Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
5 грудня, 2011   ▪   Ярослава Куцай   ▪   Версія для друку

Кілька годин із життя ліквідатора

Коли активна меншість ліквідаторів аварії на ЧАЕС штурмує державні установи, пасивна більшість виживає, як може. Часто в буквальному сенсі за рахунок того, що знайдуть на звалищах
Кілька годин із життя ліквідатора

Люди і влада живуть паралельним життям, не надто перетинаючись. Держава проголошує бучні урочистості на 14 грудня — День пам’яті ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС. А ті, кому невдовзі й на ліки грошей забракне, масово відмовляються приймати грамоти й нагороди. І живуть, як знають.

– …А нащо Вам ця гілка?

– Як нащо? Хай буде!

Зі світу по нитці – і маєш. І головне для діда Шури не так те, що саме, як звичайний факт – воно в тебе є. 

Дід Шура(Теліжка) везе березову гілку до обійстя: Хай буде! 

Цього дивакуватого чолов’ягу – мешканця села Троєщина (нині де-юре приватного сектора Києва) – тутешня малеча поза очі зве Теліжкою саме через цей його незмінний атрибут, який він за собою ненастанно волочить, накладаючи туди всілякого потрібного йому непотребу. Ходить старий Теліжка помалу, проте цілеспрямовано та відчайдушно. Щось белькоче собі під носа. Він понурий, вбраний у грубу засалену куфайку, у шапці, якою не раз пригощалася міль. Хоч-не-хоч, а починаєш жаліти діда. Особливо, коли застанеш його десь біля смітника, звідки він видобуває склотару та речі, які видаються йому цікавими, приміром, дверцята від холодильника.  

До свого двору ніколи не вертається з порожніми руками. Дехто сказав би про нього, що, мовляв, хороший чоловік – усе додому тягне. А хтось його хобі вважає комплексом і жартома називає діда Плюшкіним.

 Подвір’я діда Шури 

Тут і «вбитий» напіврозібраний мопед, і якісь залізні рами, гілля, дроття, ганчір’я. Старому все це потрібно. І сам він так каже. І коли починаю допитуватись, а навіщо, він суворо каже: «Секрет!» Хитрувати з дідом не випадає, позаяк у нього раптом зникає слух: «Я геть слабий на уші! Нічого не чую!»    

Усе життя він був шофером. І навіть, коли сталася Чорнобильська аварія, ризикував життям і здоров’ям у цій самій іпостасі. Каже: «Раньше крутив баранку, а тепер себе впрягаю – і впєрьод!» І так щоранку. Окрім днів, коли занедужає чи коли на славу погуляє.

Раніше у дітей троєщинців було чимало приводів не любити старого. Не любили за велетенського кудлатого і скаженого пса, який роздирав чужих братів менших і за якого дід, як адвокат, сам був готовий роздерти кого завгодно. За те, що він лаяв аж гай гудів усіх тих, хто трусив та обривав його грушу. Але лаяв – це ще півбіди. Бувало, озброювався великою дерев’яною палицею зі скалками та зненацька з’являвся на горизонті, щоб покарати зухвальця.

Дід Шура і його майно

Діда Шуру-Теліжку раніше не любили, тому що боялись. А тепер його грізний авторитет розтанув: пес-супостат кудись зник, троєщинські діти виросли, а старий ще більше посивів. І лишився один-однісінький.

Кілька років тому померла його дружина. В нього, на щастя, є ще син, невістка й онук, але вони вкрай рідко його навідують. Тож дід поспішає згадати про щось інше:

«…І коза в мене була. Я її любив. Годував так, що козам троєщинських такі смакоти й не снились», – хвалиться старий. Потім скрушно завершує: «Вже рік, як не стало кози».

– А що з нею трапилось?, – запитую.

– Померла. Значить так треба було…»

 

Кози дідові шкода. Але, каже, вона, як і всяка особина жіночої статі (з тих, що йому стрічались) вередуха була – пальця в рота не клади. Доїти треба було її зранку – на світанні, інакше – буцалась. Останній їхній спільний рік дід розлінувався – спізнювався на ранкові побачення. «Коза, – згадує старий, – часто його буцала, за що доля її й покарала…»

 

Тепер Шура – одинак. Перший престарілий кавалер на селі, так би мовити. Бабусі-вдовиці, які живуть поблизу, вдень часто до нього навідуються, підгодовують то якимись десертами (бо дід ласий на солодке), то новоспеченими плітками. Я спершу подумала, що жінки його цінують за дотепність (він у жіночому товаристві за словом в кишеню не лізе), дарма, що старий трішки дивакуватий та злиденний. Е ні! Не такий вже й злиденний, виявляється… Бабусі – його сусідки, від дипломатії та «ходіння околяса» далекі. Баба Катерина сказала, нічого не втаївши: «Канєшно, будуть на нього око класти, як у нього пенсія ліквідаторська! Дві… Ні, дві тисячі шістдесят гривень!»

Одна з бабусь  "залицяється" до діда Шури

Пляшки

По обіді старий Шура регулярно збирає пляшки, щоб здати їх і трішки підзаробити. І здає не абиде, а там, де за них дадуть більше. Ціна питання –5–10 грн. Але для діда це – справа принципів. Коли я в нього запитую, чи вистачає йому грошей, він каже, що їх стільки, що йому здається, їх хоч греблю гати. Але це – на житлово-комунальні, харчування, ліки та визначні дні. На решту, каже, доводиться шукати додаткові кошти. Запитую: на «решту» – це на що? Він обурено випалює:«Секрет!» І я вже нічого не кажу – не хочу, щоб він знову оглух.

 

Кажуть тутешні, що Шура – чудовий музика. Ввечері буває розтягне міхи своєї гармошки й мелодично жене куди подалі всі турботи і скорботи. Робиться тепло і радісно, як на свято. Здається, ніби з глибин старечих сердець, заколисаних одноманітністю днів, озивається вже майже забута молодеча безтурботність. Вони усміхаються і потім, усміхаючись, згадують про те, як усміхались. 

Він грає, лише коли є настрій. А настрій є переважно під градусом. Сьогоднішній вечір звичайний. Прісний. Немає за що випити. Тож у діда Шури немає настрою, тож і грати він не буде.

– То, може, заграєте? Одненьку пісню! Ну, будь ласка!..

– Приходь завтра. Або післязавтра. Приходь на празник.

В Україні близько чверті населення за межею бідності. Серед них – сотні тисяч пенсіонерів, які борються за те, щоб вижити. Хтось виходить на акції протесту, але більшість живуть день за днем, як удається. Найстрашніша боротьба цих людей – із самотністю та порожнечею, байдужістю як сусідів і родичів, так і влади. Дід Шура намагається не здаватися.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Про переваги Hyundai Tucson 2016 року випуску
    4 грудня, Олександр Пархоменко
  • У розмові з Тижнем Девід Кровлі, професор Школи гуманітарних наук Королівського коледжу мистецтв у Лондоні, розповів про старі та нові медіа, постправду й андеграунд у країнах соцтабору.
    4 грудня, Ганна Трегуб
  • Відомий лозунг «Хліба і видовищ!» у «молодих державах» до кінця 2016-го повністю віджив себе. Тепер тут хочуть тільки хліба. Причому видовища, якими так славляться «народні республіки», вже викликають у вчорашніх глядачів лише блювотний рефлекс. Особливо цей рефлекс видно, коли «впарюють» успіхи «республіки».
    4 грудня, Станіслав Васін
  • Латвія з-поміж трьох країн Балтії має чи не найбільше зв’язків із Росією, через які остання може шукати канали впливу. Утім, ситуація поступово змінюється
    3 грудня, Ольга Ворожбит
  • Відкриттям екзопланет уже нікого не здивуєш. Наступний крок — спробувати їх зняти
    3 грудня, The Economist
  • Одним із місць відпочинку та дозвілля для луганчан до війни була мережа гіпермаркетів «Епіцентр». Хтось планував там ремонти, хтось шукав подарунки, а хтось просто релаксував: повільно пересувався від відділу до відділу, спираючись на візок. Там справді можна було вбити день і нічого не купити. Просто дивитися, тримати в руках, а потім залишати при собі обраний товар так, ніби він на якийсь час ставав власністю.
    3 грудня, Вікторія Малишева
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено