Суспільство

  ▪   Станіслав Козлюк

Повернути та розібратися. Як розуміти звільнення політв’язня Олександра Костенка

фото: уніан
Поки активісти й представники влади намагаються знай­­ти можливості для визволення українських політичних в’язнів, яких у Росії близько 70 людей, додому повернувся один із них — Олександр Костенко.
Матеріал друкованого видання
№ 32 (560)
від 9 серпня

 Колишній міліціонер із Криму, засуджений окупаційним судом анексованого півострова за участь у Революції гідності, відсидів чотири роки в російських тюрмах. Водночас Служба безпеки України підозрювала його в нібито співпраці з російськими спецслужбами. Що дало привід частині суспільства казати про «повернення російського шпигуна». Проте для початку варто було б розібратися в самій історії.


До Революції гідності Костенко працював в Автономній Республіці Крим міліціонером. Разом зі своїм колегою Станіславом Красновим брав участь у розкритті схеми з торгівлі людьми, до якої начебто були причетні кримські працівники СБУ. Згодом звільнився з міліції. Під час революції брав участь у протестах, входив до «Самооборони Майдану». У травні 2014-го його разом із Красновим у Києві затримала СБУ як російських агентів. За версією силовиків, Костенко й Краснов видавали себе за проукраїнських активістів, плануючи серію диверсій. У київській квартирі, де затримували чоловіків, нібито знайшли три автомати, два пістолети, снайперську гвинтівку, гранати, саморобні вибухові пристрої, а також елементи для виготовлення вибухівки (пізніше, коли проти Краснова відкрили схожу справу у 2016 році, він заявляв, що за аналогічними обвинуваченнями його намагалися закрити ще під час революції. — Ред.). Ситуація ускладнювалася тим, що затримані були помічниками народного депутата від ВО «Свобода» Едуарда Леонова.

 

Читайте також: На кого міняти в'язнів Кремля


Обвинувальний акт у цій справі потрапив до суду приблизно за півроку — наприкінці жовтня 2014-го. Цікаво те, що про державну зраду в ньому не йшлося. Краснова та Костенка звинуватили у вчиненні злочину групою осіб за попередньою змовою (ч. 2 ст. 28 Кримінального кодексу України) та в незаконному поводженні зі зброєю (ч. 1 ст. 263 ККУ). До розгляду по суті справа не дійшла: обвинувальний акт, який мав розглядати Святошинський райсуд Києва, повернули до прокуратури через низку порушень. Зокрема, брак правильних анкетних даних Костенка, неналежне повідомлення про місце й час судових засідань тощо. Власне, і сам він на засідання не з’являвся. Слідчі намагалися знайти його в квартирі, у якій чоловік жив у Києві, однак власниця помешкання пояснила, що кримчанин переїхав і про нове місце проживання їй не сказав. Також не відповідав і мобільний телефон Костенка. Розглянути обвинувальний акт наново не довелося: підозрюваний зник з України.

костенка засудили за те, що в Києві він брав участь «у заворушеннях, спрямованих на повалення конституційного ладу» та «кинув камінь у працівника міліції, керуючись ідеологічною ненавистю до працівників органів внутрішніх справ»


Знайомі колишнього кримського міліціонера заявляли про викрадення. Зокрема, той-таки Станіслав Краснов. За їхньою версією, Костенка з території України викрали росіяни, після чого вивезли до Брянської області. Уже там чоловік нібито зміг утекти та поїхав додому — до Криму. Це відбувалося наприкінці 2014 року. А вже на початку 2015-го Костенка біля під’їзду власного будинку затримали працівники ФСБ, серед яких були колишні есбеушники. Частина з них фігурувала в розслідуванні Костенка та Краснова щодо схем торгівлі людьми. Під час затримання чоловікові зламали руку, вчасну медичну допомогу йому не надали.


Якщо епізоди до затримання можуть викликати низку запитань до Костенка, то історія з його засудженням доволі однозначна. Стисло кажучи, вона така: колишній боєць кримського «Беркута» на прізвище Полієнко звернувся з позовом проти Олександра Костенка. Беркутівець нібито брав участь в охороні громадського порядку в Києві, а Костенко кинув у нього камінь, чим, за версією окупаційних право­охоронців, спричинив короткочасний розлад здоров’я. На додачу вдома в «нападника» провели обшук, буцімто знайшовши частину ствола від вогнепальної зброї. У результаті чоловіка засудили за те, що в Києві він брав участь «у заворушеннях, спрямованих на повалення конституційного ладу» та «кинув камінь у працівника міліції, керуючись ідеологічною ненавистю до працівників органів внутрішніх справ». Також до звинувачення додали «незаконне зберігання зброї та її основних частин».

 

Читайте також: Врятувати рядового Сенцова


Приблизно в цей же час він нібито отримав паспорт громадянина Росії, які тоді роздавали в Криму. Однак лишається відкритим питання: цей документ з’явився в політв’язня примусово чи дістався йому добровільно? Адвокат Костенка Дмітрій Сотніков у коментарі Тижню зазначив, що під час першого допиту в матеріалах справи фігурували вже російські паспортні дані.


«Я зайшов у справу наприкінці лютого 2015 року. І в матеріалах першого допиту Олександра Костенка вже були російські паспортні дані. Водночас у Станіслава Краснова, який не повертався до Криму після анексії, у документах розшуку були українські паспортні дані», — пояснив Сотніков.
Також він розповів, що «слідчий», який займався в Криму справою Костенка, нібито встановив факт незаконного перетину кордону з Росією. І, за інформацією адвоката, розслідування цього епізоду вів відкомандирований із Брянська слідчий.


«Слідчий, який вів основну кримінальну справу проти Олександра, встановив факт незаконного перетину кордону з Росією. Однак слідчий, який розслідував факт незаконного перетину кордону, я це знаю з власних джерел, був командирований із Брянська. Також я знаю, що Саша без мене кілька разів зустрічався з оперативниками та слідчими з ФСБ, які займалися справою про перетин кордону. Ми через це з ним сварилися. Про що вони говорили, я не знаю. Але основний слідчий мене переконував, що відмовив у кримінальній справі про незаконний перетин кордону. Її намагалася реанімувати Наталья Поклонская через ФСБ Криму, але справу відправили до Брянська. І там місцевий прокурор не дав їй старту», — розповів Сотніков.

 

Читайте також: Ігор Котелянець: «Ми хочемо шукати в Європі переговірників для повернення наших політв’язнів із Росії»


Проте навіть якщо Костенко отримував російський паспорт, це не скасовує факту, що чоловіка засудив окупаційний суд за сумнівними обвинуваченнями. Буцімто за «злочин», який Олександр Костенко вчинив, будучи громадянином України. Дміт­рій Сотніков пояснює: «Костенко на момент скоєння «злочину» паспорта громадянина Росії, як і потерпілий беркутівець Полієнко, не мав. І за російським законодавством відповідати не міг. Оскільки закони РФ не поширюються на громадян України в Києві».


У результаті Костенко відсидів три роки й 11 місяців у виправній колонії в місті Кірово-Чепецьк (Кіровська область). Наприкінці липня 2018-го чоловік вийшов на свободу, а вже в серпні повернувся до України, до Києва. За інформацією української влади, кордон він перетинав з українським паспортом. У прокуратурі вже встигли заявити: розслідування щодо Костенка продовжать. А речник Генпрокуратури Андрій Лисенко навіть припустив, що той може піти на угоду зі слідством для пом’якшення покарання.


Олександр Костенко тим часом від коментарів відмовився. Журналістам, які чекали його біля гуртожитку, у якому він разом із сім’єю житиме певний час, сказав, що погано почувається. А щодо розслідування та російського паспорта відповів коротко: «Я зараз нічого не коментуватиму… зі спецслужбами ще поговорю». Щоправда, що довше політв’язень утримуватиметься від коментарів, то більше запитань до нього виникатиме. Адже в цій ситуації два варіанти: або Служба безпеки, яка звинувачувала Костенка в роботі на ФСБ, помиляється, або президент Порошенко привітав із поверненням шпигуна. Але так чи так Костенко громадянин України. І навіть якщо він порушив її законодавство, розбиратися з цим мають наші правоохоронці. В Україні.