Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 вересня, 2011   ▪   Тиждень   ▪   Версія для друку

Журналістика: понад бар’єрами

У Львові в Українському католицькому університеті презентували магістерську програму з журналістики. На заході виступив відомий поет і журналіст «Радіо Свобода» Ігор Померанцев. Нижче наводимо текст його виступу
Журналістика: понад бар’єрами

Драма журналістики криється в етимології цього слова. Французьке слово jour означає «день». Хліб журналістики – щоденні видання: добігає кінця доба – і хліб черствіє. А втім, журналістика – не лише ремесло, а й творчість. У будь-якому разі журналісти, котрих люблять і цінують, – люди творчі: у них є свій стиль, свої теми, амбіції, шанувальники, підмайстри, заздрісники, вороги. А природа творчості претендує на тривале життя. Їй замало одноденного існування. Їй тісно у двадцяти чотирьох годинах. Вона задихається у відміряному відтинкові часу. Коли слухачі кажуть моїм колегам, а іноді й мені: «Ви класик радіо», мені незручно, навіть гірко. Радіо класиків не має: допоки твій голос звучить в ефірі, ти запанібрата з Аріелем, духом повітря, однак варто замовкнути, як ти змішуєшся з відпрацьованим вуглекислим газом. 

Журналістика дає собі раду з тим, що перебуває у гнітючій залежності від швидкоплинності часу. Адже, якби ні, тоді б не було у світі такої кількості видань, у назвах яких винесені слова «година», «часи», «день», «тиждень», «щоденний», «вечірній», «ранковий», «нічний» тощо.

У багатьох країнах для людей нашої професії придумали премію – «Журналіст року». Придумали її чуйні люди: так, журналіст прагне, щоб його творчість жила хоч би 12 місяців, допоки Земля обертається навколо Сонця. У Польщі легендарного журналіста Рішарда Капущинського ще за життя визнали «журналістом століття». Не знаю, чи поставився сам Капущинський до цього іронічно, але свою останню, документальну книжку він назвав «Мандрівка з Геродотом». Чому саме з ним? Нагадаю, що грек Геродот жив близько двох з половиною тисяч років тому, був автором праці, присвяченої греко-перським війнам. Своїм предтечею Геродота обґрунтовано вважають географи, етнографи, фольклористи, антропологи і насамперед історики, котрі слідом за Ціцероном називають його «батьком історії». До свого трактату «Історія» Геродот написав: «Геродот із Галікарнасу зібрав і записав ці відомості, щоби події, що відбулися, з плином часу не пішли в забуття, і великі й дивовижні достойні справи як еллінів, так і варварів, не залишились у безвісті, особливо ж ті, чому вони воювали один з одним».

Гадаю, що ви вже здогадались, чому Капущинський мандрує навколо світу із працею Геродота і чому так щедро цитує його у своїй книжці. Так, він вбачає у грекові побратима по перу, журналіста. Для Капущинського Геродот – зразковий репортер, котрий блукає світом, придивляється, розмовляє, прислухається, щоби відтак записати усе і дещо зарубати собі на носі. Ось, який родовід створює польський літератор журналістиці. Мені подобається політ його самозакоханої фантазії, його манія професійної величі, його честолюбне бажання вирватися за межу доби, на яку приречений журналіст. Капущинський нагадує мені героя давньогрецької трагедії, котрий, знаючи призначену богами долю, вперто протистоїть їй. Він залишився вірним собі до скону: майже за рік до смерті видав дві книжки віршів. Разом з поезією він намагався вирватися, прорватися у вічність.

Шкода, але історія, на відміну від журналістики, вдивляється у минуле. Вона працює з пам’яттю. Вона дружить з граматичним часом плюсквамперфект. До того ж вона, хоч і гуманітарна, однак наука, і, хоч би як нам цього хотілось, із французьким словом jour ніяк не пов’язана. Втім, у журналістики є гідні першоджерела, котрими вона може пишатися. Я б ризикнув зарахувати до «журналістів року» літописців. Ви, певне пам’ятаєте, що хроніки у літописах починаються словами «в літо…», що сучасною мовою звучало б «такого-то року…» Слово ж «хроніст», тобто літописець, не дарма сусідує у словниках зі словом «хронікер», а в англійській мові літописець і хронікер називають одним словом – chronicler.

Чесно кажучи, серед оцих власне хроністів мені найбільше імпонують ті, хто порушує жанр. Впевнений, що чорноризця Печерського монастиря Нестора, одного з авторів «Повісті врєм’яних літ», сучасний редактор погнав б втришия за відсебеньки й недостовірну інформацію. А от на шпальті «своя думка» чи «коментарі» йому місце знайшли б. Родовід цього журналістського жанру ще давніший і авторитетніший. Елементи журналістики, як на мене, без особливих труднощів віднаходимо у книгах пророків. Мені йдеться про їхні безстрашні викриття, адресовані як царям, так і простолюду. Наведу кілька цитат з 22-ї глави Книги пророка Ієремії.

Так говорить Господь: Звершуйте суд і правду і рятуйте скривдженого від руки кривдника, не ображайте і не чиніть утисків зайшлому, сироті і вдові, і невинної крові не проливайте на цьому місці.

Я б переклав сучасною мову цей вірш так:

«Дотримуйтесь законності, особливо стосовно тих, кого гноблять органи влади, поважайте права мігрантів, членів неблагополучних сімей, не допускайте кровопролиття».

Ось іще строфа, що не втратила актуальності:

Горе тому, хто будує дім свій неправдою і світлиці свої – беззаконням, хто примушує ближнього свого працювати даром і не віддає йому заробітку його.

У сучасних виданнях це звучало би, приблизно, так:

«З усією строгістю закону повинен бути покараний глава держави – за корупцію і незаконне привласнення майна. Президент безпардонно порушує Конституцію, не виплачуючи зарплати та інших соціальних виплат бюджетникам».

Гадаю, немає потреби казати, чиєму стилю і якому тону я віддаю перевагу.

Мене цікавлять журналісти, які залишились, з тих чи інших причин, у історії всупереч приреченості жанру, в якому працювали. Багатий і різноманітний газетно-журнальний спадок Джорджа Оруeла не пішов за водою завдяки його романам і книжкам документальної прози. Ненависть письменника до журналістики сягнула критичної межі у період роботи в Індійській службі «Бі-Бі-Сі» з 1941 по 1943 рік. Тривала Друга світова війна, і британське Міністерство інформації відповідно до умов воєнного часу дозувало й фільтрувало повідомлення та коментарі. Індійців переконували, що їхній ворог – нацистська Німеччина, а надійний і природний союзник – Сполучене королівство. Люди з чутливим історичним слухом вже почули, що імперія тріщить по швах, але Міністерство інформації вимагало від працівників «Бі-Бі-Сі» оптимістичних репортажів і коментарів. Саме воно, а не нацистська і комуністична машини пропаганди стало прообразом Міністерства правди в оруелівському романі-антиутопії «1984». Та неприязнь Оруела до «Бі-Бі-Сі» була взаємною. Під час громадянської війни в Іспанії письменника поранили в шию, результатом чого були верескливі інтонації, що раз по раз проскакували у його голосі. З цієї причини один із босів вимагав обмежити письменника у доступі до ефіру. 1946 року в есеї «Чому я пишу» Оруел пояснить, як він готувався до втечі з журналістики у прозу: «Протягом останніх десяти років найбільше, чого я прагну, – це надати публіцистиці вигляду витонченої словесності». Він знаходить сильний аргумент у есеї «Політика і англійська мова»: «Ціль мови політики – видати брехню за правду, а вбивству надати рис респектабельності». Так Оруел стає жанровим перебіжчиком – романістом. Він відточує стиль, радикально змінює лексику. Ба більше: він описує суспільство майбутнього, хоча й похмурого, актуально та оперативно, що притаманно журналістиці.

Cлово «журналіст» українською я перекладаю свавільно: «людина на один день». Але й один день можна прожити гідно. А якщо «людина на один день» проживе його не лише гідно, а й героїчно, то може стати «людиною на всі часи». Я кажу про реального героя. Його звати Малкольм Магерідж (1903–1990). Тогоріч в Англії вийшла книжка його вибраної журналістики Time and Eternity («Час і вічність»): назва, я б сказав, звучить, як виклик для збірника репортажів та статей. Батько Малкольма Магеріджа був соціалістом і виховав сина відповідно до своїх переконань. 1932 року газета «Манчестер Гардіан» послала Магеріджа власним кореспондентом до Москви. У лютому 1933-го, почувши про голод на Північному Кавказі та в Україні, Магерідж без дозволу московського керівництва поїхав на південь. Як результат – наприкінці березня у «Гардіан Манчестер» з’явилися три репортажі, які й стали першим на Заході свідченням масштабів голодомору. Автор передав їх до газети через дипломатичну пошти. У газеті вони вийшли у скорочено, оскільки позиція видання не збігалася з думкою кореспондента. Скажу більше: думка кореспондента була у тодішній Англії контроверсійною. СРСР був модним, і англійські інтелектуали en masse симпатизували будівництву соціалізму у Совєтській Росії.

Я наведу кілька цитат з репортажів Магеріджа: «Це був голод у найбезпосереднішому сенсі цього слова. Не недоїдання, як серед селян Сходу чи деяких безробітних Європи. Ні, це був організований голод. Частина продуктів, конфіскованих у селян, експортувалась за кордон. Містечка і села здавались мертвими. Худоба, коні здихали. Поля стояли пусткою… Росія – на шляху до створення рабовласницького ладу. Зараз триває боротьба Генеральної лінії з селянством…» і так далі, і так далі. Три короткі репортажі радикально змінили життя Магеріджа. Його витурили з газети, і у пошуках роботи він змушений був податися до Індії. Але й надалі Магерідж залишився вірним своїм журналістським принципам: «Як зрозуміти те, що відбувається? Який у ньому сенс? Яким є значення?» У різні часи його ненавиділи ті, для кого ідеологія була важливішою за правду. Англійські соціалісти у прямому сенсі плювали йому в обличчя. Його викликали на кулачний бій. Йому не давали в’їзної візи влада ПАР, Португалії, СРСР. Відмовили від телеекрана на «Бі-Бі-Сі». Його релігійні, а наприкінці життя католицькі, переконання стали причиною того, що Магеріджа зображали на карикатурах старезним лже-Ієремією, хоча, хто як не він, був послідовником заклику пророка: «Звершуйте суд і правду і рятуйте скривдженого від руки кривдника, не ображайте і не чиніть утисків зайшлому, сироті і вдові, і невинної крові не проливайте на цьому місці»?

Я працюю в журналістиці понад 30 років, і мої спостереження стосовно драматичної природи нашої професії неумоглядні. Я часто думаю про бездомних метеликів-ефемерид, життя яких обчислюється навіть не днями, а годинами. Ефемерида – слово грецьке. Воно прижилось у зоології, однак у Давній Греції ефемеридами називались щоденні звіти про діяння царів та воєначальників. Щоб уникнути долі метеликів-ефемерид, я намагаюсь триматися у своїх радіопередачах ближче до напряму Ars Acustica, «мистецтва звуку»: створювати ефірний продукт зі звуків, причому людський голос цікавить мене так само, як і дзижчання, свист, шелест, стогін, регіт, хрускіт, кректання, щебет, хропіння, гавкіт, булькання, рик, схлипи, воркіт, плюскіт, клекотіння, гикання, гомін, плескіт чи мовчання. Іще я продовжую життя своїм репортажам та інтерв’ю за допомогою поезій. Я називаю їх «службовою лірикою». Ось один із них:

У таборі біженців

Виявилось лише п’ятеро зґвалтованих.

Золоте правило нашого брата –

Отримати інформацію з перших рук.

Та не міг же я підійти до біженок і запитати:

– Ану, кого тут ґвалтували?

Підійшов, відрекомендувався. Увімкнув магнітофон.

– Чи може хтось заспівати пісню про кохання?

Жінки знітились.

Якась покликала семилітню дочку.

«Лірі, заспівай, заспівай для пана».

Скілько ж їй нині?

Та вже майже дівчина…

Я свідомо кажу вам про метафізику журналістики. Про фізику вам розповідатимуть на лекціях та семінарах. Оці мої коментарі я вважав би жанром «журналістського розслідування». Об`єктом цього розслідування була, власне, сама журналістика.


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Унікальне поєднання низки природних переваг Полтавщини не конвертується в належний рівень життя населення краю
    30 вересня, Олександр Крамар
  • «Суддівське» засідання Верховної Ради перетворилася на політичне шоу, від якого постраждали передусім ініціатори.
    30 вересня, Андрій Голуб
  • Чи відбудеться зміна поколінь на електоральному полі вчорашніх регіоналів
    30 вересня, Денис Казанський
  • Про особливості проекту головного кошторису країни на наступний рік
    30 вересня, Любомир Шавалюк
  • Революцію роблять романтики, а користаються нею негідники — це про нас. Хоча насправді буває по-різному. Навіть радикально протилежно, якщо романтики від самого початку добре знають, чого насправді хочуть. У нашому випадку з цим не склалося. У нас мрії та їх реалізація — речі чомусь не надто взаємопов’язані, відповідно завжди відбувається експромт, потім зрада чи перемога, ну й насамкінець розчарування.
    30 вересня, Роман Малко
  • Світові медіа аналізують результати проміжного звіту міжнародної слідчої групи щодо збиття літака MH17 17 липня 2014 року в небі над Україною і роздумують над притягненням до відповідальності кремлівського режиму.
    29 вересня, Ольга Ворожбит
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено