Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 липня, 2012   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Активіст протесту на захист української мови: «Відступати нам нікуди»

«Я простий пацан із Калуша», – казав чоловік у вишиванці бійцям спецпідрозділів у першу ніч протестів біля Українського дому. Насправді Олександр Горган не такий вже і простий. Світовий рекордсмен, що за вісім днів підкорив 1500 км вод Індійського океану, президент Асоціації молодих донорів України, правозахисник. Він не є членом жодної політичної партії. «Але в мене є позиція», – зізнається Сашко.
Активіст протесту на захист української мови: «Відступати нам нікуди»

«На запитання, хто я такий, перш за все кажу, що я українець. Вже потім я християнин, чоловік своєї дружини, батько… Для мене бажання спілкуватися українською, чути її, вживати без обмежень є сенсом життя, – пояснює протестувальник. – Україна – це та земля, де статус української мови не може ставитись під сумнів. Де, як не в Україні? У людей, які оголошують себе національними меншинами – росіянами, болгарами, греками, ким завгодно, є на цій планеті, куди поїхати. І вони почуватимуться вдома, тому що там всі навколо розмовлятимуть їхньою рідною мовою. Ми українці, і ми вже вдома. Відступати нам просто нікуди. Нам немає куди взяти і поїхати, знаючи, що там ми зможемо розмовляти українською, таких місць немає».

В інтернеті Сашко відомий як «Той, Хто Говорить із «Беркутом». Тринадцятихвилинний документальний фільм з такою назвою, знятий журналістами 5 каналу, за кілька днів лише на YouTube переглянули десятки тисяч людей.

«Ніяково розмовляти про «Беркут», – усміхається Сашко. – Складається враження, що мені тепер доведеться зробити щось справді героїчне, щось таке, щоб цей учинок змусив людей забути про «Беркут» і побачити мене в якійсь іншій іпостасі».

З Тижнем Олександр поговорив про причини відступу політиків з Європейської площі, перспективи та проблеми акції біля Українського дому та сенс існування державної мови.

Коштовна справа

У. Т.: Чому політики пішли, а люди залишились?

– Мені здається, що сьогодні кожна політична сила ухвалює рішення щодо цієї ситуації, ґрунтуючись виключно на розрахунку своїх ресурсів – фінансових, людських та організаційних, які вони планують використати для участі у парламентських виборах. І більшість політиків не бачить у цьому протесті достатнього потенціалу в сенсі залучення голосів виборців. Тому свої досить обмежені ресурси на активність біля Українського дому вони не витрачають.

Більшості політичних сил для присутності тут, для демонстрації своєї масштабності довелось би оплачувати присутність активістів.

У. Т.: Так вони і чинили в останні дні…

– Так. І це доволі дорога справа. Політики не хочуть на це витрачати кошти, а без грошей багато людей не прийде, вони мають радше віртуальних прихильників.

У. Т.: Чи можна сказати, що відсутність політиків пішла на користь акції?

– Саме коли політики пішли звідси, у тих, хто залишився, з'явився шанс на перемогу. У сенсі схвалення позитивного рішення з боку людей, які відповідають за просування мовного закону далі. Тому що політизація цього процесу у форматі «влада наступає – опозиція захищається» робила просування законопроекту принциповою для влади справою. Нині, коли опозиція мову покинула, для провладної частини це питання перестало бути принциповим.

Тепер влада може спокійно проаналізувати наслідки. І, як мені відомо, аргументів проти у провладної еліти сьогодні чимало. Перший і головний із них полягає в тому, що Партія регіонів втратить Київ. Коли Кличко відмовився від мерських амбіцій, у Попова з'явилися шанси стати міським головою, у нього почав зростати рейтинг.

Підписання ж мовного законопроекту перетворює Януковича на людину, яку кияни почнуть люто ненавидіти. І вони не змиряться з тим, що глава держави, який знищує їхню мову, призначає фактично всіх чиновників у КМДА. Спалахнуть невдоволення чинною системою формування міських органів влади. Розпочнеться рух за повернення самоврядних функцій столиці. Можна прогнозувати, що жоден, навіть найідеальніший, кандидат, якого підтримує ПР, в Києві не буде обраний на посаду міського голови. І Київська міська рада наступного скликання буде за своїм складом радикалізована в сенсі протидії ПР у столиці.

Люди усвідомлюють: кожен киянин, оплачуючи квитанцію за електроенергію, опосередковано фінансує партію, котра знищує його рідну мову. І з цим ніхто не миритиметься. Тому на Банковій намагаються визначити, чи варті ефемерні відсотки, які цей законопроект начебто додає партії на виборах, того, що вони втрачають Київ.

У. Т.: Які можуть бути позитивні результати протесту?

– Ця акція дає можливість донести до українського суспільства дуже важливі меседжі, які стосуються української мови.

Тема української мови протягом останніх кількох років за обопільною мовчазною згодою замовчувалась, як із боку влади, так і з боку опозиції. Ця домовленість була досягнута ще за часів Леоніда Кучми, коли було прийняте доволі прогресивне законодавство у сфері захисту української. Щоправда, влада начебто задекларувала свою готовність толерантно ставитись до порушень цього законодавства на Сході та Півдні України. Йдеться про законодавство, яке захищає українську мову, має сформовані нормативні механізми. Але вони не функціонують.

Суспільство оминало увагою цю тему, щоб різні соціальні групи не звинувачували одна одну в українізації чи русифікації. Але цей хиткий баланс був порушений. Навмисно, це провокація. І у відповідь на цю провокацію прихильники захисту української мови мають нагоду звернути увагу країни до того, що подальше толерантне ставлення до порушення права українців на рідну мову однозначно призведе до того, що частка вжитку мови у суспільстві скорочуватиметься. Цю акцію біля Українського дому особисто я сприймаю як певний Рубікон, після якого українці мають перейти в наступ.

Українська Сат’яграха

У. Т.: Чому, на вашу думку, тут так мало людей?

– Нині люди живуть поняттями, які формує наявне інформаційне поле. І якраз донесення певних думок має підвищити активність громадян. Не думаю, що тут людей побільшає. Але українці почнуть принципово у багатьох випадках вживати українську мову.

Гадаю, мине кілька днів, а може, тижнів – й активісти голодуватимуть. Потім за наполегливими рекомендаціями лікарів голодування буде припинено.

У. Т.: Чи є сенс голодувати?

– Впевнений, що є. Якби не було голодувальників, ця акція маргіналізувалася б.

Я щодня прихожу під Український дім лише на знак пошани до тих людей, які прийняли таке героїчне рішення. Якби не було голодування, не було б такої уваги до акції з боку суспільства в цілому.

Голодування – це максимум жертовності, яку можна допустити як знак незгоди з ініціативою антиукраїнських сил. Дуже багато ворогів українства зацікавлені в тому, щоб показати на весь світ якісь акції самоспалення або іншої радикальної поведінки з боку українців і лише для того, щоби спробувати переконати, що боротьба за українську мову має абсурдний та фанатичний характер. Що це люди неадекватні й небезпечні для суспільства.

Але натомість маємо своєрідну українську Сат’яграху. Так Махатма Ганді свого часу показував, що єдина людина, яка страждає від його незгоди, це – він сам.

На тлі дітей, які голодують, думки звучать переконливо. Бо є хтось, хто готовий пожертвувати своїм життям заради донесення цих думок до інших громадян України.

А думки ці шокують. Вони свідчать, що те, що коїться, насамперед є нашою провиною. Це плата за наше толерантне ставлення до порушення наших законних прав як титульної нації, що здобула державу.

Ця держава – не подачка чи дар. Це здобуток багатьох поколінь, які боролись за Україну.

Сегрегація не долається

У. Т.: Що вас найбільше вразило за ці дні?

– Мене вражає повільність розгортання тиску на владу. Все, що відбувається тут, формулювання певного маніфесту, вимог, які цей рух висуває, – все має доволі неквапливий характер.

Кожен день – це день, коли люди не їдять. Кожен день, крім того, віддаляє нас від того ганебного моменту, коли закон цей було схвалено, і гострота цього моменту втрачається.

Ця неквапливість і статечність у русі, який тут наразі є, мене шокує. Я не бачу затятої роботи.

У. т.: Але ж тут фактично немає лідера…

– Немає, безумовно. Крім голодувальників, які вже в такому стані, що їм складно докладати надзусиль.

Ті люди, які могли б претендувати на лідерство, публічно оголошують про усунення від цих амбіцій. Начебто для того, щоб їх не звинуватили, що вони піаряться на такій делікатній темі. Я вважаю, що це невиправдане заглиблення у міркування про себе: «Що люди подумають про мене, якщо я очолю цей рух?» Тому що якщо цей рух не координувати, він завершиться безславно.

Тобто, перше – це неквапливість. Час грає не на нашу користь! Друге – брак лідера. І третє, що мене бентежить, це – відсутність чіткого бачення, яке могло б передати, що саме хочуть ці люди і від кого.

На початку тут формулювались доволі некоректні вимоги. Про скликання Ради національної безпеки і оборони, наприклад. А сьогодні киянам, які приходять до Українського дому вперше, ніхто не може коротко пояснити, чого хочуть голодувальники. А на будь-якій акції, яка хоче дістати підтримку громадськості, лаконічність та ясність тез – перша і головна умова.

Під стінами Українського дому точиться внутрішня дискусія: чи обмежитись питанням про мову, чи вийти на якісь більш широкі питання, які теж викликають невдоволення українського суспільства. Чи намагатись контактувати з представниками державної влади? Чи просто висунути їм ультиматум і очікувати певних рішень? Тут дуже багато невизначеності. І я не бачу процесу, який би додавав їй ясності.

Через це люди не залишаються тут. Є вони – гості, котрі прийшли з міста. І старожили, що сидять на сходах. Формат майданчика не сприяє тому, щоб люди залишались. Це серйозна проблема.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено