Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 вересня, 2012   ▪   Георгій Грищенко   ▪   Версія для друку

Незапитані знання. У вищій освіті чергова псевдореформа

Напередодні нового нав­­чального року вкотре актуалізувалася проб­­лема адекватності системи вищої освіти реальному ринку праці, а відтак і ефективності держвидатків на підготовку фахівців різних спеціальностей
Матеріал друкованого видання
№ 35 (252)
від 30 серпня, 2012
Незапитані знання. У вищій освіті чергова псевдореформа

Резонанс викликав підготовлений Мінекономіки законопроект № 10720 про порядок формування держзамовлення, в якому не було вказано його мінімальної частки. Реагуючи на негативні оцінки в ЗМІ, віце-прем’єр Сергій Тігіпко запевнив, що кількість фахівців, які навчаються за держзамовленням, залишиться, як і доти, не меншою ніж 51% від загальної кількості студентів, а прем’єр-міністр Микола Азаров напередодні Дня Незалежності за­­явив, що частка держзамовлення «у ВНЗ буде лише підвищуватися», проте «перш за все за рахунок інженерних, природничих, технічних професій, для яких є робота».

Знову псевдореформи

Скасування «порога» держзамовлення, очевидно, потрібне, аби продовжити процес зменшення фінансованих із держбюджету місць за тими спеціальностями, ринок яких, на думку нинішнього уряду, перенавантажений. Так уже цього року воно було нижчим від рівня 2010-го за такими спеціальностями, як економічна теорія (на 20%), юриспруденція (14%), журналістика (11,2%), економіка підприємств (10,5%), міжнародна економіка (7,5%), менеджмент (4,3%). Цифри підтверджують слова Тігіпка про «непотрібних для економіки фахівців... економістів, юристів, представників інших спеціальностей». Однак ефективності витрачання державних коштів механічне зменшення частки держзамовлення не підвищить, та і якості професійних кадрів за потрібними економіці спеціальностями не забезпечить.

Читайте також: Компроміс із мрією

Це радше типовий приклад псевдореформи, мета якої не вдосконалити галузь, а механічно урізати держвидатки, адже справжньою проблемою є дуже мала частка випускників, які працюють за фахом. На жаль, репрезентативної статистики, яка окреслила б масштаби явища, немає. Відтак для визначення чисельності таких людей доводиться користуватися оцінками урядовців, експертів та нерепрезентативними опитуваннями, які оцінюють кількість тих, хто трудиться не за фахом від 70–80% (максимально) до 40% (мінімально). Наприклад, навесні 2012 року декотрі урядовці говорили про 40% випускників вишів, що задіяні не за спеціальністю. За даними соціологічного опитування, проведеного Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді в червні 2007 року, май­­же половина (47%) юнаків та дівчат, що здобули вищу освіту, мають роботу не за фахом (але це тільки серед тих, у кого вона є взагалі). Опитування рекрутингової компанії HeadHunter, проведене торік, засвідчило, що 37,4% респондентів працевлаштувалися не за спеціальністю, 25,7% – у сфері, близькій до здобутого фаху, і лише 36,6% – безпосередньо за ним.

10 млрд на вітер

Згідно з інформацією Кабміну, загальні витрати на бюджетне навчання у вишах, передбачені у постанові № 583 від 17 травня 2012 року, плановано в обсязі трохи більшому ніж 19 млрд грн. З огляду на коефіцієнт ефективності (частку кадрів, які працюють за спеціальністю), виходить, що близько 50% цих коштів (9–10 млрд грн, або близько 3% держбюджету) марнують. Це якщо вважати, що відсоток не задіяних за фахом однаковий для тих, хто навчався і на бюджетній, і на контрактній формі. Але ви­­­­­­пус­­к­­­­­ники-платники мають більше дорожити здобутим дипломом. Для значної частини бюджетників вища освіта фактично сприймається як продовження загальноосвітньої школи. Спеціальність абітурієнти найчастіше вибирають просто заради здобуття вищої освіти, надаючи перевагу вишу, до якого простіше вступити. Мовляв, можна провчитися чотири-п’ять років в університеті, як раніше у школі, а вже потім визначитися, чи потрібна ця спеціальність, чи подобається робота й чи прогодуєш за свою зарплату себе та сім’ю. За словами експертів, випускники, які проходять виробничу практику, відчувають знач­­но менше бажання працювати за фахом, ніж до цього.

Читайте також: «Швидка» вища освіта: як і де можна купити диплом

Ще 2004 року положенню Основного Закону про гарантовану безкоштовну вищу освіту було дане офіційне тлумачення рішенням Конституційного Суду України: «Безоплатність вищої освіти означає, що громадянин має право здобути її відповідно до стандартів вищої освіти без внесення плати в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі (частина четверта статті 53 Конституції України) в межах обсягу підготовки фахівців для загальносуспільних потреб (державного замовлення)». Таким чином, навчання у вишах проводиться не для «загального розвитку» юнаків та дівчат, не для їхньої самореалізації, а для задоволення потреб суспільства. Проте система розподілу молодих спеціалістів є атавізмом сов­­ка, який у сучасних ринкових умовах нормально працювати не може, а спроби її відродження в тій чи тій формі адміністративного примусу неодмінно означатимуть впровадження новітнього варіанту кріпацтва.

Майбутнє – за освітнім кредитом

Підвищення рівня відповідальності студентів та ефективності витрачання державних коштів має ґрунтуватися на цивілізованих механізмах економічного стимулювання. Наприк­­лад, повну реорганізацію нинішнього порядку забезпечення «безкоштовності навчання» можна було б здійснити за зразком освітніх кредитів, поширених у США й інших розвинених країнах. В Україні для пільгового режиму таких послуг можна переорієнтувати гроші, які нині витрачають на держазамовлення. У загальних рисах система могла б функціонувати таким чином. Абітурієнт отримує в банку (державному чи комерційному) кошти на оплату навчання у виші. Під час самого здобування спеціальності він не гасить ані від­­сот­­ків (які компенсують із держбюджету), ані тіла кредиту, а діставши освіту, вирішує, як учинити: піти на роботу до бюджетної сфери (тоді кредит може списувати/гасити організація працедавець чи держскарбниця) або трудитись у приватному секторі, або емігрувати (обслуговування пози­­ки в такому випадку має здійснювати випускник або компа­­нія-роботодавець в Україні чи за її межами).

Кошти платників податків, які й так виділяють на освіту, в цьому випадку використовуватимуть у рази ефективніше, ніж доти. Водночас у цей спосіб буде вирішено і ще як мінімум дві проблеми. По-перше, соціальної справедливості й рівної соціальної захищеності. Адже, хоч податки (зокрема, й на освіту) всі платять однаково, дехто з молоді вчиться за свій рахунок, на контракті, інші – формально за державний (насправді часто носячи хабарі «потрібним» людям), а деякі – не вступають до ВНЗ взагалі. По-друге, розуміння того, що ти здобуваєш освіту не просто так, а за взяті в банку реальні гроші, буде додатковим і дуже важливим стимулом у самому процесі навчання. Мимоволі станеш обережним і працьовитим. Але найважливіше, що студент зможе самостійно обирати спеціальність і вищий навчальний заклад, а не йти туди, де більше шансів вступити на бюджет, ігноруючи не вельми реальні перспективи працевлаштування потім.

Звичайно, проблему можна й далі замовчувати і вживати поверхових засобів впливу, вдаючи, ніби її вирішення полягає лише у створенні «правильного держзамовлення» та його величини у відсотках від загальної кількості студентських місць. Однак без докорінної перебудови принципів підготовки фахівців у ВНЗ кризові явища тільки наростатимуть.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено