Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 червня, 2012   ▪   Олександр Горин   ▪   Версія для друку

Гра, яку в нас вкрали

Футбол відіграє важливу консолідуючу роль у суспільстві, однак його майбутньому загрожує олігархізація
Матеріал друкованого видання
№ 25 (242)
від 21 червня, 2012
Гра, яку в нас вкрали

Філософи називають його турбулентністю тіла, антропологи – волею ніг, психологи – задоволенням бажання, соціологи – соціальним і культурним феноменом, а митці – пошуком визнання. Усі ці означення належать наймасовішому виду спорту на планеті – футболу. Відтоді як гра зі шкіряним м’ячем за принципом вірусу поширилася у світі, культура останнього суттєво змінилася.

FAIR PLAY

Причина надзвичайної популярності футболу в Старому світі коріниться в засадничих елементах європейської культури та цивілізації, в основі якої лежать принципи індивідуалізму, особистої свободи, рівності, змагальності та конкурентності. Саме в цій грі європейці віднайшли культурний код, який виражав особливості їхнього менталітету та способу життя і якнайточніше відповідав тілесним і духовним запитам. 

Перетворившись на масовий вид спорту, футбол виконував водночас демократичну функцію в суспільствах, сприяючи соціальній, етнічній, расовій, релігійній чи політичній емансипації. Значною мірою це зумовлювалося стартовими умовами футболу: грати зі шкіряним м’ячем можуть усі охочі незалежно від кольору шкіри, віросповідання, соціального та етнічного походження, економічного статусу, політичних переконань. Донедавна тут не було жодних ієрархій, а вирішальну роль відігравали лише фізичні дані, індивідуальні та командні якості. Кожен мав шанс здобути перемогу.

Водночас украй важливою в модерних урбаністичних суспільствах стала соціальна функція цього виду спорту. Футбол поширився в Англії насамперед завдяки поєдинкам між різними колективами (студентами, робітниками, селянами, представниками релігійних громад, сіл та містечок), виступаючи своєрідною формою їхнього примирення та єднання. Ця традиція до сьогодні зберігається на Британських островах. Саме з таким наголосом відбувалося поширення гри зі шкіряним м’ячем на континенті після Другої світової війни, сприяючи подоланню суперечок і конфліктів, пошуку консенсусу у відносинах між європейськими народами. Символічно, що рішення започаткувати футбольний чемпіонат Європи було прийнято за два роки до укладення Римських угод, які заклали підмурівок об’єднаного континенту.

Водночас разом із формуванням культури й осередків вболівання футбол поступово перетворився на важливий елемент соціальної комунікації. На стадіонах люди спілкуються між собою, обмінюються емоціями, демонструють спортивні пристрасті, гуртуються на підтримку своєї команди, виплескують негатив. Футбол так міцно вкорінився у європейську культуру і традицію, що сьогодні неможливо без нього уявити існування багатьох країн. Особливо вражає культура вболівання, зокрема в Англії, де матчі навіть за участю команд із нижчих дивізіонів активно відвідують місцеві шанувальники футболу. Саме такі локальні осередки фанів стали у Західній Європі елементами громадянського суспільства.

Читайте також: Футбол і расизм

Футбол є соціальним стабілізатором і забезпечує каталізацію агресії. Вияви хуліганства, расизму та ксенофобії на стадіонах, з якими часто його асоціюють, не є специфічною рисою, оскільки ці явища зумовлені чинниками, що перебувають поза спортом. Футбольні пристрасті можуть у певний момент каталізувати ті негативні тенденції, однак сама гра притлумлює національні та релігійні антагонізми й виступає формою примирення сторін. Винятком правила є лише ті країни, де футбольна культура ще не сформувалася.

Вболівання за команду також сприяє формуванню національної ідентичності, з якою вона асоціюються. Наприклад, у Бразилії ця гра стала однією з культурних форм національного самовираження (див. статтю «Поле для єднання»). 

ЕПОХАЛЬНИЙ ЗЛАМ

Водночас глобалізація цього виду спорту та перетворення на елемент масової культури сприяли його комерціалізації. Великі зрушення у структурі світового футболу відбулися у середині 1990-х років після так званої справи Босмана, внаслідок якої було дозволено перехід гравця з одного клубу до іншого після закінчення контракту в старій команді без грошової компенсації. Трансфери легіонерів зумовили становлення ринку футболістів, продаж яких став засобом заробітку для власників клубів. Своєю чергою, це сприяло олігархізації та подальшій комерціалізації професійного футболу, перетворенню його на іграшку для багатіїв. Усі ці зміни призвели до своєрідної революції цін як на трансферному ринку, так і в розмірах річних зарплат футболістів, які подеколи тепер сягають восьмизначних цифр (див. статтю «Футбольна олігархономіка»).

Усі згадані вище процеси притаманні й українському футболу, але, зважаючи на місцеву специфіку (олігархічно-люмпенська модель економіки, нерозвинений футбольний ринок, низька культура вболівання тощо), вони мають ще більш згубний вплив на нього.

Читайте також: Футбол і кров

Після Другої світової війни у європейському футболі чітко окреслилися дві моделі розвитку: західна та східна. Першій був властивий вільний характер із незначним втручання держави. У другому випадку футбол, як і інші види спорту, виконував функцію пропаганди, промоції партійно-бюрократичної машини та її офіційної ідеології. Хоча в Радянському Союзі, на теренах якого була поширена саме друга модель, він залишався однією з небагатьох територій свободи, а гра не пов’язувалася вболівальниками з досягненнями партії та уряду (у цьому корінилася несумісність соціально-культурного коду, первісно закладеного у футболі, із радянською дійсністю, яка не передбачала існування людських свобод). Однак комуністична верхівка всіляко намагалася використовувати його для демонстрації успішності СРСР як усередині країни, так і на міжнародній арені.

Хоча в пізніші часи існування Країни Рад клуби вболівальників були майже чи не інститутами громадянського суспільства, їхні реальні можливості в умовах комуністичного режиму виявилися вкрай обмеженими: вони ніколи не виступали проти радянських офіційних цінностей і функціонували у визначеному держапаратом периметрі. Після розпаду СРСР Україна значною мірою успадкувала цю недорозвинену модель спорту, в якій місце радянської партійної номенклатури, що від імені держави керувала спортивними клубами, посіли олігархи.

За прикладом Берлусконі, який створив за допомогою італійського «Мілана» своєрідний плацдарм для походу в політику, наш істеблішмент почав масово скуповувати клуби, розглядаючи їх як засіб для здобуття політичних дивідендів та інструмент впливу на суспільство. Глобальні трансформації останніх десятиліть – комерціалізація та корпоративізація – негативно вплинули на розвиток національного футболу. Постання ринку легіонерів в українських реаліях завдало серйозного удару по вітчизняному футболу з його традиціями клубного виховання та підготовки молодих виконавців. Зменшилася роль футбольних дитячих шкіл, погіршуються перспективи (через засилля «гастролерів» ажніяк не першого сорту) оновлення професійних команд, нівелюється вплив аматорського та напівпрофесійного футболу, послабилася його соціокультурна функція в суспільстві. Результати цього диктату олігархів найвиразніше виявляються в матчах за участю національної збірної.

Виникає загроза ерозії футбольного простору – «імперії футболу», як назвав його французький геополітолог Паскаль Боніфас, – через засилля грошей та олігархів. За цих умов потрібно знайти механізми, щоб влада бізнесу і політики остаточно не спотворили спортивну та соціальну функції гри мільйонів.

Читайте також Паскаль Боніфас: «Футбол сприяє притлумленню національних і релігійних антагонізмів»


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено