Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
22 грудня, 2011   ▪   Версія для друку

Кріс Мюррей: Промислові міста може відродити лише місцева ініціатива

Британський експерт із питань міського планування, регенерації та управління, а також культурної і громадської політики Кріс Мюррей, який відвідав Київ у рамках спільного проекту нашого журналу та «Книгарні Є» «Європейський досвід», поділився з Тижнем своїми думками щодо перспектив малих та індустріальних міст, а також впливу культури на міське планування
Кріс Мюррей: Промислові міста може відродити лише місцева ініціатива

Можливості відродження

У.Т.: За прогнозами, вже 2050 року до 80% населення планети житиме у містах, переважно в мегаполісах. Чи буде у малих і середніх міст шанс конкурувати з мегамістами?

– На мою думку, відповідь має бути «так». Майбутнє без невеликих міст виглядає дуже похмурим, через якість особистого життя та довкілля, які вони забезпечують. Але великі міста матимуть значні економічні ресурси, а отже, і притягальну силу. Проте у малих і середніх міст буде шанс скласти конкуренцію, якщо забезпечать справді високу якість життя, що приваблюватиме людей, котрі працюють у так званій галузі виробництва знань. І вони принесуть економічний успіх. Адже великі міста мають свої проблеми, наприклад, високий рівень злочинності тощо.

У. Т.: В Україні особливо швидко вимирають невеликі промислові міста на Сході країни, у Донбасі. Чи можуть такі населені пункти відродитися?

– Це можливо, але, не в кожному випадку. Історія свідчить, що міста зростають і зникають, змінюються, як змінюється і мета їхнього існування. Якщо економічна мета зникає, то це дуже важко для міста. Ми у Британії теж через це пройшли за останні 50 років. Наприклад, у Шеффілді колапс металургії у 1960–1970-х та закриття шахт у 1980-х знищили економіку міста. Воно мало відродитися, тож уже в 1997–2007 роках збільшило на 60% економічну активність завдяки винахідливості, креативності, науці світового рівня. Були зроблені інвестиції в університети, інновації, пов'язані із сучасною цифровою індустрією, а не металургією. Німецький Рур теж пережив аналогічну кризу у 1970-1980-х і відродив себе у дуже креативний спосіб, перетворюючи промислові об'єкти на культурні (музеї, галереї, концертні майданчики). Тепер там прокладено 200-кілометровий культурний маршрут, відбуваються фестивалі, які приваблюють туристів. Отже, регенерація промислових міст можлива, але для цього потрібно чимало креативності та інвестицій. Але найбільше це потребує сильної місцевої влади з баченням того, що слід зробити.

У. Т.: У регенерацію міст мають вкладати кошти держава, приватні інвестори чи всі разом?

– Так, усі. Але зрештою все зводиться до місцевого бачення, ініціативи. Якщо цього немає, то національний уряд безсилий. Він не може прийти в місто і сказати, щоб воно відроджувалося або навпаки. До речі, дуже часто уряди говорять саме друге: змиріться і управляйте своїм занепадом. Саме це в свій час почули Шеффілд і Манчестер. Ясна річ, вони з цим не погодилося, але це вже залежить від місцевого керівництва. Але, на мою думку, роль національного уряду теж важлива, вона полягає у тому, що уповноважувати та давати певні можливості місцевій владі. І це вже питання децентралізації.

Врятувати старовину і зелень

У. Т.: У Києві забудовники спотворюють історичний центр сучасними висотними будівлями. Як можна захистити міста від цього?

– Усе залежить від місцевого контексту, його розуміння. Але є певні правила: має бути генеральний план для цілого міста, який має поєднувати соціальний, економічний та інші плани цієї території. До нього має бути прив'язане законодавство, яке визначає, що можна, а що не можна робити в певних зонах. Генплан не повинен бути аж надто детальним, але він має встановлювати стандарти. Я не вірю, що сучасна архітектура завжди шкідлива в історичному середовищі, але якщо вона обережно у нього вписана. Якщо ж ви просто руйнуєте історичну забудову задля сучасної, – це інша річ.

У. Т.: Київ, як і інші українські міста, має генплан. І в останній його версії, розрахованій до 2025 року, йдеться про те, що місто втратить 7% зелених насаджень. Чи це припустимо для європейської столиці?

– Якщо в місті є зелень, то це дуже важливо для якості життя. Дуже багато міст намагаються розширити зелені насадження, розбиваючи сади на дахах будинків, створюючи міські ліси та зелені коридори. Наприклад, в австралійському Мельбурні над залізничними коліями збудували дахи, на яких створили парк. Тобто зменшення площі зелених насаджень не є доброю ідеєю. Я не розумію, чому це роблять. Можливо, через тиск забудовників, тому що парки – це найлегше місце для забудови? Звісно, міста потребують нових площ для офісів, торгівлі, але є два способи розширення – вгору і вшир. Розростання вшир доволі дороге, тому що передбачає збільшення і транспортних мереж, необхідних для функціонування міста.

У. Т.: Якої ви думки щодо розвитку транспорту? Наприклад, деякі футуристи не бачать у містах майбутнього місця для персональних авто.

– Думаю, вони матимуть своє місце. Можливо, не бензинові авто, а електромобілі. Дуже важко робити довготермінові передбачення щодо майбутнього транспорту. Коли я був дитиною, читав комікси, де в малюнках був показаний 2000 рік, коли ми пересуватимемося машинами, що літають, та монорельсом. Звісно, цього не сталося. Ми все ще користуємося автомобілями. Але це явно нестабільний вид транспорту. Усі дослідження свідчать: що більше доріг ви будуєте, то більше на них виїжджають автівок. Можна, звісно, використовувати фінансові інструменти: наприклад, плату за в'їзд до певних частин міста, яка чудово працює в Лондоні. Ефективний транспорт дуже важливий для довготермінового розвитку міста, позаяк останнє не може бути економічно успішним без вирішення транспортних проблем.

У. Т.: Яка ваша думка щодо футуристичних міських проектів на кшталт Масдара (екоміста, яке будують в ОАЕ)? Це погляд у майбутнє урбаністики чи примха багатих емірів?

– Деякі елементи таких проектів, а також таких міст, як Дубай, цікаві для міського планування. Але це також і примхи, що відповідають бажанням кількох людей, а не розумінню того, як певні проблеми треба вирішувати на тривалий проміжок часу. Такі міста дуже енергозалежні, особливо це стосується водопостачання. Тут можна навести приклад Лас-Вегаса, який страшенно енергозалежний, але за рахунок своїх економічних можливостей такі міста можуть фінансувати свою залежність. 

Культура і спорт

У. Т.: У багатьох західних містах пов'язують забудову та культуру. Наприклад, у Сан-Франциско, якщо забудовник хоче звести офісний центр, він мусить подбати про якийсь культурний проект або принаймні сквер. Чи підтримуєте ви використання приватного капіталу для таких міських потреб?

– Цілком! Це дуже добра модель. Ми маємо дещо подібне в Англії. Забудовник, крім комерційного, мусить звести якийсь культурний чи громадський об'єкт. І для нього це теж вигідно, адже він інвестує у довготерміновий успіх міста. Якщо подивитися на вартість житла чи офісів там, де є культурні об'єкти чи зелені насадження, то вона значно вища, ніж там, де їх немає. Дуже добрий приклад цього можна побачити на півночі Англії у Мідлсборо – дуже занедбаному постіндустріальному місті. У центрі міста там відкрили арт-галерею, центр сучасного мистецтва, створили чудову громадську зону довкола – і вартість житла у цьому районі відразу зросла через якісне середовище. Я думаю, що культура – це бізнес. І бізнес має бути окультурений. 

У. Т.: Наступного року Україна та Польща прийматимуть Євро-2012, тож давайте поговоримо про міста і великий спорт. У Києві точилася дискусія щодо того, чи реконструювати стадіон у центрі міста, чи збудувати новий на околиці. Врешті-решт перемогла ідея реконструкції. А от у Львові, навпаки, збудували новий стадіон за містом. Який варіант більш правильний?

– Щодо цього немає якихось правил. З одного боку, велика арена оживить місто, тому що люди приїжджатимуть до нього, витрачатимуть у ньому гроші. Але, з іншого, фани не завжди добре поводяться, тож за містом їх легше контролювати. Тож це просто вибір між тим, чи ви хочете оживити місто, чи уникнути проблем. Інша річ – інфраструктура. Якщо у центрі міста великий стадіон, то потрібно забезпечити якісні транспортні послуги, поліцейський супровід. Тож я можу зрозуміти, коли арени будуть за містом, адже там ними легше управляти. Але якщо у вас розвинута культура вихованого вболівання (як-от у Барселоні), то стадіон чудово мати і в центрі. 


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено