Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
27 січня, 2012   ▪   Олена Максименко   ▪   Версія для друку

Шкільний неформат: як уникнути освітньої муштри?

Постсовдепівська система піонерського виховання, хоч і не відійшла в минуле повністю, проте актуальність і довіру втрачає. На сьогодні дедалі більше батьків потенційних першачків намагаються замінити цей сумнівний спадок альтернативними системами навчання
Шкільний неформат: як уникнути освітньої муштри?
Фотогалерея: Альтернатива традиційній школі (зображень: 10)

Малеча стає полем для експериментів різних методик та філософій, деякі креативні батьки створюють неформальні домашні школи. З одного боку, більш свідомий підхід до навчального процесу дає очевидні позитивні результати, а з іншого – сприяє появі псевдоконцептуальних шкіл із гучними ідеями і совковим підходом насправді. Також відкритим залишається питання соціалізації просунутих учнів таких шкіл, адже навіть якщо дитина не відвідувала дитячого садка, зіткнення з реаліями «стадного» шкільного життя зазвичай стає досить травматичним, тавро «не такий, як усі» може неабияк зіпсувати життя.

«Я би не зганяв усі альтернативні школи докупи, – коментує психолог Віктор Блінов. – Головне, щоби заявлений школою напрям, за яким вона працює, відповідав власне концепції, наприклад, Монтессорі чи вальдорфської педагогіки. Грубо кажучи, щоби не було профанації: хтось десь прочитав у книжці, побував десь на конференції, одразу ж у всьому розібрався та відкрив свою школу».

Нині ж батьки, що прагнуть вберегти своїх чад від негараздів традиційної шкільної системи, мають два основні можливі шляхи: або альтернативні школи тієї чи іншої зарубіжної системи, де, поза тим, дають офіційний документ про здобуту освіту, або ж неформальні домашні школи, організовані такими самими батьками-ентузіастами.

Австрія – Італія – Росія

Система раннього розвитку, запропонована італійкою Марією Монтессорі і втілена в життя ще 1906 року, на перше місце ставить індивідуальність дитини: саме вона, а не керівники, обирає напрям своїх занять. Від початку система розроблялась для дітей із вадами розвитку, але з часом вийшла на загальний рівень. У школах і садочках Монтессорі відсутні як покарання, так і винагороди, мотивацією для навчання є, власне, саме навчання і прагнення пізнання. Головним завданням педагогів Монтессорі є створення відповідних умов, за яких дитині хотілося би розвиватися і творити. На сьогодні в Україні є лише дитячі садочки та ранні школи (1-3-й класи), що працюють за цією системою старша школа перебуває на стадії розвитку. За відгуками батьків, малята, що потрапили у подібні заклади, змінюються на очах: дорослішають, стають більш самостійними і врівноваженими.

Послідовники ж вальдорфської системи навпаки не поспішають прищеплювати дітям ті чи інші навички, вважаючи, що на все свій час, місце та спосіб втілення. Система, заснована на антропософському вченні австрійського філософа Рудольфа Штайнера, сповідує гармонію розкриття внутрішнього світу дитини відповідно до зовнішніх, природних циклів. «Дітям подобається ходити до школи і навчатися, тому що все їхнє шкільне життя цілісне і наповнене змістом, – розповідає педагог Вальдорфської школи Володимир Захарченко. – Мета є у всьому, що ми робимо з дітьми. Це і свята, і повсякденна робота. Ціль навчання – це лише отримання знань, а на додачу ще й переживання цих знань і їх застосування. Багато уваги приділяється рукоділлю, малюванню, музиці (дитина з першого класу навчається грати на флейті, а у старшій школі додається ще якийсь інструмент). Багато уваги приділяють ритму. Бо в усьому є ритм. В людині це – серце і дихання, сон і активне життя, життя-смерть. В природі це – пори року, день-ніч... Уроки будуються з урахуванням ритмів і душевного настрою дітей».

Школа-парк, заснована російським викладачем англійської мови, доцентом МДУ імені Ломоносова, спеціалістом у галузі теоретичної та прикладної етики освіти Милославом Балабаном, закликає вийти зі школи (у традиційному розумінні) до парку та почати навчатись. Заняття у школі-парку є сукупністю різновікових студій, якими керують різні майстри. Учні за власним бажанням у довільному порядку обирають собі вчителів, при цьому в будь-який момент вони можуть змінити свій вибір. Творці такої системи освіти переконані, що, якщо дитині дати спокій і не втручатися в її розвиток, вона розів’ється сама, наскільки дозволяє її природа. Добровільність відвідування і вибору занять, відсутність традиційної системи оцінювання є основою системи, взаємодія і взаємодопомога між дітьми різного віку прищеплюють також корисні комунікативні навички. До слова, у деяких європейських країнах змішані вікові групи давно вже стали частиною традиційної освіти для наймолодших.

Зворотній бік

Різні освітні системи із різним корінням і світоглядом мають спільні риси, це, зокрема: відмова від деспотичного класно-урочного формату занять, відсутність оцінок та дзвінків, увага до особистості дитини та розкриття її творчого потенціалу. Але чи завжди красиві шляхетні гасла відповідають реальній політиці навчального закладу?

Так, скажімо, у деяких із перерахованих вище шкіл батьки нарікають на хамське поводження з дітьми, на випадки докладання фізичної сили до малечі та публічне приниження за, скажімо, забутий зошит. Тож, як видно, жодна благородна концепція не є панацеєю від закладених на генетичному рівні тоталітарних совкових методів. Не рятують, на жаль, концепції і від невігластва – деякі випускники відповідних закладів, із вдячністю згадуючи на форумах свої шкільні роки, демонструють абсолютну, безжальну безграмотність. «Я не думаю, що такі поняття, як «розвинена і вільна особистість», доречно застосовувати щодо школи, – коментує Віктор Блінов. – Це не «суспільне завдання», а індивідуальне. Завдання школи – розвиток і врахування індивідуальних особливостей і здібностей в поєднанні із соціалізацією».

За партою вдома

Своєї унікальної системи освіти українці наразі не запропонували світові, натомість окремі домашні школи стають дедалі актуальнішими. БеркоШко, школа на «5хатках», поки що виховує трьох постійних учнів, але, як відомо, річ не в кількості. Заняття тут відбуваються всього лише двічі на тиждень, проте майже повний день, решту часу дітки гризуть науку самостійно, під наглядом батьків. Один із двох днів є відкритим для непостійних відвідувачів різного віку. «Рік тому я була впевнена, що моя дитина піде до звичайної школи, – розповідає одна із засновників БеркоШко Валентина Мержиєвська. – Але пішла по школах, де є набір, послухала, про що діти спілкуються, – їм нецікаво! Все, що вивчається в школі, просто нецікаво! Якщо ж вони переживатимуть, робитимуть те, що вчать, інтерес має зберегтися. Наприклад, всі читали у підручниках ботаніки, що, якщо взяти білу троянду, розрізати її черенок, занурити в синю і червону воду, вона по капілярах підніметься і квітка стане червоно-синя. Всі це читали, але майже ніхто цього не робив. Ми це все будемо робити». Постійними предметами є читання, письмо й математика, а також протягом місяця вивчається один додатковий предмет, приміром, народознавство, історія чи географія. Предмети вивчаються максимально практично. Так, на темі «Людина» діти навчалися вимірювати пульс – у спокійному стані та після стрибків, імітували кровоток, переливаючи воду по мисках. Географію викладають мандрівники, підкріплюючи розповіді видовищними світлинами. «Я пам’ятаю, як ми в школі вивчали історію чи географію. Скажімо, битва під Жовтими Водами – в книжці почитали, і годі. Але ж можна поїхати в ті Жовті Води і побачити все власними очима!» – ділиться спогадами Валентина.

Юридично домашня освіта дозволена, але діти мають бути закріплені за певними школами, де вони раз чи двічі на рік складатимуть іспити екстерном. Але практично це втілити непросто: переповнені школи столиці (у перших класах зареєстровано по 40–45 дітей) відмовляються брати на себе клопіт у вигляді додаткових, «лівих» учнів, заради яких до того ж довелося би переписувати застарілий шкільний статут. Рішення беркошколярі знайшли несподівано: їх було зареєстровано як постійних учнів шкіл найближчих сіл, із усною домовленістю, що малеча приходитиме лише на іспити. Сільським школам такий поворот вигідний, адже подекуди у класах там по четверо - п’ятеро учнів, а на всю школу не завжди набирається 40 дітей (у гіршому випадку школу закривають).

«Нещодавно ми знайшли школу-близнюка: виявляється, десь на Дорогожичах теж є така сама школа, де навчаються п’ять учнів, є перший і другий клас. Теж заняття двічі на тиждень, організували батьки за своєю ініціативою... Ніхто не здатен зупинити ідею, час якої настав!» – розповідає Валентина.

Навчальна програма і концепція тут нерідко корегуються залежно від результатів і потреб школярів, ініціатори з обережністю й пересторогою підходять до свого експерименту. Головне, на їхню думку, усвідомленість на кожному кроці: «Я вважаю, що у звичайній шкільній системі є дуже багато плюсів. Річ у тім, що вони сильно стерлися рутиною і дійшли подекуди до абсурду». Натомість тут діти навчаються з ентузіазмом, нормативи читання першокласники подекуди демонструють на рівні учнів третього класу. Тож творці БеркоШко мріють про подальший розвиток і розширення свого проекту.

Є контакт?..

Проблемою залишається контакт із зовнішнім світом: хоч би якою позитивною була альтернативна школа, рано чи пізно дитина зітнеться із соціумом, що живе за іншими законами, незнання яких може завдати болючого удару. «Домашнє навчання не відповідає актуальним завданням дитини шкільного віку – спілкування з однолітками, де цей осередок є чимось на кшталт полігону для розкриття потенціалу і розвитку особистості в контексті налагодження стосунків, соціалізації, адаптації», – переконаний Віктор Блінов. Берковчани заповнюють прогалини контактів із зовнішнім світом, відвідуючи різні гуртки – бойові мистецтва, танці тощо. Володимир Захарченко переконаний, що їхня школа достатньо дає дітям, щоб ті могли дати собі раду в чужорідному оточенні: «Порівняно зі звичайною школою, вальдорфські діти молодших класів виглядають більш дитячими і наївними, хоча це навіть добре, тому що їхній розвиток більше відповідає їхньому віку. А коли прийде час випускних класів, то вальдорфські діти небеззахисні. Вони знають, що є добро і зло і є більш цілісними особистостями». 

Те, що традиційна школа все менш відповідає потребам сучасної дитини, очевидно. Але до єдиної прийнятної альтернативи поки що далеко. «Система освіти багаторазово зазнавала змін, – міркує Валентина Мержиєвська. – Спочатку була сімейна освіта, батьки навчали дітей, чому могли. Відтак – реміснича освіта, коли віддавали дитину якомусь майстрові у підмайстри. Потім з’явились фабрики-заводи, розпочалась індустріалізація в суспільстві, з’явилися масові школи, класно-урочна система, тобто знову відбулася зміна суспільства і зміна потреб у навчанні. Нині криза освіти очевидна: і у школах, і у ВНЗ... Мені здається, якщо буде багато різних спроб – я не кажу, що наш шлях правильний чи єдиний, – рано чи пізно суспільство вийде на нормальну прийнятну для сучасного світу систему». 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
  • Наскільки убезпечений від російських впливів український медіа-простір
    23 вересня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено