Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
18 листопада, 2011   ▪   Богдан Буткевич ,   Максим Шмідт   ▪   Версія для друку

Міністр освіти і скарби політеху: чому МОН посварилося з Київським політехнічним інститутом

Якщо придивитись уважніше, стає зрозуміло: непорозуміння спричинене десятками мільйонів доларів, які обертаються в «тіні» кампусу вишу, оминаючи кишені міністерських клерків
Матеріал друкованого видання
№ 47 (212)
від 17 листопада, 2011
Міністр освіти і скарби політеху: чому МОН посварилося з Київським політехнічним інститутом

Дмитро Табачник не порозумівся зі ще одним провідним українським університетом. Після Києво-Могилянської академії настала черга найбільшого в Україні вишу – Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут» (КПІ). На перший погляд, цей конфлікт несподіваний. Адже незмінний з часів незалежності ректор КПІ Михайло Згуровський раніше всіляко підтримував очільника Міністерства освіти і науки. Однак якщо придивитись уважніше, стає зрозуміло: непорозуміння спричинене десятками мільйонів доларів, які обертаються в «тіні» кампусу вишу, оминаючи кишені міністерських клерків.

Читайте також: Табачник приміряв білі капці

СТАЛІНГРАД І ЗАГОРОДЖУВАЛЬНІ ЗАГОНИ

Збоку ситуація видається навіть романтичною: студенти і викладачі вступилися за улюбленого ректора, якого намагається «з’їсти» одіозний міністр. Але закон є закон – семирічна каденція Згуровського закінчилася, а тому, хоч це й чиста формальність, треба провести нові вибори. І саме тут втручається Міністерство освіти, яке принципово не відповідає на прохання колективу призначити вибори керівника вишу на дату до закінчення терміну Згуровського, умисно затягує вирішення питання.

Студентсько-викладацький актив вимагає «чесних виборів», погрожує не допустити на територію закладу «чужу людину» як в. о. і влаштувати Табачникові «Сталінград». У разі невиконання своїх вимог було оголошено про намір страйкувати безстроково. Дмитро Табачник зустрівся з представниками КПІ 27 жовтня. Завершилася зустріч «усною угодою про перемир’я» – міністр призначив Згуровського виконувачем обов’язків ректора. Понад те, міністерство надало йому зарплатну надбавку за «складність, напруженість у роботі» в розмірі 50% посадового окладу та ще 50% окладу за «високі досягнення».

За лаштунками перемоги студентів і викладачів над профільним міністерством чимало підозрілого. Варто пригадати, що ще рік тому і студентська рада КПІ, і особисто Михайло Згуровський виступали категорично проти акцій, учасники яких вимагали відставки міністра Табачника. Молоді люди на умовах анонімності розповіли Тижню про погрози виключення з вишу за участь у тих мітингах. Натомість очільники КПІ затято підтримували кандидатуру та політику нинішнього міністра освіти і науки.

Така неприхована демонстрація лояльності не залишилася непоміченою. У цьогорічному державному бюджеті, як завжди, окремим рядком «спеціальне фінансування» саме Політех отримав найбільші з-по­між вітчизняних вишів асигнування – 546 млн грн. У світлі цього різкий демарш керівної верхівки КПІ можна пояснити лише тим, що під загрозою опинилося не тільки крісло ректора, а й ціла система фінансово-адміністративних відносин, що склалася за десятиріччя влади пана Згуровського.

КПІ – це кампус, себто маленьке містечко неподалік центру Києва, що розкинулося на території 160 га, зі своїми законами і правилами, своїм грошовим забезпеченням і своїм населенням. Зрозуміло, що посада ректора дає змогу все це контролювати і гарантує безліч важелів як фінансового, так і політичного впливу на майже 50 тис. студентів та понад 2,5 тис. викладачів.

Студенти розповідають, що не всі з тих, хто підтримує наразі пана Згуровського, роблять це добровільно. За словами наших співрозмовників, одним із головних центрів підтримки «вічного ректора» є студентський профспілковий комітет (профком). Але його заяви про те, що він нібито висловлює думку більшості студентів, є не надто переконливими, особливо враховуючи те, як відбуваються вибори до цього органу «самоврядування». Його голову обирають на зборах старост груп, і найчастіше, як у радянські часи, висувається лише один кандидат, погоджений із ректоратом. Через таку «демократію» зазвичай мало хто знає лідерів своєї профспілки. З 20 опитаних Тижнем на кампусі КПІ студентів тільки двоє змогли назвати голову профкому.

Читайте також: Оборона шкіл

ПОЛІТЕХНІЧНИЙ БІЗНЕС

Один із керівників КПІ, який просив на згадувати його ім’я в публікації, стверджує: першопричина конфлікту навколо університету в тому, що найвище керівництво Міністерства освіти бажає здобути контроль над тіньовими фінансовими потоками вишу. А вони, за різними підрахунками, сягають $50–80 млн, не кажучи вже про легальний бюджет у півмільярда гривень, від якого за бажання теж можна щось «відкусити». «Згуровський не хоче ділитися!» – запевняє джерело Тижня.

Одним із найделікатніших є питання оренди приміщень і земель університету, а точніше спрямування коштів від оренди. На території КПІ 100–150 невеличких їдалень, кав’ярень і кіосків, що розкидані по його корпусах. Але жодної інформації про те, скільки й кому платять комерсанти за право торгівлі на території вишу, у відкритому доступі немає.

Крім того, політех має власного інтернет-провайдера «КПІ-телеком» із монопольним правом на дротове підключення. Мінімальна абонентська плата на місяць – 50 грн. У гуртожитках мешкає близько 20 тис. студентів, і більшість із них підключені до всесвітньої мережі. Це приблизно 250 тис. грн на місяць, або 3 млн грн на рік.

Якщо говорити про гуртожитки, то так само незрозуміло, як і на що саме витрачають чималі кошти, які платять студенти за дах над головою. За інформацією Тижня, наразі «такса» за проживання в них у середньому становить 300 грн на місяць з людини. Якщо взяти за основу ту саму цифру в 20 тис. осіб у гуртожитках, мова йтиме про 6 млн грн на місяць і 72 млн грн на рік.

ТІНЬОВА ІМПЕРІЯ

Михайло Захарович Згуровський – людина непублічна порівняно з іншими ректорами провідних українських вишів. Він намагається триматися в тіні, осторонь від політики. Мабуть, саме це допомогло йому пережити на своїй посаді трьох президентів країни і незліченну кількість міністрів освіти. Лише раз широкий загал познайомився з ним та його статками ближче: 2009 року, коли кандидатуру Згуровського розглядали на посаду віце-прем’єра в уряді Юлії Тимошенко. Згідно з опублікованою декларацією про доходи, 2008-го Згуровський заробив близько 2,5 млн грн і мав на рахунках разом із цінними паперами майже 8 млн грн. Він та його родина задекларували у власності заміський будинок, дві квартири, гараж, земельну ділянку площею 2 тис. м2 і чотири автомобілі: Jaguar, Land Rover, Mitsubishi та Mercedes.

Крім того, за даними джерел Тижня, Михайло Згуровський – співзасновник 15 приватних компаній, інститутів та громадських об’єднань. Зокрема, він є творцем цілої низки приватних «творчих, науково-дослідницьких та культурно-просвітніх» ГО. Також доклав руку до створення чималої кількості приватних навчальних закладів та спілок, що, згідно зі статутними документами, займаються «підготовкою і підвищенням кваліфікації освітніх та інших працівників» на базі КПІ. Більшість цих структур здійснюють свою діяльність у межах фундації, що діє на території Політехнічного університету, – технопарку «Київська політехніка», який заснували 2006 року. Закон «Про Технополіс «Київська політехніка» засвідчив намір створити на базі вишу українську «силіконову долину», тоб­то пільгову зону для науково-комерційної діяльності зі звільненням від орендної плати для тих, хто стане її учасником, а також плати за землю, ввізного мита тощо. Наразі в системі технопарку діють, за приблизними підрахунками, 55 організацій різних форм власності.

Пан Згуровський дотичний також до ЗАТ «Науково-дослідний інститут прикладних інформаційних технологій», що розробляє і постачає програмне забезпечення. Це закрите акціонерне товариство – монополіст на ринку освітніх документів: дипломів, атестатів, студентських та учнівських квитків. Структура є власником бази даних на всіх українських студентів, на освітні документи, які вони отримували. Вона володіє інформацією державної ваги, на яку виділяються цілком конкретні гроші з державного бюджету – приблизно 30 млн грн на рік. Загальний обсяг ринку друку офіційних освітніх документів в Україні сягає 70 млн грн на рік.

Одним із наріжних каменів нинішнього конфлікту МОН з паном Згуровським може бути саме боротьба за монополію на згаданому ринку. Цьогоріч пан Табачник & Co пролобіював ухвалення Кабінетом Міністрів постанови № 752 про створення в системі освіти Єдиної державної електронної бази – ЄДЕБО. Згідно з документом до неї має перейти вся інформація про дипломи, учнівські й студентські квитки та їхніх власників.

Тож схоже на те, що за конфліктом між Міністерством освіти, молоді та спорту і ректором найбільшого українського вишу стоять фінансові інтереси обох сторін.

Читайте також: Тестування корупцією


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Новини за темою
Останні публікації згорнути
  • 16 січня 2015-го десантники 25-ої бригади отримали наказ здійснити марш зі свого місця розташування до південно-західної околиці Авдіївки (мікрорайон Хімік). Разом з десантниками в цей сектор висунулися й бригадні артилерійські підрозділи.
    28 червня, Анатолій Шара
  • Хто і як сьогодні змінює Конституцію України? Який зв’язок між цими нововведеннями та ключовими реформами в державі? Про це Тижню розповів експерт із конституційного та адміністративного права, голова правління Центру політико-правових реформ Ігор Коліушко
    28 червня, Анна Корбут
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про візит Володимира Гройсмана до Берліну, значення Brexit для України, стабілізацію української економіки та переклад книги Олега Шинкаренка на англійську
    28 червня, Віталій Рибак
  • Багато блогерів та журналістів вже не раз робили аналіз справ «молодих, але невизнаних» республік. Хтось перевіряв бюджети, дехто слідкував за темпами виробництва на окупованих територіях. Інших цікавив політичний бомонд Донецьку чи Луганську.
    28 червня, Павло Василів
  • Чи варто змінювати Конституцію, порушуючи її, і чому нинішні інновації не доведуть до добра? Колишній генпрокурор, суддя КСУ у відставці Віктор Шишкін на прохання Тижня проаналізував новітній конституційний процес в Україні
    28 червня, Роман Малко
  • Чимало проблем, пов’язаних з українським Основним Законом, стали результатом спроб вибудувати його на ґрунті радянської конституційної спадщини, яка не відповідає новим реаліям
    27 червня, Олександр Крамар
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено