Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
1 листопада, 2011   ▪   Богдан Буткевич   ▪   Версія для друку

Ромський синдром: українські цигани приречені на кримінал

Європою котиться хвиля протестів проти циганської злочинності.
Матеріал друкованого видання
№ 43 (208)
від 20 жовтня, 2011
Ромський синдром: українські цигани приречені на кримінал
Олександ Чекменьов
Фотогалерея: Ромські кримінальні «профілі» (зображень: 5)

Тамтешні вче­­ні б’ють на сполох, адже такого рівня ксенофобських настроїв не реєструвалося з часів Другої світової війни. Для України ця тема не менш актуальна, адже цигани становлять тут одну з найбільших національних меншин. Офіційно їх близько 50 тис., реальна кількість – в два-три рази більша. Враховуючи традиціоналізм і величезну кількість небезпідстав­­но негативних стереотипів в українському суспільстві щодо циган, ця народність виявилася викинутою на узбіччя.

Читайте також: Цигани йдуть... працювати

Пострадянське здичавіння

«Я не вмію читати, – каже 32-річний Сергій, ром, що нині квартирує в нетрях столичного району Святошин. – У школі не був жодного разу. Іноді прикро, звичайно, але жалітися немає часу – треба якось виживати. Нас у двокімнатній квартирі 15 людей, усі родичі. З дитинства заробляв жебрацтвом та підсобними роботами».

За вражаючою статистикою, близько 75% українських ромів віком до 30 років є неписьменними. Такі цифри прекрасно ілюструють динаміку здичавіння цього етносу за 20 років незалежності. «У нас так кажуть: у справжнього цигана є два шляхи, – розповідає Олексій, циганський барон із Запоріжжя. – Або красти, або співати. Звичайно, в житті все не так однозначно, але велика частка істини в цьому є».

«Існує велика проблема інтеграції ромської меншини в українське суспільство, – стверджує Віталій Кулик, директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства. – Адже наявні механізми абсолютно недієві. У радянські часи влада намагалася впливати на циган через їхніх баронів. Тобто регулярно проводилися зустрічі місцевого керівництва з баронами таборів та узгоджувалися з ними ті чи інші проблемні питання. Тепер таких неформальних механізмів немає, тому відкрилося поле для ще більшої криміналізації цієї громади».

У СРСР відбувалася примусова соціалізація циган. Були й репресивні заходи, що декриміналізували їхню громаду. 5 жовтня 1956 року вийшов спеціальний «циганський», як його охрестили в народі, Указ Президії Верховної Ради СРСР «Про залучення до праці циган, які займаються бродяжництвом», що забороняв кочовий спосіб життя та прирівнював його до сумнозвісного дармоїдства. Була навіть відроджена штучна мода на ромську культуру, апогеєм якої став фільм «Табор уходит в небо».

Близько 90% циган, які мешкали на території колишнього СРСР, до 1991 року осіли. Зараз вони не повернулися до кибиток – майже всі мають домівки. Проте негативна тенденція полягає в криміналізації життя цілої національної меншини.

Головною причиною цього процесу є те, що, з одного боку, більша частина населення України ромів традиційно недолюблює, тому знайти роботу для них – велика проблема. «Я багато разів намагався працевлаштуватися хоч кудись, – розповідає Сергій. – Але приходиш на будівництво, тільки-но виконроб бачить, що ти циган, – усе, одразу зась. Мовляв, іди геть, бо ви тільки красти вмієте».

З іншого – це ставлення самих ромів до себе, свого місця в суспільстві та методів, якими вони користуються аби вижити. Специфічний стиль життя цього етносу протягом тисячоліть вплинув на його ментальність. «Більшість циган заробляють різними шахрайствами, – констатує суспільствознавець Андрій Струтинський. – Це правда, яку слід визнати. Вони звикли бути такими собі паріями, які оббирають суспільство, отримуючи натомість від нього ненависть та презирство. Треба погодитися, що такий стиль життя – свідомий вибір більшості ромів, які просто не уявляють, що жити можна якось інакше. Це аж ніяк не заперечує й того, що значна їхня частина в багатьох країнах, і в Україні зокрема, прекрасно займалася і займається сільським господарством або іншими суспільно корисними справами і не має нічого спільного з криміналітетом. На мій погляд, головна причина «ромського синдрому» – важкі соціальні умови, у які з прадавніх часів був поставлений цей етнос. Цигани хотіли вижити і звикли робити це всіма дозволеними й недозволеними способами. Недозволеними, на жаль, набагато частіше».

«Говорити про криміналізацію геть усієї ромської народності не зовсім коректно, – погоджується зі Струтинським Віталій Кулик. – Немає досліджень, які чітко вказували б, що, приміром, 70% чи 90% циган ведуть кримінальний спосіб життя. Незважаючи на стереотипи, значна кількість ромів є осілими. Згідно з дос­­лідженнями, не більше ніж 15% з них можна справді назвати кочівниками, і тут ідеться про конкретні, окремо взяті общини».

Найбільше в Україні циган проживає на Закарпатті, в Одеській області та інших південних регіонах. Столиця є принадною для охочих до легких грошей, та й просто всіх, хто прагне заробити. Тому, за даними правоохоронних ор­­ганів, якщо місцевих ромів у Києві зовсім небагато, то сезонно, «на заробітки», щороку сюди приїздять 10–12 тис. циган. І майже всі з кримінальною метою. 

Циганська «омерта»

У суспільстві існує стереотип, згідно з яким роми – це лише дрібні злодюжки, кишенькові злодії, професійні жебраки, ворожки тощо. Однак циганська злочинність стає дедалі розгалуженішою, жорстокішою та різноспрямованою. Чимало їхніх родин замішані в наркобізнесі, торгівлі зброєю, людьми і перетворилися на справжні мафіозні клани.

«Кланові відносини регулюють життя ромського народу, – зазначає Віталій Кулик. – Не можна говорити про існування якогось одного, консолідованого центру управління циганською меншиною. Понад те, якщо ром із Закарпаття просто так приїздить до Києва, то місцеві цигани аж ніяк не будуть йому раді. Чужакові майже так само важко інтегруватися як до українського суспільства загалом, так і до місцевого ромського осередку». 

Основою циганського співтовариства є так званий табір, хоча в сучасних умовах найчастіше він уже не є табором у прямому значенні цього слова. Наразі це щось на кшталт певного клану, що об’єднує або одну, або кілька родин у міцну, вертикально інтегровану структуру, на чолі якої стоїть барон. Кожен табір спеціалізується на певній діяльності, найчастіше кримінальній, хоча є й винятки, звісно. Наприклад, автор цих рядків безпосередньо знайшов у Києві цілий клан буді­­вельників-ромале, які, до речі, досить непогано і якісно працюють.

Сім’ї у циган великі – 10 дітей не є дивиною. І всі вони «працюють». «Мене мати поча­­ла брати з собою одразу після народження, – пригадує Сергій. – А з п’яти років я вже «зароб­­ляв» на вулиці самотуж­­ки. У сім років один із моїх дядьків почав вчити всіх дітей у таборі навичок і прийомів кишенькового злодія, адже цей табір – серве (див. «Ромські кримінальні профілі»). Відтоді «працюю» на транспорті, моя особиста спеціалізація – метро. Я не надто чорний зовні, тому люди не так увагу звертають. За день роботи на «червоній» лінії (Святошинсько-Бро­­вар­­сь­­ка) бувало й до 1 тис. грн виходило «заробити». Зараз менше, та й менти вже придивилися до мене».

Правоохоронці вказують на різке посилення жорсткості ромських злочинних груп. «Цигани жорсткішають з кожним роком, – запевняє Олексій К., працівник одного зі столичних РУВС. – Якщо раніше ми знали, що вони на убивство ніколи не йдуть, то тепер роми стали безжальними. Кілька місяців тому в Київській області вкоротили віку бабусі, бо вона не захотіла їм віддати пляшку горілки. За квартири вбивають без вагань, ще й виявляючи при цьому неабияку винахідливість. Тобто не просто цеглиною по голові, а, наприклад, душитимуть подушкою для імітації серцевого нападу. Якщо раніше цигани намагалися діяти хитрістю, то тепер часто-густо просто б’ють зграєю. Понад те, освоїли нові для себе ніші кримінального «бізнесу», як замовні вбивства і розбої».

За свідченням фахівців із МВС, роми зайняли ланку дрібної, роздрібної наркоторгівлі безпосередньо на вулиці. Щонайменше 30% наркоринку прикривають собою саме цигани. Тісні родинні й кланові відносини дали змогу так вибудувати схему збуту наркотиків, що вона практично невразлива до дій правоохоронних органів, особливо враховуючи рівень корупції в них. Панують сувора, залізна дисципліна та кругова порука. Зважаючи на те що головним методом українського карного розшуку, за традицією ще з радянських часів, є вербування стукачів з числа злочинців, із циганами міліції боротися дуже важко. Адже поміж них, за свідченнями правоохоронців, майже неможливо знайти зрадників. Як через родоплемінний характер злочинних угруповань, так і через вельми суворі правила ромської «омерти», згідно з якими якщо з твоєї вини хтось зі співтовариства потрапив за ґрати, то саме на тобі лежатиме обов’язок годувати всіх родичів ув’язненого. Якщо ж ти відмовляєшся, тоді сувора кара, інколи навіть смерть.

Безпосередньо роздрібною торгівлею наркотиками займаються або жінки, або люди не циганської зовнішності, які працюють за відсоток якомога далі від місця проживання табору. Торгують переважно ацетильованим опієм і коноплею, хоча трапляються і героїн, і амфетаміни.

Помічено також зростання цікавості ромів і до торгівлі людьми та нелегальної еміграції. За останній рік правоохоронці ліквідували кілька груп з Одеської та Миколаївської областей, які вербували інвалідів та осіб з обмеженою працездатністю на «високооплачувану роботу» в Росію, яких потім нещадно експлуатували у якості жебраків. На Закарпатті організована циганська злочинність уже давно промишляє переправою нелегалів-співвіт­чиз­­ників та представників інших національностей за кордон у країни ЄС.

Євроінтеграція по-ромськи

Друга половина 2000-х років породила одну з найбільших хвиль ромської еміграції і з України, і транзитом через нас до східноєвропейських держав – членів Євросоюзу, а далі й до старої Європи. За оцінками західних дослідників, з 2006-го по 2010-й із території України до ЄС потрапило щонайменше 100–120 тис. ромів. То, зрозуміло, були й українські цигани, й цигани з території всього колишнього СРСР. Цей процес уже призвів до антициганського вибуху в Румунії, Болгарії, та Угорщині, через які цей потік і йшов. Також дуже складна ситуація в Словаччині, що доходить до межі, непоодинокими є випадки циганських погромів. Депортація ромів із благополучних країн, як-от Франція, Іспанія, Італія, стала буденним явищем, так само як і організована ромська злочинність на вулицях європейських міст.

«Я зі свого табору відправив кількох молодих хлопців до Румунії, – розповідає Олексій, циганський барон із Запоріж­­жя. – Вони за підробленими документами перетнули кордон, нор­­­­мально влаштувалися, а потім поїхали далі. Тепер обоє у Франції, в Марселі. Навіть гроші нам іноді надсилають. Сам, мабуть, туди не перебиратимуся, надто старий, але молодь хай їде. Європейці до нас краще ставляться, та й заможніше живуть. Нам немає що в Україні робити, батьківщина ромале там, де мешкає його родина».

«Циганська нелегальна міграція до ЄС уже давно не новина, – розповідає Віталій Кулик. – На Закарпатті кожен ром мріє про це. Особливо приваблива Румунія, де спрощена процедура набуття тамтешнього громадянства. Завжди є можливість купити підроблені документи у співвітчизників. Хоча за останній рік цей потік трохи зменшився. Адже Європа почала боротися з циганською навалою та тиснути, своєю чергою, на Румунію, де самі вже не раді засиллю ромів, бо на території компактного проживання цієї меншини високий рівень злочинності».

«Надто толерантне ставлення європейців до національних меншин призвело до вибуху циганської злочинності, – констатує Андрій Струтин­­ський. – Західна преса полюбляє розповідати лише про злидні ромів, воліючи пояснити їхній зазвичай кримінальний спосіб життя тільки нетерпимістю автохтонного населення до них. Проблема ж, зрозуміло, не в циганах як таких, а в тому, що в 1990-х роках майже всі країни компактного проживання ромського етносу, більшість із яких входили до колишнього соціалістичного табору, зазнали жорсткої соціально-економіч­­ної перебудови, внаслідок якої цигани втратили тільки-но набуті соціальні статуси».

Європі й Україні знову доведеться найближчим часом вирішувати питання декриміналізації та асиміляції цієї неординарної народності. Зрозуміло, що рух має бути з обох сторін. З одного боку, суспільство мусить усвідомити, що не всі роми від самого народження є злочинцями, з іншого – держава повинна док­ласти всіх зусиль для того, щоб надати їм хоч якусь економічну альтернативу злочинності. Певна річ, головним має бути прагнення самих циган до нормального співжиття із соціумом країни, де вони мешкають. 

Читайте також: Нація скрипки і кувадла


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Чи справдяться колись сподівання нації на прихід нової еліти, яка допоможе їй вирватися із замкненого кола
    26 серпня, Роман Малко
  • У переліку головних загроз для України найближчим часом розвідники називають перекидання систем ППО на Донбас та масштабні навчання ЗС РФ на кордонах
    26 серпня, Андрій Голуб
  • Як співіснує удаваний і справжній патріотизм на звільненому Донбасі
    26 серпня, Єлизавета Гончарова
  • Своєю поведінкою та політичними й діловими зв’язками Дональд Трамп відіграє роль «корисного ідіота» для Владіміра Путіна
    26 серпня, Едвард Лукас
  • Французький погляд на Україну змінюється під впливом внутрішнього українського фактора
    26 серпня, Алла Лазарева
  • 18 вересня в Росії відбудуться вибори депутатів Державної думи. Однак передвиборчого ажіотажу в країні не спостерігається. Скандали, інтриги, війна компроматів — усе це не про російські вибори.
    25 серпня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено