Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
23 травня, 2011   ▪   Наталя Петринська   ▪   Версія для друку

Стічні канали

Українське телебачення – це хаотичний потік інформації примітивного змісту й інфантильно-меншовартісної форми подання
Матеріал друкованого видання
№ 19 (184)
від 12 травня, 2011
Стічні канали
Фотогалерея: Володарі "Зомбоящиків" (зображень: 10)

«Президент висловив надію, що цю проблему невдовзі буде вирішено». «У житті Ларіси Доліної попереду були розчарування, нерозуміння друзів». «Наші судді зараз оголосять, яка пара залишиться в проекті». «Ваші руки втомилися від набридливого миття посуду?» Перемикання каналів – процес дражливий. Натискаючи пульт із надією побачити щось поживне для розуму, неодмінно зіштовхуєшся з протилежним продуктом – тож у підсумку лишається вимкнути набридливий подразник. Шукати нині в телепросторі нове, злободенне, цікаве – усе одно, що намагатися писати sms за допомогою стаціонарного телефону. Розумні люди, які відмовилися від цього магічного доповнення до дивана, вважають «ящик» рудиментом, але справляти поминки по телебаченню зарано – для мільйонів українців воно й досі залишається єдиним джерелом інформації. Тиждень вимушено провів кілька днів біля телевізора, щоб з’ясувати, яку поживу виносять із нього співгромадяни. Висновок невтішний: вітчизняні телеканали (на них припадає понад 90% української телеаудиторії) дебілізують країну.

СМІХ І СЛЬОЗИ

Розважальна функція нині – панівна для українського телеорганізму. У цьогорічному сезоні як ніколи подбали про те, щоб народ добре «поіржав». Тріада потреб сучасного суспільства, – «жрать, ср..ть, ржать», – оголошена анімаційним інтернетперсонажем містером Фріменом, стала домінантою у визначенні телеконтенту. «Ящик» пропонує безліч «бугога»-варіантів: сімейні шоу «Розсміши коміка», «Зроби мені смішно», «Співай, якщо можеш», «Анекдоти по-українськи», сороміцький гумор для чоловіків «Голі та смішні», молодіжні серіали з примітивними жартами «Універ», «Інтерни», «Реальні пацани», комедійне мило для всіх вікових категорій («Щасливі разом», «Вороніни»), а ще квартали, наші раші, файні юкрайни – всіх не злічиш. Звісно, в бажанні розважитися – нічого поганого, але телевізійну сміхову культуру поставлено на конвеєр, що не може не позначатися на якості, відтак глядач «на виході» завжди отримує дешеву примітивну комедію.

Про тих, хто прагне драми, теж подбали: їм дано змогу бути причетними до вирішення доль численних «молодих зірок» талант-шоу. Відправ лишень повідомлення – і твій фаворит не почує жахливого вироку: «Ваше життя на проекті закінчилось». Вони справді так і кажуть: «Життя закінчилось». Звучить безнадійно. Останнім часом навіть виокремилася певна професія – «учасник шоу». Той, хто кочує з однієї програми в іншу, – спочатку поспівав на «Фабриці зірок» чи «X-факторі», потім перестрибнув у «Танці з зірками», а там, може, покличуть виконувати якісь фізкультурні вправи – на льоду чи в цирку. Телеканал «Інтер» узагалі виявив великодушність і дозволив сотням юних українців танцювати на самому майдані Незалежності. І дарма, що в кулуарах перешіптуються: ідея шоу «Майданс» одного російського політтехнолога – забронювати на рік наперед центр столиці, щоб унеможливити там протести. Це припущення можна завжди списати на параною. Мовляв, «нічого особистого», просто пошук талантів.

КРІЗЬ ТЕРНИ ДО ЗІРОК

У вихідні телевізор перетворюється на обсерваторію. «Вся правда про зірок», «Світське життя», «Зіркове життя», «Аналіз крові», «Максимум», «Моя правда», «Шоуманія», «Ексклюзив», «Анатомія слави» – весь цей «небеснотілесний» набір пропонує глядачеві подивитися на своїх кумирів по-іншому, дізнатися їхні «таємниці», зрозуміти, що вони «теж люди». «Людміла Ґурчєнко так і нє помірілась со своєй дочєрью пєрєд смєртью», – голос ведучого штучно нагнітається й вибухає запитанням «Хатітє знать, почєму? Нє пєрєключайтє!» «Шокірующіє подробності із жизні Лоліти Мілявской!» – кричать із подібною інтонацією на іншому каналі. Після такої високої концентрації «зіркових аналізів» виникає враження, що всіх українців неймовірно цікавлять позашлюбні діти чи аборти співачки A., алкоголізм чи гомосексуалізм шоумена B. чи новий автомобіль танцівника C. , службовий роман П. і Г. чи гроші Ф. Чому телевиробники продукують цей інформаційний треш – зрозуміло. Практично-цинічний підхід до того, чим годувати глядача, добре висвітлено в сатиричній стрічці Сідні Люмета «Телемережа» (1976). Відтоді нічого не змінилося.

ТВІЙ ДЕНЬ – 8 БЕРЕЗНЯ

Сіамськими близнюками програм «про зірок» є численні шоу, розраховані на жіноцтво. «Любофь» (вимовляти слід саме так) і все, що з нею пов’язане, щедро експлуатують українські телевізійники. Вибір безумовно вражає. Передачі про одяг, косметику, вагу, світ гламуру – це все, так би мовити, посібник із продукування «феромонів», що передують процесу зваблення. ТБ сумлінно вчить, який мати вигляд і як поводитися, щоб захопити чоловіка своєю неперевершеністю. «Ікони стилю» – силіконові блондинки з великими «очима» четвертого розміру, легкі, безтурботні, по-дитячому наївні й водночас по-дорослому прагматичні. Головне для них – знайти «папіка» й насолоджуватися життям просто тому, що вони такі «офігенні». Наступний етап студій – матримоніальний. Під весільний марш на ТБ-сцені випливають «Давай одружимося», «Про любоff», «Холостяк». Жінки, мов наложниці на невільницькому ринку, зусібіч пропонують чоловікам свої принади, хіба що зубів не показують. І, нарешті, заключна порція продукту для «слабкої статі» – програми для тих, хто вже отримав щасливий квиток і одружився: «Здрастуйте, я ваша мама», «СуперНяня», «Сімейні драми» «Міняю жінку», «Теорія зради». У цих проектах гламурний лоск поступається побутовому реалізму, а замість романтичних ігрищ глядачеві пропонують спостерігати за сімейними сварками. Так закінчуються телеказки про кохання.

ДОГОДИТИ ВСІМ

Українські телевізійники суворо дотримуються гендерної рівності. Із програмами для жінок сусідить суто чоловічий продукт – «поющіє труси» і всілякі віагро-передачі, кримінальні програми, псевдорозслідування, пропагандистські російські серіали про «Велику Вітчизняну війну», «велику Російську імперію», військових/бандитів/ментів. Те, що сповнені тестостерону й адреналіну фільми про «справжніх чоловіків» є витвором агітпропу сусідньої країни, схоже, мало кого обходить. Дешеві й здебільшого створені під держзамовлення російські серіали в нас як купують, так і купуватимуть. За інформацією Тижня, кілька українських телеканалів із «першої десятки» 2011-го збільшили закупи фільмів та програм із РФ у три–чотири рази проти минулого року.

Молодь теж не оминули увагою. Основний меседж телеканалів, які позиціонують себе саме як молодіжні, можна сформулювати за допомогою рядка із приспіву російського гурту «Звери»: «Напіткі покрєпчє, слова покарочє, так лєгчє, так прощє». Страшно подумати, що може вирости з тих, хто в підлітковому віці вибудовуватиме пріоритети, орієнтуючись на подібний контент. Щонайменше вони створюють культ легких грошей, невігластва, кітчу, стереотипного мислення. Щонайбільше – дебілізують покоління.

Ще один тренд розважального сегменту українського телебачення – зростання кількості програм із серії «очевидне-неймовірне». Ворожки в сьомому коліні, які за телефонним дзвінком можуть вирішити всі проблеми, паралельні світи, битви екстрасенсів – цим мракобіссям українців годують значно частіше, ніж передачами про науку чи релігію, історичними нарисами чи журналістськими розслідуваннями. Варто зауважити, що на вітчизняному ТБ майже немає документально-публіцистичних програм, а в теленовинах – аналітичної складової.

І ХАТА НЕ МОЯ

Приземлений і нехитрий зміст ТБ-продукту можна було б іще якось проковтнути, якби не одна суттєва обставина. Зазвичай його подають у вкрай меншовартісній формі. За останній рік на українських каналах повсюдно закріпилися представники російської телеіндустрії, до того ж далеко не «першої свіжості». Здебільшого вони працюють ведучими, засідають як журі в різноманітних талант-шоу або ж беруть у них участь. За влучним визначенням одного вітчизняного блогера, українське ТБ нині перетворилося на помийну яму російського шоу-бізу. Давно списаний із рахунків у Росії «скандальний» Отар Кушанашвілі; «обличчя» всіх передач Іван Урґант; уже відчутно непровокативний і вульгарний Дмітрій Наґієв; вічно живі Алла Пуґачова й Максім Ґалкін; нахабно-зверхній Сєрґєй Пісарєнко та інші. Це коли не рахувати цілого десанту «мігруючих» каналами «зірок» Ніколая Баскова, Сєрґєя Звєрєва, Анастасії Заворотнюк, Сєрґєя Сосєдова, Анфіси Чєхової, Філіппа Кіркорова тощо. Російські ведучі в політичних шоу – це взагалі норма, що підтверджує трійка Шустер – Кісєльов – Пальчєвскій. Можна ще зрозуміти феномен Савіка Шустера, який завдяки своїй харизмі перетягує за собою фантастичну за кількістю аудиторію, попри хаотичні мандри з каналу на канал (і з одного дня тижня на інший також, адже п’ятничний глядач відрізняється від глядача недільного). А ось Євґєній Кісєльов почасти виглядає блідою тінню «того» Кісєльова – класика часів опозиційного російського НТВ: він гірше й повільніше реагує, демонструє значно меншу компетентність, відповідно більшу залежність від сильних світу цього й змушений вдаватися до способів пожвавлення на рівні відверто нижче плінтуса (на кшталт стикання в одному ефірі гостей, які неминуче захочуть набити один одному пику).

Україна для них усіх – зручний запасний майданчик, адже, завершивши кар’єру в РФ, де конкуренція значно серйозніша, тамтешні «звьозди» мають змогу заробити чималі гонорари на нашому ТБ. Водночас безбожно халтурячи й навіть не намагаючись заглибитися в місцеві «колоніальні» реалії, а ще, звісно ж, ігноруючи українську (державною мовою в більшості передач звучать лише запитання у вікторинах чи закадровий текст). Коли ж раптом із якогось дива ведучим програми стає представник українського шоу-бізу, він неодмінно мусить говорити російською. Іноді це видається досить штучним, як у випадку з Олександром Педаном, який веде шоу «Інтуїція».

А віднедавна в Україну потягнулись і російські фахівці з теленовин. Зокрема, інформаційно-аналітичний департамент телеканалу СТБ очолив росіянин Міхаіл Єрмолаєв, який устиг попрацювати в себе вдома на державному телеканалі РТР (програма «Вести»), відомому антиукраїнською позицією. Тож цікаво буде відстежити, наскільки зміняться акценти в донедавна найчистіших новинах вітчизняного телебачення й чи залишиться на «Вікнах» рафінована вимова ведучих та репортерів, з огляду на те, що Єрмолаєв зовсім не знає як української, так і нашого контексту.

Нагадаємо, що раніше консультантом служби новин медіа-групи «Інтер» ТОВ «Національні інформаційні системи» було призначено Ілью Канавіна, який свого часу працював політичним оглядачем того ж таки телеканалу «Россия» (РТР). А весь «Інтер» віднедавна консультує політтехнолог із РФ Іґорь Шувалов, якого називають одним із розробників антиукраїнської пропагандистської продукції під час президентської кампанії 2004 року. Після російських призначень у новинах на «Інтері» – жодного натяку на критику влади й суцільний позитив.

ТЕЛЕКОНСЕРВИ ІЗ ЗАПАХОМ

Окрім російських «звьозд», наше ТБ дало притулок і колишнім телесимволам епохи Кучми – Дмитрові Гордону, Янові Табачнику, Михайлові Поплавському. Це, так би мовити, «прібліжонниє к тєлу». Реінкарнувались вони на «Першому Національному», який за керівництва Бенкендорфа – Арфуша перетворився на провладний, за прикладом «России». Його контент від часів попередньої влади вражаюче змінився: тепер за інтенсивністю насаджування ідей «русского міра» й позитивних новин про владу з ним здатен конкурувати хіба що «Інтер». Дослідження Інституту соціології НАНУ, здійснене спільно з Академією української преси, продемонструвало, що в синхронах «Першого Національного»  пряма мова представників влади становить 95%, вони також є абсолютними лідерами за кількістю згадок у його новинах. Загалом, за результатами моніторингу «Телекритики», цей канал – у трійці лідерів (разом з «Новим каналом» та «Інтером») із замовчування соціально дражливої, критичної інформації. Інші, хоч і меншою мірою, теж відчутно змінили тональність. Тепер у нас про владу кажуть, як про мертвого: aut bene aut nihil. Теми, що викликають резонансні обговорення інтернет-аудиторії, на українському ТБ може бути повністю ігноровано (див. нижче «Чого не побачив глядач?»). Часом доходить до абсурду – коли топ-новиною випуску стає повідомлення про народження тварини в зоопарку, а водночас замовчують соціально значущу інформацію, яка могла б викликати протестні настрої. Складається стійке враження, що «Перший Національний», «Інтер» тощо виконують політичне замовлення: промивання мізків електорату.

 

ЧОГО НЕ ПОБАЧИВ ГЛЯДАЧ?

Огляд за 24 квітня

Телеканали цілком проігнорували резонансне рішення ВР вивішувати разом із Державним прапором на 9 Травня й червоне полотнище.

На Великдень ТБ позбавило глядача інформації іншого ґатунку – прохання УПЦ МП до Януковича надати їй права юридичної особи.

Глядач не почув і не побачив свіжих соціологічних досліджень Центру імені О. Разумкова, згідно з якими Януковича не підтримує майже половина громадян.

Непоміченою і непроаналізованою залишилася смерть українського миротворця – майора В’ячеслава Суліна.

Вперто й по-партизанськи мовчали телеканали про нюанси перебігу справи проти Юлії Тимошенко.

Ще одного опозиціонера, Юрія Луценка, телевізійники теж нагородили ігноруванням (окрім «Першого Національного»).

Не згадали про початок реалізації Україною одного з найбільших контрактів у вітчизняній історії – на постачання зброї до Іраку.

Замовчали всі й перший етап модернізації української ГТС, що має розпочатися вже цього літа.

За даними моніторингу «Телекритики»


Матеріали за темою:

--> --> -->
Реклама
Останні публікації згорнути
  • Президент Обама та віце-президент Байден заявили, що «поважають вибір британців». Однак медіа, що не скуті законами дипломатії, нещадно критикують Brexit
    26 червня, Віталій Рибак
  • Уміння викладати довго вважалося вродженим. Реформатори ж доводять, що найкращими вчителями стають, а не народжуються
    26 червня, The Economist
  • Історія «тіньового бізнесмена» сталінської доби
    26 червня, Валерій Примост
  • Найефективніше допомогу витрачають у бідних країнах з адекватним управлінням. Але вона до таких не потрапляє
    26 червня, The Economist
  • Зустрів днями колишнього колегу, з яким іще до війни разом працювали на складах мережі супермаркетів «Брусничка».
    26 червня, Станіслав Васін
  • «Це не популізм», — заявив Алессандро ді Баттіста з «Руху 5 зірок» (M5S), коли 5 червня з’явилися результати першого туру місцевих виборів в Італії. «Це не протест. Це хороша політика». Кандидат на посаду мера Рима від M5S Вірджинія Раджі набрала 35% голосів. Це найбільший прорив M5S після загальних виборів 2013-го, коли рух здобув чверть голосів.
    25 червня, The Economist
Новини партнерів 24tv.ua
Новини партнерів RedTram
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
работа Харьков оптимизатор любовный гороскоп на год Жеральдин Пайя http://avtosale.ua/
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено