Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
1 червня, 2011   ▪   Дмитро Коробко   ▪   Версія для друку

Як захистити свої права за кордоном(конкурс тижня)

Я на Союзній території Індії - Андаманських і Нікобарських островах. На 08 травня маю квиток з Делі до Києва. Тобто максимум до 07 травня мені треба дістатися з Порт-Блєру, столиці Андаманів, до Ченая, з якого ще через усю континентальну Індію – до Делі
Як захистити свої права за кордоном(конкурс тижня)

Долетіти до островів неважко, а от вибратися звідти виявилось складно. Слід зазначити, що на Андамани є рейси лише трьох місцевих авіакомпаній, які дозволяють собі їх, коли завгодно, скасовувати або відкладати, та й рейси ці лише з двох пунктів – з Ченая та з Коліката. Але головна проблема в тому, що саме під час мого перебування там пілоти авіакомпанії “AirIndia” оголосили страйк, який затягнувся на два тижні. Проте квитки на рейси цієї компанії чомусь продавалися. Отже я вирішив – якщо продаються квитки, то вилетіти я зможу, і купив собі на 07 травня до Коліката, а звідти до Делі. Яким же було моє здивування, коли вранці того дня прибувши до аеропорту, я побачив багатолюдний натовп біля входу (в Індії всередину аеропорту пускають тільки тих, хто має квиток на вже підтверджений рейс).

Почав питатися – виявилось, що страйк вночі скінчився, але керівництво авіакомпанії чомусь вирішило в першу чергу відправляти тих, хто затримався за минулий тиждень на островах через той страйк. Наявність у мене квитка і посилання на те, що маючи квиток, я маю певні права, а авіакомпанія – відповідні обов’язки, - не справила жодного враження ні на поліцію, ні на менеджерів компанії. Так і сказали: «Нічого, поживіть ще тиждень-другий на островах, потім зможете вилетіти. Або можете звертатися до суду – років через тридцять, можливо, виграєте справу.». Як я потім дістануся до Києва, теж нікого не хвилювало.

Грошей на острівне існування вже майже не лишилося, як, власне, й бажання. Оцінивши безвихідь ситуації і етнопсихологічні особливості місцевого населення, що відрізняється одночасно неспішністю, нахабністю та «пофігізмом», я дійшов висновку, що я мушу перевершити їх в цих компонентах, тільки тоді на мене звернуть увагу. Я також врахував, що нічого не втрачаю – в найгіршому випадку мене заарештують, тоді буде, по-перше, де ночувати, а по друге, вони будуть змушені зв’язуватись з нашим посольством та висилати мене з країни за свій рахунок. Отже я розштовхав галасливий натовп біля віконця авіакомпанії та зазирнув усередину, спробував спочатку ввічливо домовитись – нуль емоцій – тоді я-ак гепнув по склу. Настала тиша. Відійшовши від шоку, на мене почав гримати головний менеджер, я відповів тим же, він привів поліціянта з великими зірочками на погонах, і діалог повторився. Тому я заявив, як і планував, що нехай арештовує, щоб мені було де жити, а потім пише купу паперів, щоб мене вислати з країни. Офіцер зважив, скільки бюрократичної писанини йому світить, і покликав свого начальника з іще більшими зірками на погонах. Останній оцінив ситуацію, сказав, що всьо парєшаєм, і посадив мене без черги на перший же рейс.

Висновки: необхідно зберігати спокій, мати план і не боятися його здійснити, бажано також заздалегідь занотувати номери телефонів та електронну адресу посольства України – за моїм планом, якщо не вдалося б вирішити проблему нахабством, треба було звертатися до посольства, яке має захищати права наших громадян у відповідній країні, а також зв’язатися з відомими ЗМІ в Україні, яких могла б зацікавити бездіяльність посольства.

Ще одна історія трапилась на острові Хевелок, відомому як одне з найкращих місць для дайвінгу. На цьому острові один єдиний банкомат в одному єдиному відділенні банку. Я намагався зняти 10 000 рупій (що складає приблизно 230 USD), на які, між іншим, там можна прожити більше місяця, але коли вже побачив у відповідній щілині банкомату гроші, узяв чек, а гроші засмоктало назад, всередину цього агрегату. Таким чином у мене в руках лишається чек, а жодних доказів того, що гроші я не отримав немає. Я знаходжу менеджера – з сусіднього подвір’я виходить молодик у дірявій майці та трусах, ніби порався по господарству, який назвався керівником відділення. Дуже ввічливо він розпитує мене, співчуває і т.п., але каже, що зробити нічого не може, а свої проблеми я маю вирішувати з банком - емітентом картки в Україні. Я пояснюю, що банкомат належить їхньому банку, крім того камери спостереження, напевно, зафіксували, що я не отримав гроші. Та й сам банкомат, я переконаний, фіксує надлишок грошей, тому можна побачити, що сума повернулася назад, якщо його величність відірве свій зад від стільця та перевірить викладені мною обставини. Відповідь була: «Випийте чаю і не хвилюйтесь». Така вона - Індія.

В Порт-Блері, столиці островів, я завітав до головного там офісу даного банку. Все наближено до звичної банківської атмосфери – краватки, костюми, керівник, зам, секретарка, комп’ютери тощо… Але схема поведінки така ж сама – «ай-я-яй, серйозні гроші, співчуваємо, але допомогти не можемо, вирішуйте цю проблему зі своїм банком, випийте чаю і не хвилюйтесь».

Тоді я написав своєю кострубатою англійською заяву до того відділення, де знаходиться банкомат, надіслав її з індійського поштамту рекомендованим листом, чек залишив собі. Повернувшись додому, написав заяву до свого банку, який надіслав листа до Mastercard, а ті – до індійського банку. Я жтим часом, посилаючись на чек банкомату, поштовий чек та листи свого банку, пишу електронні звернення до посольства України, керівництва індійського банку та індійського МВС. Тепер чекаю, доки потужна, але вкрай повільна індійська бюрократична газонокосилка запрацює. Через певний час гроші свої я отримаю.

Слід зауважити, що в Україні, як мені пояснили фахівці, схожі випадки також бувають, але в банкоматах є спеціальні відсіки, куди потрапляють банкноти, що повертаються, а залишок завжди фіксується, тому це повернення завжди можна відслідкувати. У випадку, коли банкоматом було видано зайві гроші або, навпаки, є залишок банки мають проводити внутрішнє розслідування, а гроші повертаються на рахунок відповідному клієнтові. Напевно, такі самі правила існують в Індії, але треба змусити їх виконувати.

Остання історія трапилась в Німеччині, яка зруйнувала певні стереотипи, що я мав стосовно німецького орднунгу.

Як більшість наших громадян, я вірив міфам про те, що в цій країні транспорт рухається у суворій відповідності з установленими графіками і розкладами та ніколи не запізнюється. Так склалося, що готель, в якому я зупинився на кілька днів, знаходився в Кельні, а я щодня купував добовий квиток, який давав мені змогу протягом дня подорожувати залізницею в межах землі Північний Рейн – Вестфалія, а на ніч повертатися до Кельну. Це було дуже зручно, але одного разу німецька залізниця мене підвела.

Я повертався з якогось містечка і мав пересісти на інший потяг вже до Кельну, але перший з них затримався на хвилин 9-10, тому пересісти на наступний я не встиг, а на інші потяги мій квиток вже не діяв, тож треба було купувати новий, досить дорогий квиток на трансєвропейський експрес. Здавалося б, у цьому беззаперечна вина залізниці.

Я знаходжу чергового по вокзалу – це напівсонний старигань, який сидить у скляному воль’єрчику і читає газету. Я йому явно заважаю, і спочатку він намагається не звертати на мене уваги. Більше того, заявив, що такого, щоб запізнилася електричка німецьких залізниць, просто не може бути, бо не може бути ніколи. Тоді я видав збурену промову про те, що мене в цій країні, схоже вважають людиною третього сорту, що лише підтверджує розповіді про зневагу німців до інших націй, згадав мало не Голокост… Зробив вигляд, що мене таке ставлення страшенно ображає, і попросив викликати поліцію, якій я хочу подати заяву. Після цього дід прокинувся, щось там поклацав у своєму комп’ютері і був вкрай здивований, коли побачив у якійсь базі, що дійсно, моя електричка прийшла із запізненням на 9 хвилин, видав мені відповідну довідку і з цим папірцем особисто посадив мене безкоштовно у вагон першого класу на якийсь крутий потяг, яким я дістався до Кельну.

Головний висновок з цього досвіду, на мою думку, полягає в наступному: необхідно мати почуття власної гідності завжди і всюди та не боятися відстоювати свої права як в Україні, так і за її межами. Для нашої країни це навіть важливіше, бо саме таким шляхом формуватиметься дійсно правова держава.


Матеріали за темою:

Теги
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Корупційні скандали не рідкість і для деяких країн-членів ЄС, особливо, для тих, хто приєднався до спільноти після тривалого перебування в орбіті СРСР.
    10 грудня, Ольга Ворожбит
  • Ліберали намагаються уникнути поразки, підтримуючи протекціонізм і посилення прикордонних режимів
    10 грудня, The Economist
  • Перший російський військовий, якого я побачила, був майже точною копією президента своєї держави. Невисокий, з типовою зовнішністю, усміхнений, але абсолютно холодний до всього, що не стосувалося безпосередньо його. Зовнішність прекрасно підійшла б для розвідника: типовий чоловік між 30 та 40 роками, швидше худорлявий, без виразних ознак ані в рисах обличчя, ані в мові.
    10 грудня, Вікторія Малишева
  • Чому влада зволікає з легалізацією видобутку бурштину
    10 грудня, Денис Казанський
  • Чи зможе Франсуа Фійон подолати Марін Ле Пен?
    9 грудня, The Economist
  • На яких засадах утворилася і функціонує «Воля народу»
    9 грудня, Денис Казанський
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено