Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
28 березня, 2012   ▪   Спілкувався: Любомир Крупницький   ▪   Версія для друку

Вікіпедія на «відмінно»

Доцент Ніжинського університету Олександр Желіба мотивує студентів створювати статті для електронної енциклопедії замість рефератів
Матеріал друкованого видання
№ 11 (228)
від 15 березня, 2012
Вікіпедія на «відмінно»

На вимогу навчальної програми вишів щодо індивідуальних творчих завдань студентів ті переважно обмежуються рефератами, які часто-густо просто списують у попередників або скачують з інтернету. Олександр Желіба своїм підопічним у Ніжинському державному університеті імені Миколи Гоголя писати реферати не забороняє, проте вже третій рік хлопці й дівчата мають альтернативу – створювати (редагувати) статті у Вікіпедії. Такий підхід, окрім очевидної користі для українського сегмента цього веб-ресурсу, має ще й інші переваги. Молодь глибше розуміє теми, над якими працює, а крім того, здобуває технічні навички. Але найголовніше – це змінює ставлення до навчання. Адже виконана праця потрапляє на очі не лише викладачеві, а й тисячам онлайн-читачів.

Читайте також: Примус до знань

У. Т.: Ваш досвід змушує подивитися на Вікіпедію під іншим кутом – із джерела інформації вона перетворюється на інструмент педагогічного процесу. Як ви до цього прийшли?

– Років вісім тому Міністерство освіти запровадило обов’язковий курс «Сучасні інформаційні технології в галузі» – цю дисципліну читають у кожному виші на п’ятому курсі. Для підвищення кваліфікації викладачів до нас спеціально приїжджали фахівці з тренінговою програмою. Вона, зокрема, передбачала навчання дітей утілювати результати своїх дослідницьких проектів у формі презентацій, веб-сторінок, буклетів. Мені ця робота сподобалась, та коли почав працювати зі студентами, більшість із них не дотягували до потрібного рівня. Паралельно викладаючи історію, мені доводилося шукати багато фахової інформації, і я чимало її знаходив у Вікіпедії. Бачу: щось не відповідає дійсності, тож принагідно виправляю. Тоді й подумав: «А чом би не залучити до цієї роботи студентів? От і запропонував їм редагування Вікіпедії як альтернативу проектної роботи. Бо ж якщо вони редагують вікі-статті, то, очевидно, й навчаються шукати, відбирати, зберігати й упорядковувати інформацію.

У. Т.: Чим цей метод вирізняється з-поміж інших, які зазвичай використовують учителі й викладачі? Які його переваги?

– На зустрічі випускників у своїй школі на стенді в кабінеті літератури я натрапив на альбом, у якому ми колись, ще школярами, писали свої оповідання. І так приємно стало, що вони збереглися. А як показати дитині, що її праця важлива? За методикою викладання, якщо даєш школярику завдання (наприклад, зліпити лицаря із пластиліну), обов’язково треба виставити цю роботу на загальний огляд – нехай дитина бачить результат своєї праці. Тоді в неї буде стимул і далі завзято трудитися. А у Вікіпедії, як на вітрині, – все перед очима. До того ж викладач може перевірити роботу студента. Ага, редагував такий-то, дивимося: у статті про історію села була така інформація, а після правок студента стало ось як. Видно еволюцію: що зроблено, коли працював, у які дні й навіть години. Тобто Вікіпедія дає змогу контролювати (в позитивному сенсі) як процес роботи, так і її кінцевий результат. Плюс іще й у тому, що це не є творення «в шухляду». Бо реферати написали – і що? В деяких випадках вони стають основою для курсових, але в більшості – просто накопичуються у викладача на столі, в столі, під столом.

У. Т.: Мабуть, усі знають ціну теперішнім рефератам...

– Дуже шкода, що вся ця інформація (хоч би як їх писали) йде в нікуди. Мова не лише про реферати. У нашому виші був період, коли студенти робили презентації до певної теми. Але чим вони були насправді? Хлопці й дівчата брали якісь шматки інформації з тієї ж таки Вікіпедії чи інших джерел... Хто справжній автор – теж не зрозуміло. Тож користь сумнівна. А одне з педагогічних правил каже: щоб людина мала бажання працювати, їй слід бачити сенс. Кожному важливо усвідомлювати, що результат його роботи може бути для когось корисний і зусилля не марні. Інша перевага – це краще розуміння змісту матеріалу. Ще Конфуцій казав: «Чую – і забуваю, бачу – і пам’ятаю, роблю – і розумію».

Читайте також: Чарівна шухляда

У. Т.: Як студенти сприймають вашу новацію?

– По-різному. Були й ті, хто спочатку просто хотів за мінімум роботи дістати максимум балів. А потім почали втягуватися. Створив хтось статтю, я висловив кілька зауважень, щось порадив переробити. Потім, бачу, до наступної він уже виявляє більшу охоту й помилок допускає менше. Потім іще за якусь статтю взявся. Студенти працюють над рефератами на першому курсі, мають архівну, краєзнавчу практики – це, по суті, міні-дослідження, й цілком реально їхні результати розміщувати у Вікіпедії. Це, як на мене, буде набагато ефективніше, аніж коли та інформація припадатиме пилом, доки піде в архів чи на макулатуру. В процесі роботи з’являється маса запитань. Не завадив би невеликий посібник, що складався б із двох частин. Перша – про правила редагування Вікіпедії, набір шаблонів, необхідних для певної галузі. Друга – з порадами щодо написання статті на історичну чи іншу тематику.

У. Т.: Чи не суперечить праця студента над вікі-статтею в якості навчального завдання духові самої електронної енциклопедії, що її творять цілком добровільно?

– Аж ніяк. Кожен обирає свою форму роботи й на лабораторних заняттях трудиться у своєму напрямі. Один може чудові статті для Вікіпедії створювати – хай він і далі вдосконалюється. А якщо не лежить до цього душа, то не варто саме за це братися. Є ж інші варіанти. На першому курсі історикам читають спеціальні дисципліни. Там є завдання скласти власний родовід. Хтось просто склав і забув, а хтось копнув глибше... Якщо на першому курсі студент зрозуміє, що це цікаво, й «підсяде» на цю роботу, він зможе сам пропонувати викладачеві: «Хочу відредагувати ось цей сегмент Вікіпедії», – і йому це буде зараховано як індивідуальне заняття.

У. Т.: Як вашу ініціативу сприйняло керівництво? Чи хтось із ваших колег-викладачів використовує такі форми роботи зі студентами?

– Види індивідуальної роботи пропонує педагог, а на засіданні кафедри їх лише затверджують. Що ж до ставлення керівництва, то заборони немає, розуміння є. Я точно знаю, що існують викладачі, які самі редагують, а от чи студентам пропонують таку форму роботи, важко сказати. Багато хто до цієї ідеї підходить самостійно. Деякі з моїх колег, може, й хотіли б працювати в даному напрямі, але бояться зізнатися, що в чомусь не компетентні. Не тільки перед вихованцями, а й один перед одним. Тож згадуваний посібник із редагування Вікіпедії важливий не так для студентів, як для викладачів.

У. Т.: Товариство у даному випадку радше віртуальне, але така праця, певно, дає відчуття спільноти?

– Для когось це може бути першим досвідом громадської роботи за яку не платять, але яку все одно виконуєш радо. Творення статей Вікіпедії інколи може дещо боляче бити по юнацькому максималізму, адже тебе будь-хто може виправити, однак і це треба пережити. Відчуття спільноти, як на мене, приходить пізніше, коли людина вже починає трудитися більш усвідомлено. Буває також, що під час роботи з іншими колегами виникають конфлікти редагувань. Тоді ґрунтовніше починаєш спілкуватися, пізнавати інших людей, які працюють над цією темою. У тебе одне бачення, а в нього – інше, треба знайти аргументи, чітко їх подати. Це теж наука.

Читайте також: Вольному воля


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
  • Найбільші бренди світу потерпають від дрібніших конкурентів
    24 липня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено