Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
9 листопада, 2011   ▪   Олена Чекан   ▪   Версія для друку

Храмове лихо: невігластво церковників Московського патріархату спотворило архітектурну пам’ятку

Єдиним порятунком церковних споруд може стати повернення обов’язкової посади єпархіального архітектора, який професійно опікувався б храмами на теренах своєї єпархії
Матеріал друкованого видання
№ 44 (209)
від 27 жовтня, 2011
Храмове лихо: невігластво церковників Московського патріархату спотворило архітектурну пам’ятку
Анатолій Бєлов

Молода жінка в помаранчевих шатах з ніжністю й гордістю ледь втримує на колінах своє дитинча: Богородиця-Діва довірчо являє світові Божого Сина. Фреска XVI ст., давній розпис темперою по вапняному тиньку. Канонічні назви – «Державницька Божа матір», «Богоматір на престолі». Її ніколи не відновлювали, не реставрували. Тож промовляє вона до нас із самого серця середньовіччя, а водночас і наші пращури, які шукали прихистку в неї, що врешті-решт і змурували серед лісів та боліт цей монастир. Були високопрофесійними зод­чими: запроектувати вікно в центральній апсиді храму так, що щороку в грудні на Миколая сонячний промінь рівно посередині перетинає престол, відтворюючи разом із ним вражаючий хрест.

Читайте також: Бережливе оновлення міста

АВТЕНТИКА УКРАЇНСЬКОЇ ГОТИКИ

«Відкрили ми цю фреску випадково під час наукового дослідження споруди в 1991–1992 роках, – розповідає Євген Осадчий, архітектор-реставратор Київсь­кого інституту «УкрНДІпроектреставрація». – Ікона Божої Матері заховалася в ніші горнього місця вівтаря. Її заклали цеглою, найімовірніше, приблиз­­но на початку ХVІІІ ст., коли монастир із православного став уніатським. У 1839-му царський уряд примусово скасував на цих землях унію, і всі автентичні розписи XVI ст. у Миколаївській церкві почали збивати, помилково вважаючи їх спадщиною уніатів. Про нішу, де був фактично законсервований унікальний стародавній розпис, церковні невігласи не знали, тому він і зберігся до наших днів».

За час існування монастир кілька разів змінював свій вигляд, але в цілому його споруди не зазнали суттєвих перебудов. Неушкодженими залишалися Миколаївська церква XVI ст., яку без перебільшення можна вважати справжньою перлиною української сакральної архітектури, дзвіниця ХІХ ст., два корпуси келій ХVІІІ і ХІХ ст. та Преображенський храм, що їх об’єднує. Але з приходом совєтів практично всі споруди Милецького монастиря були по-варварськи сплюндровані й понівечені.

На зламі 1980 – 1990-х, під час дослідження київськими вченими церкви Святого Миколая з’ясувалося, що це чи не єдиний випадок, коли збереглася інформація про автентичний вигляд церкви. Тобто можна було на 100% гарантувати, що в XVI ст. храм був саме таким, як він згодом постав у проекті реставрації: вишукані пропорції фа­­садів, незмінені форми інтер’єрів. Тоді було знайдено також рештки вівтарної перегороди. Вразили реставраторів і залиш­­ки живопису, який частково зберігся в апсиді: фрескові розписи темперою за давньоруською традицією. Фар­­би насичені, відкриті: індиго, пурпур, смарагдовий, зелений… Навіть на фасаді споруди було знайдено фрагменти кольорового фризу у вигляді ренесансного за походженням так званого діамантового русту: ілюзія об’ємності досягалася в ньому за рахунок геометрично побудованого малюнка з чергуванням синього і червоного. Усе це створювало не аскетичну атмосферу західно­європейсь­кого середньовічного собору і не гнітючий напівморок сучасної провінціальної православної церкви, розмальованої випадковими «богомазами», а навпаки, життєствердне у своїй багатобарвності середовище – досить згадати святково прибрану українську хату. Воно відповідало світосприйняттю ті­­ль­­ки духовно вільної людини. Зведення таких коштовних споруд, як Миколаївська церква, не було масовим явищем. За архітектурою її можна зарахувати до української готики – стилю, що увібрав у себе найкращі надбання архітектурного досвіду
середньовіччя.

ДІСНЕЙЛЕНД У МОНАСТИРІ

На початку 1990-х на замовлення Управління містобудування та архітектури Волинської області інститут «УкрНДІпроектреставрація» розробив проектну документацію щодо Свято-Миколаївського монастиря. «Усе було готово для наукової реставрації: ми мали відновити бойовий хід із вузькими бій­ницями для стрільців, рекон­струювати завершення хра­му, бо за совєтів комуністи стягли трактором барабан бані. Буває так, що в чомусь вагаємося, а тут зняли дах, а там прямо на розчині давнє креслення, контур плану зруйнованої бані, – згадує Євген Осадчий. – Навіть домовилися з місцевим цегельним заводом про те, щоб випалити лекальну цеглу фігурної конфігурації. Але всьому цьому не судилося здійснитися, вже був кінець перебудови. Держава віддала монастир церкві й зняла із себе будь-які обов’язки щодо фінансування і контролю».     

Тож розбудовувати обитель у Мильцях взявся Московський патріархат. На свій розсуд, не залучаючи фахівців, не розуміючи відмінності наукової реставрації від того, що вони роблять. У результаті такого непрофесійного «євроремон­­ту» не тільки не було відновлено все зруйноване за радянської влади, а навіть зникли унікальні деталі споруди, такі як фігурні цегляні профілі вікон, діамантовий руст, залишки автентичних фресок. «Зараз Миколаївську церкву важко розглядати як пам’ятку архітектури, бо її жахливо спотворено, – констатує пан Осадчий. – Ми це називаємо «романтична маячня», загалом вона нагадує Диснейленд. Щоб  повернутися до первинного вигляду, треба збивати все, що наробили попи». 

«Ось і виходить, що пам’ятка архітектури національного значення, яка належить народу України, перебуває в руках людей, яких ніхто не контролює, а державі немає до цього діла. Це як слюсареві-сантехніку віддати пектораль і сказати, щоб він там щось відремонтував, – додає колишній начальник Управління охорони і реставрації пам’яток містобудування та архітектури, а нині заступник головного архітектора Волинської області Микола Томчук. – А то ще бувають псевдомеценати, депутати-дикуни, які вибивають державні кошти, і тоді у храмі може з’явитися підлога з підігрівом. Нині на Волині немає жодної пам’ятки, де проводилися б роботи з наукової реставрації». 

Навряд чи найближчим часом буде задіяна необхідна опіка над пам’ят­ками національного значення: з одного боку, державні фінанси і контроль, що забезпечуватимуть наукову реставрацію та науковий підхід до їх використання, а з іншого – користувач, який, своєю чергою, має підтримувати вже відновлений стан будівлі. Тож, мабуть, єдиним порятунком церковних споруд може стати повернення обо­в’язкової посади єпархіального архітектора, який професійно опікувався б храмами на теренах своєї єпархії. Як то було до Жовтневого перевороту.

Читайте також: АРХІтонкий фах

МИЛЕЦЬКА ОБИТЕЛЬ

Чоловічий православний Свято-Миколаївський монастир на річці Тур’я в середині XV ст. заснував і опікувався ним упродовж усього XVI ст. волинський рід Сангушків. У 1707 році він перейшов до унії, у 1839-му був підпорядкований Російській православній церкві. Після Другої світової на його території розмістили будинок престарілих, тоді ж переробили Миколаївську церкву в їдальню: зруйнували баню, понівечили всю верхню частину храму. Під час перебудови монастир відійшов до Московського патріархату. Нині в ньому проживають 20 ченців.

ЦЕРКОВНА САМОДІЯЛЬНІСТЬ

Віктор Вечерський, перший заступник голови Державної служби з питань національної культурної спадщини:

Держава реально може впливати на проведення реставраційних робіт тільки в тому випадку, коли дає на це гроші. Якщо ж вона розписується в неспроможності профінансувати відновлення конкретного об’єкта, то відповідно релігійні організації, де можуть, збирають кошти і все роблять на свій розсуд. Візьміть, приміром, Києво-Печерську лавру. Те, що попи наробили там
10 років тому, почало розвалюватися, і тільки тепер до них дійшло, що треба за наукою, а не так, як їм хочеться. Наші важелі – це припис, далі подання до прокуратури тощо. По Мильцях жодних звернень від місцевих органів, що мають опікуватися пам’ятками, до нас не надходило.
З попами всі бояться зв’язуватися.

«ЄВРОРЕМОНТ» ЗАМІСТЬ НАУКОВОЇ РЕСТАВРАЦІЇ

Олександр Молож, директор інституту «УкрНДІпроектреставрація»:

Україна має закон про охорону пам’яток, підписала безліч міжнародних угод про їх збереження, взяла на себе конкретні зобов’язання, але не фінансує, тому справи дуже плачевні. Ніхто не проти, всі за, але нічого не робиться. Якісь рухи відбуваються, лише коли щось завалиться чи згорить. А так зазвичай замість наукової реставрації проводять «євроремонт»: фактично руйнують те, що зберегла історія. «УкрНДІпроектреставрація» – головний інститут України, але зараз практично замовлень немає: за справжнє наукове відновлення ніхто вже не платить. Навіть коли проекти є, контролювати виконання робіт ми не можемо: нас не запрошують на авторський нагляд. З початку року інститут перейшов на один робочий день на тиждень, щоб хоч якось зберегти наш унікальний колектив. Згодом з’явилися дрібні замовлення, тож стали працювати три дні. Що далі – не знаю, я взагалі не бачу жодної перспективи. Це справжня катастрофа.

ВІДСУТНІСТЬ ОРІЄНТИРІВ

Олександр Кащенко, декан архітектурного факультету Київського національного університету будівництва і архітектури:

Щодо сучасної сакральної архітектури, то в мене вражен­­ня, що її в Україні взагалі немає. Перша причина цього – відсутність такого поняття, як стиль, його розвиток, поняття сучасного, національного. Наші історики ніяк не можуть дійти згоди, як формувалась архітектура України, які були впливи, а від цього залежить, куди рухатися далі, поштовх, прогноз. Друга – у нас, на жаль, замовник чи інвестор, який не має ані спеціальної освіти, ані естетичного смаку, диктує свої забаганки. Так як раніше все диктувала партійна ідеологія. Тож бачимо навколо погану кальку, і не лише в сакральній архітектурі.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено