Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
31 травня, 2012   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Дугі Брімсон: Провідна проблема Євро-2012 – людський острах

Співавтор сценарію до культової стрічки «Хулігани Зеленої вулиці» Дугі Брімсон розповів Тижню про те, чи варто боятися українцям іноземних футбольних фанатів, які приїдуть на Євро-2012
Матеріал друкованого видання
№ 22 (239)
від 31 травня, 2012
Дугі Брімсон: Провідна проблема Євро-2012 – людський острах

53-річного англійця Ду­­гі Брімсона часто називають найкращим знавцем фанатських футбольних рухів. Колишній ультрас є автором книжок «Фанати», «Команда», «Ска­­жена армія», «Англія, моя Англія», співавтором сценарію до культової стрічки «Хулігани Зеленої вулиці». В інтерв’ю Тижню пан Брімсон прокоментував обвинувачення українських фанів у расизмі, які висунули британці, розповів про те, ультрас якої країни вважають найагресивнішими та як уникнути безладів під час проведення Євро-2012.

У. Т.: Якою була ваша реакція, коли дізнались, що Євро прийматимуть Україна та Польща?

– Чесно кажучи, здивував­­ся. Проте зараз мені здається, це дуже добре для обох країн. Принаймні сподіваюся...

У. Т.: Які проблеми можуть виникнути в Україні під час проведення чемпіонату. Чого варто очікувати від англійських фанатів, яких багато хто вважає звичайними хуліганами?

– Головна проблема під час таких заходів – це страх. Наприклад, часто у світі переймаються через англійських хуліганів. Однак насправді немає через що хвилюватися. Хуліганів із групи підтримки нашої збірної майже прибрали, й «страшні» англійці приїдуть насолоджуватися країною та розважатися.

Вони вживатимуть алкоголь і шумітимуть, але це не становить небезпеки. У багатьох країнах таку поведінку сприймають доброзичливо. Сподіваюсь, так само поводитимуться й ваші правоохоронці, а англійська поліція, яка перебуватиме в Україні під час Євро, даватиме колегам слушні поради. Адже у нас подейкують, що українська поліція – не просто корумпована, а взагалі неконтрольована. Через це і не вщухають розмови про бойкотування України. Адже якщо правоохоронні органи поводитимуться з англійськими фанатами, як із хуліганами, то це може спричинити певні проблеми. Те саме може статися, якщо українські чи польські фани свідомо наражатимуться на сутички з англійцями – добре від цього не стане нікому.

Іншим серйозним приводом для хвилювань є заклики ігнорувати чемпіонат через ситуацію з Юлією Тимошенко, тим більше що до цього спонукає одна з найпотужніших європейських націй – німці.

У. Т.: Як ви можете прокоментувати звинувачення українців у расизмі з боку англійської преси?

– Британська преса вільна казати все, що хоче. Але, на жаль, журналісти інколи помиляються. І мені соромно, що ця історія зі звинуваченнями українців у расизмі негативно позначається на іміджі вашої країни. Історій про расизм та інші жахи в країнах-господарях Євро-2012, багато з яких насправді далекі від правди, в наших ЗМІ вже було чимало, і, я впевнений, у найближчі дні з’являться нові.

У. Т.: Чи хулігани різних країн вирізняються поміж собою? Чи можете ви якось ідентифікувати за зовнішнім виглядом, скажімо, українських та польських фанів?

– Я не так вже й багато знаю про українських хулс, тобто не більше, ніж написано про ваших хлопців у моїй книжці «Фанати». Однак можу сказати, що на них, як і на більшість інших хуліганських груп з колишнього Радянського Союзу, суттєво вплинув англійський фанатський рух 1980-х і такі стрічки, як, зокрема, «Хулігани Зеленої вулиці».

Поляків багато хто вважає найгіршими хуліганами в Європі. До Польщі навіть «важка артилерія» англійських хуліганів побоюється їздити. Це багато про що свідчить.

У. Т.: В Україні футбольні хулігани зазвичай не застосовують зброї, лише fair play, тобто «чисті руки». А як щодо тих, хто приїде на Євро-2012 з інших країн? Чи не застосовуватимуть вони ножів у вуличних бійках?

– Хулігани більшості країн світу також наслідують це правило, це важлива складова неписаного внутрішнього фанатсь­­кого закону. Єдиною країною, де всім байдуже до цієї заборони, є Туреччина. Та й для фанатів кількох італійських клубів застосування зброї – річ буденна. Я вважаю, що ті, хто застосовують зброю у бійках, – боягузи.

У. Т.: На вашу думку, яке хуліганське угруповання нині найпотужніше у світі?

– Не можна відповісти на це запитання. Удар по обличчю – це однаково боляче як від фаната лондонського «Арсеналу», так і від фаната «Арсеналу» київського.

У. Т.: Не так давно, 2006 року, коли футбольна збірна Шотландії грала в Києві з жовто-блакитними, сталася неприємна історія: на горіхи від українських хуліганів дісталося звичайним шотландським уболівальникам, не хуліганам. Люди просто відпочивали в центрі міста. Як уникнути таких ситуацій під час Євро?

– На жаль, такі історії трапляються повсякчас. Задовго до Євро вам варто було б безпосередньо поспілкуватися з фанатськими угрупованнями та пояснити їм, що будь-яка хуліганська активність під час чемпіонату є неприпустимою. Вони мають зрозуміти, якщо спалахнуть бійки, це дуже погано позначиться як на самому футболі, так і на іміджі країн-ор­­га­­нізаторів. Також варто було б заздалегідь розповісти про українські звичаї та особливості тим, хто відвідає вашу країну. Адже часто фанати ображають місцевих жителів та порушують закони, навіть не знаючи, що поводяться неналежно. Зараз уже запізно. Проте якщо українська міліція поводитиметься респектабельно, гадаю, чемпіонат пройде нормально.

У. Т.: Як ви ставитеся до політики на трибунах?

– Так було завжди. Футбольний стадіон – це місце, де чоловіки збираються разом не лише подивитися матч, а й щоб поговорити про життя. Політики не уникнути, що цілком природно. Особливо коли справи в країні йдуть не дуже.

У. Т.: На українських трибунах зараз часто висловлюють незадоволення президентом…

– Це нормально: зібратися на футболі й висловити свої думки. Політики про це знають. Тому в Європі вони часто намагаються долучитися до футбольної культури напередодні виборів, щоби заручитися підтримкою фанів.

Проте коли політична ситуація в країні погіршується, трибуни вибухають. Погляньте, що сталося в Єгипті! (1 лютого цьо­­го року 73 людини загинуло, понад тисяча дістала поранення під час безладів після матчу двох єгипетських команд. – Ред.). Згадайте про події у колишній Югославії (1990 року під час матчу Кубка Югославії на загребському стадіоні «Максимір» між місцевим клубом «Динамо» і белградською «Црвеной Звєздою» спалахнула масова бійка, в якій окрім фанатів брали участь і футболісти обох команд; цей матч, який дістав назву «Матч смерті», став одним із провісників майбутньої війни за незалежність Хорватії. – Ред.). Це дуже прикро.

У. Т.: Чи помічаєте ви як колишній ультрас відмінність між футбольними хуліганами вашого покоління і нинішніми?

– Не можу їх критикувати, адже сам таким був. Але, хлопці, ви маєте розуміти: все, що ви робите, має наслідки. Якщо берете участь у бійці, можете потрапити до в’язниці. Якщо ви лупцюєте людину чи застосовуєте зброю, вона може опинитися у лікарні чи навіть у труні. А можливо, це будете й ви. І у вашої матері більше не буде сина, у дружини – чоловіка, у дітей – батька. Якщо ви усвідомлюєте це, але все одно бажаєте битися – це ваш вибір.

У. Т.: Що, на вашу думку, варто змінити у сучасному футболі?

– Я б забрав гру у товстосумів та віддав її під контроль фанатам. Без нас футбол вже зник би. А їм від нас потрібні лише гроші.

У. Т.: Ви якось згадували, що у кожного героя ваших книжок є реальний прототип. Як щодо «Хуліганів Зеленої вулиці»? Розкажіть трохи про справжніх Піта Данхема і Мета Бакнера.

– «Хулігани Зеленої вулиці» й справді змальовані з реального життя. Як і більшість інших героїв. Але я не можу розповісти вам всю правду про Піта і Мета: вони й досі мої друзі!

У. Т.: Над чим працюєте зараз?

– Пишу новий комедійний роман про футбол і сценарій до фільму за цією історією. Водночас працюю над сценарієм картини про британських солдатів у Афганістані.

У. Т.: Яку з написаних вами книжок вважаєте найважливішою?

– Найважливішою для мене є «Дещо про Біллі», позаяк це комедія про таких чоловіків, як я. А з футбольних тем це, мабуть, «Вбивці футболу», тому що в романі йдеться про проблему расизму на трибунах.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Можливо, люди в мікрокраїнах Європи поводяться неідеально, але те ж саме можна сказати і про більших сусідів
    27 серпня, The Economist
  • Чим цікаві мислителі Кримського ханства сьогодні
    27 серпня, Михайло Якубович
  • Понад рік тому друзі написали: «Ми придумали, як допомогти! Від нас до вас жінка возить гуманітарку. Брати адресні пакети вона відмовляється, але ми включили тебе в загальний список отримувачів, головне прийти вчасно».
    27 серпня, Яна Вікторова
  • Від самісінького моменту свого створення обидві «республіки» стали Клондайком для численних аферистів, «кидал» та інших любителів легкої наживи, котрі вміють вчасно зорієнтуватись у новітніх віяннях
    27 серпня, Станіслав Васін
  • Незв'язний пакет пропозицій на заспокоєння тривоги з привожу тероризму
    27 серпня, The Economist
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено