Суспільство

  ▪   Максим Віхров

Еволюція старості

Чому в розвинених країнах літні люди живуть довше, заможніше й активніше, ніж будь-коли в історії
Матеріал друкованого видання
№ 38 (566)
від 20 вересня

Старіння — процес складний і за великим рахунком малоприємний, а в Україні й поготів. За якістю життя літніх людей (60 років і старші) ми пасемо задніх: за даними організації HelpAge International, у 2015-му з-поміж європейців гірше жилося тільки літнім грекам і молдованам. За рівнем добробуту, здоров’я, безпеки та іншими показниками Україну помістили на 73-тє місце в списку з 96 країн — між Монголією та Індонезією. Відтоді загальна ситуація в нас помітно покращилася, проте до фундаментальних змін ще не дійшло: літні люди залишаються найбільш соціально вразливою та економічно безпорадною категорією громадян. Тож не дивно, що зі старістю пов’язано стільки негативних стереотипів, а публічні дискусії про неї зводяться до обговорення проблем бідності та недосконалості пенсійної системи. Однак старість не обов’язково має бути саме такою. З розвитком цивілізації вона зазнає позитивних змін, і найшвидше в заможних демократичних країнах. Тому успішні реформи та розбудова високопродуктивної економіки не лише дадуть змогу Україні більше витрачати на підтримку літніх людей, а й, цілком імовірно, суттєво змінять наші уявлення про старість загалом.

 

Читайте також: Без бідних пенсіонерів


Почнемо з того, що лише у ХХ столітті старість стала набувати по-справжньому великих масштабів. Ще кілька століть тому більшість наших предків до старості просто не доживали. Приміром, у 1770-х середня очікувана тривалість життя в Західній Європі та обох Америках становила близько 35 років, у Східній Європі — 29, в Азії та Африці — близько 26 (Our World In Data). Навіть на початку ХХ століття середньостатистичний європеєць заледве доживав до кінця зрілого віку: у 1910-му середня тривалість життя в Німеччині дорівнювала 47 років, Англії та Уельсі — 53, Франції — 45. Нині ситуація кардинально інша: тривалість життя середнього німця, британця чи француза перевищує 80 років. Україна за цим показником відстає майже на десятиліття: за даними Держстату, йдеться про 66,4 року в чоловіків та 76,3 року в жінок. Однак це також великий прогрес, бо наприкінці ХІХ століття в українських губерніях Російської імперії середня тривалість життя становила близько 36 років. Запорукою позитивних змін стала медицина. Винайдення й масове запровадження вакцинації та антибіотиків, розширення доступу до медичних послуг, поширення елементарної гігієни — усе це привело до різкого скорочення передчасної смертності, особливо серед дітей. Це була справжня революція: після початку масового застосування антибіотиків у 1940-х очікувана тривалість життя в Україні підскочила одразу на 15 років (Інститут демографії та соціальних досліджень НАНУ).

У міру розгортання Четвертої промислової революції фізична сила людини стає дедалі менш значущим чинником виробництва, натомість на перше місце виходять її знання, рівень кваліфікації та досвід


Водночас дуже знизився ризик дочасної смерті внаслідок насильства: якщо в середині XVI століття в Італії скоювалося 47 убивств на 100 тис. населення, то у 2016‑му — 0,9 (Our World In Data). Як свідчать комплексні дослідження, попри війни і тероризм, сьогодні людство переживає чи не найбільш мирні часи своєї історії, принаймні зважаючи на кількість бойових втрат серед військових та цивільного населення. Свою роль відіграє і поступ демократії: тоталітарні режими, які можуть дозволити собі масове знищення власного населення, поступово відходять у минуле. Завдяки всьому цьому на планеті спостерігається збільшення тривалості життя, звичайно ж, передусім в економічно розвинених країнах. Так, у 2017-му найдовше — понад 83 роки — жили мешканці Японії, Італії, Сінгапуру, Швейцарії, Іспанії та Ісландії. Найгірші показники — менш як 55 років — були у Свазіленду, Нігерії, Анголи та низки інших африканських країн. Україна з показником 71,2 року посідала 121-ше місце у списку з 201 країни та місцевості (World Population Review). Відповідно кількість літнього населення у світі зростає. За підрахунками ООН, уже 2017-го людей віком понад 60 років налічувалося 962 млн. У 2030-му їх уже буде 1,4 млрд, або 13% населення планети, у 2050-му — 2,1 млрд, а у 2100-му — 3,1 млрд, причому з-поміж останніх майже 1 млрд становитимуть особи віком понад 80 років.

 

Читайте також: Між нами, пенсіонерами…


Таким чином, літні люди давно перестали бути маргінальною соціальною групою, а сама старість — коротким епілогом життя: її тривалість збільшується. Так, у 2017-му видання The Lancet опублікувало дослідження, згідно з яким уже 2030-го середній вік жінок у розвинених країнах перевищить 90 років. Поряд із цим поступово змінюється і сама якість старості, переважно завдяки медицині. Цілком долати ослаблення конгітивних та фізичних здібностей у літньому віці наука ще не навчилася, але в історичній перспективі її досягнення важко переоцінити. Протезування зубів, корекція зору, профілактика серцево-судинних захворювань та безліч інших заходів дають сучасним пенсіонерам набагато вищу якість життя, ніж століття тому. Приміром, у США стан здоров’я літніх американців поступово покращується. Так, серед осіб віком від 65 років задоволених своїм здоров’ям у 2000-му було 42%, у 2014-му — вже 48%, причому найбільше таких серед забезпечених та освічених американців (Jama Internal Medicine). Окремі приклади вражають: згідно з федеральною статистикою у 2016-му 83% літніх мешканців Нью-Гемпширу охарактеризували свій стан здоров’я як «хороший», «дуже хороший» або «відмінний». Неважко помітити, що тривалість старості та самопочуття літніх людей безпосередньо пов’язані з рівнем розвитку конкретної держави. Зазвичай найдовша і найздоровіша старість чекає на мешканців більш-менш заможних демократичних країн.


Очевидні й зміни соціально-економічного статусу літніх людей, який дедалі менше асоціюється з безпомічністю та злиднями. Як вакцинація та антибіотики у сфері охорони здоров’я, так революційний вплив на старість мали пенсійні системи, запроваджені в більшості розвинених країн протягом ХІХ — першої половини ХХ століть. Попри всі відмінності на національному рівні, значення пенсій важко переоцінити: цей інститут усунув (або суттєво зменшив) ризик злиднів після втрати працездатності, а також знизив матеріальну залежність літніх людей від молодших родичів. У міру реформування пенсійних систем і відходу від солідарної моделі ефект буде ще помітнішим, оскільки пенсіонери менше залежатимуть від продуктивності праці молодших поколінь — наповнювачів пенсійних фондів. Власне, вже сьогодні літні громадяни розвинених країн не пасивні утриманці, а продуктивна сила економіки. Наприклад, у США тільки серед мігрантів близько 1 млн доглядає за літніми особами. Не секрет, що такі послуги надає й частина українських заробітчан у ЄС. Понад те, пенсіонери з розвинених країн є також рушієм іноземних економік. Коста-Рика, Панама, Беліз та ціла низка інших країн уже давно заохочують приплив іноземних резидентів-пенсіонерів. Останніх, своєю чергою, вабить не лише екзотика, а й дешевизна порівняно з батьківщиною.

 

Читайте також: Запиши діда до університету


Проте сучасна літня особа не обов’язково не працює. У міру розгортання Четвертої промислової революції фізична сила людини стає дедалі менш значущим чинником виробництва, натомість на перше місце виходять її знання, рівень кваліфікації та досвід. Укупі з іншими чинниками в багатьох країнах спостерігається стійка тенденція до зростання частки літніх людей серед працюючого населення. Згідно з британською статистикою рівень зайнятості серед населення віком більш як 65 років з 1997-го по 2017-й зріс із 5% до 10%. У США цей показник ще вищий: у 2000-му працювали 13% 65-річних (і старших), у 2016‑му — близько 19%, причому дві третини з них мають повну зайнятість. Зменшується також кількість безробітних серед молодшої когорти: якщо у 2005-му працювало лише 46% 55–64-річних німців, то у 2014-му таких стало 66% (і це без урахування 14% самозайнятих або сімейних працівників). Знову ж таки перевага на боці тих, хто має вищий освітній та кваліфікаційний рівень: серед таких працюють 78%, а серед менш кваліфікованих 48%. У Швеції зайнятих у цій віковій категорії ще більше — 74%, у Данії та Естонії — відповідно 63% і 64%. Хай там як різнитимуться причини цього явища в конкретних країнах, очевидно, що сучасний ринок праці стає дедалі більш інклюзивним щодо літніх осіб, а останні — здатними в разі потреби подбати про себе самостійно.


Таким чином, нині старість дедалі менше пов’язана з фізичною та економічною безпомічністю, а також зниженням соціального статусу. Навпаки, у найрозвиненіших країнах світу вона перетворюється на повноцінний «третій вік», вступаючи в який особа має достатньо сил і ресурсів, щоб прожити його якомога повноцінніше. Тож головна проблема літніх людей у нас не зводиться до хронічного дефіциту Пенсійного фонду. Щоб Україна рухалася в напрямку світових трендів якомога швидше, потрібні не популістська щедрість та передвиборче «розмноження хлібів», а політична воля для проведення системних реформ. Лише в такий спосіб можна пришвидшити еволюцію старості, яка поверне літнім людям гідність і статус, на який вони заслуговують не менше, ніж решта.