Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
20 липня, 2012   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Полтавська «Ворскла»: від міжнародного «колгоспу» до єврокубків

За майже шість десятиріч свого існування полтавська команда пережила чимало перипетій. Змінила безліч назв – були полтавчани і «колгоспниками», і «Колосом», і навіть… «Селтіком», здобували перемогу над закордонними майстрами і припиняли своє існування, сварилися з донецьким «Шахтарем» через викрадення талановитого футболіста…
Полтавська «Ворскла»: від міжнародного «колгоспу» до єврокубків

Полтавські «колгоспники» з Москви та Закарпаття

1954 рік. На його початку Росія передала Україні Крим, США випробували водневу бомбу; представники США, Великої Британії, Франції та СРСР домовились про завершення окупації Німеччини… Напевно, про все це розмовляли люди на вулицях українських міст. Але в Полтаві була ще одна важлива тема. Подейкували, що перший секретар Полтавського обласного обкому Комуністичної партії, генерал-лейтенант Михайло Стахурський та голова обласного комітету з фізичної культури та спорту, колишній футболіст Олександр Кобушко вирішили створити у місті нову футбольну команду.

Вона, за задумом своїх творців, мала стати найкращою. Але не першою – полтавський футбол вже існував. Сам Олександр Кобушко у довоєнні та післявоєнні роки грав за полтавські «Динамо» та «Спартак». А у часи створення нового клубу в Полтаві грав «Локомотив», який вже в перший рік існування «Колгоспника» поступиться йому з рахунком 2:1…

21 грудня 1954 року Рада Міністрів УРСР і Центральний Комітет КПУ постановили створити в кожній області облради Добровільні спортивні об’єднання (ДСО) «Колгоспник». А в обласному центрі, Полтаві – однойменний футбольний клуб. Офіційною датою його народження, однак, можна вважати 5 січня 1955 року, адже саме тоді виконавчий комітет Полтавської облради депутатів офіційно оформив облраду ДСО «Колгоспник», підписавши всі документи.

Амбітні провінційні партійці відразу вирішили, що боротись за честь Полтави на полі мають вже відомі спортсмени. До того ж затверджені партійним керівництвом – влада мала переглянути та схвалити кожного майбутнього «колгоспника».

На пошуки зірок у подорож радянською землею відправили товариша Кобушка – керівника команди. Він привіз до Полтави футболістів переважно з Москви та Закарпаття – Матюхіна, Пишка, Пельчарського, Горвата, Шаліто, Волкова, Іванова… Тренувати гостей доручили полтавчанину Володимиру Скрипченку, колишньому воротарю донецького «Шахтаря» та київського «Динамо».

Заступником голови облради ДСО «Колгоспник» тоді був Петро Безносенко, який чимало зробив для команди. Недарма його називають її «хрещеним батьком». Завдяки Безносенку до невеликого містечка приїхав Анатолій Зубрицький – радянський футболіст і тренер, володар Кубку УРСР (1946, 1947, 1948), майстер спорту, заслужений тренер України. У тандемі зі Скрипченком вони досягли чималого успіху…

Розпочавши з не дуже вдалих зустрічей, 25 травня «колгоспники» вже виграли Кубок Полтави. Влітку, як володарка Кубку свого міста, команда взяла участь у розіграші Кубку України й дійшла до чвертьфіналу, увійшовши до вісімки найкращих кубкових команд республіки.

1956 рік був навіть кращим. «Колгоспник» виборов кубок УРСР. А керівництво вирішило, що полтавську команду мають включити до всесоюзних змагань у класі «Б».

Міжнародні перемоги та внутрішні невдачі

Після здобуття Кубку України та переходу до класу «Б», в якому команда проведе 11 наступних сезонів, полтавчани розпрощалися з кількома футболістами – останніх запросили більш відомі команди. Пішов від «колгоспників» і головний тренер Анатолій Зубрицький, він вирішив повернутись до рідної Одеси. Команда залишилась під шефством Костянтина Скрипченка й Андрія Жигана, якого в четвертому турі замінив Іосіф Лівшиц.

У Полтаві реконструювали стадіон – відтепер спортивна споруда могла вмістити до 17 тисяч глядачів.

Того ж року команда побувала на III Міжнародних іграх сільської молоді у Польщі. У першому етапі грали з болгарами. «Нас налаштовували на «легку прогулянку» проти болгар, мовляв, ваші суперники слабаки, прості сільські хлопці, які мало розуміються на футболі, – згадував турнір капітан полтавської команди Володимир Борисов. – Насправді ж усе було не так, проти нас виходили грати такі самі професіонали, як і ми».

У фіналі полтавчани обіграли команду НДР. «Після перемоги у фіналі нам влаштували грандіозний бенкет, на якому вручили цінні подарунки і головний приз – величезну вазу, яку довелося нести вчотирьох. Радянський посол у Польщі, який весь час перебував із нами, зв'язався з Москвою і домовився про тижневий відпочинок для нас тут же, у Польщі, – згадує Борисов. – Повернулися додому, а нас вже зустрічає натовп народу. І знову море квітів, подарунків, привітань. Одразу багатьом гравцям посипалися пропозиції від сильних клубів, але ми домовилися між собою дограти сезон до кінця».

Чемпіонат команда завершила на 12-й сходинці – це був успіх. Позаду залишились відомі на той час клуби – миколаївський та сормівський «Авангард», мінський «Врожай».

Сезон 1958 року команда завершила, посівши 7-ме місце. Провела міжнародну товариську гру – до Полтави вперше завітала закордонна команда, польський клуб ЛЗС з міста Мазур-Карчево. Полтавчани виграли з рахунком 8:2.

Однак із завершенням сезону зникла і вдача. З команди пішов Іосіф Лівшиц та майже весь основний склад «Колгоспника». Команду довелося створювати фактично заново. Тренером запросили Олександра Загрецького, колишнього тренера команди «Текстильник» з Іванова.

аступний сезон команда завершила на 13-й сходинці, ледь не вилетівши з класу «Б» під час перехідних матчів за право у ньому грати (в них мали брати участь усі команди, що посіли 5-ті місця та нижче).

Наступним вдалим сезоном став сезон-1964 – під керівництвом різних тренерів (Григорія Балаби, Віктора Жильцова у серпні та Костянтина Скрипченка у серпні – вересні) команда піднялася до 7-го місця, досягнувши свого найкращого показника у класі «Б». Однак це була остання перемога «Колгоспника»…

Адже вже наступного року команду перейменували – відтепер вона стала «Колосом». Перед футболістами поставили завдання вийти до класу «А». Втім, «Колосу» й 1965-го, й 1966 року вдавалося лише зберігати право грати в класі «Б»…

Полтавський «Селтік» класу «А»

Незважаючи на не дуже вдалий 1967 рік, що минув в умовах зміни трьох наставників (Володимира Аксьонова, Віталія Зуба, Олександра Алпатова), «Колос» все ж таки перейшов до класу «А». Зробити це було просто: керівництво клуба направило лист-прохання до Москви. Включити «Колос» у перелік команд другої групи класу «А». У Москві прохання виконали.

Саме 1967-го виступати за полтавчан почав молодий гравець Геннадій Лисенчук, тренер збірної України з футзалу.

У 1968 році команда перейшла під шефство облуправління сільського будівництва, діставши назву «Сільбуд», чи «Сельстрой». Через російський варіант назви вболівальники почали йменувати її простіше – «Селтік», на честь шотландського клубу з такими ж, біло-зеленими клубними кольорами. Сезон-1968 «Селтік» завершив на 5-му місці, несподівано поступившись одному з аутсайдерів турніру, талліннському «Динамо».

Наступного, 1969-го, клуб знов перейменували – «Сельстрой» став простим «Строителем» («Будівельником») й посів 10-ту сходинку.

1970-й став для новоспеченого «Будівельника» останнім у другій групі класу «А». Частково невдачі цього року були пов'язані з трагічною історією: під час тренувань на Кримському півострові гравці команди потрапили в аварію. Багато хто з футболістів мусив більше часу провести в лікарні, ніж на полі.

Попри успіхи в другому колі (Алпатова замінив новий тренер Юрій Войнов, колишній гравець київського «Динамо», зробивши гру полтавчан більш агресивною), «Будівельник» завершив сезон на 13-й сходинці.

Футбольний детектив із поганим фіналом

Цього року у радянському футболі відбулися неабиякі зміни. Класи «А» та «Б» припинили своє існування. Їх замінили вища, перша та друга ліги.

Значних змін зазнала друга група класу «А»: замість шести зон була створена одна ліга кращих команд. Решту розподілили між зонами другої ліги за територіальним принципом. Тож, не потрапивши до кращих через свою нещасливу 13-ту сходинку, полтавчани почали боротьбу з іншими українськими командами. Завершили вони її на 8-му місці.

У 1971 році полтавчани знайшли в Білорусі нікому тоді не відомого Віталія Старухіна, майбутнього гравця збірної СРСР. Саме в Полтаві завдяки Войнову майстер гри головою почав грати у нападі. Але захищав честь Полтави недовго – вже 1972-го перспективного футболіста фактично викрав донецький «Шахтар». Спалахнув скандал. Федерація футболу СРСР заборонила Старухіну виступати за «Шахтар», що змусило його виступати за дубль команди під прізвищем Чорних. Забивши 10 м’ячів у кількох матчах, пан Чорних не залишився без уваги – його запросили на збір молодіжної команди СРСР. «Шахтар» відповів, що Чорних раптово захворів менінгітом. Після цього Старухіна у Донецьку почали вписувати у протоколи матчів під різними прізвищами…

«Будівельник» 1973 року потрапив у ще одну аварію, отримав нового тренера – колишнього гравця команди Віктора Носова і знову став … «Колосом».

У наступних сезонах «Колос» не показував достойної гри. Змінювались наставники: Анатолій Вітков, Василь Сальков, знов Анатолій Вітков, Станіслав Басюк… Лише 1979-го за часів тренерства останнього команда посіла не 21-ше, не 17-те, а 11-те місце. А це, порівняно з недалеким минулим, було дуже непогано. Однак після більш-менш вдалого сезону команду «за звичаєм» у пошуках кращої долі покинули основні гравці. Сезон-1980 «Колос» завершив на 21-й сходинці.

Посівши шосте місце 1981 року, «Колос» і не підозрював, що це – останній успіх. Вже наступного, 1982-го, після того, як багато хто з членів команди пішов, «Колос» програв 13 матчів поспіль і фактично припинив своє існування… Залишилась від «Колоса» лише дитяча спортивна школа.

Друге народження

У 1984 році «Колос» відродився під новою назвою – «Ворскла». Єдиною метою команди Віталія Пожечевського було вибороти місце в лізі майстрів, що вдалося зробити лише 1986-го.

Вже 1990 року «Ворскла» потрапила до так званої буферної зони другої ліги – однієї з проміжних груп, з якої команди виходили до першої ліги. Віталій Пожечевський став президентом команди, яка юридично перетворилась на професійний футбольний клуб. Новим тренером ФК «Ворскла» став Геннадій Пісенчук, однак уже наступного року його замінив Віталій Ходус.

Останній сезон у чемпіонатах СРСР став для полтавчан не дуже вдалим. Саме через це наступного року «Ворскла» не змогла потрапити до української вищої ліги. Там полтавчани провели п’ять сезонів.

Далі події розгорталися стрімко: 103 очки у сезоні 1995–1996 дали змогу «Ворсклі» вийти у вищу лігу, де колишні «колгоспники» відразу завоювали бронзу й почали виступати у єврокубках. Як-то кажуть, віз і нині там…

Але, хоч би якими добрими були сухі цифри, проте і за часів незалежності у полтавчан були свої негаразди. Восени 2004-го, після зміни влади, НАК «Нафтогаз України» вирішив більше не інвестувати гроші у «Ворсклу». Клуб із багаторічною історією міг припинити своє існування.

Саме тоді «Ворсклу» з її багатомільйонними боргами придбали нинішні власники – Константин Жеваго (нардеп, український мільярдер російського походження, що контролює групу «Фінанси та кредит») та Олег Бабаєв (колишній нардеп, голова правління ВАТ «Кременчукм’ясо»).

У 2009 році «Ворскла» виграла Кубок України – їй поступився донецький «Шахтар». Неодноразово у рідній Полтаві команда приймала провідні європейські клуби. Були і перемоги – з рахунком 2:1 українці вдома обіграли лісабонську «Бенфіку». На кваліфікаційних етапах полтавчанам програвали «Гленторан» з Північної Ірландії (5:0), ірландські «Слайго Реверс» (2:0), «Динамо» Бухарест (5:3). А це є внеском не лише в історію футбольної Полтави, а й в історію всього українського футболу. 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
  • Те, що колись видавалося немислимим, сьогодні не таке далеке від реальності
    29 вересня, The Economist
  • Низькі рейтинги нинішнього владного дуумвірату викликають у його учасників приплив політичних амбіцій в умовах певної невизначеності. Поки що приховані, але від того не менш сильні. Тиждень спробував спрогнозувати, у що можуть мімікрувати нинішні партії влади й на які суспільні сили вони спиратимуться.
    29 вересня, Богдан Буткевич
  • Попри прагнення деяких (переважно українських) політиків вилучити тему Волині з українсько-польських відносин, у Польщі кампанія обговорення «злочинів українських націоналістів» набула мистецького підживлення
    29 вересня, Юлія Олійник
  • Георгій Тука, який майже півроку працює в новому Міністерстві тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб, розповів Тижню про своє ставлення до конфлікту переселенців і держави довкола соціальних виплат та боротьби з контрабандою на Донбасі.
    29 вересня, Андрій Голуб
  • Однією з головних новин минулого тижня стала спроба так званого державного перевороту в угрупованні «ЛНР». Після того як лідер луганських сепаратистів Ігор Плотницький 21 вересня заявив, що проти нього готувався заколот, який провалився, багато хто спочатку сприйняв це як чергове інформаційне вкидання чи самопіар сепаратиста. Адже жодних конкретних імен Плотницкий не називав.
    29 вересня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено