Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
19 серпня, 2012   ▪   Юлія Войтенко   ▪   Версія для друку

Апсайклінг дарує «друге життя» зайвому мотлоху

Англійське слово upcycling, на відміну від більш відомого терміна «рисайклінг», означає не просто переробку сміття з усіма можливими виробничими втратами, а таку, щоб її результат перевершив якість того, з чого утворилося сміття. Якщо розглядати питання глибше, воно має фі­­лософський, ціннісний вимір. Ідеть­­ся про значення речей. Тому в країнах, де рисайклінг та навіть апсайклінг стали частиною промислової політики, для відходів цілком серйозно встановлюють не просто класи (як-от органіка й неорганіка), а й рівні
Матеріал друкованого видання
№ 31 (248)
від 2 серпня, 2012
Апсайклінг дарує «друге життя» зайвому мотлоху

Ієрархія сміття (waste hie­­rar­­chy) стосується не самих пред­­­­метів, а способів поводження з ними. Британський уряд розробив і нині запроваджує програму з її застосування в тих сферах бізнесу, де твердих відходів найбільше (зокрема, влаштовує освітні заходи для промисловців). В основі програми – ідея трьох R (reduce, reuse, recycle): пріоритет промислової політики – зменшувати кількість сміття (reduce); якщо це не вдалося, користуватися знову тими самими виробами (reuse); нарешті, якщо в попередньому вигляді вони не придатні до повторного вжиття, переробляти (recycle). Ідеї британських урядовців – відображення загальноєвропейської політики, принципи якої викладено в документах Євросоюзу.

Отже, рисайклінг – не найпродуктивніше рішення: це наступна сходинка в «життєвому циклі» сировини, крок, що наближає до «загибелі» (цілковитої непридатності, а часто й забруднення ґрунту, води та повітря). Тому 1994 року Райнер Пілц із Pilz GmbH (Німеччина) назвав рисайклінг даунсайклінгом, переходом продукції на нижчий рівень. На його думку, немає потреби трощити тверді відходи і взагалі витрачати багато енергії на сміття, коли з нього і так можна зробити що-небудь корисне. Натомість апсайклінг передбачає створення якісніших продуктів тривалішого використання із сировини, яку вже зібралися викинути. Таким чином, в ієрархії і сміття, і дії з ним піднімаються «рівнем вище».

Коли переробки необхідні

Більшості відомий апсайклінг на побутовому рівні – як практика він існував багато років до того, як з’явилося поняття. Ковдра у стилі «печворк», тобто пошита з клаптиків різних тканин; іграш­­ки з фетру; меблі, змайстровані батьками для дітей; огорожі для клумб, зроблені з пластикових пляшок, – усе це його приклади. Для деяких народних майстрів полем для експериментів може стати дача: мережа рясніє інструкціями з виготовлення колекторів сонячної енергії з пляшок або фільтрів для води із використаних пластикових труб і бочок. Там, де готових виробів немає або вони надто дорогі, теж стануть у пригоді навички з переробки: так майструють інвалідні візки для собак.

Читайте також: Не для збагачення. Перший благодійний аукціон для розвитку сучасного арту

Сергій Волков із Київміськ­­вторресурсів вважає, що промислова утилізація відходів – справа необхідна, але не надто прибуткова без державних дотацій. Будь-яке посередництво в переробці мотлоху, нехай навіть промислового, а не побутового, обходиться недешево: потрібно створити інфраструктуру для збору сміття й доставки його на завод (контейнери, автомобілі з усіма витратами на пальне), найняти працівників для сортування та обробки сировини, докупити певні матеріали й досить дороге обладнання. Крім того, слід час від часу організовувати просвітницькі заходи з промисловцями й господарниками. Гроші, які посередник (або й сама компанія, що переробляє) отримує за сировину, не завжди покривають усі ці витрати.

Сфера діяльності Київ-міськ­­вторресурсів – менеджмент, а не безпосередньо переробка. Що ж до компаній-клієнтів, які закуповують відсортоване сміття, то їхнє заняття правильніше назвати рисайклінгом, ніж апсайклінгом. Це переробка паперових виробів у побутову паперову, а подеколи й поліграфічну продукцію (більша частина сировини, з якою працюють у Київміськ­­втор­­ресур­­сах, – папір), виготовлення труб із подрібнених пластикових відходів тощо, тобто жодне з цих виробництв не є безвідходним і не передбачає виготовлення продукту вищого класу, ніж той, із якого утворилося сміття, та ще й без застосування додаткових матеріалів. Слушне й зауваження Сергія Волкова, що іноді складно розподілити вироби на категорії якості: скажімо, пластикову тру­­бу, змайстровану із залишків пластикового контейнера, мож­­на використовувати так само довго; знову ж таки вона не продукт апсайклінгу вже хоча б тому, що пластик для неї подрібнюють. Навіть якщо відходи не обробляють, а тільки сортують, у промислових масштабах це теж досить витратне заняття і його навряд чи можна уникнути. Єдине, що без вагань можна вважати апсайклінгом, – твори мистецтва: люди звикли наділяти їх вищою цінністю, ніж сировину. Тож без суттєвих змін у державній політиці або без великих інвестицій у зелений бізнес апсайклінг і далі лишатиметься прерогативою художників.

Любов до останнього пакетика

У царині мистецтва вже можна говорити про формування певного осередку апсайклінгу в Україні. Передусім це майстерня PE­­REDELKI, у якій працюють Аліна Копиця й Анастасія Костенко, а іноді долучаються й інші художники та учасники акцій у просторі. Аліна здобула мистецьку освіту, Настя еколог. Разом вони виготовляють лампи з пластикових пляшок, «квітучі» й «волохаті» (у формі собаки) світильники з поліетиленових пакетів, листівки з меню ресторанів (одну таку акцію майстрині апсайклінгу влаштували до дня Святого Валентина), вішаки й ляльки з картону. Зокрема, Гостинний двір на початку липня прикрасили саме ляльки, зроблені активістками PEREDELKI. Усі ці продукти апсайклінгу живуть дуже довго, і їх легко ремонтувати. Серед виробів Аліни є ужиткові речі. Наприклад, сум­­ка у формі червоного інопланетного звірятка або підвісні лампи з пластику. Майстрині працюють і з великими конструкціями. Приміром, зробили стільці для київсько­­го ка­­фе, а також роз­­писали лавки в одному з міських парків.

PEREDELKI час від часу проводять безкоштовні майстер-кла­­­­си, щоб заохочувати людей інакше ставитися до так званого сміття, яке насправді може виявитися ресурсом. Відбуваються вони на вулицях, у відкритих мистецьких просторах, на фестивалях. За словами Аліни, якщо в західних країнах відвідувачі таких заходів здебільшого вже мають певні уявлення про апсайклінг і йдуть на семінари, щоб навчатися конкретних технік, то українці нерідко здивовані, що таке явище існує в принципі й для них кожне заняття – відкриття.

Паперовий ліс

Мистецтво переробки, зокрема українське, цьогоріч було представлене на Arsenale. Це роботи Анни Надуди – постапокаліптичний офіс, «населений» химерними структурами з пап’є-маше, схожими на підводні рослини. Художниця зробила їх із офісного паперу, який збирала кілька місяців. «Мистецький Арсенал» – не перше місце, де виставлені ці «істоти»: до бієнале вони встигли «пожити» в галереї «365». Проект був інтерактивним у багатьох аспектах. По-перше, як розповіла Анна, в роботі вона особливо взаємо­­діяла з матеріалом. Для кожної зі структур основою була опала гілка певного дерева (гілки взяті переважно з лісу неподалік майстерні – це сосни, черемхи, яблуні). Обробляючи її пап’є-маше, художниця намагалася не «нав’язувати» їй певні конфігурації, а йти за вигинами самого дерева. Це дало змогу зберегти певну індивідуальність дерев, адже в кожного з них віття сплітаються по-своєму. Це також відображає загаль­­ну концепцію інсталяції «Пост­­урбаністична ро­­мантика»: зобразити світ природи так, ніби людей більше немає на Землі. Тому «рослини» набули нових чудернацьких імен, навіть унікальних таксономічних назв (приміром, одне «дерево» зветься kiberia scan­­des). Що ж до «апсайклінгового» боку проекту, то дивні дерева Анни Надуди цілком можуть функціонувати в офісах, наприклад, як вішаки, що заразом попереджали би про небезпеку надуживання папером.

Читайте також: В майбутнє з мистецтвом. Філософські діалоги Олафура Еліассона

Художник-де­­ко­­ратор Олексій Нужний вбачає позитивні зрушення в тому, що в Україні формується певне коло митців, яких цікавлять екологіч­­ні проблеми. Крім Києва такий осередок є в Одесі, стверджує він. Апсайклінг має неабиякі перспективи в мистецтві, надто якщо зважити на те, як ця практика сміливо й просто розмиває кордони між галерейним виміром мистецтва і його активною участю в щоденному побуті, в переосмисленні повсякденних дій, із яких, по суті, складається життя.

Субкультурний вимір апсайклінгу

Поза мистецькими колами апсайклінг часто стає можливістю ствердити свою індивідуальність. Наприклад, зручно переробляти в побутові предмети відпрацьовані частини велосипедів і таким чином натякнути на свою причетність до велоспорту. У європейських країнах така практика дістала назву radical recycling (крім уже звичного upcycling). Моріс, швейцарський активіст цьо­­го напряму, виготовляє стильні портмоне, гаман­­ці, сумки й ремені з велосипедних шин, зна­­ряддя для жонглювання з рам і прикраси з усіляких дрібних металевих деталей. Він також про­­водить майс­­тер-класи для всіх охочих на різноманітних екологічних фестивалях. В Ук­­раї­­ні серед лю­­би­­телів велоспорту теж побутують такі вироби. Один із найдотепніших – настінний «трофей» у вигляді телячого черепа, створений із сідла й керма велосипеда. Умільці роблять собі й стільці зі старих велосипедів.

Модні й самі велосипеди з нестандартних деталей, іноді деталей із далекого минулого. У Києві є майстерня оригінальних велосипедів Pride Kustoms. Там збирають нові унікальні велосипеди й мотоцикли зі старих і нових деталей, іноді поєднуючи їх у досить несподіваний спосіб. Володимир Чемерис, майстер Pride Kustoms, каже, що деякі деталі радянських часів набувають популярності нині й досить дорого продаються; це пов’язано радше не з якістю, а з модою, адже старі японські засоби пересування набагато надійніші від радянських. Розробити дизайн усього велосипеда під параметри старих деталей – інколи неабиякий виклик, і механічний, і художній. Деякі вироби майстерні межують просто-таки з історичною реконструкцією. Наприклад, там відновили тандем, привезений зі Львова, який замовники знайшли… на археологічних розкопках.

Звісно, велосипеди – не єдине джерело натхнення для любителів переробки. Сумки, прикраси, меблі роблять також із атрибутикою, пов’язаною з музикою, читанням, політичним активізмом (фоторамки з CD, шафи з аудіокасет, крісла з книжок, сумки з банерного пластику тощо). Загальна тенденція такого апсайклінгу – до нього вдаються не так з екологічних міркувань, як (часто) через бажання бути несхожим на інших, внести гумористичну родзинку у свій побут і світ навколо. Адже для того, щоб екологізувати двоколісний транспорт, потрібно значно більше зусиль, ніж просто переробляти деталі. Однак твор­­ча видозміна старих предметів справді роблять рутинні дії яскравішими й нагадують: не все втрачене, і те, що вчора було сміттям, сьогодні може дістати другий шанс на існування.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Довгий час кіберзлочинності не приділяли належної уваги. Вірус WannaCry має підштовхнути до зміни такого ставлення
    25 травня, The Economist
  • Чому Англії та Ізраїлю вдалося. І чим їхні уроки корисні для нас
    25 травня, Валерій Примост
  • Є старовинний козацький спосіб зупиняти кров. Дуже жорсткий, але дієвий. Рану засипали порохом (сучасний бездимний не годиться, має бути з деревного вугілля, селітри та сірки) і, поки не просяк кров’ю, підпалювали. Кров запікалася, рана дезінфікувалася. Мабуть, важко, доки не спробуєш, зрозуміти, що відчуває людина під час цієї процедури, але таке життя.
    25 травня, Роман Малко
  • «Нам потрібні нові форми мислення, аби вирішити проблеми, створені старими». Це гасло із Twitter Йона Аґірре Суча.
    25 травня, Ольга Ворожбит
  • Класик західного постмодернізму 86-річний Джозеф Макелрой — один із найвпливовіших прозаїків повоєнної Америки й водночас автор, чиєму літературному талантові більш ніж за 60 років писання текстів зуміло віддати шану лише кілька десятків критиків.
    25 травня, Олена Кухар
  • Генеральний прокурор відповів на питання народних депутатів у Верховній Раді, а очолюване ним відомство створило шефу гідну PR-підтримку.
    24 травня, Андрій Голуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено