, що спортивні успіхи гірників, які стали більш помітними, починаючи з 1960-х років, у час перетворення футболу на масовий вид спорту, посилювали і консервували місцеву пролетарську ідентичність, гіпертрофовану самозакоханість і були предметом великої гордості донеччан за свій край і «вєлікую страну». Не дарма з’явилося прислів’я: «Коли «Шахтар» виграє, видобуток вугілля зростає…»

Після колапсу Радянського Союзу і переходу «Шахтаря» до рук ранньої зірки місцевої еліти Ріната Ахметова клуб став органічною складовою олігархічно-люмпенської структури суспільства. Нова історія клубу переконує, що вугільно-металургійний барон розглядає футбол виключно як власну забавку та видовище для свого пролетаріату. В клуб вкладено сотні мільйонів доларів, куплені іноземні футболісти, запрошені на роботу дорогі іноземні тренери, зведено «п’ятизірковий» стадіон у центрі Донецька «Донбас Арена». Однак це прояви не так турботи президента-власника про розвиток місцевого футболу (на професійному та напівпрофесійному рівнях), як ефективний менеджмент для побудови іміджу доброго олігарха-опікуна, місцевого напівбога, спроможного вирішити всі питання.

На користь того, що все робиться не для справжніх уболівальників, а для широких мас плебсу свідчить, зокрема, історія з тиском на донецьких ультрас. Восени 2011 року, після того як фанатські сектори на «Донбас Арені» під час одного з матчів заскандували «Слава Україні! Героям слава!», міліція провела з лідерами фанатського руху в Донецьку «профілактичну роботу» (див. Тиждень №45/2011). На знак протесту місцеві ультрас не прийшли на кілька ігор «Шахтаря». На що Рінат Ахметов після програного харківському «Металісту» домашнього матчу відреагував заявою, що його клуб і без них може чудово обходитися, адже команду й так підтримує весь стадіон.

Читайте також: Пожирачі мільярдів: футбол дав донецьким компаніям фантастичні можливості для «пиляння» держбюджету

У Німеччині, Англії, Шотландії, Італії, Іспанії, Франції тощо культуру вболівання формують спільноти вільних людей, а олігархи – власники клубів чи, тим більше, влада не мають жодного впливу на фанатські середовища. Натомість у донецьких умовах футбол, схоже, став засобом для відволікання уваги населення від нагальних соціально-еконо­­мічних проб­­лем, адже поза межами «Донбас Арени» перспективи аж ніяк не райдужні. Донеччани стежать за кожною грою улюбленої команди і сприймають перемоги «Шахтаря» як власні життєві. Успіхи гірників у їхньому уявленні компенсують відсутність будь-яких надій на покращення ситуації в краї. Особливо цьому сприяють перемоги клубу на європейських турнірах, що розглядаються мало не як акт представництва Донбасу на міжнародній арені. Саме Донбасу, а не України.

Показовим є те, як прості вбо­­лівальники на Донбасі сприй­­мають національну збір­­ну України. На домашніх міжнародних матчах «Шахтаря» завжди аншлаг. Натомість поєдинки в Донецьку за участю національної збірної відбуваються за напівпорожніх трибун. Навіть на двох донецьких матчах України під час групової частини Євро-2012 було багато вільних місць. Тоді ж чимало донеччан замість гімну України співали гімн гірників, носили російські триколори, у фан-зонах рівень підтримки синьо-жовтих з боку місцевої публіки був вкрай пасивним на тлі інших міст, що приймали континентальний чемпіонат.

Феномен «Шахтаря» лише увиразнює політичний та соціальний застій у регіоні, наявність глибокої соціально-май­­нової прірви між місцевою елітою та більшістю донеччан. Для перших це питання престижу. Варто згадати реального персонажа у фільмі Якоба Прой­­са «Інший «Челсі»: історія з Донецька» – секретаря Донецької міської ради Миколу Левченка, який не дуже полюбляє футбол, але постійно літає разом з Ахметовим на закордонні ігри. Для простого лю­­ду – це видовище, компенсація за свою злиденність і життєву безпорадність. 

Футбол на Донбасі став своєрідною квазірелігією (у згадуваній стрічці є сюжет, коли персонаж Валя, почувши церковні дзвони, хреститься і загадує бажання, сподіваючись, що цей ритуал допоможе «Шахтарю» виграти наступний матч). Однак не за прикладом Бразилії, де футбольна історія успіху є своєрідною формою розриву з колоніальним спадком та культурною матрицею для побудови модерної національної ідентичності, даючи водночас надії вихідцям із бідних та незаможних родин досягнути успіхів у житті завдяки своїм фізичним умінням. В донецькому варіанті цей вид спорту став засобом вираження регіональної пихи та гордості, формою демонстрації того, хто кращий, «хто насправді годує країну». 

Тож не дивно, що вся аура й естетика культури вболівання за «Шахтар» є вираженням фатальної та невиліковної залежності місцевих пролетарів від подачок – футбольних видовищ від олігарха. Плюс до цього рафінована російсько-радянська культура з її культом Артема, Сталіна та «Велікой Побєди», ілюзіями «Русского міра» та братньої Росії.

Чужа команда     

Окреме питання: вклад «Шахтаря» у розвиток національного футболу. З огляду на незаперечне лідерство клубу у внутрішньому чемпіонаті протягом кількох років та інвестовані в нього кошти, цей вклад мізерний. Напрочуд промовистим у цьому сенсі є непропорційно мала, знову-таки беручи до уваги насамперед гроші, які вкладаються в клуб, кількість гірників, які грають в основному складі національної збірної. Наприклад, в останньому поєдинку з англійцями їх було лише двоє – воротар Андрій П’ятов і захисник Ярослав Ракицький.

Тож чи є «Шахтар» справді українською командою, за яку можна було б уболівати, наприклад, в Лізі чемпіонів? Але не через мізерну кількість українців в основному складі, позаяк від цього страждають майже всі вітчизняні клуби, які належать олігархам (до речі, є побоювання, що найближчим часом встановлений в українській Прем’єр-лізі ліміт на іноземних гравців буде скасований), а тому, що за своїм духом як носій певних цінностей клуб Ріната Ахметова чужий для основної частини українських футбольних уболівальників. Донецький патріотизм, що ревно плекається на Сході України загалом і у ФК «Шахтар» зокрема і який нинішня влада намагається нав’язати всій країні, аж ніяк не співвідноситься з життєвими ціннісними орієнтирами більшості українців. Тому важко уявити, що ті, хто обстоює позиції європейського цивілізаційного шляху розвитку, демонополізації економіки, верховенства права та демократичні цінності, протестує проти засилля олігархату, вболіватимуть за «Шахтар», який має зовсім інші цінності.

Символічно, що клуб Ріната Ахметова, для якого «Шахтар» є успішним проектом представлення своїх інтересів та інтересів Донбасу на міжнародній арені, в груповому турнірі цьогорічної Ліги чемпіонів гратиме з «Челсі» – клубом російського олігарха, який розглядає гру англійської команди як засіб для демонстрації величі Росії. Тож, не здивуємося, якщо серед українців знайдеться чимало тих, хто вболіватиме за інших суперників «Шахтаря» у нинішній ЛЧ: італійський «Ювентус» чи датський «Нордшелланд»...

Та хоч як прикро, зважаючи на політико-адміністративний та економічний бліцкриг регіоналів за останні 2,5 роки в Україні, захоплення «донецькими» вітчизняного футболу (за якого всі команди, окрім «Шахтаря» та його фарм-клубів, можуть стати другосортними) вкотре продемонструвало утвердження маленької агресивної меншості «донецьких» над українською більшістю.

Інтернет-спільнота про «Шахтар» Орфографія і стилістика збережена

«За мой край – Донбасс – обидно»

:): Рабам всегда был нужен хлеб и зрелища, еще со времен великого Рима [...] Так и молодежь донецкая, они думают, что это патриотизм. Им еже часно промывают мозг лозунгами о могуществе Донбасса. Шахтёр и ХК Донбасс яркие тому примеры. ПР оплот нужен, вот и дурачат людей, а они как зомби. Жалко мне рабов.

http://sport.comments.ua/football/2012/08/30/357347/surkis-uprostit-zadachu-shahtera.html

vida_eda: а так - Шахтёр команда Януковича, его партии и всех донецких бандитов - их очень не любят в Украине - я в том числе (...) у нас вот так получилось. Причём именно конкретно с одним Шахтёром - с остальными тихо и мирно - в основном футбольные предпочтения людей, а не политические

http://elisir-contes.livejournal.com/263568.html?thread=19045520#t19045520

fluidkost: [...] Местные жители кроме Шахтёра никого смотреть не желают, донецкая фанзона во время Евро была самой жидкой и унылой среди украинских городов. Лучше бы Одессе отдали вместо Донецка, там бы туристов намного больше было.

http://ru-travel.livejournal.com/22442925.html?thread=278450605#t278450605

panshadow: з Шахтарем те прикро, що він неукраїнський вже клуб [...]Шахтар - колись був суперклубом України, колись він мені дуже подобався (за Прокопенко [...]  Коли наша збірна грала в кротостані, потім на форумі питали тих уболівальників «Чому ви гімн не співали?», а ті відповідають «Как ето нє пєлі, ми пєлі гімн шахтьора»... [...] Пальців однієї руки вистачить, щоб перерахувати там українських гравців.

http://panshadow.livejournal.com/80871.html?thread=139495#t139495

p_r_o_d_a_n_o: [...] Шахтар як та собака на сіні - і іншим не продає (точніше, продає, але за дуже вже великі гроші) і сам не дає грати (бо якби в нас не було ліміту на легіонерів, Бєлік б і в ЧУ не виходив, думаю).

http://ua-football.livejournal.com/194703.html

integrable: Шахтар не та команда, яку хотілось би бачити в якості представника України в фіналі кубку (Ліги Європи – Ред.) , якась вона не правильна... легіонери ці, Ахмєтов, вболівальники, донецьк... 

http://integrable.livejournal.com/10927.html

bobbka: менеджер фк шахта знову теревенить про об’єднаний кубок (спільний чемпіонат футболу з Росією – Ред.)  ...от бачиш, нудно їм живеться в окремій квартирі - тягне назад в комуналку. таваріщ Палкін, ви просто заявіть фк «шахтар» в російську прем’єр-лігу і не любіть нам мізки своїм об’єднаними кубком та чемпіонатом. Наскільки треба не поважати свій чемпіонат і свою країну, щоб таке городити. а все тому, що вони себе ідентифікують з срср-ом, а не з Україною. і суркіс такий же, на жаль...

http://bobbka.livejournal.com/375547.html

yuriy-fedorenko: [...] страной правит не конституция, страной правят деньги! И тот сильней (перефразируя героя С.Бодрова) у кого их больше. В 90-х денег было больше у Динамо Киев – сейчас же у Шахтера из Донецка!

Вот только кому нужны такие победы и чемпионства? Купленные за деньги в кабинетах, а не на футбольных полях!

Прошла уже неделя с того памятного матча, а меня до сих пор не отпускает. Парадокс – не отпускает меня, человека, далекого от украинского футбола как законченый ботан от реальной жизни! Я не слежу за украинским чемпионатом! Просто потому, что я не люблю, когда мне нагло врут! Врут на протяжении всех 30-ти туров первенства! Это не чемпионат – это показуха! Это не спорт – это фальшь! Игра 7 апреля (2012-го між «Динамо» та «Шахтарем» — Ред.) – яркий пример вышеперечисленному!

Я еще раз подчеркну – я не являюсь фанатом Динамо! Упаси Боже! Я просто хочу быть объективным! В субботу, на своей страничке «Вконтакте» я сказал "После таких матчей ненавижу Шахтер еще больше. Так вот сейчас же я его даже не ненавижу, а просто презираю как клуб и как высший орган коррупции в украинском футболе!! Просто потому, что за эту неделю я пообщался со многими людьми так или иначе причастными к футболу! И все высказали мнение, которое полностью совпадает с моим!  После подобных матчей становится очень противно, что в спорте все решается не на футбольном поле, а в кабинетах! Шахтер - позиционирует себя как солидный, европейский клуб. Так вот хочется сказать всем тем, кто так или иначе поддерживает ШД – Чтобы быть великим в первую очередь нужно играть честно!!! Даже если станет Донецк чемпионом Украины, то как минимум это чемпионство будет не заслужен­­ным! а как максимум оно будет с тухлым запашком! Обычно, когда становишься чемпионом ты этим гордишься всю жизнь. В данном же случае (если все же так и будет), то эти золотые медали станут настоящим позором! Над вами уже смеется вся Европа, после таких матчей хочется смеяться с клуба, который покупает все в этой стране! фу....... это не спорт! это коррупция, за которую нужно садить в тюрьму!

http://yuriy-fedorenko.livejournal.com/20332.html

maxdz: Лично я не ненавижу, но презираю Шахтёр. Дико видеть, этакий «суперклуб» с многомиллионными зарплатами легионерам в регионе беспросветной нищеты, безмозглос­­ти и рабства... [...]  «Суперклуб» с многомиллионными зарплатами футболистам в нищем, депрессивном регионе – сродни, пиру во время чумы. Особенно, если взять во внимание источник денег Ахметова – когда он умудряется прибавлять по 5-8 млрд баксов в год, во всё более беспредельной и хиреющей стране...

http://frankensstein.livejournal.com/268448.html?thread=10447520#t10447520

Sancho: Шахтёр как и Реал любит покупать а не делать игроков

https://twitter.com/intent/tweet?in_reply_to=193979141492703232

Михаил Королев: ...выступление Украины - это приятный сюрприз. На фоне их гнилого чемпионата сборная сыграла на Ура. Представьте такую картину - в матче Лиги Чемпионов за Шахтер выходят играть 10 легионеров и вратарь Пятов. Молодец Блохин - найти и организовать 22 человека для него было трудненько

http://my.mail.ru/community/solovievclub/69875D187ECDD24F.html?thread=156B33B16C7C6C00

qqqqqqqq11: известно много случаев когда многие уезжали из Шахтера вообщем то потому что совесть не позволяла там работать – как вам такой аргумент??? Например, я помню что когда приехал тренер детской академии из Голландии он был шокирован разницей в жизни. Поэтому так и сказал что такого в Голландии по определению не возможно. Все европейские специалисты всегда удивлялись что в шахтере предпочтение должно отдаваться не местным, в то время как в Европе легионер должен на 2 головы быть выше местных чтоб попасть в основной состав. [...]

http://pauluskp.livejournal.com/193270.html?replyto=5209078

advertka_ua: А что до Шахтёра, то, конечно, правильно было бы отделить его от политики. Для клуба правильно, я имею в виду. Но о чём говорить, если на праздновании 70 лет в первом ряду сидит Янукович и иже с ними, а команда, тренеры, ветераны - за ними... Жаль.

yez _: Можна засуджувати політичну діяльність Щербицького та Кравчука, але вони справді розумілись на футболі, підтримували «Динамо», викликаючи незадоволення союзної «Пєдєрації футбола». А Ющенко – профан, Ахметов – відмиває гроші на футболі. Стосовно національних прапорів – фани «Динамо» таки да, більше їх беруть на трибуни, ніж донецькі...

jurko235 _: И последнее- об украинскости Шахтёра- с украинским флагом на награждении был только Гай с дочкой, правда не общей фотографии он уже без флага- наверно заставили снять, Срна, естественно, всю дорогу был с хорватским, и не пытался его снять, Леандовский- с польским, Луческу с румынским, так что судите сами, вам виднее

gorst _: [...] Не можна футбол Шахтаря назвати українським. Так само, як і футбол Динамо. Показником українського футболу є гра збірної. Цей показник, нажаль, не дуже високий. І патріотизм тут ні до чого. Якість підготовки молоді, тренерський склад, наявність можливості грати (а не протирати лавку) у внутрішньому чемпіонаті – ось це український футбол. І виходить, що президенти клубів швидше патріоти Бразилії, Румунії і т. ін., ніж України.

Venik _: Патриотизм и футбол в клубном случае не всегда совместимы. Почему я должен болеть за Шахтер, команду, которой владеет какой-то недалекий донецкий олигарх-бандит, ограбивший и продолжающий грабить в первую очередь Донбасс? команду, для которой хороший фут­­бол – побочный продукт, а главное это зеленые бумажки и загородные коттеджи? Я должен болеть только потому что команда украинская?


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Французькі політики, котрі відразу після Помаранчевої революції позиціонували себе групою підтримки України, нині активно лобіюють інтереси Кремля.
    31 травня, Алла Лазарева
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня, Віталій Рибак
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено