Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
6 вересня, 2011   ▪   Ігор Кручик   ▪   Версія для друку

Карикатурист Хрущова

Він поширював листівки проти лідера СРСР, спалював радянський прапор, створював громадські організації. Нині Павло Отченашенко – активіст українського руху Одеси
Матеріал друкованого видання
№ 35 (200)
від 25 серпня, 2011
Карикатурист Хрущова

Павло Отченашенко виріс у тітки на Одещині, бо рано втратив батьків. На початку 1960-х закін-чив російськомовну середню школу, вступив до будівельного ПТУ в обласному центрі. «У метриці в мене було записано, що мій тато українець, мати – теж українка. А коли отримав паспорт, то побачив, що я росіянин», – усміхається Отченашенко. Втім, виховуваний у дусі ідей інтернаціоналізму, він тоді не обурився на «етнопарадокс», вважав цей пункт формальністю.

Вивчився, почав працювати в Котовську на зведенні цукрового заводу. Згодом будував також Іллічівський морський порт, паралельно вступивши на вечірнє відділення Одеського будівельного інституту.

РАБИ КОМУНІЗМУ

Тодішній лідер СРСР Микита Хрущов повипускав із концтаборів ГУЛАГу мільйони в’язнів – рабів комунізму, які під автоматами працювали на потугу країни. Гуманний акт спричинив суттєві проблеми в економіці – де було натомість брати робочу силу? Тоді кремлівський кукурудзівник заповзявся покращити соціалізм, декларував економічні реформи, спрямовані на зростання добробуту громадян. Його уряд намагався вирішити всі проблеми насамперед пропагандою, закликами до молоді героїчно працювати в шахтах, на казахстанській цілині, в Сибіру. 1961-го відбулася грошова деномінація, від якої виграла держава, але помітно постраждало населення. Дорожчали харчі. 1962 року в Новочеркаську робітники вийшли на мітинг із вимогою зниження цін, але проти них застосували вогнепальну зброю, було вбито десятки людей; вочевидь, відповідав за це той-таки уряд Хрущова.

Мислячий юнак Павло Отченашенко швидко зрозумів, що за декларуванням «провідної ролі робітничого класу» криється лицемірний інтерес функціонерів компартії. І саме в цей час йому трапилася нагода особисто поспілкуватися з керманичем Радянського Союзу.

Читайте також: Протест під Кремлем

АНТИРАДЯНСЬКІ ЛИСТІВКИ

Отченашенко працював у молодіжній будівельній бригаді. «Мене висунули на зліт ударників праці, що відбувся в Москві. Від Одеси нас було четверо. Захід проходив у кремлівському Палаці з’їздів. За нами пильнували. Під час обідньої перерви накрили столи, добре навіть вино було. Якийсь чоловік у цивільному попередив, щоб ми наповнили бокали, бо до нас підійде Микита Сергійович Хрущов. І от він увійшов, наблизився до столиків, де були хлопці з БАМу, потім іще до інших делегацій, ну й до нас. «Поздравляю вас, одесситы!» – сказав він і поцокався з кожним».

Хрущов не справив на Отченашенка враження реформатора. Повернувшись додому, молодий будівельник почав пильніше придивлятися до економічного становища людей, узагалі до тодішньої політичної системи. Довкола Павла згуртувалася група критично мислячої молоді, невдоволеної всевладдям КПРС і злиденним життям. Вони вирішили малювати карикатури на першого секретаря, вивішувати в Одесі та Іллічівську гасла проти його політики. 13 вересня 1963 року почепили листівку: «Товарищ! Требуй отставки партии Хрущева! Повышение цен. Снижение зарплаты рабочим. Провал в сельском хозяйстве». За кілька днів розкидали по вулицях іще 12 листівок, що містили антиурядові заклики.

Кілька карикатур Отченашенко зробив зі зворотного боку на радянських пропагандистських плакатах, які купив у книгарні. За ними його й вирахувало КДБ через той-таки магазин: купувати більшовицькі агітки охочих було небагато.

Наш співрозмовник згадує «гроно» високопосадовців КДБ, які опікувалися його справою: генерал-майор Куварзін, слідчий Рижко, майор Водоп’янов. У Одеському управлінні комітету хлопця старанно допитували: «На кого працюєте? Хто вам дає кошти?» Добре годовані працівники тоталітарно-репресивного апарату, мабуть-таки, усвідомлювали дріб’язковість і непереконливість своєї «діяльності» навіть для радянського правосуддя, тож Отченашенка хотіли звинуватити ще й у причетності до якогось криміналу. Малює карикатури? Художник? Тоді має цінувати ню – значить, йому можна «пришити» порнографію. КДБ часто застосовував такий метод дискредитації опонентів – політичним притягували за вуха до справи якусь гидоту, та ще й з аморальним забарвленням. Однак щодо Отченашенка цього їм не вдалося.

У грудні 1963-го молодого дисидента судили. «Суддя був явно пов’язаний із КДБ, адвокат також. Я відмовився від його послуг, але він усе одно сидів поруч мене, як і два автоматники». Суд тривав аж… півгодини: «Чи підтверджуєте, що це ваші листівки?» Отченашенко погодився. «Каєтеся чи ні?» –«Ні, я вважаю, що робив це свідомо і правильно». Вирок: чотири роки позбавлення волі.

Павла повезли в табори. Але дорогою трапилася зупинка. «Мені нічого не сповіщали. Здивувало, що на якомусь вокзалі всіх етапників вантажили у «воронки», а мене – у «Волгу», причому посадили без наручників. Обабіч – двоє в цивільному».

Утім, такий респект не надто й здивував: особливе ставлення до політичних Отченашенко відчував уже не вперше. КДБ демонструвало специфічну «пошану» до тих небагатьох дисидентів, хто забезпечував роботою армаду радянських сексотів.

«Хоч вікна авто були зашторені, через вітрове скло я побачив, що ми в Москві. Упізнав Красну площу. Ми заїхали... у Кремль?»

У супроводі двох службістів у цивільному засудженого провели за зубчасті червоні стіни, посадили в якійсь кімнаті. Протримали там години чотири. Раптом відчиняються двері і входить Микита Хрущов.

«Йому просто цікаво було: чому проти нього протестує молодий хлопець? Тоді, мабуть, не так багато на нього малювали карикатур, – посміхається Отченашенко. Та й був Хрущов, мені здалося, напідпитку. Підійшов до мене й каже: «Почему ты на меня бочку катишь? Хочешь сидеть? Ну и сиди». Його язик заплітався. Розвернувсь і вийшов, не давши і слова промовити у відповідь. Потім мене вивели, посадили в машину й повезли в тюрму, ну а звідти – етапом до Мордовії».

Тобто проти своїх опонентів Хрущов застосовував хоч і трохи пом’якшені, але ті самі методи, що й Іосіф Сталін, якого він начебто викривав.

Читайте також: Норильський вірус непокори

УКРАЇНІЗАЦІЯ УКРАЇНЦЯ

Покарання Отченашенко відбував у мордовському таборі №11 у селищі Явас. Зрусифікованого хлопця вразила «українська діаспора», що становила добрячу половину контингенту тамтешніх політичних.

«Коли привезли до табору, до мене підійшов Василь Підгородецький. «Таке чудове козацьке прізвище, чому розмовляєш російською?» – поцікавився він. Відтоді ми спілкувалися тільки українською. Це була чудова людина».

Отченашенко почав працювати з Підгородецьким на пилорамі, придивлявся до нього. Цей львів’янин був старим бандерівцем. Коли розпочалася Друга світова війна, вступив до молодіжної мережі ОУН. У середині 1948 року отримав завдання працювати на Східній Україні: пояснювати, хто такі націоналісти й чого вони прагнуть. Із цією метою Підгородецький переїхав на Донбас. У лютому 1953-го НКВС схопило його в Сталіному (Донецьку). Присудили 25 років позбавлення волі, п’ять років заслання. Загалом відбув у неволі майже 32 роки: в омських, іркутських, мордовських таборах і на Уралі, демонстративно не схиляючись перед режимом. Наприклад, 1954 року в дні офіціозного й пафосного, на весь СРСР, святкування 300-річчя «возз’єднання України з Росією» Підгородецький разом ще кількома в’язнями-українцями вивісили чорний прапор із написом: «Триста літ неволі».

«Він мені розповідав про визвольний рух, про повстанців, про те, як кадебісти переодягались у їхню форму, грабували і вбивали людей, щоб викликати опір населення. Дуже багато розповідав про Бандеру й Шухевича» – каже дисидент.

Уже на свободі за часів незалежності Отченашенко зустрівся зі своїм тюремним товаришем на котромусь з’їзді товариства репресованих. «Тепло обнялися, поспілкувалися. Він сім’ї не мав – був трохи горбатий, та й у поважному віці вже вийшов на волю. А помер мало не жебраком».

Коли Отченашенко звільнився з таборів, Хрущов уже був не біля керма: його під час кремлівського перевороту 1964 року усунув Лєонід Брєжнєв. У Одесі жити дисидентові не дозволили. «У паспортному столі сказали – не ближче, ніж за 100 км».

Обмеження у правах без жодних підстав, за так званим телефонним правом, застосовували до багатьох дисидентів, які вже начебто відбули терміни покарання. Отченашенко влаштувався на роботу в Білгороді-Дністровському, споруджував там житловий масив, курортну зону. Спробував поновитися на навчання в Одеському будівельному інституті – не прийняли. Бо на «шлях виправлення», як казали комуністи, тобто колаборації з ними, Отченашенко не став. І хто знає, може, знову пішов би по тюрмах. Бо комуністичний режим отримав уже свідомого ворога.

Навесні 1990 року разом із Петром Чернишуком він задумав іще одну відверто антирадянську справу. Чернишук – знаний у Білгороді-Дністровському рухівець, як згадує Отченашенко, «перед тим у сквері розбив сокирою пам’ятник Лєніну – відрубав йому голову».

У центрі, на вулиці того-таки Лєніна, стояла будівля міськвиконкому – комуністичної адміністрації. Над нею майорів червоний прапор. Навесні 1990-го Чернишук із заднього двору пожежною драбиною виліз на покрівлю і зняв його, Отченашенко і ще кілька друзів стежили, щоб ніхто не заважав. Потім активісти вийшли на площу перед виконкомом, зачекали, поки зберуться люди, й підпалили червону тканину. Очільник міськради Артеменко пообіцяв порушити проти них кримінальну справу. Але влада тріщала по швах, СРСР розвалювався. Номенклатура рятувала власні шкури – їм було не до знамен.

ОДЕСЬКІ ДИСИДЕНТИ

На Одещині, крім Отченашенка, жили й відкрито боролися з комуністичним режимом відомі дисиденти Святослав Караванський, Ніна Строката, Василь Барладяну. І досі там серед провідників української ідеї Олекса Різників, дисидент радянських часів. Нині в Одесі діють осередок Всеукраїнського братства ОУН–УПА, обласна організація Всеукраїнського товариства політичних в’язнів і репресованих. Але й основні опоненти незалежницької думки на Півдні – ті самі вчорашні комуністичні номенклатурники – досі при грошах і владі.

«У всіх одеських ВНЗ викладання ведеться російською мовою. Навіть у педагогічному університеті, – констатує дисидент. – Я поставив запитання: чому студенти, які закінчили українські школи, у вишах вчаться російською? Мені відповіли, що українською бракує освітньої літератури. Але ми з Олексою Різниківим склали план відвідування всіх навчальних закладів, а особливо шкіл, із лекціями. Крім того, виїжджаємо в райони області». 

Запитаю, як ставиться місцева влада на чолі з українофобом Олексієм Костусєвим до колишніх репресованих, дисидентів: «Нас навіть не кличуть на урочистості, присвячені Дню Незалежності. Збори проводять в Одеському оперному театрі, до президії запрошують ветеранів Другої світової війни, а нас обходять».

Читайте також: Відчайдухи-прапороносці


Матеріали за темою:

Реклама
Останні публікації згорнути
  • Протягом тижня західні ЗМІ писали про чорний ринок зброї в Україні, смерть Павла Шеремета, хресну ходу Московського патріархату та військові навчання біля берегів Одеси
    26 липня, Віталій Рибак
  • Літо надихає на мандри. Тому книжки, про які я напишу, теж так чи інакше пов’язані з мандрами й подорожами.
    25 липня, Олександр Стукало
  • Тиждень.ua поспілкувався із комісаром Ради Європи з прав людини Нільсом Муйжнієксом про стан прав людини на Донбасі та в Криму і його подальший план дій щодо цих територій
    25 липня, Віталій Рибак
  • Тиждень поспілкувався з легендарною Дітте Марчер, директором Bodynamic International, засновницею реабілітаційної програми для військових, яка допомогла тисячам людей повернутися до нормального життя після війни. Нині вона допомагає українським солдатам.
    25 липня, Роман Малко
  • Якщо люди-музеї — це здебільшого старше покоління, то в цій підбірці етнографічно-туристичних історій здебільшого свіжа кров. Проекти, що надихають, що з’являються зав­­дяки активній молодій енергії. Може, з роками й вони перетворяться на пам’ятки, але поки що це живі страшенно цікаві організми, котрі навіть диктують свої умови в деяких нішах нашого бідного туристичного ринку.
    24 липня, Богдан Логвиненко
  • Що передбачає й кого зачіпає якісна психореабілітація людей, які повертаються з війни
    24 липня, Ганна Трегуб
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено