Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 травня, 2012   ▪   Роман Горбик   ▪   Версія для друку

Таки пральня: як чиновники деформують українську культуру

Oстаннім часом Міністерство культури України опинилося в епіцентрі кількох гучних скандалів. Міністр Михайло Кулиняк відзначився не тільки тим, що справно виконував обов’язки придворного музиканта нашого президента і розхвалював літературні таланти Януковича в стилі брєжнєвських підлабузників
Матеріал друкованого видання
№ 20 (237)
від 17 травня, 2012
Таки пральня: як чиновники деформують українську культуру

Під час скандалу з руйнуванням будинків Андріївського узвозу він фактично став на бік приватної фірми-забудовника і таким чином свідомо протиставив себе громадськості. Крім того, залишився осторонь, коли на початку лютого уряд виніс нову постанову про поправки до правил видачі прокатних посвідчень, яка дозволяє дублювати стрічки російською. За всі ці «досягнення» громадські активісти вже оголосили Кулиняка ворогом культури. Але й це неповний перелік негативної діяльності гутаперчевого скрипаля. Наприкінці квітня у повному складі звільнилася редакція журналу «Українська культура» – чи не єдиного українськомовного культурного «глянцю» й одного зі світлих місць у роботі міністерства. Як заявила на прес-конференції колишній головний редактор журналу Марія Хрущак, на її місце поставили… племінницю Кулиняка Оксану Гайдук. Згідно з інформацією, оприлюдненою в соціальних мережах, новопризначена очільниця «Української культури» 2006 року закінчила школу в Кемеровській області РФ(!). Схоже, міністрові глибоко начхати на думку громадськості, якщо він пропонує керувати часописом, який фінансовано державним коштом, 23-річній родичці без відповідного досвіду роботи і власне знань про українську культуру, адже навряд чи їх можна здобути в школах Росії. Не можна не згадати й про «тихий скандал», а саме скандальне своєю фактичною відсутністю вшанування 170-річчя засновника української класичної музики Миколи Лисенка в березні цього року.

Читайте також: Гламуризація дискурсу

ЕРЗАЦ-РЕФОРМИ

Усі ці провали, може, не були б такими прикрими, якби не мали ознак системності. Либонь, кожен із нас знає, що таке роздратування від культурної галузі України: безпорадної вистави в театрі, нафталінових музеїв, бібліотек немов іще з позаминулого століття. Зайве казати, що коли сайти Міністерства культури Франції чи Данії інтерфейсом нагадують додатки до айфона, їхній український відповідник сам на вигляд немов пам’ятка старовини.

І культура є однією з тих ділянок, де зміна урядів не гарантує кардинальних перетворень. Театральний режисер Сергій Проскурня каже: «Сьогодні в культурі немає проголошеної реформи, є лише імітація, як і в усіх галузях. Діє стара система конкурсів, але твори композиторів, художників та інших митців не закуповуються, бо немає коштів або їх використовують у режимі фактично телефонного права. Тим часом на деякі фестивалі, що відбуваються тільки на папері, виділяють конкретні гроші – це, звичайно, наштовхує на певні роздуми».

Опитані Тижнем експерти переконані, що для будь-якої країни ефективним є розподіл фінансових потоків на державний і громадський сектори. Культура – живий організм, який динамічно змінюється. Щось може народитися, а щось умерти – передбачити неможливо. Для контролю над цими процесами потрібен громадський нагляд над бюджетом. Кошти слід розподіляти між недержавними структурами, які вже довели свою ефективність у певному напрямі діяльності.

КУЛЬТУРА ПРОТИ ДЕРЖАВИ

Однією з чільних проблем української культурної галузі є те, що вона так і не позбулася державних намагань контролювати її як інструмент, попри те що функції самої культури ширші, ніж у держави. Це призводить до того, що вона номенклатуризується, до шаблонізації, уніфікації підходів до всіх регіонів і сфер.

Тим часом підписаний ще 10 січня позаминулого року Закон «Про культуру» досі не працює, хоч і передбачає переведення всієї творчої галузі України на контрактну основу. Ухвалення супровідних документів і впровадження їх у дію якраз і мали б стати головним завданням на сьогодні. Утім, пан Проскурня побоюється, що замість реформи країна знову матиме імітацію. «Зрештою, і в нас на державні закупівлі є громадські ради подібно до Європи. Позірно всі ці західні норми виконуються і тут. Ідеальною для нас була б така модель, як у близьких нам східноєвропейських країнах: Польщі, Словаччині, Чехії, Угорщині. Про Францію не кажу, адже там ще де Ґолль заклав основи захисту культурного простору за першого міністра Андре Мальро, коли після Другої світової війни держава постала перед напливом американської культури».

Читайте також: Кримінальна система координат, у якій виросла наша влада, не включає понять «історія», «культура», там усе впирається в «бабло» і «дєвок»

РОЗДЕРЖАВИТИ МІНІСТЕРСТВО?

Однак чому б Україні не орієнтуватися саме на еталонну континентальну модель – французьку? Жан-Філіп Мошон, голова відділу міжнародних і юридичних справ Міністерства культури й комунікації Франції, розповів про відносини держави й культури. На словах і справді відмінність з Україною невелика. «Міністерство має одну велику місію – відповідати за культурну політику та підтримувати, зберігати й розвивати французьку ідентичність. Але є й багато маленьких місій, – каже пан Мошон. – З одного боку, ми пропагуємо твори нашої культури у себе та світі, опікуємося її захистом. Керуємо музеями, архівами і збереженням архітектурних пам’яток. І водночас підтримуємо продукування нових творів».

Але, на відміну від України, французи якраз і мають іншу структуру розподілу державних коштів на культуру. Лише половину бюджету, а це €3 млрд, міністерство розподіляє напряму. Ще 3 млрд спрямовуються на професійні організації (такі як Національний інститут кіно), що перебувають під змішаним державним і громадським контролем. Вони вже, своєю чергою, розподіляють гранти поміж тими проектами, які видаються найдоречнішими і найактуальнішими самим професіоналам і практикам.

Франція велику увагу звертає на механізми фінансового контролю. Ця система має трояку побудову. «По-перше, наше міністерство щороку звітує перед парламентом про свою фінансову діяльність, – розповів пан Мошон. – По-друге, нас постійно контролює Мінфін у системі самого уряду. І нарешті, є система контролю з боку громадських організацій».

Інший приклад для України – Скандинавські держави. Тут істотні витрати на культуру забезпечують високі податки, але вони наповнюють бюджет, який ніхто не дерибанить. Завдяки цьому данці, шведи й норвежці змогли розвинути чудову інфраструктуру. По суті, не маючи стільки по-справжньому унікальних культурних цінностей, як французи чи італійці, скандинави витискають максимум із мінімуму і створюють продукт «із нічого». Усе тримається на розумній організації та якісному дизайні – результати конкурентного середовища. Такі місця, як Музей Андерсена в Оденсе чи Ібсена в Осло, – блискучі приклади того, як реалізувати культурний проект, що запам’ятається споживачеві на все життя.

Промоція мови і культури за кордоном – це те, без чого не вижити сучасній нації. У Франції таку діяльність здійснює переважно Alliance française, що підпорядкований Міністерству закордонних справ. Частину українських проблем із культурою, зокрема ключове питання контролю за освоєнням коштів і їх найраціональнішого використання, теж могло б вирішити створення інституції на кшталт Instytut Polski, Alliance française, Goethe-Institut, British Council, яка займалася б менеджментом і розподілом не тільки державних, а й приватних грошей у царині культури як у самій країні, так і поза нею.

Наша країна має для цього певну початкову структуру: культурний центр у Москві й невеликий у Парижі, створений за підтримки місцевої діаспори. Однак, за словами експертів, обидва вони фактично не працюють через брак фінансування і неефективний менеджмент. Зокрема, московський центр існує в системі структур МЗС, а певний час навіть підпорядковувався Державному управлінню справами.

Зважаючи на державні небажання і неспроможність до змін, Український інститут культури має стати суто громадською ініціативою на кшталт дореволюційного товариства «Просвіта» (адже сучасне, на жаль, лише створює видимість діяльності), яка залучатиме для підтримки й популяризації культури приватні та громадські кошти. Щоправда, в нинішніх реаліях є ризик того, що приватні «вливання» в таку структуру перетворяться на піар окремих олігархів, які віднедавна почали «орати» культурну ниву, відмиваючи власний імідж. Утім, появу одіозних «меценатів» можна унеможливити завдяки чітко прописаним правилам фінансування та функціонування цієї інституції. За умови успішної реалізації такий проект зробив би традиційний Мінкульт непотрібним, заступивши його функції як своєрідне «громадське міністерство». Адже і європейські аналоги створювалося порівняно нещодавно: данське – у 1962 році, італійське – в 1974-му, французьке – в 1959-му.

Врешті, у країні, де все гаразд із культурою, непотрібне і її міністерство. Як і в тій, де культури немає зовсім. Україна поки що ближча до другого.

Читайте також: Гармонія мистецтва й грошей

ЗА ЩО ДІЯЧІ КУЛЬТУРИ НЕ ЛЮБЛЯТЬ МІНКУЛЬТ

Сергій «ФОМА» ФОМЕНКО, музикант, фронтмен гурту «Мандри»:

Я давно не чув, щоб щось було зроблено за допомогою Мінкульту для культури в Україні. А ця структура має бюджетні кошти, які спрямовуються на незрозумілі цілі: по-перше, на самих чиновників, а по-друге, на «шароварний» сегмент вітчизняної культури. Конкретику діяльність цього міністерства не несе, хіба що за принципом «маємо хор у такому-то селі, виділимо на нього тисячу гривень». Це повинна бути серйозна установа, що приноситиме користь державі, а не ще один інструмент репресивних утисків української культури. Моє бачення ідеального Мінкульту – відправити на пенсію всіх нинішніх працівників, зробити сучасний офіс, у якому за комп’ютерами працюватимуть десять людей, і дати їм змогу адекватно розподіляти кошти за наявності сучасних законів.

Ірма ВІТОВСЬКА, актриса:

Я проти міністерств узагалі. Але якщо воно вже є, то має займатися своєю справою: у нашому випадку реформуванням і переведенням на контрактну систему. Чому актор, який грає 18 вистав на місяць, і актор, який має ледве-ледве одну нікому нецікаву, перебувають в однакових умовах? У нас немає конкуренції, а тому забагато баласту в культурі. Немає тих ліфтів, які талановитих людей виносять нагору на Заході. В Україні ця система не функціонує. Також бракує нормальної антрепризи, не комерційної, де на двох стільцях роблять гроші, а сучасної, яка давала б змогу режисерові залучити кредит чи інвестора, а акторові – випробувати свої можливості в новому колективі.

Тарас ВОЗНЯК, культуролог:

Одна з основних проблем Мінкульту – те, що це міністерство всі 20 років фінансується за залишковим принципом. Культура ніколи не розглядалася зі стратегічного погляду як складник національної безпеки. Ця хвороба переходить у спадок від одного президента до іншого. Навіть за часів Ющенка, коли були декларації, але фінансування залишалося неадекватним. Або згадаймо часи, коли посаду міністра обіймав Іван Дзюба – чудова людина, у чесності намірів якої не може бути сумнівів. Але результати не були рясними. У той час як деякі країни перетворили культуру на національний продукт, як-от Франція. Ми ж робимо усе, як у Нігерії: експортуємо сировину замість культури і вражень туристів. У нинішніх обставинах реалізувати будь-які зміни неможливо, хоч би хто очолював міністерство. Основна засада культурної політики нині – економія. Але в умовах кризи найдоцільнішим було б формування нечисленних, але точково ефективних національних проектів.

Читайте також: Управління культури КМДА vs Капранови: гостросюжетний детектив в реалі

Андрій КОКОТЮХА, письменник:

Міністерство культури погане вже тим, що це міністерство. В Україні, де розуміння культури не пішло далі від капели бандуристів і вшанування Шевченка на Чернечій горі, воно не може бути іншим, окрім як пострадянським. Це як спілка письменників – механізм освоєння бюджетних коштів. Тут потрібен менеджер, а менеджерів у міністерстві якраз немає, тому воно мертвонароджене. Сподіваюся, Мінкульт рано чи пізно зійде нанівець. Бо нам треба зробити те саме, що і в Грузії: зруйнувати радянський спадок.

 

Андрій ХАЛПАХЧІ, гендиректор фестивалю «Молодість», голова Української кінофундації:

Важливою проблемою завжди були брак фінансування і відсутність цілісної культурної політики. Але головне, як на мене, те, що в усьому світі Мінкульти публікують щорічний фінансовий звіт. Кілька років тому у Франції виявили, що 80% бюджету міністерства витратили на реставрацію «Ґранд Опера». Та й то був скандал, але ж громадськість побачила це у звіті! У нас, коли не виділяють грошей на «Молодість», я запитую: «А на що ж ви їх даєте?» – і чиновники затуляють долонями статті й розказують, як багато їм треба було витратити на це і на те. Ситуація така, що жоден із міністрів не пропрацював п’яти років, а відтак усі почувалися тимчасовими людьми. За один-два роки мало що можна змінити. Тому всі міністри в нас погані, а цілий штат Мінкульту становлять люди, що працюють там ще від царя Гороха.

Сергій МАСЛОБОЙЩИКОВ, режисер:

Поняття «культура» в сучасному суспільстві дуже розмите, і Бог знає, що кожен під цим розуміє. Тому це прекрасна форма для спекуляцій, де часом трапляються різноманітні бізнесові інтереси. Оскільки культура – це і є наше різнорівневе життя, включаючи минуле і майбутнє, хотілося б зрозуміти передусім, які саме цінності цього життя збирається патронувати Міністерство культури? Його програми мають визначатися не формально, а базуючись на усвідомленій ієрархії цінностей, враховувати життєздатні та дегенеративні процеси в суспільній свідомості.

ВИДАТКИ ДЕРЖБЮДЖЕТУ УКРАЇНИ НА КУЛЬТУРУ, 2012 РІК

Загалом 1,7 млрд грн

Театри – 446,4 млн грн

Бібліотечна та музейна справа – 308,3 млн грн

Художні колективи – 305,4 млн грн

Заповідники – 240,7 млн грн

Кінематографія – 170,3 млн грн

Бібліотека імені Вернадського – 63,2 млн грн

Концертно-мистецькі заходи – 45,9 млн грн

Загальне управління та керівництво у сфері культури – 26,2 млн грн

Функціонування творчих спілок та «Просвіти» – 12,8 млн грн

Функціонування музеїв – 6,8 млн грн

Читайте також: Еліта над унітазом


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Скільки регіональних осередків має кожна парламентська партія? В яких регіонах найбільше партійних представництв, та яка партія має найбільшу мережу? Відповіді на ці питання шукала Громадянська мережа ОПОРА. Аналіз ґрунтується на інформації, яка була надана на запит до Міністерства юстиції України щодо всіх зареєстрованих в Україні структурних осередків шести парламентських політичних партій, які мають свої фракції у Верховній Раді («Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», Об’єднання «Самопоміч», Радикальна партія Олега Ляшка, Всеукраїнське об’єднання «Батьківщина»).
    30 травня,
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про політичну кар'єру Савченко, повернення викрадених активів, призначення Андерса Фог Расмуссена радником Порошенка та напади на журналістів в Україні
    30 травня,
  • У Франції є прошарок політиків, які демонструють якщо не прихильність до України, то бодай стійкість супроти московських впливів. Із ними можна й треба співпрацювати, принаймні ситуативно
    30 травня, Алла Лазарева
  • Пострадянська автократія намагається перетворити чорне золото на модерність
    29 травня, The Economist
  • За перипетіями Великодня і травневих свят залишилася майже непоміченою одна не менш знакова подія, яку оминули увагою вітчизняні ЗМІ. 6 травня Арсєній Павлов, відомий більшості під позивним Моторола, лідер батальйону «Спарта», що стратив 15 наших бійців в аеропорту, отримав ключі від квартири в самісінькому центрі Донецька у висотній новобудові.
    29 травня, Станіслав Васін
  • Деякі західні оглядачі останнім часом порушують питання про те, чи є Туреччині місце в НАТО і чи надійний вона партнер для Альянсу. Скептики в країні (особливо наближені до влади) також аналізують вигоди від союзництва, яке триває десятки років, та обстоюють більш незалежний підхід до зовнішніх відносин. Утім, останні події показують: сторони потрібні одна одній у контексті масштабних глобальних викликів, щоб успішно пройти період неспокою.
    29 травня, Пінар Севінчлідір
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено