Суспільство

  ▪   Ганна Чабарай

Спростити паспортний лабіринт

Яких змін потребує паспортна сфера України
Матеріал друкованого видання
№ 34 (562)
від 22 серпня

Минуло два роки від початку нової паспортної реформи: 2016-го в Україні ухвалили закон, згідно з яким запроваджено паспорт громадянина, що видається особам з 14 років у формі ID-картки замість «книжечки». Із документа зникла російська мова, написи дублюються лише англійською. Також немає позначок про сімейний стан та місце реєстрації, натомість картка містить чип із даними про власника. Разом із відділеннями Державної міграційної служби (ДМС) такі документи почали видавати Центри надання адміністративних послуг (ЦНАП) і «Паспортні сервіси».


Ще до ухвалення закону деякі фахівці застерігали, що він містить проблемні моменти. За словами експерта Центру політико-правових реформ (ЦППР) Віктора Тимощука, такі ризики справдилися. Наприклад, два роки тому існувала альтернатива: паспорт-картка з безконтактним електронним носієм чи без нього. «Ми пропонували зберегти цю альтернативність, тому що виготовлення паспорта виключно з електронним носієм потребує спеціального обладнання. Натомість замовити паспорт без чипа можна було б у будь-якому ЦНАП чи органі місцевого самоврядування», — каже він. На думку Тимощука, це значно розширило б кількість точок доступу до паспортних послуг, адже зараз із понад 750 ЦНАП такі послуги надають трохи більше 70, що призводить до черг.


Ще одна проблема полягає в тому, що сучасний пластиковий ID-паспорт супроводжується паперовою довідкою про реєстрацію місця проживання, яка потрібна українцям у банках, у нотаріуса, іноді навіть у готелях. Адже не всі установи мають обладнання для зчитування інформації з електронного носія. «Це незручно, тому що цю довідку нерідко гублять, забувають, крім того незрозуміла сама юридична природа й сила цієї довідки, адже в ній не вказано, упродовж якого терміну вона дійсна. А при тому, що сьогодні можна змінити місце проживання протягом дня, то в одного громадянина може бути безліч цих довідок, і не зрозуміло, яка з них актуальна», — зазначає Ти­мощук. За його словами, з тих самих причин, через відсутність обладнання, власники таких паспортів не можуть змінити інформацію на чипі.

Читайте також: Відшкодування за війну

Експерт стверджує, що українці стикаються з незручностями через відсутність у законі єдиного переліку документів, які слід подати для оформлення внутрішнього й закордонного біометричних паспортів: ці вимоги прописані в підзаконних актах. «Коли ви замовляєте закордонний паспорт, вам потрібно подати внутрішній паспорт, інформацію про код платника податків та квитанцію про сплату адмінпослуги. Це можна було прописати в законі, але цього немає. Що ми маємо по факту: в різних органах різні практики. В одних вимагають ксерокопії додаткових документів, в інших ні. Внутрішньо переміщені особи стикаються із додатковими труднощами: у них вимагають нові документи, не передбачені нормативними актами, але такі практики сформовані на підставі різних листів міграційної служби чи інших непрозорих документів. Це призводить до порушення прав громадян», — зазначив Тимощук.

Україна мала б рухатися шляхом великих децентралізованих країн. Там документи приймають і видають цивільні офіси, подібні до наших ЦНАП, а бек-офісну роботу, таку як перевірка даних чи тримання реєстрів, здійснює міграційна служба або ж поліція


Водночас законодавство не встановлює й фіксованого розміру плати за паспорти, тому, вважає експерт, ця процедура доволі непрозора. «Платня за паспортні послуги настільки заплутана в підзаконних актах, що громадянин цю інформацію не може знайти самостійно й сплачує стільки, скільки йому скажуть в органі влади. Це дає змогу маніпулювати», — говорить він. На сайті ДМС є інформація про вартість оформлення документів: адміністративний збір включає вартість адмінпослуги й вартість бланка. Ця сума однакова у відділеннях ДМС і ЦНАП. Наприклад, біометричний паспорт для виїзду за кордон коштує від 557 до 810 грн залежно від терміновості. Утім, в Україні також працює державне підприємство «Документ» і його «Паспортний сервіс», і тут тарифи дещо відрізняються: від 957 до 1210 грн, тобто на 400 грн дорожче. Не секрет, що після отримання Україною безвізового режиму з ЄС попит на біометрику зріс у рази й спричинив черги. У «Паспортних сервісах» оформити документ можна було швидше. Однак до ДП «Документ» виникли запитання: за що люди платять додаткові 400 грн? У статті 20 Закону «Про Єдиний державний демографічний реєстр» сказано, що вартість адміністративної послуги є однаковою в усіх уповноважених суб’єктів, а стягнення додаткових платежів забороняється. У «Документі» пояснюють, що це «послуги підприємства», хоча в статті 15 Закону «Про адміністративні послуги» суб’єктам заборонено  надавати платні супутні послуги.


Водночас у законі чітко вказані терміни оформлення паспортів — максимум 20 днів. Хоча під час пікових навантажень цих термінів ніхто не дотримувався й люди чекали своїх документів місяцями: поліграфкомбінат «Україна» не встигав друкувати бланки. «Важко зрозуміти, хто є крайнім у цій ситуації, тому що за прийняття документів відповідає міграційна служба чи ЦНАП, а за друк — поліграфкомбінат «Україна», який перебуває в підпорядкуванні Міністерства економічного розвитку і торгівлі. Резюмуючи, можна сказати, що відповідальним за весь безлад є уряд загалом і прем’єр-міністр особисто, бо не може бути такого, коли в законі гарантовано один термін отримання адмінпослуги, а на практиці цей строк грубо порушується в три-чотири рази, і це спонукає громадян до переплат. У більшості випадків їм прямо рекомендують замовляти термінові паспорти, тоді вони отримають їх принаймні впродовж двох тижнів», — коментує Тимощук. Варто зазначити, що в липні поліграфкомбінат відзвітував про подолання черг на персоналізацію паспортів, отже, тепер їх мають виготовляти вчасно.

Читайте також: Як надати адмінпослуги за 15 хвилин


Україна мала б рухатися шляхом Польщі, Німеччини, Канади та подібних великих децентралізованих країн, вважають у ЦППР. Як розповів Тимощук, там паспортні питання — відповідальність муніципалітетів: приймають і видають документи цивільні офіси, подібні до наших ЦНАП, а бек-офісну роботу, таку як перевірка даних чи тримання реєстрів, здійснює міграційна служба або ж поліція.


Організація розробила законопроект, який, на думку її фахівців, розв’яже проблемні питання в паспортній сфері. Експерт ЦППР Євген Школьний розповів, що запропоновано в їхньому документі. По-перше, альтернатива: внутрішній ID-паспорт може виготовлятися з чипом і без нього, за бажанням людини. Картка без електронного носія коштуватиме дешевше. «Ми не їздимо в країни ЄС із ID-карткою, а для авторизації онлайн існують інші інструменти цифрової ідентифікації, наприклад, Bank-ID, Mobile-ID», — каже Школьний. По-друге, пропонується нанесення адреси реєстрації місця проживання на поверхню картки за бажанням, щоб не виникало проблем зі зчитуванням чипа. При зміні адреси можна використовувати наліпку — так роблять у Німеччині.


По-третє, перелік документів, необхідних для замовлення внутрішніх та закордонних паспортів, пропонують вписати в закон. «Зараз, щоб отримати паспорт, треба вишукувати в підзаконних актах переліки документів. Ми бачимо, що через це існують зловживання, від переселенців вимагають додаткових документів. Ми пропонуємо на рівні закону визначити чіткий перелік документів для отримання паспортів. Закон має вищу юридичну силу, і ніхто не зможе від людини вимагати щось іще», — пояснює експерт.


Фахівці пропонують за тією самою логікою прописати фіксовану суму оплати за послугу. «Зараз частину платежу встановлює монополіст — поліграфкомбінат, частину — Кабмін, у ручному режимі можна швидко змінювати розміри цих платежів. Ми кажемо, що держава має забезпечити людям стабільність. Якщо зміниться економічна ситуація, нехай через кілька років Верховна Рада перегляне ці платежі, але має бути так: людина відкрила закон, побачила суму за послугу й саме її сплатила», — коментує Школьний.

Читайте також: Без штампів. Як здолати рудименти інституту прописки


В організації виступають за ліквідацію ДП «Документ», оскільки воно стягує кошти, не передбачені законом. Утім, є й компроміс: підприємство починає діяти за аналогом акредитованих суб’єктів у сфері реєстрації бізнесу й нерухомості: 60% прибутку забирає на утримання, 40% відправляє в спецфонд бюджету. Але платня за паспорти має бути єдина для всіх надавачів адмінпослуг, вважають ініціатори.


Водночас Офіс реформи адміністративних послуг (проект EDGE, що фінансується урядом Канади), створений при Мінекономрозвитку, теж має пропозиції стосовно вдосконалення паспортної сфери. Зокрема, пропонується спростити процедуру присвоєння податкового номера тим, хто оформлює внутрішній паспорт уперше: зникне потреба йти у фіскальну службу, бо заява на оформлення ID-картки одночасно стане заявою на присвоєння податкового номера. Якщо ж людина отримала цей номер раніше, то довідку не потрібно носити із собою: ДМС зробить електронний запит і отримає підтвердження.


Крім цього, Офіс пропонує запровадити можливість для кожного замовити онлайн ID-паспорт, а для дітей до 12 років та осіб, що не здають біометрію пальців, — також закордонний, і отримати документи поштою. Ідентифікація в цьому разі відбуватиметься через електронний цифровий підпис, якщо людина оформила його раніше. До того ж міграційній службі пропонують повідомляти людям як про готовність документів, так і про необхідність їх заміни, якщо термін дії закінчився. Нині, згідно із законом, внутрішній ID-паспорт потрібно міняти кожні 10 років. Тому пропонується встановити граничний вік для цієї процедури — 68 років, тобто після цього віку переоформлювати документ не треба. А для здешевлення послуг запропоновано можливість одночасного оформлення внутрішнього та закордонного паспортів за єдиною платою. Нижчу вартість пропонують і для тих, хто звернувся онлайн чи оформлює закордонний паспорт без біометрії, як-от діти та особи, у яких неможливо відцифрувати відбитки. Також Офіс пропонує передбачити обов’язок ДМС повертати адміністративний збір тим, кому відмовили у видачі паспорта.


Такі зміни не торкаються законодавства, лише постанов Кабінету Міністрів. Як пояснила керівниця сектору політики та реінжинірингу Людмила Рабчинська, пропозиції не суперечать законодавству, тому немає потреби вносити в нього зміни, а постанови приймаються швидше, ніж закони, потрібна лише політична воля.