Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
26 листопада, 2011   ▪   Віталій Огієнко   ▪   Версія для друку

Культурна травма Голодомору

Ірраціональна загибель мільйонів українських селян зруйнувала засади буття українців та запрограмувала їх подальші комплекси
Культурна травма Голодомору

Не будучи прихильником образних висловлювань про Голодомор, який поламав духовний і матеріальний кістяк української нації хоча б тому, що слідом за поламаним хребтом наступає смерть, не можна не погодитись, що катастрофічні кризи, які ми зараз називаємо словом «трагедії», не минули безболісно для людей, які їх пережили, та навіть для їхніх нащадків. Такі жахливі кризи, як Голодомор, називають «травми». Так само, як людина, зіткнувшись із подією, яка завдає їй страшної шкоди, переживає посттравматичний синдром, так і колектив людей зазнає колективної травми.

Стосовно нації можемо говорити про національну травму. Власне, йдеться не про безпосередні події 1932–1933 років, а про те, що сталося пізніше. Голодомор тривав менше двох років, проте жити із ним довелося багато десятиліть потому. У такий спосіб можна говорити і про інші згадані вище катастрофічні кризи, можна навіть припустити, що вже у більш спокійному ритмі життя всі вони злилися в пам’яті та свідомості людей воєдино.

Шок масової смерті

Без сумніву, Голодомор справив глибокий, негативний і тривалий вплив. Разом із розкуркуленням та колективізацією він повністю зруйнував звичні рамки життя, які так ніколи повною мірою не були відновлені. Травма Голодомору та ширше – розкуркулення та колективізації – завдала непоправної шкоди безпеці, порядку, звичному укладу життя.Голодоморвиявився таким великим шоком для спільноти, що та більше не змогла ефективно існувати. Людибули не в змозі її ігнорувати й уникнути страху, злості, фізичних та психічних страждань. Що таке колективізація і Голодомор, як не постійне та швидке руйнування усталеного звичного способу життя і самого життя?

Люди, власне, навіть не розуміли, що відбувається, за що і чому вони змушені зазнавати таких фізичних і моральних страждань і принижень. Вони усвідомлювали, що виростили добрий урожай, знали, що немає війни та епідемії. Звісно, вони, поки зберігали психічне здоров’я, намагалися реагувати раціонально на брак їжі, тобто шукали її будь-якою ціною. Проте навряд чи могли осмислити те, що коїлося, раціонально, адже в іманентно даному людині наборі аналітичних структур для пояснення світу немає готового алгоритму для пояснення й усвідомлення людського страждання, особливо, якщо йдеться про масові страждання і смерть, що настали внаслідок незрозуміло яких гріхів.

Нині, до речі, за багато десятиліть потому, такі події також важко піддаються осмисленню, а люди, які пережили Голодомор, можливо, вперше зробили спробу його осягнути, згадуючи свій травматичний досвід та вкладаючи його в запропоновані схеми. Українці зазнавали постійних стресів внаслідок вилучення продовольства та частих знущань сільських активістів, атмосфери наклепництва та підозр навіть найближчих людей, страху бути репресованим або втратити останню їжу.

Зміни, причому зміни внаслідок насильства, позначилися всіх сферах життя. Цілковитого перетворення зазнала економічна сфера. Селяни втратили віками виборювану землю, частину худоби і реманенту. Жадання землі, інколи поза всяку ціну, що було не лише економічним, а радше метафізичним сенсом життя українського селянина втратило будь-який сенс. У 1930-х вони були змушені працювати в колгоспах за мізерну винагороду. Робота на селі на себе заради особистого збагачення втратила сенс. Було нівельовано приватно власницький інстинкт господарювання, з яким комуністична партія безуспішно боролася протягом попередніх 15 років.

Зазнала значних змін традиційна культура, була піддана забуттюлевова частка народних звичаїв і традицій. «Насильницька модернізація» спричинила видозміну поведінкових моделей. Заборона справляти релігійні обряди та руйнування церков знищили моральні орієнтири. Межа між добром і злом, порядком і хаосом, священним і профанним стерлася.

У роки колективізації та Голодомору суттєвої та часом необоротної деформації зазнали традиції української сім’ї. Через брак у селянських господарствах землі відходять у небуття такі компоненти звичаєвого права, як спадщина, материзна (материнська земля), посаг. Змінилася роль жінки, матері. У неї з’явилися нові незвичні функції, зокрема, робота на колгоспному полі. З причини депортацій, міграцій у пошуках роботи і їжі, з яких подеколи не поверталися, інших негараздів збільшилася кількість розлучень. Дітей заохочували публічно відмовлятися від своїх батьків. Зазнали деформації обряди, пов’язані із народженням дитини, одруженням, які після Голодомору так і не були відновлені повною мірою.

Спогад як страх, забуття як ліки

Люди, що пережили Голодомор, просто не могли відкинути цього досвіду. За деякий час вони набрали колишню вагу, подолали фізичні розлади, перебороли інші емоційні страхи. Почали спрацьовувати механізми психологічного захисту, такі як заміщення, відчуження, пригнічення та фальшування всього, що загрожувало дієвості та безпечності нової повсякденної реальності. Ці спогади просто не моглиінтегруватися ні у схеми попереднього досвіду, ні у поточну реальність, а почали пристосовуватись до неї. Травматичні спогади про минулі поневіряння почали витіснятися на периферію свідомості. Так, у часи Голодомору люди робили вчинки, які за нормальних умов вважалися аморальними. Порахунки із сусідом за допомогою доносу, крадіжки, випроваджування дітей з дому, сподіваючись, що вони самі знайдуть щось їстівне, самогубства, мародерства стали звичайними явищами під час Голодомору. Селяни за 500 г хліба мусили працювати збирачами трупів, їли ховрахів, жаб, горобців, а також лелек, чапель, яких ніколи не чіпали та оберігали. Поширеними були випадки канібалізму. У 1932–1933 роках лише офіційно за канібалізм було засуджено 2505 осіб.

В умовах катастрофічної кризи на це не зважалися, але після того, як життя стабілізувалося, для того щоб нормально жити та дивитися хоча б через якийсь час в очі односельцям, які про все знали, довелося про це забути. До того ж цьому сприяла політика мовчання про Голодомор з боку влади, офіційних засобів масової інформації. Отже, влада давала санкцію на забуття; так це розуміли і свідки катастрофи. До забування підштовхувала нова повсякдення реальність. Почали формуватися нові впливові соціальні групи, в інтересах яких було все забути. Знатними людьми на селі стають бригадири, комбайнери, механізатори, завідувачі клубів, які опосередковано завдячували своєму новому статусу катастрофічній кризі Голодомору.

Намагання вижити за будь-яку ціну після 1933 року змінилося бажанням просто спокійно жити, примиритися з усім, відпочити від пережитого та забути. Наступив період тотальної амнезії, втоми, колективного бажання забути, що, можливо, підважувались лише через зустрічі із психічно неврівноваженими людьми, які отримали психічні розлади в голодні роки, або через потаємні розмови вдома подалі від дитячих вух.

Проте наївно було б думати, що, втамувавши вперше за кілька років голод, люди отримали такий бажаний відпочинок і спокій. Експерименти над ними тривали. Насадження нових форм господарювання та дозвілля, антирелігійні кампанії, без сумніву, продовжували тиснули на них, лише із меншою інтенсивністю. Але більшого не треба було. Їхній опір було зламано, а власне сама здатність опиратися вже розчинилася. Страх повторення Голодомору був, допоки влада мала можливість організувати подібний штучний голод або здійснювати репресії та депортації.

У людей уже не виникало сумнівів з приводу здатності влади забрати все, і невідомо, чи цього разу вона б повернула хоч частину. Великий терор 1936–1937 років, який зводився переважно до боротьби із куркулями та найсильніше вдарив по Україні, наочно підтвердив, що вони мали рацію на всі сто відсотків. Із 681 692 вироків, винесених за політичні злочини у 1937–1938 роках, 123 421 було ухвалено в Радянській Україні.

Тягар наступних поколінь

Справжня трагедія тих, хто пережив Голодомор, полягала не лише у бажанні забути і не згадувати на підсвідомому рівні, адже так легше і комфортніше продовжувати жити, а також у свідомому розумінні, що так безпечніше і для себе, і для родини, і для всіх узагалі. Тут індивід сам усвідомлено був цензором на шляху згадок про Голодомор, тим самим ще більше заганяючи їх у підсвідоме. Тож звичний психологічний механізм захисту поєднався із усвідомленими власними ініціативами репресувати спогади про Голодомор. У таких умовах власними силами відновити пам’ять про Голодомор ці люди вже не могли і не мали бажання. Страх і сором найкраще стояли на їх варті. Проте утримувати в собі речі, що так сколихнули і породили такі страждання, неможливо. Якщо ті, кого стосується травматичний досвід не хочуть або не можуть говорити про нього, тоді брак мови хочеш-не-хочеш компенсуватиметься поведінкою, яка заявлятиме про себе у інший спосіб, що, на перший погляд, аж ніяк не пов’язана з травматичною подією.

Діти свідків Голодомору більшу частину свого життя прожили в Радянському Союзі в умовах суспільної амнезії пам’яті про цю катастрофу. Їхні батьки забули, а вони не знали про Голодомор нічого, адже ця інформація була табуйована, а їхні батьки нічого не розповідали, адже соромилися або хотіли їх уберегти від можливих неприємностей. До того ж згадувати про Голодомор в умовах Радянської України була просто зайвим, таким, що суперечило та виходило за межі повсякденної радянської реальності.

Водночас наступне покоління, яке не було свідком самої травматичної події, хоча значно меншою мірою, ніж батьки, проте все ж підпало під дію травматичного досвіду. Виокремлюють кілька каналів передачі травматичного досвіду між поколіннями. По-перше, діти вбирають у себе батьківські бажання, очікування, належно не опрацьовані страхи та діють відповідно. Депресивні стани, відчуття безпомічності, неспроможність протистояти насиллю, властиві батькам, передаються дітям підсвідомо. По-друге, травматичний досвід батьків впливає на виховний процес, наприклад, через різноманітні заборони, табу і правила. Наприклад, виховання в дусі «нікому ніколи не довіряй» або «будь завжди обережний» найчастіше неабияк позначаються на свідомості дитини. Думається, багато дітей були побиті батьками за недоїдений чи викинутий кусок хліба. Нарешті є серйозні дослідження, які стверджують, що діти свідків катастрофічної травми, самі мають схильність до посттравматичних стресів.

Згадати всіх

На початку 1990-х років Україна здобула незалежність, змінилася політична ситуація, почали з’являтися згадки про ті події, свідчення очевидців, історичні дослідження про голод. Постав Голодомор як базовий загальноприйнятий набір образів, ідей і репрезентацій, чому сприяла політика незалежної України. З часом сформувався і позитивний клімат симпатії і визнання до жертв та очевидців Голодомору. Попри біль і сором, вони почали давати свідчення.

Пам’ять про Голодомор відродили чи радше створили діти та внуки втраченого покоління 1930–1940-х років з різних мотивів – почуття морального обов’язку, мотивів політичної боротьби, завдання згуртувати націю чи вплинути на творення української національної ідентичності.

Наразі Голодомор внесений до публічного простору країни та викликає найбільше почуттів та емоцій у всіх прошарках і регіонах нашої країни. Голодомор став частиною історичної пам’яті та української ідентичності. Ті, хто говорить про комплекс жертви внаслідок Голодомору, помиляються, позаяк не розуміють або не хочуть зрозуміти, що не так люди обирають собі кого і що вшановувати, як сама історія робить свій вибір за них. Історія України мала більше трагічних сторінок, тому і більшість важливих історичних подій пов’язані не зі святкуванням бучних воєнних перемог, а із тихими заупокійними службами. Як говорив Джеймс Мейс, «це не я обрав Голодомор, а ваші мертві обрали мене». Відмовитись від цього – означає втратити частину своєї самості та, як жертви і свідки Голодомору, загнати емоції в найглибші закутки підсвідомості, а значить, продовжувати нести їхній тягар. Спокійно і без політизації вшанувати їхню пам’ять – значить звільнитися та ще раз звільнити тих небагатьох, хто пережив це горе і нині серед нас. 


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено