Суспільство

  ▪   Ганна Чабарай

Кого покарають за сексуальне насильство на Донбасі

Українські правозахисники передали до Міжнародного кримінального суду подання з фактами сексуального насильства у зоні конфлікту

Правозахисні організації фактично від самого початку війни на Донбасі документують злочини проти цивільних, які відбуваються в зоні конфлікту, збираючи докази для міжнародних судових інстанцій. Наприкінці вересня Східноукраїнський центр громадських ініціатив (СЦГІ) направив до офісу прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) подання про факти сексуального насильства в умовах збройного конфлікту. За понад три роки експерти СЦГІ виявили на Донбасі 200 незаконних місць несвободи, встановили чітке місце розташування 120 і знайшли підтвердження фактів сексуального насильства у 42 із них.

 

Злочини, про які складно говорити

 

Експерти опрацювали щонайменше 300 інтерв’ю із жертвами та свідками сексуального насильства, відібрали з них 116 свідчень потерпілих, які використали в поданні до МКС. Як пояснила дослідниця СЦГІ Наталія Гриценко, 58 із цих свідчень містили згадки гендерно обумовленого і сексуального насильства, інші 58 були важливими в контексті того, щоб зрозуміти, що саме відбувалося в незаконних місцях несвободи, щоб встановити відповідальних за злочини.

 

«Наша робота – це понад 100 сторінок тексту, який детально описує незаконні в’язниці, людей, яких там тримали, що там відбувалося, ким були злочинці, як виглядали збройні формування ,які утримували ці місця – сім описані детально плюс 16 згадуються. Ми прагнули показати, що ці злочини мали системний характер і підпадають під Римський статут», – розповів голова СЦГІ Володимир Щербаченко.

 

Читайте також: Як Україні захистити постраждалих від російської агресії. Бачення правозахисників

 

Він підкреслив, що зафіксовані дані про сексуальне насильство – це не чутки, не інформація із соцмереж чи преси, а безпосередні свідчення людей, над якими здійснювалося сексуальне насильство, або які безпосередньо бачили, як це робили з іншими людьми.

 

За його словами, особливість таких злочинів у тому, що у всьому світі жертви сексуального насильства не бажають про це розповідати, тому рівень їх документування дуже низький.

 

«Про таке люди погоджуються говорити тільки через багато років, коли минає травма. Тому ці 58 свідчень є вагомими, порівняно зі світовою практикою це вважається хорошим документуванням», – зазначив експерт.

 

Правозахисники під час роботи встановили, що кожна третя-четверта людина, яка перебувала в незаконних місцях несвободи на Донбасі, або зазнавала сексуального насильства або була його свідком.

 

Масовість, системність і масштабність злочинів проти цивільних

 

Експерти задокументували злочини, які МКС зможе визнати достатніми для порушення статей 7 (злочини проти людяності) та 8 (воєнні злочини) Римського статуту. «У контексті 7 статті «злочини проти людяності» нам було важливо встановити, що ці злочини мали масовий характер чи були системними. На основі тих свідчень, які отримали, можу сказати, що ці злочини були спрямовані в основному проти цивільних, і ці люди були ув’язнені в основному за свої переконання», – розповіла Гриценко.

 

Читайте також: Юридична війна за політв’язнів. Деталі нового позову проти Росії

 

Правозахисники зафіксували свідчення про такі злочини: зґвалтування (включно зі спробами та погрозами зґвалтування), примусове оголення, примусова проституція, поводження сексуального характеру, яке принижує гідність. Крім того, ідеться про дискримінаційні практики, такі як утримання полонених чоловіків та жінок в одних камерах.

 

Дослідниця зазначає, що злочини під час збройного конфлікту скоювали обидві сторони, проте у них різний масштаб. «Судячи з інформації нашої організації, не можна стверджувати, що кількість, системність та масштабність злочинів проукраїнської сторони досягла рівня, вагомого для МКС. Тому ми про них згадали в поданні, але зосередилися на місцях незаконного позбавлення волі на окупованих територіях», – каже Гриценко.

 

Особами, які здійснювали такі злочини, були лідери незаконних збройних формувань або персонал місць несвободи. «Також завдяки свідченням постраждалих нам вдалося донести до офісу прокурора, що свідки бачили доволі багато фактів присутності російських громадян на окупованих територіях, також більшість персоналу місць несвободи була озброєна і носила військову форму. Також люди допомогли підтвердити свідчення одне одного, що також надавало доказовості в розумінні МКС», – зазначила експертка.

 

За її словами, це незначна частина свідчень, але цього має бути достатньо, щоб дати поштовх офісу прокурора ініціювати розслідування щодо України і завершити стадію попереднього розгляду.

 

Мета подання – повноцінне провадження щодо України

 

Офіс прокурора МКС певний час досліджує ситуацію в Україні і наступним його кроком має бути відкриття повноцінного провадження. За словами Щербаченка, щоб офіс прокурора ухвалив таке рішення, аналітики, які працюють із даними, мають побачити, що злочини, які відбуваються під час конфлікту, системні, їх багато, вони не розслідуються належно в Україні і підпадають під статті Римського статуту. Саме ці факти правозахисники доводять у своєму поданні.

 

«Друга ціль: міжнародні організації поставили собі в пріоритет важливість доведення злочинів сексуального характеру, але до сьогодні жоден злочинець не був покараний і не було відкрито проваджень в інших країнах за  цими статтями. Дуже важливо, щоб зрештою така практика з’явилася, і своєю роботою ми хочемо показати, що подібні злочини справді відбуваються, навіть якщо про них не говорять, а державні органи розслідують їх неналежним чином», – каже експерт.

 

Читайте також: Донбас після війни. Бачення правозахисників

 

За його словами, часто українські слідчі не звертають увагу на злочини сексуального характеру з багатьох причин, зокрема тому, що довести це через багато років чи місяців після цих випадків набагато складніше. «Слідчим простіше кваліфікувати ці злочини як катування чи незаконне позбавлення волі, і злочини сексуального характеру не відображаються у статистиці і загалом залишаються недостатньо задокументованими, до них немає уваги з боку інших державних органів, які б мали надавати підтримку особам, які постраждали від насильства такого характеру», – пояснив Щербаченко.

 

Також, вказує він, проблемою є відмінності в трактуванні цих злочинів у міжнародному законодавстві та Кримінальному кодексі України.

 

Тиждень уже писав, що для усунення неузгодженостей в Україні було розроблено законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо забезпечення гармонізації кримінального законодавства з положеннями міжнародного права». Він приводить українське законодавство у відповідність до норм міжнародного права в питанні кримінальної відповідальності за агресію, геноцид, злочини проти людяності та воєнні злочини й створює передумови для ефективного переслідування цих діянь у рамках правової системи України (детальніше: Подружитися з Гаагою).

Щербаченко підкреслює, що є один позитивний момент: якщо спочатку питаннями України  в МКС займалася лише одна людина, то сьогодні цих людей уже четверо, і один із аналітиків займається конкретно розглядом злочинів сексуального характеру. «Тому ми сподіваємося, що ця робота зрештою матиме ефект, провадження щодо України буде відкрите і ми зможемо притягнути винних до відповідальності, ці злочини будуть визнані на міжнародному рівні, що важливо також у політичному контексті», – пояснив він.

 

Відповідатимуть ватажки і куратори

 

МКС притягує до відповідальності не держави, а конкретних людей, які віддавали злочинні накази, нагадує Наталія Гриценко. Утім, державні органи також задіяні – вони мають видавати осіб, яких МКС визнає відповідальними за злочини.

 

«Судити будуть конкретних людей, ці люди можуть бути державними діячами різного рівня. Це залежить від того, наскільки вдасться відстежити участь цих державних діячів у процесі. Роль держави, як України, так і РФ, важлива в тому, що МКС розглядає тільки ті випадки, в яких держава не проводить ефективне розслідування. Наприклад, в Україні відбулися сексуальні злочини з боку представників батальйону «Торнадо», і якщо наша держава покаже, що ці випадки належним чином розслідуються, і не лише у випадку батальйону «Торнадо», то це показує належну участь України як держави в цьому процесі. Так само Україна має розслідувати випадки проти громадян України чи РФ ,які вчиняли злочини подібного характеру на тимчасово окупованих територіях, держава має показати, що це розслідування є ефективним. На жаль, на сьогодні ми не можемо цього констатувати, бо слідчі не звертають увагу на такі свідчення, не документують їх належним чином, справ немає в судах», – пояснює Щербаченко.

 

Читайте також: Що пропонує законопроект про правовий статус зниклих безвісти

 

Правозахисникам вдалося ідентифікувати людей, які створювали незаконні в’язниці, розшукати їхні фотографії, і ці люди достатньо відомі, каже експерт. Вони курували збройні формування, відповідали за в’язниці, також у в багатьох випадках відомі ті люди, які безпосередньо вчиняли сексуальне насильство чи відповідали за катування.

 

Оскільки керівників бандформувань часто вбивають, як трапилося з ватажком «ДНР» Олександром Захарченком, бойовиками Арсеном Павловим та Михайлом Толстих, то правозахисники говорять про дві стратегії притягнення винних до відповідальності. Одна з них – відповідальність буде спускатися на рівень безпосередніх виконавців. Інша – буде встановлюватися зв’язок із людьми, які санкціонували створення таких в’язниць, знали про їх існування, постачали зброю, фінансово підтримували, в тому числі через східний кордон України.