Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
7 квітня, 2012   ▪   Анна Каленська   ▪   Версія для друку

Жив-був пес: в Україні є не лише кати собак, а й люди, які допомагають понівеченим тваринам

Небайдужі українці, які власними силами беруться рятувати тварин і створювати для них притулки, все ж не здатні кардинально змінити ситуацію по всій країні
Матеріал друкованого видання
№ 14 (231)
від 5 квітня, 2012
Жив-був пес: в Україні є не лише кати собак, а й люди, які допомагають понівеченим тваринам

Проблема безпритульних тварин, здається, ніколи не стояла в Україні так гостро. Догхантери, пересувні крематорії, отрута, що потрапляє в дитячі пісочниці, і, як наслідок, численні та наполегливі протести зоозахисників та міжнародної спільноти й зіпсований імідж країни. Так, на міжнародний марш проти знищення бездомних тварин  напередодні Євро-2012 31 березня вийшли активісти в багатьох містах України, Росії, Німеччини та в інших державах. Куди легше вдати, що не помічаєш безпритульних собак на вулицях, аніж взятися за вирішення проблеми. Проте поміж нас є люди, які реально їм допомагають.

Читайте також: Собача жорстокість

ПРИВАТНІ ПРИТУЛКИ

Чотири роки тому Лілія Ємельяненко разом із донькою та чоловіком покинула столицю й перебралась у приватний будинок під Києвом: «Я була PR-менеджером, BTL-менеджером, маю великий досвід у цій царині. Але на сьогодні працюю із собаками. То моя робота». Родина тримає понад 30 безпритульних псів. Переважно це вівчарки, тому Ємельяненки жартома називають себе «вівчар-командою». Загалом вони рятують чотирилапих уже 18 років. «Усе почалося з першої собаки, яку знайшли. Спілкувалися з тими, хто теж підбирає тварин, цікавилися, що можна ще зробити. У 1999-му я стала співзасновницею Ясногородського притулку, а згодом вирішили відкрити свій. Великі притулки більше спрямовані на прихисток тварин, а ми підбираємо, лікуємо і знаходимо їм нових господарів», – пояснює власниця «Вольєра №1». Щодня для них варять шість кілограмів каші й стільки само м’яса, плюс спеціа­­льні корми для хворих. Така робота потребує зусиль і часу. Пси сюди потрапляють по-різному. Наприклад, вівчарку Ладу колишні хазяї покинули в центрі Києва. Ємельяненки підібрали її, зробили операцію, довго виходжували. Два роки намагалися прилаштувати, та за цей час вона до них прив’язалася, тож віддавати її нікому не збираються. Нових мешканців притулку відразу везуть до ветлікаря. Якщо тварина здорова, вона проходить карантин, протипаразитну обробку та щеплення. Після цього намагаються знайти старих господарів. Коли зробити це не вдається, шукають нових.

Мешкаючи в Києві, пані Лілія підібраних собак віддавала на перетримку (тимчасове перебування. – Ред.) до міні-готелів для тварин. Тут вони живуть, доки «опікуни» намагаються їх прилаштувати. Ця послуга коштує в середньому 10 грн на добу. Інколи на перетримці перебувало до 17 собак, і все це коштом Ємельяненків. Виїхавши за місто, вони самотужки побудували для вівчарок просторі вольєри надворі, а в будинку виділили чотири кімнати для маленьких і хворих тварин.

На думку власниці «Вольєра №1», у вирішенні проблеми безпритульних тварин має бути комплексний підхід: відловлювання, стерилізація, щеплення.  Також потрібне інформування громадян. «Люди взагалі не розуміють, для чого потрібна стерилізація, кажуть, що це неприродно. А те, що їхня собака народжує щороку цуценят, вони їх топлять, вивозять кудись, вважають нормальним», – дивується пані Лілія.

Скільки всього міні-притулків для тварин є в Києві та передмісті, визначити складно. Адже якась бабуся може мати 15 собак, але не афішувати цього. Більшість волонтерів не повідомляють навіть знайомим точну кількість підопічних, побоюючись проблем із сусідами та претензій ЖЕКів. Киянка Анастасія  теж не озвучує, скільки собак доглядає. Працюючи художником-ілюстратором, вона навіть не думала, що колись матиме власний притулок. Та якось подруга попросила допомогти завезти хвору собаку до ветлікаря. Виявилося, що тварина мала перелом хребта, жоден притулок не готовий був її взяти. Усипляти відмовились і забрали бідолашну додому. Завдяки соцмережам і форумам однодумців знайшли можливість не лише підлікувати Любчика, а й привезли йому із США інвалідний візок. До того часу в Анастасії вже було кілька нових «підібранців». Так і з’явився міні-притулок «Дім Любчика» – чи не єдине місце в Києві, де доглядають собак-інвалідів.

Читайте також: Чим небезпечні борці з «біологічним сміттям»

Незважаючи на те що частина підопічних живе з батьками Анастасії, місця для нових мешканців усе одно не вистачає: «Доки не настала криза, люди залюбки брали тварин і нам вдалося багатьох прилаштувати в нові сім’ї. А потім як відрізало. Тому зараз у нас жахливе перенаселення». Утримувати хворих псів – завдання недешеве. Приміром, на догляд за 15 собаками – їжу, лікування, операції, перетримки, платні оголошення в інтернеті – на місяць потрібно понад 8 тис. грн. На щастя, зараз левова частка коштів – допомога меценатів, які самі знаходять міні-притулок. Жінка нарікає, що крім тотального браку коштів в Україні ще й ставлення багатьох людей до тварин жахливе. «Від щоденних свідчень вбивств і катувань собак живеш у постійному стресі, чи не щодня треба когось рятувати, і навіть великі спільноти зоозахисників мало що можуть змінити», – зазначає власниця «Дому Любчика».

РЯТУНОК ПРИ ДОРОЗІ

Траса Донецьк – Запоріжжя проходить повз селище Покровське. Скільки тут було збито тварин, полічити важко. 78-річний Віктор Бітнер з 1982 року підбирає на дорозі понівечених собак. Колись чоловік був директором силікатного заводу. Якось, повертаючись вночі з роботи, побачив, як автівка переїхала пса. «Я його забрав до себе, вилікував, і він у мене прожив багато років», – згадує пан Віктор. З часом знедолених чотирилапих на подвір’ї ставало дедалі більше: підібрані на трасі, витягнуті з колодязя або з петлі на дереві.

Бітнер рятує життя сотням тварин, власноруч побудував для них утеплені будки. Годує свою «команду» тричі на день кашею з хліба та перемелених кісточок. Таке меню на місяць разом із лікуванням обходиться в 3 тис. грн. Пенсія ж у чоловіка лише 1100 грн, тому мусить заробляти гроші: встановлює газове та каналізаційне обладнання. І все це незважаючи на власне онкологічне захворювання. Сім’ї в нього немає, родичі не підтримують, та він не падає духом.

Заради псів пенсіонер ризикує не лише власним здоров’ям, а й життям. Як розповідає Наталія Кримська, волонтерка Дніпропетровської спілки захисту тварин «Вірність», не всі мешканці села його розуміють. Крім банальних сварок бувають і гірші випадки. Його вже кілька разів намагалися побити, щоби відібрати гроші, які витрачає на своє «собаче царство». Та, на щастя, дідуся підтримують волонтери. Вони навідуються до Покровського, привозять їжу та ліки для псів і самого Бітнера. Гроші на це перераховують небайдужі, які дізнаються про міні-притулок та його господаря завдяки спілці «Вірність». Захисники чотирилапих написали програму з гуманного ставлення до тварин і регулярно намагалися подати її в Дніпропетровську міськраду, та все марно. Лише перед Євро-2012 її нарешті взяли на розгляд. Лишається сподіватися, що програму ухвалять та виконуватимуть.

Небайдужі українці, які власними силами беруться рятувати тварин і створювати для них притулки, все ж не здатні кардинально змінити ситуацію по всій країні. «Насамперед це завдання держави. Волонтери – підсилювач, але не основний рушій у розв’язанні проблеми», – вважає Лілія Ємельяненко. Проте завданням громадян залишаються тиск на місцеві органи влади з вимогами вирішувати проблему цивілізовано та посильна допомога безпритульним тваринам, які шукають домівку.

Читайте також Справа Ведули: більшість злочинів залишаються непоміченими


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Воно не прийме тебе, поки не полюбиш його першим, поки не звикнеш до його характеру, до його камерності й непоказного аристократизму. Замешкати тут — означає зголоситися на те, щоби про тебе тут усі все знали і ти так само все про всіх знав, прийняти неписане правило, що, зрештою, у людей не може бути аж надто багато секретів.
    26 вересня, Ярослава Тимощук
  • Французький політолог розповів Тижню про майбутнє переговорів щодо війни в Україні та перспективи геополітичних змін упродовж наступного року, а також поділився спогадами про власну поїздку на лінію фронту.
    26 вересня, Алла Лазарева
  • Чи й справді найдорожчий у світі шолом для реактивного винищувача такий крутий?
    25 вересня, The Economist
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено