Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 січня, 2012   ▪   Валерія Бурлакова   ▪   Версія для друку

Фанати запорізького «Металурга»: «Вивішувати червоно-чорний прапор на стадіоні нам заборонили»

Минулий рік був, мабуть, найгіршим в історії запорізького «Металургу». Посівши останнє місце в чемпіонаті України, команда вперше за свою історію вилетіла до першої ліги. Для фанів ФК «Металург» (Запоріжжя) це стало навіть не трагедією, а своєрідною перевіркою кадрів. Кажуть, залишились лише ті, кому команда справді небайдужа. Саме такі люди і розповіли Тижню про улюблений клуб, – важливіший, на їхню думку, за роботу та жінок
Фанати запорізького «Металурга»: «Вивішувати червоно-чорний прапор на стадіоні нам заборонили»

У долоні не плескати!

Фанатський рух у Запоріжжі зародився на початку 1980-х років. «Уже 1983 року у фанатів був свій домашній сектор, – пояснює 39-річний Пегас, нині тато 13-річного підлітка. – Уже тоді виникали проблеми з міліцією. На стадіон могли не пустити зі значком «Металурга», або в шарфі. Виводили із сектора навіть за те, що люди просто плескали в долоні. Зараз це здається дикістю, але так і було».

31 серпня 1984-го запоріжці «пробили» свій перший виїзд – фанати відвідали Нікополь. Виїхали з командою близько 300 осіб. «Не всі вони були фанатами в повному розумінні цього слова, – згадують хлопці. – Але деякі з них їздять і далі. Як, наприклад, 45-річний викладач професійно-технічного училища Длінний. Ватажком того часу був Юрій на прізвисько Лапоть, він помер півтора року тому».

«Найбільша ворожнеча у першій лізі СРСР у нас була саме з уболівальниками нікопольського «Колосу», – зауважує Длінний. – Це було

пов'язано з географічним сусідством обидвох міст і великою кількістю фанатів з обох сторін, які приїздили на матчі».

1999 рік, виїзд до Одеси. Найвищий - Длінний

Друзі та вороги

У 1980-х запорізькі фани ворогували зі Львовом. Натомість товаришували з Москвою: тамтешні «ЦСКА» та «Локомотив» досить часто потрапляли до першої ліги. Знайшли спільну мову з ростовськими «армійцями», ставропольськими динамівцями, воронежцями, вболівальниками «Ністру» з Кишинева. «Ще тоді, у 1980-х, ми здружилися з уболівальниками ворошиловградської «Зорі» (нині – Луганськ), товаришуємо й понині», – розповідає Пегас. Утім, зауважує, що в ті часи найбільше билися не з «офіційними» ворогами, а з гопніками та «кузьмичами» на секторах, стадіонах та їхніх околицях. Найлютіші бійки з «гопніками» припадали на Ростов.

Коли після здобуття незалежності Україна почала проводити власний чемпіонат, іноземні друзі та вороги відійшли в минуле. Нині друзі запоріжців – фанати луганської «Зарі», маріупольського «Іллічівця», криворізького «Кривбасу», луцької «Волині» та ужгородського «Закарпаття». Вороги: київське «Динамо», донецький «Шахтар», полтавська «Ворскла», дніпропетровський «Дніпро», сімферопольська «Таврія», «Севастополь», одеський «Чорноморець» та харківський «Металіст». Кажуть, що кілька років тому молоді харків’яни жорстоко побили старого запорізького фаната на прізвисько Стоп-кран. Відтоді війна не вщухає.

 

                                                                                                                                       2010 рік. Ліворуч один із засновників руху, Кірпіч.  У центрі хлопець з Одеси. Праворуч Длінний. 

Проте навколофутбольна ворожнеча не завжди заважає спільним справам. «Севастопольці, наприклад, приїздили до нас на марш УПА та на інші акції, – розповідає Ед. – Донецькі «кроти» були на марші за тверезість 2009 року. Причому того дня хтось із наших побачив їх біля вокзалу, і нас вже охопили певні думки … Але потім ситуація прояснилася: ми дізнались, що вони приїхали на акцію».

Міліція проти прапору

Запорізькі фанати зовсім не цураються політики. У дев’яностих, кажуть, рух був відверто ультраправим. «З нами їздили скінхеди, і майже всі дотримувались цієї ідеології, – каже Протас, батько двох дітей і викладач за фахом. – Старше покоління і зараз переважно праві радикали. Тому з-поміж нас немає так званих антифа. Молодь намагається бути поза політикою, але більшість національно орієнтована. Багато хто брав участь у протестах проти пам’ятника Сталіну».

