Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 липня, 2012   ▪   Наталя Коммодова   ▪   Версія для друку

Із рабів міста в екодідичі

Десятки родин Донеччини щороку втікають до вимираючих сіл, аби оселитися на вільному повітрі
Матеріал друкованого видання
№ 25 (242)
від 21 червня, 2012
Із рабів міста в екодідичі

Донецькі екопоселенці впевнені, що жити за екологічними принципами й забезпечити здоров’я цілій родині можливо навіть у забрудненому промисловістю шахтарському краї.

ПОРЯТУНОК ВІД ПОВІЛЬНОГО «САМОГУБСТВА»

Колишня бізнес-вумен Віра Палієнко вже 10 років мешкає в мазаній глиною хатині без електрики та вигод на околиці спорожнілого села Нижнє Лозове біля міста Дебальцевого Донецької області. 40 років жінка прожила у «вугільному» Торезі, працювала інженером, пізніше стала підприємницею. Її нинішнє багатство – гектар землі, на якому ростуть лікувальні трави й тече джерельна вода. Разом із чоловіком-теслярем Юрієм (20 років віддав ЖЕКові) пані Віра облаштувала тут родове помістя Чудєсноє. Пара заробляє на прожиття, продаючи козяче молоко та бринзу. По них та цілющі рослинні суміші сюди їдуть аж за 100 км із Донецька. Господарі пояснюють попит екологічно сприятливим середовищем, котре робить усе вирощене в селі смачнішим та кориснішим.

Читайте також: Натуральне мистецтво

За кухлем запашного молока в Чудєсному почуваєшся мешканцем лісу: замість звичного для нас, міських, галасу – соловейко й ледь чутний шепіт струмка, безкоштовного природного водопроводу пані Віри. Із нього втамовують спрагу без кип’ятіння, а щоранку занурюються в холоднючий потік, аби «підзарядитися» на весь день.

Село Нижнє Лозове, де, за даними перепису, проживає менш як півтора десятка осіб, – приємна знахідка між затонулими у смозі промисловими містами Донеччини. До найближчих підприємств звідси 20–30 км. Сусідячи з городиною, буяють лікарські й червонокнижні рослини, а скрізь по території села розкидані брили дикого каміння – модного нині будматеріалу. Звисаючи з пагорбів, воно вподібнює їх до скель, за що село й дістало народну назву Скелєвоє.

Утім, не лише природні принади змусили нашу героїню покинути прибутковий бізнес і продати простору міську квартиру. Віру Іванівну захопила ідея родових помість, викладена сибіряком Владіміром Меґре наприкінці минулого – на початку нинішнього століття. Згідно з його оповідями, врятуватися від глобальних катаклізмів люди зможуть лише завдяки екологічному способу життя. Для цього необхідно залишити міста, оселитися на гектарі віддаленої від шкідливих підприємств землі, на якому виростити власні ліс та сади, створюючи «простір любові» для цілого роду.

«Це не якась там утопія, – пояснює співрозмовниця Тижня. – Це реальність. У сучасному місті немає умов для гармонійного й досконалого розвитку людини. Нам бракує часу на найважливіше – самопізнання та розвиток природних здібностей. Як наслідок – ми деградували, втратили здатність до виживання поза містом і стали його рабами. «Механічна» праця, котра робить нас фізично й морально хворими, знецінення сім’ї та родинних зв’язків – ось неповний перелік вад сучасного життя в мегаполісах. У мене з переїздом та відмовою від міських звичок суттєво зміцнилося здоров’я, покращилися зір і сон, з’явилися час і натхнення на втілення творчих задумів», – радо ділиться набутим Віра Палієнко.

«КАСТИНГ» СУСІДІВ

Про створення екопоселення Рассвєт у Нижньому Лозовому жінка прочитала в інтернеті. Приїхала на розвідку й одразу закохалася в ту місцину. Зазвичай майбутні «поміщики», обравши місце під поселення й згуртувавши «кістяк» із-поміж родичів та друзів, підшукують собі іще сусідів-однодумців у мережі, адже оптимальна кількість людей для нормального існування екопоселення – близько 100 родин. Перевагу віддають претендентам, які не просто хочуть жити на природі, а передусім екологічно мислять. Для розширення поселення та обміну досвідом Рассвєт щороку влаштовує фестивалі та свята. Четвертий рік поспіль сюди з’їжджаються «зелені дідичі» з усієї країни, а на відпочинок і оглядини навідуються стомлені городяни.

Бізнесмени, дизайнери, тренери з єдиноборств, медики, викладачі, будівельники, шахтарі… Загалом спорудити родові помістя під Дебальцевим на початку 2000-х забажали близько 20 сімей із різних міст Донеччини й зі столиці. Не без проблем, але їм вдалося скористатися законним правом і безоплатно отримати від сільради у власність родини по гектару-два (згідно із Законом України «Про особисте селянське господарство»). Одначе з різних причин поки що оселитися на власній землі змогли тільки шестеро сімей. Хтось придбав за безцінь покинуті сільські будинки й тимчасово проживає в них, висаджуючи родинний сад і ліс у майбутньому родовому гнізді, а декому забракло сміливості або коштів на переїзд.

Внутрішній устрій Рассвєта тримається на принципах самоврядування та забезпечення його автономності. Це така собі соціальна община, де спільні питання й проблеми вирішують на так званому колі (вічі). Рассвєтівці допомагають один одному по-сусідськи, однак господарство кожен порає сам. На власний розсуд «поміщики» визначають і рівень екологічності свого обійстя залежно від ідейності. Приміром, хтось може, як Віра Іванівна, відмовитися від електрики й вигод, улітку спати просто неба, а комусь несила жити без світла та пральної машини. За це мізків ніхто «не вправлятиме». Головне – не завдавати шкоди довкіллю та сусідам.

«Поміщики» ведуть натуральне господарство, опанувавши органічне землеробство й різні ремесла (пасічництво, теслярство, пошиття одягу та взуття. Тут також активно застосовують народну медицину. А ще практикують родинні пологи, а в перспективі планують створити в поселенні власну школу, щоб самостійно, за новаторськими методиками навчання, виховувати своїх дітей.

Читайте також: Зелена мода

ПРОЩАВАЙ, НЕПОТРЕБЕ!

Головна різниця між звичайними селянами й родовими поселенцями в тому, що останні відучилися виробляти сміття. Використання природних матеріалів, виготовлення чистих продуктів та енергозбереження істотно зменшують вплив на довкілля. Причому не смітити тут звикли навіть подумки. Пояснюють: усі проблеми людина створює собі сама, тому потрібно очистити розум від негативу та страхів.

«Ми не оремо землю, а гармонійно з нею співіснуємо, вчимося в неї, – продовжує Віра Іванівна. – Приміром, на місці нашого обійстя 10 років тому була спустошена й розорана ділянка. Потім з’явилися квіти й рідкісні трави, якими ми сьогодні харчуємося, поселилися птахи».

Взагалі більшість екопоселенців – вегетаріанці. Тому в гостях Тиждень пригощався смачною кашею з кропивою і трав’яною сумішшю, а ще живлющим коктейлем із меду, насіння льону і з тієї ж таки кропиви. Ця «дієта», як запевняють «антигородяни», гарантує довголіття й захищає від хвороб. Із продуктів у крамниці, до якої кілометрів 10, купують тільки борошно, олію і цукор.

Певна річ, у помешканні пані Віри не знайти ані хімзасобів, ані виробів із пластику та поліетилену. Із масним посудом жінці допомагають упоратися гірчичний порошок або кропива. А ось секрет осяйного блиску її розкішного довгого волосся – відвар любистку. Засинають у помісті із заходом сонця, прокидаються вдосвіта. За словами господарів, таке максимально наближене до природи існування діє, мов батарейка: заряджає потужною енергетикою та силою. Замість телевізора – книжки, гітара й медитації. Хоча зв’язок із цивілізацією тут усе-таки тримають за допомогою інтернету й мобільника. Кажуть, що надбань людства, з яких можна мати користь, не цураються. А от серед святкових розваг – суцільне «еко»: майстер-класи з ремесел, колективні ігри, співи, танці й хороводи. Ніякої тобі горілки чи традиційного застілля.

НОРА З ІНТЕРНЕТОМ

Завдяки одному з таких свят у Рассвєті Тиждень познайомився з подружжям молодих та доволі радикальних екопоселенців із Горлівки, відомої хімгігантом «Стирол». Микола та Віка Вороніни  створили родове помістя Ведруси в селищі Батманівка неподалік свого міста кілька років тому й одразу ж наважилися на відчайдушний експеримент. Позаторік упродовж семи місяців пара мешкала у власноруч викопаній норі півтора на два метри, пересуваючись лише плазом. Зате з ноутбуком, під’єднаним до інтернету! Завдяки йому спілкувалася зі світом, а зимовими вечорами дивилася мультики, раз по раз підзаряджаючи комп’ютер у друзів. Харчувалися власноруч вирощеною городиною та козячим молоком.

«Нас зацікавив досвід саме такого екологічного житла, який дає змогу цілковито злитися з природою. А ще було цікаво, чи зуміємо в цих умовах вижити. Зуміли!» – згадує Микола. Однак із криївкою поселенцям довелося розпрощатися: її знищила пожежа. Тому, доглядаючи два гектари землі, Вороніни збираються побудувати новий екодім, тимчасово живучи в батьківській хаті. Молоді «поміщики» запевняють: попри сусідство з хімічним підприємством, мають екологічно чистий простір.

Дехто вважає їх диваками, а дехто божевільними. Батьки й рідня Миколи та Віки теж не відразу змирилися з обраним молодятами стилем життя. І не дивно, бо ж раніше у них було цілком достойне, як на за загальну мірку, існування. 32-річний чоловік має два дипломи Києво-Могилянки – магістра екології та фізика. Мріяв про власну фірму, а потім дійшов висновку, що не економіка, а екологія має врятувати людство, й передусім Україну, від кризи. Нині він – «сонячний» бард, сталкер і активний громадський діяч. Його 26-річна дружина Вікторія, за фахом юристка, займалася земельним правом. До знайомства з Миколою була власницею приватного підприємства, але, закохавшись, покинула бізнес, роботу й вирушила разом із ним у «Караван сонячних бардів», котрий подорожує, співаючи авторські пісні. Разом об’їхали автостопом всю Україну, Росію, інші пострадянські держави. Сьогодні заробляють на хліб творчістю. Микола концертує, видає власні диски та книжки. А зовсім скоро подружжя візьме на виховання двох дітей екопоселенців з Ізраїлю. Утім, пара сама от-от пізнає щастя батьківства.

«Нам завжди вистачає грошей. Ми отримуємо від життя рівно стільки, скільки потребуємо, адже добробутом його можна наповнити завдяки силі думок та бажанню. Головне – чітко і впевнено їх формулювати», – пояснює екогорлівчанин.

Микола упевнений, що порятунок спустошених та забруднених земель, а також вимираючих сіл – у створенні там екопоселень. А тим, хто збирається замешкати в котромусь із них, на лоні природи, «поміщики» радять спершу скуштувати такого життя. Перш ніж брати гектари та зводити екодім, варто пожити місяць-другий у вподобаній місцині, аби звикнути до землі та природних особливостей омріяної ділянки, добре їх вивчити й переконатися, що це вам під силу. Адже, як згадують наші герої, декотрі їхні сусіди в такій перевірці на витривалість не вистояли.

ЕКОПОСЕЛЕНЦІ ТА ОБЩИНИ

Екопоселенці не є адептами релігійних общин. Вони засновують поселення без ідеологічного підґрунтя й ведуть у них екологічний спосіб життя. Активно використовують надбання цивілізації та наукові розробки в своєму побуті – в енергозберіганні й екологічному будівництві, практикують органічне землеробство. Охочі можуть відвідати курси молодого екопоселенця, де навчають виживати в природних умовах та будувати екологічне житло.

Тим часом общини засновано на ідеї створення родових помість за прикладом Росії, де набули популярності книжки Владіміра Меґре про відповідний побут. Вони теж ведуть екологічний спосіб життя, вирощують і споживають лише чисті продукти, проте більше тяжіють до давньоруських традицій господарства та родинного укладу. Такі поселенці називають себе анастасіївцями, за ім’ям головної героїні прозаїка.

Читайте також: Врятувати Землю


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено