Суспільство

  ▪   Денис Казанський

"ДНР": Радикальна заміна

Як розуміти «палацовий переворот» у Донецьку
Матеріал друкованого видання
№ 36 (564)
від 6 вересня

За останні роки Донецьк звик жити в постійній напруженості та очікуванні неприємностей, і навіть попри це убивство ватажка бойовиків «ДНР» Олександра Захарченка в центрі міста, на порозі кафе з красномовною назвою «Сепар» однаково стало шоком для прибічників «ДНР». Ніхто не думав, що може статися таке.


Звичайно, гучні вбивства в ОРДіЛО траплялися й раніше, але тоді переважно гинули другорядні польові командири. А ось лідерів сепаратистських утворень раніше не вбивали. Вважалося, що Кремль вибудовує в захоплених бойовиками районах вертикаль влади, і під зачистку потрапляють тільки ті польові командири, які поводяться занадто незалежно та відмовляються підкорятися. Але ті, кого Москва поставила на чолі маріонеткових республік, навпаки, могли розраховувати на допомогу та підтримку з боку Росії. Був, звичайно, приклад Ігоря Плотницького, який втратив довіру кураторів і був усунутий від влади під час воєнного перевороту в Луганську. Але його все ж таки не стали вбивати, а відправили в щось середнє між засланням і пенсією — до російського Воронежа.

 

Читайте також: YouTube заблокував відеотрансляцію з похорону Захарченка


Убивство Захарченка перевернуло все з ніг на голову. Уперше загинув сепаратистський лідер такого високого рангу. Причому ще напередодні його загибелі ніщо не віщувало такого брутального підсумку. Зухвала ліквідація лідера сепаратистів у самому центрі Донецька зі зрозумілих причин породила багато питань. І головне з них: кому це було потрібно? Думки щодо цього відразу ж розділилися. Одні покладають відповідальність на українську сторону, інші вважають, що Захарченко загинув у сутичці за фінансові потоки та контроль над активами в ОРДіЛО або жорстко завинив перед кураторами в Кремлі.


Офіційна Москва та її сателіти в Донецьку, само собою за традицією звинуватили в організації замаху українську сторону. Але навряд чи можна ставитися до цих звинувачень серйозно. Як відомо, усі біди та злочини в ОРДіЛО з 2014-го бойовики списують на невловиму «українську ДРГ», але водночас жодної конкретики чи доказів існування цих «ДРГ» російська сторона жодного разу так і не надала.


Убивство Захарченка навряд чи було вигідно Україні. Лідер донецьких сепаратистів був маріонеткою, не ухвалював рішень самостійно, тож його ліквідація не вирішує жодної проблеми, актуальної для української сторони. Приклад Плотницького в Луганську показує, що заміна окремо взятого вождя бойовиків зовсім нічого не означає та ні на що не впливає. За бажання одна постать легко змінюється іншою, такою самою сірою та незнач­ною, а всі рішення щодо України все одно ухвалюються в столиці Росії.


А ось у Москві ватажком «ДНР» і його вірним соратником Алєксандром Тімофєєвим (Ташкєнтом) давно вже були незадоволені. Чутки про їх заміну ширилися із самого початку 2018 року. Наприклад, відомий російський бойовик Алєксандр Жучковскій ще 31 травня писав, що в «ДНР» гряде «велика зачистка» за луганським сценарієм.

у «ДНР» Трапєзнікова вважають тимчасовою постаттю. Мало хто вірить, що він прийшов усерйоз і надовго, адже в Донецьку на владу давно претендують куди впливовіші й авторитетніші особи


«Є підстави вважати, що «велика зачистка» в «республіці» не за горами. Відставка може чекати Тімофєєва (Ташкєнта), головного подразника в «ДНР» і багато кого в Москві, та навіть Захарченка. За луганським сценарієм, так би мовити», — передбачав Жучковскій. І думки його загалом збулися. Зачистка справді відбулася, хоча й набагато жорсткіша, ніж очікувалося.


Причиною для незадоволення Захарченком і Ташкєнтом були їхні непомірні апетити та жадібність. Про регулярні «віджаття» та захоплення чужої власності в «ДНР» останніми роками писали всі, зокрема й самі сепаратисти. Ще одна причина, чому лідери «ДНР» мог­ли впасти в немилість, — їхня надмірна самостійність. Тімофєєв і Захарченко займалися формуванням власних силових підрозділів, які підпорядковувалися не кураторам у Москві, а безпосередньо лідерам сепаратистів. Цілком можливо, що вбивство стало результатом бізнес-конфлікту між угрупованням Захарченка та групою українського олігарха-втікача Сергія Курченка, який тягнеться з 2014 року.


Ще у 2015-му Ташкєнт і Захарченко «піджали» під себе схему поставок бензину до ОРДіЛО, на якій сидів Курченко. Під час боротьби за контроль над цими потоками в Донецьку спочатку був відправлений на підвал, а потім і зовсім убитий ставленик Курченка, «міністр палива та енергетики ДНР» Євген Файницький.


Курченко завдав удару у відповідь у 2017–2018 роках. Спочатку забрав під контроль «віджаті» в ОРДіЛО українські шахти й заводи, що викликало обурення в Захарченка. А з весни 2018-го ще й дістав ексклюзивне право на вивезення вугілля з «ДНР» до Росії. Захарченко й Ташкєнт були не згодні з таким розвитком подій і всіляко намагалися перешкоджати Курченку, як і в 2015 році. Цілком можливо, що вибух у кафе «Сепар» став відповіддю на ці підступи та фінальною крапкою у війні двох угруповань, яка тривала чотири роки.

 

Читайте також :На прохання громадськості...


Хай там як, Захарченко вбитий, і тепер головна інтрига полягає в тому, хто сяде на його місце. Відразу ж після загибелі лідера бойовиків виконувачем обов’язків голови «ДНР» було обрано Дмітрія Трапєзнікова, який до вбивства Захарченка був так званим заступником голови Ради міністрів ДНР. Сірий, нехаризматичний бюрократ, якого раніше ніхто не сприймав всерйоз.


До війни, як і багато інших «видатних деенерівців», він працював у структурах регіоналів. У середині 2000-х був менеджером ФК «Шахтар». У 2010–2012 роках працював заступником голови Петровського району Донецька, який входив до мажоритарного округу Миколи Левченка. У зв’язку з цим багато хто називає Трапєзнікова висуванцем Ріната Ахметова, проте сьогодні його начальство, без сумніву, перебуває в Москві. Утім, це ніяк не суперечить тому факту, що він може бути компромісною постаттю, узгодженою з представниками української сторони. І якщо його остаточно затвердять на місці Захарченка, то це, найімовірніше, означатиме, що консенсус у реінтеграції ОРДіЛО в Україну досягнутий.
Утім, у «ДНР» Трапєзнікова вважають тимчасовою постаттю. Мало хто вірить, що він прийшов усерйоз і надовго, адже в Донецьку на владу давно претендують куди впливовіші й авторитетніші особи. Серед потенційних наступників Захарченка називають Алєксандра Тімофєєва, Дениса Пушиліна, Олександра Ходаковського, Павла Губарєва, Івана Приходька та навіть Андрія Пургіна. Кожен із них може похвалитися більшим авторитетом, ніж Трапєзніков.
Конкуруючі угруповання нині намагаються заручитися підтримкою різних впливових людей у Москві. Пожвавилися анонімні Telegram-канали, блогери та експерти. А ось до народу в «народній республіці», за старою російською традицією, ніхто не апелює. Усе, як завжди, вирішуватиметься секретно, кулуарно, і переможе той, хто зуміє краще проскочити між рифів і переконати у своїй лояльності потрібну людину. На сьогоднішній день передбачити фаворита цієї гонки неможливо.


Ну а поки в Донецьку реалізується традиційний російсько-радянський сценарій зміни влади, який уже багато разів спостерігався в новітній історії. У СРСР, та й у РФ, що виникла на його руїнах, правителів обирає не народ, а еліти. При цьому останні часто висували зі своїх лав найнесподіваніших персонажів. Мало хто очікував, що після смерті Сталіна СРСР очолить Хрущов, а наступником Єльцина стане нікому не відомий сірий чоловічок із Петербурга.
Сьогодні цей сценарій уже як фарс повторився в маріонетковій республіці, де на перших ролях опинився жалюгідний, карикатурний, мало кому відомий Дмітрій Трапєзніков, який навіть не воював і не має в «ДНР» взагалі ніякого авторитету. Його кличка в Донецьку — Сеньйор Помідор. Навіть у емемемника Пушиліна авторитет вищий. Проте обов’язки голови «ДНР» поки що виконує 37-річний Трапєзніков. Як відомо, у кулуарних інтригах далеко не завжди перемагають найдостойніші. Навпаки, часто просувають посередніх людей. Тих, хто буде керованим, старанним і не дуже розумним. У цьому сенсі Трапєзніков, звичайно, ідеальна кандидатура на роль нового ватажка донецьких бойовиків.