Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 січня, 2012   ▪   Спілкувався: Анатолій Хлівний   ▪   Версія для друку

Митрополит Софроній: новим предстоятелем УПЦ МП буде українець

Митрополит Софроній (Дмитрук) про місце і статус православної церкви в Україні, історичні оцінки знакових подій та інтриги навколо посади предстоятеля УПЦ МП
Матеріал друкованого видання
№ 4 (221)
від 26 січня, 2012
Митрополит Софроній: новим предстоятелем УПЦ МП буде українець

На 26 січня заплановано проведення Синоду Української православної церкви Московського патріархату, під час якого ймовірне обрання її тимчасового очільника у зв’язку із тривалою хворобою митрополита Володимира. Серед можливих сценаріїв чергове загострення протистояння між прихильниками самоврядування й посилення зв’язків із РПЦ. Напередодні Синоду Тиждень розмовляв із митрополитом Черкаським і Канівським Софронієм (Дмитруком), який чи не єдиний серед архієреїв УПЦ МП тривалий час публічно відстоює необхідність створення єдиної автокефальної церкви в Україні.

Читайте також: Внутрішня боротьба в УПЦ МП матиме великий вплив на релігійну ситуацію та безпеку країни

У. Т.: Ваше Святосте, вас називають не інакше як лідером «проукраїнського» крила Української православної церкви Московського патріархату на противагу тим священикам, що тримаються ідеї організаційної єдності з Російською православною церквою. Ви самі себе таким вважаєте?

– Ні, не вважаю, бо лідер – це людина, яка попереду, тоді як за нею ідуть інші. Це не про мене. Я просто українець, який уболіває за свій народ і, звичайно, його віру. Я в церковному питанні маю чітку, обґрунтовану позицію, і вона незмінна: український напрямок і тільки. Від своїх поглядів я не відступаю, і не боюся їх висловлювати, як деякі.

У. Т.: Деякі – це хто?

– Усі ті, хто боїться своєї мови, бо, бачте, подивляться не так.

У. Т.: Чи багато маєте однодумців в УПЦ МП?

– Не знаю, я їх не рахував, але є...

У. Т.: З-поміж ваших ідейних антиподів чи не першим називають ім’я митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела. Що ви можете сказати про нього та інших апологетів «Русского міра»?

Митрополит Агафангел – етнічний росіянин, людина Росії, і він має один напрямок, пов’язаний з утвердженням «Русского міра». Якщо загалом брáти росіян, котрі є в нас єпископами, то я їх просто поважаю за те, як вони захищають самих себе і свої погляди. Нам варто було б у них цього повчитися.

«Русскій мір» пропагує нероздільність трьох слов’янських держав і народів. Нам одразу кажуть, що наше бажання самим керувати відразу розмежує нас. Та не було ніколи такої єдності у вигляді триєдиного руського народу. А наша автокефалія, як і будь-якої іншої церкви, не розділяє і не відділяє нас від вселенського православ’я. Це лише можливість бути рівними серед рівних.

У. Т.: Іншими словами, статус самоврядної церкви з правами широкої автономії, яку має УПЦ МП, не достатній...

– Безумовно, нинішній статус УПЦ МП досить широкий. Нам ніхто не може вказати іззовні, як обирати предстоятеля, висвячувати єпископів, ми самі відкриваємо монастирі й лаври, створюємо нові єпархії, не відраховуємо коштів до Москви, хоч про це часто неправдиво кажуть, тощо. Але такий стан речей не відповідає ні історичним передумовам, ні сьогоденним реаліям. Ще Москви не значилося, то була Київська Русь. Колиска православ’я – Київ. І культура вся звідси, й освіта, й початок архітектури. Русь як держава розпалася. Ми довгий час жили в окремих країнах. Утворилося й дві митрополії – Київська і Московська. І навіть більше, тільки через 30 років, після того як «нерозумний син» Богдан долучив Україну до Росії, приєднали церкву, але без волі народу. А виконували це – назву дуже грубо – прихвосні, які хотіли для себе слави, які аж ніяк не піклувалися про свій народ, попри те, що вони були церковними лідерами. Але тепер ми знову живемо в різних державах, із різними конституціями, устроями, керівництвом, планами на майбутнє. Чому ж ми не маємо права навіть думати жити своїм розумом і в церкві?

Та й ідеться не лише про автокефалію УПЦ МП, а про об’єднання всіх гілок православ’я в Україні в помісну соборну автокефальну церкву.

Читайте також: Поле битви – Україна, або «канонічні» проти «канонічних»

У. Т.: Коли ж таке об’єднання можливе?

– Не за мого земного життя. Може, через 100 років, може, 200... Я не кажу: зробімо це вже сьогодні. Є проблеми на шляху до цього об’єднання, тож тут треба сідати за стіл переговорів і міркувати, як і до кого примкнути. Коли Російська православна церква об’єдналася із Закордонною, яку називали розкольницькою, чи добре це було для росіян? Безумовно, добре. Так само й для нас у підсумку, коли ми з’єднаємось і будемо разом усі, буде добре, бо ніщо так не єднає людей, як церква. Це процес дуже складний. РПЦ не потрібна сильна Україна із сильною церквою. Якби об’єдналися наша церква з Київським патріархатом, то за кількістю парафій це була б найбільша православна громада у світі. Після нас були б румуни, а тільки після них – росіяни.

У. Т.: Оскільки мова зайшла про Київський патріархат, скажіть про своє ставлення до Патріарха Філарета (Денисенка)?

– Я його знаю дуже добре. Будучи ще митрополитом Київським, саме він мене прийняв як вигнанця, як людину, якої всі боялися й не хотіли приймати. Була така всесильна організація – КДБ, з якою я, перебуваючи ще в Московській духовній академії, відмовився співпрацювати. Після цього я потрапив у організовану органами аварію, чудом залишився живий. Через якийсь час був змушений академію покинути, після чого й опинився в Україні. Я дякую йому за його добрий вчинок, бо він був єдиний, хто взяв мене без страху, дав мені місце. Чотири рази він пропонував мені стати єпископом, я всі рази відмовлявся, бо вважав себе на той час недостойним такої місії. І коли я вчетверте відмовився, він на мене розгнівався. Я його поважав, бо він до мене ставився як до людини.

У. Т.: Як вважаєте, чому 1991 року не вдалося здобути визнану автокефалію і в українському православ’ї стався розкол?

– Не мені судити, розсудить історія. Скажу лише, що там була замішана політика, коли у внутрішньоцерковний процес втрутився комуніст і атеїст Кравчук, і людські амбіції – не вийшов Патріархом у Москві, то хотів, щоб вийшов в Україні.

Але є ще одна, найголовніша причина. Коли засновувалися як автокефальні Грузинська, Сербська, Болгарська, інші церкви, то вони були в цьому прагненні єдині. А в нас – лебідь, щука й рак. Ми самі не всі хочемо, а якщо й хочемо, то боїмося сказати, тільки не знаю, чому.

У. Т.: Чи контактуєте ви з представниками інших конфесій, що діють на території Черкащини? Конфліктів, зокрема майнових, не виникає?

– Ми не зустрічаємося, кожен робить свою справу по змозі. Але й конфліктів немає: бо на війні, знаєте, втрати є з обох боків, а це нікому не потрібно.

У. Т.: Чи відчуваєте втручання нинішньої влади в церковні справи?

– Я так вам скажу: у нас церква відділена від держави, і що менше політики – й наші, й закордонні – втручатимуться в процес створення соборної автокефальної церкви, то краще. Ми не проти того, щоб держава нам допомагала матеріально, але питання автокефалії – внутрішня справа церкви.

Читайте також: Митрополит всієї України

У. Т.: Митрополит Агафангел назвав себе кілька місяців тому «первенствующим членом Священного синода». Чи не є це заявкою на посаду предстоятеля УПЦ МП, зважаючи на тривалу хворобу митрополита Київського Володимира й чутки про його швидку відставку?

– Річ у тому, що в церкві є правило: на час хвороби предстоятеля його повинен замінити старший за хіротонією. Тобто та людина, що перша була призначена єпископом. Таким у нас є митрополит Агафангел. Слово «первенствующий» тут може бути синонімом «старший за хіротонією». А те, що він чи хтось інший хоче бути митрополитом, то хотіти можна скільки завгодно, це лише приватні бажання. Поки Володимир не помре, ніхто його не зніме. Навіть якщо Блаженніший за станом здоров’я не зможе керувати церквою, все одно його не мають права змінювати. Його призначав Собор, і тільки Собор може ухвалювати рішення щодо його подальшої долі на цій посаді й визначатися з його наступником. Я вважаю все-таки, що новим предстоятелем УПЦ МП, хоч би коли це сталося, буде українець.

У. Т.: Свого часу ви сказали, що Іван Мазепа для вас є взірцем. Чому?

– Я і тепер не боюся це повторити: для мене Іван Мазепа – взірець православної людини. Те, що він політик і те, що торкається політики, – це одна справа. Але я завжди запитую тих «розумників», які кажуть, що він зрадник: «Кого він зрадив?» Він як політик проводив свою лінію. Яке мав право бандит Пьотр – я його називаю бандитом, бо саме він послав Мєншикова знищити всіх жителів гетьманської столиці Батурина, починаючи від грудної дитини й закінчуючи старцем, – накладати анафему на Мазепу? Та й не Мазепі вирекли анафему, а опудалу гетьмана, яке возили містом і спалили. Уся біда, що ми часто плутаємо церковне життя з політикою.

Читайте також: Хто зрадив гетьмана Мазепу?


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • 8 вересня, у День звільнення Донбасу, в Макіївці сталася чергова подія, яка ще на енну кількість днів (років?) відсунула від нас перемогу в цій війні. Під перемогою я не маю на увазі українські танки на площі Лєніна в Донецьку з рознесеним вщент пам’ятником, як часто це уявляє собі наша патріотична більшість.
    25 вересня, Станіслав Васін
  • Політичні еліти цього регіону майже не змінюються протягом останніх 20 років і не сформували власного клану
    25 вересня, Богдан Буткевич
  • Як імперські палаци прийшли на зміну маєткам козацької старшини
    24 вересня, Ольга Ковалевська
  • Якщо ви хочете дізнатися середню ціну на новий гаджет, то знайдете сайт, який робить вибірку з усіх пропозицій. Якщо цікавитеся відгуками на нову стрічку, котра тільки-но вийшла в кінотеатрах, — шукатимете їх там-таки, у мережі. Але якщо вам потрібно дістати середнє арифметичне від мови й політики в Україні, ви зобов’язані поїхати на Полтавщину.
    24 вересня, Олекса Коба
  • Думаю, найдосвідченішими розвідниками могли б стати таксисти. Ба навіть уже стали, з єдиною поправкою: всю зібрану інформацію вони перетравлюють самі та згодовують колегам. Від їхньої інфи, що здобута на шляхах війни, жодної користі — лише змарнований настрій та трохи гумору, якщо сам «розвідник» має таке почуття.
    24 вересня, Вікторія Малишева
  • Наскільки убезпечений від російських впливів український медіа-простір
    23 вересня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено