Суспільство

  ▪   Станіслав Козлюк
  ▪   Ічня

Вибухи й безкарність

Фото: Козлюк Станіслав
У ніч на 9 жовтня Україна фактично втратила ще один склад боєприпасів. О пів на четверту в Чернігівській області поблизу міста Ічня почали вибухати снаряди. На села й поля навколо впали сотні снарядів. За кілька годин із зони ураження евакуювали понад 12 тис. осіб. Трагедія вкотре повторилася.
Матеріал друкованого видання
№ 41 (569)
від 11 жовтня

За офіційною інформацією Міністерства оборони України, на складах зберігалося близько 40 тис. т боєприпасів. Водночас українські ЗМІ повідомляли про вдвічі більшу цифру — 88 тис. т, щоправда, підтвердження її немає. Територію в радіусі 16 км від епіцентру вибухів оголосили зоною надзвичайної ситуації. У радіусі 20 км для польотів закрили повітряний простір. Призупинили рух залізничного та автомобільного транспорту. Тимчасово перекрили рух на дорогах державного значення. У перші години інтенсивність була два-три вибухи на секунду. У зоні ризику опинилися 20 тис. людей. У прилеглих до зони лиха селах і містах почали приймати біженців. За кілька годин після початку пожежі в самій Ічні та довкола неї працювали не тільки поліція та рятувальники, а й волонтери. Дивом минулося без убитих та поранених.


Про ризики для військових складів в Ічні говорили ще рік тому, після трагедії в Калинівці (Вінницька область). Тоді волонтери, активісти й журналісти писали про проблеми зі сховищами снарядів і перераховували найбільші з них. Наголошували, що ці об’єкти можуть стати наступними мішенями для потенційних диверсій. Хоча за півроку перед вибухами артилерійських боєприпасів у Калинівці була трагедія в Балаклії (Харківська область). А в 2015-му аналогічна історія сталася в Сватовому на Луганщині. Щоразу військова прокуратура відкривала кримінальне провадження, а її очільник Анатолій Матіос робив гучні заяви, але винних так і не покарали.

 

Читайте також: Ічня, Калинівка, Балаклія. Коли і де в Україні вибухали склади з боєприпасами


Скажімо, 2015-го, після вибухів у Сватовому, було відкрито провадження за статтею «Тероризм». Однак згодом заговорили про службову халатність. Навіть намагалися засудити майора Олександра Литвиненка, який нібито був керівником сватівського військового складу боєприпасів. Однак уже в суді з’ясувалося, що офіцер керував лише прийомом і видачею снарядів, а не життєдіяльністю сховища.


2017 року, після руйнувань у Балаклії, Матіос заявляв, що пожежа на військових складах у Харківській області могла початися внаслідок диверсії. Утім, і через рік після цієї історії говорити про результативне розслідування не випадає. Схожа ситуація і з вибухами в Калинівці: військова прокуратура відкрила кримінальне провадження за фактом диверсії. А вже 2018-го генпрокурор Юрій Луценко заявив, що на складах порушили всі можливі правила безпеки. Він навіть озвучував плани притягти до відповідальності десятки посадових осіб. Але цим поки що й обмежилися.

Цього разу снаряди вибухають не десь поруч із зоною бойових дій, а за 180 км від Києва. Якщо зважати на гібридну війну, яка точиться й в інформаційному просторі, то ефект від такої події колосальний: серед місцевого населення ширяться чутки та паніка. Влада вкотре дискредитована й безсила


Тепер Чернігівщина. 2018-й. Ічня. Уже Служба безпеки України заявила, що розглядає три версії пожежі на складах: диверсію, порушення правил пожежної безпеки чи зберігання боєприпасів, підпал. Утім, зважаючи на попередній досвід розслідувань, виникають реальні сумніви в тому, що винних у трагедії буде покарано.


Понад те, можна констатувати, що об’єкти критичної військової інфраструктури — військові склади — досі не захищені. Попри всі запевнення чиновників, немає жодних гарантій, що трагедія не повториться в майбутньому. Тим більше що цього разу снаряди вибухають не десь поруч із зоною бойових дій, а за 180 км від Києва. Якщо зважати на гібридну війну, яка точиться й в інформаційному просторі, то ефект від такої події колосальний: серед місцевого населення ширяться чутки та паніка. Влада вкотре дискредитована й безсила.


Звісно, що поруч із місцем вибухів розгортають оперативний штаб, який має координувати роботу силовиків, медиків і рятувальників. Звісно, що тут мають з’явитися перші особи держави, аби показати, ніби все під контролем. Якщо не президент Петро Порошенко, то прем’єр-міністр Володимир Гройсман. Звісно, що за 20 км від евакуйованого міста можна показово зібрати військових, рятувальників і купу техніки. Але це вже робота для картинки. І з наслідками, а не з причинами.

 

Фотогалерея: Вибухи на складах боєприпасів біля Ічні


Здається, висновки із таких трагедій роблять лише рятувальники й активісти. І від вибухів до вибухів на складах боєприпасів якість і координація в їхній роботі лише зростають. Скажімо, 2017 року в Балаклії центри евакуації почали працювати здебільшого спонтанно: за словами голів селищних рад, вони вирішували питання з розміщенням біженців самотужки й одразу на місці. 2018-го рятувальники вже мали план дій на випадок надзвичайної ситуації: було проведено перепис місцевого населення, відомо кількість людей, які зможуть виїхати самотужки, кількість тих, кого треба вивозити, кількість будинків у зоні ураження, пункти прийому біженців у різних населених пунктах тощо. І традиційно оперативно спрацювали активісти з волонтерами: у перші години після початку пожежі на складах боєприпасів в Ічні вже були люди на власних автомобілях, готові вивозити людей у відносно безпечні сусідні селища. А представники націоналістичних рухів зайнялися патрулюванням міста та евакуацією одиноких місцевих мешканців. Водночас робота поліції лишала бажати кращого: силовики перекрили основну дорогу до військових складів, але на кількох менших шляхах, які вели просто до паркана, за яким горіли снаряди, не було жодного (!) поліцейського, нацгвардійця чи військового.


Якщо ж повертатися до теми відповідальності, то на тлі цих подій особливо дико звучить наступна новина. Напередодні вибухів в Ічні суд у Харкові вирішив поновити на своїй посаді начальника зберігання озброєння на військових складах у Балаклії. Крім того, Феміда вирішила, що чоловікові треба нарахувати зарплату за час, доки він не працював. Попри протести Генштабу й Міноборони, суд зазначив, що не отримав матеріалів службового розслідування, а без них неможливо встановити, що дії або бездіяльність згаданого керівника призвели до пожежі, вибухів і руйнувань.


Власне, попри те що майже втрачено чотири склади боєприпасів, лишається понад десяток великих сховищ, які треба берегти. Убезпечити їх від можливих диверсій, «руки Москви», яку люблять згадувати українські чиновники, чи звичайної халатності проблематично. Проте це критично необхідно. Не лише заради збереження боєприпасів для української армії. Не лише заради іміджу влади. А насамперед заради спокою місцевих. Аби люди не жили з відчуттям, ніби вони сидять на діжці з порохом, яка щодня може вибухнути.