Суспільство

  ▪   Іван Вербицький

Суркіс проти Ахметова: нова фаза війни

Український футбол у своєму розвитку знову сягнув початку 2000-х. Внутрішнє протистояння знову зводиться до конфронтації між головними спортивними олігархами
Матеріал друкованого видання
№ 35 (563)
від 30 серпня

Політику партії» в українському футболі диктують дві щотижневі футбольні програми — «Великий футбол» на «Футболі» Ахметова й «ПроФутбол» на «плюсах» Коломойського. Одні є рупором свого власника, інші стоять на позиціях його головного футбольного опонента. «Плюси» принаймні намагаються симпатії вуалювати, демонструючи суркісівські вуха лише крізь програмні промови ведучого та окремих експертів. На телеканалах «Футбол 1» та «Футбол 2» вирішили не перейматися й давно перетворили новинні випуски на відверте цькування щораз нового, несимпатичного в цей час Ахметову й «Шахтарю», персонажа. Оскільки «свіжини» бракує, з довгих шухляд доводиться виймати й обсмоктувати давно забуті справи.

 

Особливо кумедний має вигляд таке обсмоктування «шубного скандалу» 23-річної давнини в контексті перемоги київського «Динамо» Суркіса над празькою «Славією» в Лізі чемпіонів. Тоді кияни (зокрема, в особі нинішнього власника клубу Ігоря Суркіса) намагалися підкупити арбітра матчу проти грецького «Панатінаїкоса» Антоніо Лопеса Ньєто з Іспанії в тій чемпіонській лізі 1995-го. Підставу пропагандистам дав короткий твіт президента «Славії» Ярослава Тврдика за підсумками київської зустрічі, на долю якої вплинули суддівські помилки на користь «Динамо».

 

«Арбітри грубо вплинули на обидва матчі, — написав Тврдик. — Віце-президент УЄФА Григорій Суркіс повинен піти у відставку. УЄФА не має дивуватися, що фанати скандували його ім’я. На місці «Динамо» я не хотів би проходити далі».

 

Те повідомлення не провисіло й кількох годин. Згодом емоції Тврдика засудило й назвало «неспортивними й такими, що виходять за межі дозволеного» керівництво Федерації футболу Чехії. Однак працівники ахметовської агітбригади потрібні слова обсмоктали з різних боків. Поєднавши їх з уже згаданими шубами для Ньєто.

 

Обидві сторони конфронтації в українському футболі знову, як то вони звикли робити ще з буремних 1990-х років, не цураються використовувати найбрудніших методів. Не дивно, адже ціна питання надто висока. На кону — участь у Лізі чемпіонів, а вона нині важлива не лише з погляду престижу, а й суто бізнесового контексту. Судіть самі: кожен учасник групового етапу Ліги гарантовано отримає від УЄФА по €15,25 млн, бонус за кожну перемогу на груповому етапі становитиме €2,7 млн, за нічию — €0,9 млн. Окрім того виступи в головному клубному турнірі Європи суттєво підвищують трансферну вартість гравців, що для українських грандів в умовах кризового стану вітчизняного футболу є значною частиною доходів. Особливо для «Шахтаря», який тільки з початку війни на Донбасі заробив на трансферах гравців €145 млн. Не в останню чергу завдяки тому, що донецький клуб є постійним учасником Ліги чемпіонів і його гравці завжди на виду.

 

Рейтинг України в таблиці коефіцієнтів УЄФА дозволяє виступати в Лізі чемпіонів двом клубам. Проте тільки один із них, а саме переможець внутрішнього чемпіонату, потрапляє до основного турніру безпосередньо. Натомість віце-чемпіон мусить пробиватися крізь сито кваліфікації, а це майже неминуча зустріч із якимось топ-клубом, а отже, велика ймовірність поразки. Приміром, київське «Динамо» в третьому раунді кваліфікації днями поступилося нідерландському «Аяксу» й тепер змушене вгамовувати власні амбіції виступами в другосортній на тлі чемпіонського турніру Лізі Європи.

 

Іншими словами, перемога в чемпіонаті України має подвійну ціну. В прямому й переносному значеннях. Тому в гонитві за титулом конкуренти не цураються жодних методів. У цьому контексті зараз для Суркісів і фінансованого ними «Динамо» настали не найкращі часи. Перебуваючи на посаді віце-президента УЄФА, старший із братів особливо не впливає на внутрішньоукраїнські футбольні процеси. Президент Федерації футболу України, нардеп від пропрезидентської політсили й голова бюджетного комітету Верховної Ради Андрій Павелко впродовж останніх двох років не особливо приховує, що перебуває до Григорія Суркіса в опозиції. Лише цьогоріч він під час розмови з журналістами назвав олігарха головним творцем корупції у вітчизняному спорті, пригадав йому залучення до політичної агітації СДПУ(о) та блоку «Не Так!» команди «Динамо» й національної збірної з футболу. Про зв’язки Суркіса з Януковичем нардеп узагалі жартує іскрометно: «Один любив золоті унітази, інший починав свою бізнес-кар’єру із сантехніки. Можливо, це їх об’єднало в політиці. Не буду це коментувати. Це їхнє особисте життя».

 

Читайте також: Як букмекери нищать український спорт

 

Словесні закиди супроводжувалися дрібними інформаційними вкиданнями на кшталт сумнівних сіті-лайтів під час чемпіонату світу в Москві, на яких на постать Суркіса зображена на тлі українського й російського стягів. Підпис красномовний: «Футбол объединяет. Играй за мир. Григорий Суркис». Що це дешевий фотошоп, здатна розібратися навіть не вельми компетентна у темі комп’ютерного мистецтва особа. Проте чимало українців у суть не вникали й репостами зробили популярним відвертий фейк.

 

Зважаючи на те, що Суркіс, за великим рахунком, утратив вплив на медіа-поле, відповідь вийшла ще більш недолугою. Спершу була невдала спроба очорнити Павелка історією щодо звільненої нинішнім президентом ФФУ працівниці, донька якої «кричить на весь світ»: «Спасітє мою маму!» «Мамі» ж нібито погрожують розправою за те, що багато знає, але не хоче мовчати. Акція швидко згорнулася після того, як стала відома адреса «телеграм-каналу», через який координувалися дії пересічних «роздмухувачів» скандалу. Ще кумедніший вигляд мала акція під стінами Національного агентства з питань запобігання корупції. Кілька десятків дідусів і бабусь зі створеними однією рукою пікетами монотонно, слідом за суфлером повторювали: «НАЗК, верніть українському футболу Суркіса», «Павєлко, вєрні дєтям стадіони».

 

Зрештою, не виключено, що Григорій Суркіс, як вельми обережна особа, зараз воліє відмовчуватися й очікувати свого часу. Адже те, що Павелко й ФФУ у своїх вчинках однобокі, помітно неозброєним оком. Рінат Ахметов для керівництва Федерації — персона майже недоторкана. Керована Андрієм Шевченком національна збірна України останнім часом перетворилася фактично на філію клубу «Шахтар». У найсвіжішому списку запрошених до лав команди можна помітити прізвища Сергія Кривцова, котрий останнім часом узагалі не має ігрової практики, а також відверто слабкого захисника Олега Данченка.

 

Напередодні поєдинку між «Динамо» й «Шахтарем» у Прем’єр-лізі контрольно-дисциплінарний комітет ФФУ відмінив власне ж рішення й скоротив строк дискваліфікації футболіста донецького клубу Ісмаїлі до одного матчу. Таким чином бразилець, котрий заробив вилучення в поєдинку з киянами у Суперкубку України, отримав змогу зіграти в чемпіонаті. Дрібниця? Так, але вельми важлива, ураховуючи, що українська першість зараз відверто слабка й кожна очкова втрата, кожна перемога в очному протистоянні може мати вирішальне значення.

 

Читайте також: Український спорт: життя в борг

 

Присутність Ісмаїлі в згаданому матчі «Шахтареві» не допомогла: перемогу здобула команда «Динамо». Однак клуб Ахметова швидко виправив ситуацію. Два попередніх поєдинки — проти полтавської «Ворскли» й донецького «Олімпіка» — мали вигляд, м’яко кажучи, дивних. Особливо це стосується зустрічі в Полтаві, в якій господарі за підсумками першого тайму вели в рахунку, однак після перерви банально зупинилися й дозволили чинному чемпіонові вразити свої ворота чотири рази. Про те, що в тій зустрічі очікується щось нечисте, говорили ще напередодні. Підстави були, адже футболісти й тренери «Ворскли» не отримували зарплатні й преміальних, обмежуючись невеличкими подачками, уже понад рік. Відверто сумнівні дії полтавських гравців під час зустрічі з «Шахтарем» помітні неозброєним оком, проте комітет етики й чесної гри ФФУ вони чомусь не цікавлять.

 

Відтоді як міністр внутрішніх справ Арсен Аваков через Facebook повідомив, що в корупції українського футболу підозрюють 35 клубів та понад 320 осіб у 57 епізодах, минуло вже три місяці. Напередодні приїзду перших осіб європейського й світового футболу на фінал Ліги чемпіонів до Києва Павелко отримав змогу непогано попіаритися й продемонструвати, як він рішуче бореться з проявами корупції в цьому виді спорту. Попіарився й забув. Усі причетні особи включно з тими, кого на той час затримували, досі при справах, нікого не покарано навіть для показовості. «Павелко-ґейт» виявився черговим фарсом. І це при тому, що клубів калібру «Шахтаря» й «Динамо» у «списку 35» і не було. Хоча ні для кого не секрет, що, приміром, клуб «Маріуполь» є дочірньою командою «Шахтаря», а її керівники ще недавно були топ-менеджерами в донецькому клубі. Кожен наступний поєдинок «гірників» з «азовцями» перетворюється на посміховисько із заздалегідь відомим результатом. Однак антикорупційні органи ФФУ у чесності тих матчів не сумніваються. Про зустрічі на кшталт «Ворскла» — «Шахтар» годі й казати.

 

Читайте також: Крах великих клубів

 

Український чемпіонат стає явищем відверто жалюгідним. Середня відвідуваність матчів Прем’єр-ліги падає катастрофічно й нині становить менше п’яти тисяч глядачів на грі. Показовий приклад — львівські «Карпати». Два тижні тому клуб очолив португальський фахівець Жозе Мораїш, багаторічний помічник легендарного Жозе Моурінью. Здавалося б, це має сприяти зростанню глядацької активності у Львові. Однак подивитися на те, як «Карпати» під керівництвом португальця дебютуватимуть у поєдинку з київським «Арсеналом», прийшло лише 1525 осіб.

 

До слова, «Арсенал» на початку цього сезону теж очолив видатний у минулому футболіст туринського «Ювентуса» й збірної Італії Фабріціо Раванеллі. Три стартові домашні поєдинки в Києві клуб сивого ще з часів гравецької кар’єри Рави проводив за майже порожніх трибун.

 

Вітчизняний футбол перестав цікавити й захоплювати, проте цього процесу деградації ніхто зупиняти не прагне. На футболках більшості клубів красуються імена титульних спонсорів — букмекерських контор, які, власне, є генеральними спонсорами турнірів загалом. Складається враження, що популяризація українського футболу не цікавить уже нікого. Ті, що гірші, грають для букмекерів. Кращі ставлять за мету потрапити до Ліги чемпіонів. Боротьба знову звелася до протистояння двох кланів.