 

                                                                                                     За рудим невисоким хлопцем стоїть покійний Юра Лапоть. Засновник і лідер руху у 80-х. Ліворуч Длінний, близький друг Лаптя.
 

Підтверджують національну ідентичність хлопців і банери. «Маємо багато з козацькою тематикою та просто патріотичних, – розповідає Ед, студент-історик, який проходив по справі пошкодження пам’ятника Сталіну. – З «гострих» були «Запоріжжя проти Сталіна», та «Свободу патріотам!», коли ми сиділи за руйнування пам'ятника Іосіфу Віссаріоновічу. А от вивішувати на стадіоні червоно-чорний прапор нам фактично заборонили. Ми довго його відстоювали, але це так і завершилось нічим. Міліція вперто змушує прибирати. Кажуть, ніби це – політична пропаганда».

Підтримують запорізькі хлопці не лише національну ідею, а й національну збірну. «Як удома, так і на виїзді! – наголошує Пегас. – Пробивали за збірну Москву, Каунас, Лодзь, Мінськ, Стамбул, Прагу, Хожув, Загреб». Не всі, звичайно ж, бо дорого. Деякі вболівальники вже не відвідують і домашніх матчів клубу.

Щоправда, свого часу фанати «Металурга» знали не лише радикальних правих, а й російських впливів. У 1990-х та на початку 2000-х серед уболівальників ФКМЗ траплялися прибічники російської Націонал-більшовицької партії під проводом скандально відомого письменника Едуарда Лимонова.

«Стоп-кран, мій друг, був провідним НБПшником у Запоріжжі, – розповідає Рудий. – Носився з їхньою партійною газетою, «Лимонкою», як божевільний. Ми навіть побити його хотіли: що за комуняка? Але передумали. Запоріжжя – місто гостинне. Та й нацболів небагато було тоді. Може, із десять. І не гамірних».

Читайте також: Фанати київського «Арсеналу»: футбол, фанатизм і політику не варто поєднувати

Нині хлопці кажуть, що націонал-більшовизм повністю зник із фанатського руху вболівальників «Металурга». «Стоп-кран одружився, його дружина має праві погляди, – уточнив Рудий. – Він і сам зрозумів помилки юності. Віднедавна має татуювання з тризубом».

 

                                                                   6 вересня 2011 року. Прага, виїзд на товариську гру. В центрі малий у футболці з тризубом - син Пегаса, лисий поруч - сам Пегас
 

«Лісовий» стиль

«На мою думку, мінус сьогодення, якщо порівнювати з дев'яностими», – це поява так званого лісового стилю, – розмірковує Пєгас. – Дуже часто у бійках з опонентами з’являються люди, які навіть на футбол не ходять! Я вважаю це відступом від фанатських традицій. Раніше фанат захищав честь рідної команди і на стадіоні, і поза його межами. Поєднував і «стадіонну» діяльність, і навколофутбольну. А зараз іде поділ на «ультрас», які займаються виключно підтримкою команди, і навколофутбол, що спеціалізується на бійках».

Запоріжці зазначають, що місто загалом стало активніше підтримувати команду на трибунах. «Арена дедалі більше забарвлюється у кольори команди. Прості вболівальники не цураються вбратися у шарф або футболку клубу», – ділиться спостереженнями Длінний. Проте, на думку хлопців, це не допомогло футболістам суттєво покращити свою гру.

«Футбол зараз дуже комерціалізується і краю цьому процесу я не бачу, – констатує Пегас. – Раніше після матчу ми легко могли підійти до клубного автобуса, поспілкуватися з гравцями. На виїздах, траплялося, футболісти могли дати грошей на зворотну дорогу, або навіть забрати фанатів із собою в автобус чи літак. Зараз їх охороняє подвійне коло міліції, їм платять великі зарплати і деякі почуваються так, наче вони якісь небожителі. Все це не призводить ні до чого хорошого. Приклад – аварія в Севастополі, коли гравець місцевої команди на смерть збив жінку з двома дітьми. На своєму BMWвін удень влаштував перегони з Mitsubishiпрямо на вулиці міста. Не впорався з кермом, вилетів на тротуар, забив людей. І отримав за це мінімальний термін покарання».

«Раніше стадіон і сектор були місцями неформального відпочинку, нині – територією заборон, – веде далі Пегас. – Щоб зануритися у стару добру атмосферу, ми їздимо на матчі «Металурга-2». Там на стадіоні, як і раніше, лавки дерев’яні. Але й на цих матчах дуже багато міліції, почалися обшуки».

Читайте також:  Операція «Антифанат»: чому міліція репресує футбольних ультрас

Прикрі для хлопців обмеження не відлякують від захоплення клубом дівчат. Їх багато і на домашніх матчах, і на виїздах. «Мабуть, своїх хлопців супроводжують, – припускає Пегас. – Суто жіночої «фірми», як були свого часу в Харкові («Женский пол за футбол» під керівництвом Аловни), Києві, та нині в Одесі, у нас немає». 

Без «глоріхантерів»

Торік запорізький «Металург» вилетів до першої ліги. «Ми пережили свою Голгофу, – діляться пережитим хлопці. – Було дуже тяжко і боляче, тому що від початку чемпіонатів України ми завжди грали в еліті. Але в усьому треба бачити щось добре: з’явилось багато нових міст на нашій мапі, з сектора втекли так звані глоріхантери. Атмосфера від цього поліпшилась. Набагато легше бути з однодумцями. Зараз команда на першому місті, і, сподіваємось, цього року ми повернемось до вищої ліги. А виліт з неї треба розглядати як невелику захопливу подорож».

 

                                                                                                                                  Ліворуч Протас, засновник "Странніка". Праворуч - Спічка
 

Запоріжцям не звикати до випробувань. На початку дев’яностих, наприклад, коли фанатський рух ледь не занепав остаточно, вони зробили майже неможливе. «Криза тоді торкнулася всіх без винятку рухів, – каже Протас. – Збіг факторів: і різке погіршення добробуту, і виїзди до невеликих, нецікавих містечок. Але ми встояли у ці скрутні часи і навіть у 1992-му почали випускати «Страннік» – перший в Україні фанатський журнал. Тоді це було дуже круто, але і дуже важко. Без сучасної техніки то був майже подвиг».

Прізвисько «бомжі» причепилося до червоно-жовтих на початку 2000-х. На відміну від вболівальників пітерського «Зеніту», які дістали аналогічні прізвиська, тому що тривалий час принципово користувалися не літаками й потягами, а «собаками», і зупинялися не в готелях, а на вокзалах, запоріжці мають іншу легенду. «Так нас почали називати, – кажуть фанати, – тому що свої матчі у єврокубках ми змушені були проводити у Дніпропетровську. Звідти і пішло: свого стадіону не маєте – «бомжі». Спочатку ображались, потім не зважали на це взагалі».

Нині «Металургу» не до єврокубків. Але запоріжці, як багато хто, чекають Євро-2012. Тож, як багато хто, мають свої застереження. Ейфорії давно немає: «Шанс показати Україну світові ми втратили, – вважають у місті. – Нас, як  вважали околицею Європи, так воно триватиме й надалі. Показовим є те, що 13 збірних із 16 базуватимуться у Польщі», – наголошують фанати. 

Що гопак, що «Спартак»

«У моїй родині футболом не цікавився ніхто, – розповідає Пегас. – Моїм родичам було байдуже – що гопак, що «Спартак». То я вмовив матусю відвести мене на матч. Досі пам’ятаю дату: 4 квітня 1987 року. Грали тоді з ростовським Ростсільмашем. Ми виграли з рахунком 2:1. Було мені неповних 11 років, але я досі пам’ятаю кожну мить гри. І приїжджих ростовчан пам’ятаю. Якби мама розуміла тоді, на що перетвориться моє захоплення футболом! Вона б ніколи не погодилась відвести мене на стадіон... Зірваний голос, синці, тижневі від’їзди – це дріб’язок від того, що супроводжувало мою фанатську юність. Але я анітрохи не шкодую про те, як прожив цей час».

Чоловік наголосив, що завдяки захопленню «Металургом», він відвідав такі міста, куди у звичайному житті його не занесло б ніколи. Зустрів друзів у віддалених містах і країнах. Багато що зрозумів, бо міг побачити з відстані.

«Сина свого вперше привіз на футбол ще у візочку, – усміхається. – А зараз він вже сам катає на виїзди». Пегас каже, що повністю погоджується із французьким футболістом Еріком Кантоною: «Ви можете змінити все: будинок, дружину, роботу, машину. У решті-решт, ви можете почати життя спочатку. Але свій улюблений футбольний клуб поміняти не можна».


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Це місце невідь-чому завжди уявлялось мені краєм світу. Надто важкодоступним, щоб отак, просто захотівши, скоро до нього дістатися. Я не помилилась. П’ять годин від Одеси вибоїстими дорогами, коли підкидає й від цього нудить. Раз за життя можна, – кажу своєму супутникові, іноземцю. Раз за життя треба, – кажу собі, українці.
    6 грудня, Анастасія Левкова
  • Як функціонує схема заволодіння допоміжними приміщеннями в столиці
    6 грудня, Тарас Кінько
  • Недореформована пострадянська Україна забезпечила ідеальні умови для виникнення та відтворення тіньової економіки
    5 грудня, Олександр Крамар
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    5 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено