Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
17 січня, 2012   ▪   Артур Владан   ▪   Версія для друку

Чим небезпечні борці з «біологічним сміттям»

В українських догхантерів є доволі заможні і впливові покровителі, наявність яких створює загрозу куди більшу від жорстокої «боротьби з біологічним сміттям»
Чим небезпечні борці з «біологічним сміттям»

Минулий рік в Україні розпочався «кетаміновим скандалом», коли основний препарат для наркозу й знеболювання тварин – кетамін – було віднесено до наркотичних і фактично заборонено для використання ветеринарними лікарями. Стерилізації, як і взагалі хірургічні операції тварин, на доволі довгий час стали неможливими. Як це відбилося на чисельності безпритульних тварин – здогадатися неважко. І хоч би якою мізерною не була на голому ентузіазмі здійснювана діяльність волонтерів у масштабах країни, однак ця підніжка теж мала свої наслідки.

Тим часом навесні 2011 р. в Ярославлі(РФ) було проведено з’їзд так званих «зоореалістів» за участю представників з Росії, України та Білорусі. Зоореалісти, апелюючи до нібито провалу програм ВСП(«вилов-стерилізація-повернення на місце вилову»),  у містах цих країн (насправді програми ніде й не виконувалися – ані в Києві, ані в Москві, а у Білорусі навіть і не писалися), проголосили тези, цікаві своєю спорідненістю з мальтузіанським різновидом «гуманізму». Оскільки безпритульним на вулицях жити небезпечно, вони страждають від голоду, холоду й хвороб, їм загрожують автомобілі й садисти, їх, на переконання «зоореалістів», треба – ясна річ, з гуманних міркувань – позбавити цих страждань, тобто вбити.

Одним з учасників з’їзду була й директор КП «Центр поводження з тваринами» з Харкова. Як виявилося, це гасло, ще до його проголошення на з’їзді, плідно втілювалося нею в життя ЗАМІСТЬ затвердженої міської програми, що передбачала ВСП, і від якої влада відмовилася так її і не започаткувавши. За офіційними даними самого КП, торік у Харкові було вбито майже 95% усіх виловлених тварин – і безпритульних, і тих загублених, що їх розшукували невтішні власники. Для прикладу: в Британії з населенням 62 млн (яка має сумну славу найкривавішої щодо тварин серед європейських країн, що, однак, не заважає там кількості безпритульних тварин збільшуватися) щорічно евтаназують 7 300 собак, тобто одного собаку на 8529 людей. У Харкові один знищений «зоозахисниками» собака припадає на 596 осіб. Відчуйте різницю – в 14,3 рази!  Такого масштабу вбивств не знає жодна цивілізована країна.

Щоправда ситуацію в Харкові цей геноцид не покращив. Однак надихнув ідеологів на просування своїх ідей у маси. З літа починається масова розсилка пакетів «науково обґрунтованих рекомендацій» з Харкова до владних інстанцій усіх рівнів і в усі кінці України. І що особливо цікаво, у цей же час раптом по всій країні активізуються догхантери – нелегальне, здебільшого озброєне угруповання, що, перебуваючи в підпіллі, концентрується навколо сайту Vreditelyam.net і координується з-за кордону, переважно з Росії. Догхантери (чи, як їх звуть їхні антагоністи, – «здохи») своєю офіційною метою називають «очищення міст від біологічного сміття» - так в їхній термінології означаються тварини. Поки що тварини. Хоча на сайті, крім описів технології вбивства тварин і особистих похвалянь «здохів» власними «практичними досягненнями», сповнених садистських деталей, незрідка можна зустріти й рекомендації зі вбивства людей. Будь-які офіційні звернення громадян та громадських організацій, як у Росії, так і в Україні, щодо протиправності існування нелегального воєнізованого угруповання, яке має чітку ієрархію і практикується на протизаконних діях, набиваючи руку на вбивствах за наказом керівництва, є явищем вкрай небезпечним, має одну реакцію – її відсутність.

Цікаво й те, що вирахувати, хто з «робочих конячок» здійснює польову роботу – труїть, ріже, душить, випускає кишки тощо не так уже й важко. За бажання, погугливши в інтернеті, можна отримати не лише приховані за ніком прізвища, а й домашні адреси виконавців. Однак для правоохоронців цих осіб не існує. Як не існує здійснюваної ними відвертої пропаганди жорстокості і закликів до вбивства, яке для них уже перетворилося на культ.

На загал нинішній стан «собачого питання» являє надто багато цікавого. Збігів. У часі, просторі, термінології, символіці. Раптова одночасна поява «ідеологів-зоореалістів» і «практиків-здохів». Їхня несподіване перетворення на жупел для залякування суспільства за крайньої нечисленності - перших в Україні не набереться й 10 осіб(!), других – кілька десятків на три країни. Їхня правова «невразливість»: як отого Джо, який невловимий тому, що його ніхто не ловить. Їхня фінансова забезпеченість: сайт «здохів» має захист на рівні спецслужб і потребує чималих фінансових витрат на його підтримку, а «реалісти» мають можливість не лише нести шалені поштові витрати на розсилку власних опусів, а й у будь-який момент опинитися в будь-якому потрібному їм місті, країні. Зрештою, хто б почув про реалістів, якби вони не «опонували» жорстоким «здохам» з позицій гуманного й безболісного, хоч і масового, вбивства? Хто б зважав на «здохів», якби міф про «великих і жахливих» не поширювався у ЗМІ всією країною з подачі реалістів?

Коротко про історію проблеми

Питання захисту тварин у радянську добу взагалі не «існувало», як, утім, не «існувало» бомжів, жебраків, безпритульних дітей або повій. Тобто, насправді все це, звісно, було. Однак боротьба з цими явищами, по-перше, не афішувалася, а по-друге, здійснювалася методами, відповідними парафразу відомого сталінського кредо: «немає істоти – немає проблеми». Бомжів і жебраків відправляли в тюрми «за тунеядство», повій – туди ж або на «100-й кілометр», тварин – безпритульних і домашніх – коли вони були спіймані на вулиці, просто знищували як мотлох.

На це систематично й регулярно йшли вагомі кошти з бездонних засік держави. Однак цим собача проблема не роз’язувалася. Безпритульних тварин не меншало. Вони з’являлися знов і знов, з року в рік. І так само з року в рік на чергові вбивства йшли державні кошти, яких ніхто не рахував. Таку спадщину – традиції вбивства зайвих «братів менших» – отримали пострадянські країни.

А поки в СРСР переповнювалися тюрми і лилася кров людей і тварин, країни Європи дійшли висновку, що ескалація жорстокості в суспільстві не в останню чергу провокується жорстокістю в стосунках між людиною і твариною. І ухвалили низку національних законів, європейських конвенцій, міжнародних документів, закликаних прищеплювати поважне і доброзичливе ставлення до іншого. Будь-якого Іншого – навіть він не належить до роду людського, а бігає на чотирьох і махає хвостом. Стабільність сучасного європейського добробуту, захищеність прав людини не в останню чергу завдячує своїм існуванням цій «дрібній» обставині. Адже чуже право на життя без болю можна або поважати, або ні. І ця повага й захист не може бути «точковою» - тут є, а тут – немає. Якщо нехтують правами Іншого в будь-якій ділянці суспільного життя, не дивуйтеся, коли й ви рано чи пізно потрапите до лав зневажених інших.

Був і ще один аспект цієї ж проблеми – цілком прагматичний. Європейці вміють рахувати гроші. І не бажають витрачати їх бездарно. А проведені дослідження показали, що вбивство безпритульних тварин – найменш ефективний і найбільш витратний метод регулювання їх чисельності. Країни, в яких він практикується як основний, результат мають протилежний меті і, відповідно збільшенню чисельності об’єктів знищення, зростає й обсяг потрібних на це коштів. У Рекомендаціях Міжнародної коаліції з регулювання чисельності тварин-компаньйонів (ICAM Coalition) 2007 р,, Положеннях про контроль популяції бродячих собак Санітарного кодексу наземних тварин (ОІЕ, 2009) стверджується, що евтаназія тварин, за відсутності інших заходів, не є ефективною способом контролю їх чисельності. Заразом виявилося, що інші альтернативи, гуманні, – відлов без повернення і утримання в притулках (з частковою евтаназією не прилаштованих тварин або без неї) чи метод ВСП хоча й дають скорочення чисельності чотирилапих безбатченків остаточно проблему не розв’язують – без виховання (через соціальну рекламу, обов’язкову реєстрацію тварин, через податкові механізми) відповідального ставлення до тварин-компаньонів, законодавчо прописаної відповідальності за їх викидання, неконтрольоване розмноження тощо. Адже більша частина тих, хто опинився на вулиці – результат розмноження тварин, що мають власників чи відмови цих власників від тих, кого приручили. Отже європейське законодавство, що захищає тварин від жорстокості та безвідповідальності людей, має й добре прораховане економічне підґрунтя.

Собача проблема по-українськи

Україна важко долала спадщину жорстокості. Лише під тиском Європи в середині 1990-х було закрито найодіозніші «фабрики смерті», де тварин забивали до півсмерті, а потім живцем знімали з них шкури. Лише 2006 року було ухвалено Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження». Однак, ухваливши закон, жодних передбачених ним нормативних актів, що дозволяли б його реалізовувати, не розробили. До того ж і самий закон, як наслідок компромісу між різними депутатськими групами, містив у собі багато суперечностей, що перетворювали його на декларацію. А відтак кров продовжувала литися, а кількість безпритульних тварин – зростати.

2007 р. кілька міст України (Київ, Одеса, Харків) рішенням місцевих рад звернули увагу на метод ВСП, що й ліг в основу відповідних міських програм. В Одесі це отримало жваву підтримку місцевої влади, а програма фінансувалася німецькими зоозахисниками. Там побудовано притулок європейського типу, а виловлені тварини прилаштовуються чи після стерилізації і щеплень повертаються на місце їх вилову. Інша ситуація склалася в Києві та Харкові, де практична відсутність фінансування і намагання виконувати програми руками лише волонтерів – пересічних громадян та їхнім коштом призвели до того, що й програми залишилися  на папері так само, як і закон. Хоча їх існування надало Україні певного європейського флеру і створило законодавчі підстави для розвитку зоозахисного руху в країні.

Восени 2008 р. зоозахисні організації України з різних регіонів провели безпрецедентне пікетування Кабінету Міністрів з вимогою розробити потрібну нормативну базу під закон. І КМ відгукнувся: за його розпорядженням, а незабаром і наказом Мінприроди від 7.11.2008 р. № 571 було утворено робочу групу щодо розроблення нормативно-правової бази для реалізації вимог Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження». До складу групи ввійшли представники заінтересованих відомств та зоозахисних організацій України. Щоправда, пропрацювала вона недовго: останнє засідання відбулося у квітні 2009 р., відтоді її не скликали.

Питання зависло.

Між тим, волонтери на свій страх і ризик виловлювали тварин, лікували, стерилізували, шукали їм господарів, а кого не вдавалося прилаштувати, випускали на місця вилову в червоних нашийниках. Періодично влада вбивала і стерилізованих тварин, волонтери виходили під стіни місцевих адміністрацій, пікетували, вимагали, подеколи ініціювали судові процеси (і вигравали їх), отримували владні обіцянки і – все починалося знову. Вбивство як основний «метод» регулювання чисельності тварин ніколи не зникало з українських просторів. Хоча, за законом, уже не було легітимним.

Шукай, кому вигідно

Наприкінці 2011 р. роботу згаданої раніше Робочої групи при Мінекології було відновлено. Однак наказом Міністерства від 15.11.2011 р. № 448 її  склад істотно змінено, до неї введено членів зареєстрованої в Росії і не легалізованої в Україні організації «зоореалістів» - цілих 7 осіб з 9 існуючих в країні. А серед них і п. Колесник О.П. генеральний директор фірми «Кріт», що виробляє засоби відлову й знищення тварин, у тому числі пресловуті пересувні крематорії, використання яких викликало обурення всієї світової спільноти. Одним з напрямків роботи фірми є «утилізація біологічного сміття» (знайома термінологія, чи не так?).

Головною метою Робочої групи названо зміни до законодавства України у сфері поводження з тваринами. Дивно тут не лише те, що пропагандисти вбивства призначені законодавцями з «захисту тварин». Найбільше дивує, що змінювати законодавче поле закликано й підприємця, чиї бізнес-інтереси напряму залежать від постійної наявності безпритульних тварин на вулицях, їх постійного вилову й знищення. Чи можна розцінити включення його до Робочої групи інакше, як лобіювання інтересів приватного бізнесу при розробці нормативно-правової бази країни?

І ось ми підійшли ще до цілої низки цікавих збігів. Так, згадане  харьківське КП рекламує на своєму сайті продукцію фірми «Кріт» і «рекомендації» його директора з масового знищення. Водночас на особистому сайті директора цієї фірми пропагуються ті самі тексти й тези, що й у зоореалістів. А ось символіка сайту «Крота» дивно схожа з символікою …догхантеров. Далі – більше. Творчості Колесніка и «реалістів» присвячені простори сайту «Зооветекспо», що належить фірмі «Троян» (теж цікава назва. Особливо для людей, знайомих з інтернетом). Торік під егідою «Зооветекспо» в одній тусовці (зі статусом міжнародної конференції) опинилися однодумці: і «реалісти», и представники одіозного київського муніципального притулку «Бородянка», і директор «Крота», і виробники хімічних засобів знищення. Сама фірма «Троян» спеціалізується на проведенні різних виставок. Однак чомусь з липня 2011 г. є членом Асоціації Союзу ювелірів України. Втім, фірма виявилася дуже різнобічною: у сферу її інтересів і промислова діяльність, і видавнича. А її керівник – теж цілком за випадковим збігом – є заводчиком середньоазійських вівчарок. (Цікаво, що в грудні 2009 р. Верховна Рада скасувала ліцензування діяльності з розпліднення племінних собак і котів).

Одночасне виникнення феноменів догхантерства й зоореалізаму, їхні зв’язки з небідними виробниками засобів знищення, а особливо та обставина, що деякі з цих діячів мають чималий досвід роботи у радянських (і, не виключено, російських) спецслужбах, вселяють тривогу. Велику тривогу. На тлі якої чутки про те, що сказ у Києві, що раптом після 20 років відсутності виник у надто зручний час і в зручних місцях (у віддалених один від одного районах, що дозволило оголосити карантин у всьому місті) є справжнім, однак не впав з неба, а є наслідком біологічної диверсії, видаються не так уже й позбавленими підстав.

Щось нагадує ця ситуація, дуже нагадує. Чорні сотні… Справа Бейліса…

Так легко, так неймовірно легко, маючи під рукою вимуштрувану озброєну сотню, натреновану на собаках, розв’язувати за вже відпрацьованою особливою методикою «проблемні питання». Дозволити невловимій чорній сотні оголосити біологічним сміттям, скажімо, іноземців, осіб кавказької національності чи нетрадиційної орієнтації, ромів чи євреїв, безпритульних людей чи жебраків, зрештою, й політичних супротивників… Не встигнути попередити кілька здійснених невідомими вбивств в «групах ризику»…


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Як Польщі вдалось уникнути обсягів тіньової економіки, з якими зіткнулись Україна та інші колишні республіки СРСР
    11 грудня, Ольга Ворожбит
  • Нелегальний бізнес має у Франції досить спокійне життя
    11 грудня, Алла Лазарева
  • Ось уже два з половиною роки триває конфлікт на Донбасі, і весь цей час сотні тисяч людей живуть за межами своєї малої батьківщини, бо були змушені поїхати з Донецька.
    11 грудня, Станіслав Васін
  • Корупційні скандали не рідкість і для деяких країн-членів ЄС, особливо, для тих, хто приєднався до спільноти після тривалого перебування в орбіті СРСР.
    10 грудня, Ольга Ворожбит
  • Ліберали намагаються уникнути поразки, підтримуючи протекціонізм і посилення прикордонних режимів
    10 грудня, The Economist
  • Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
    10 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено