Суспільство

  ▪   Ганна Чабарай

Донбас і майбутнє. Як українці бачать повернення окупованих територій

Значна частина українців вважає, що миру на Донбасі можна досягти шляхом міжнародного тиску на Росію, а також відбудовуючи нормальне життя на підконтрольних територіях.

Фонд «Демократичні ініціативи» та соціологічна служба Центру Разумкова за підтримки USAID в травні 2018 року провели опитування, яке показало ставлення українців до державної політики щодо Донбасу.

 

Компроміси з Росією та сепаратистами

 

Більшість населення (50%) вважає, що заради миру на Донбасі варто погоджуватися на компроміси, але не на всі. Майже 20% опитаних вважають, мир має бути встановлений будь-якою ціною і Україна має йти на всі можливі компроміси. Близько 17% вважають, що мир можливий лише після перемоги однієї зі сторін. При цьому найбільше прихильників компромісу на півдні та сході – 33% та 27% відповідно, а силового вирішення – на заході – 24%.

 

Політика щодо окупованих територій

 

Найбільше опитаних – 66% - вважають, що держава має спростити доступ до української освіти мешканцям непідконтрольних територій. 64% вважають необхідним посилити контроль за виплатами переселенцям для уникнення зловживань, 60% - що варто надавати матеріальну підтримку людям, які хочуть виїхати на підконтрольну територію, майже 60% - що слід спростити отримання адмінпослуг у прифронтових населених пунктах. Водночас, думка громадськості розділилася щодо таких кроків, як зняття обмежень на соцвиплати й пенсії мешканцям окупованих територій – 40% підтримують і 35% виступають проти. На заході більшість підтримує такі обмеження, півень і схід прагнуть спрощення процедури, центральні регіони розділилися навпіл. Крім того, 46% вважають, що Україна має дозволити торгівлю з непідконтрольною територією товарами першої необхідності, а 29% проти цього.

 

Читайте також: Урятувати Лисичанськ

 

У громадян запитали, якою має бути політика держави щодо окупованих територій. Прихильників як блокади, так і інтеграції виявилося приблизно порівну. Близько 17% вважають, що варто припинити будь-який зв’язок із ними, 20% - що слід підтримувати економічну блокаду, але дозволити переміщення людей, виплату пенсій, 22% - що слід підтримувати торгівлю продовольством, антрацитом та зберігати гуманітарні зв’язки , близько 20% - що всі види зв’язків з ОРДіЛО треба максимально розвивати. Прихильників блокади найбільше на заході – 30%, схід натомість прагне інтеграції – 33%.

 

Шляхи встановлення миру на Донбасі

 

Ефективними рішеннями для встановлення миру на Донбасі опитані українці вважають міжнародний тиск на РФ (32%) та відбудову нормального життя на підконтрольних територіях (30%). Інші варіанти, такі як силове відновлення контролю над ОРДЛО, проведення там законних виборів, надання цим територіям особливого статусу чи відокремлення тощо, не набрали й по 15%. Найменше прихильників у сценаріїв відмови від перспективи членства в НАТО й закріплення нейтрального статусу в Конституції (6%), надання російській мові статусу другої державної (6%), припинення виплат мешканцям ОРДЛО (7%), амністії бойовикам (7%).

 

Утім, за особливий статус «ДНР-ЛНР» у складі України висловилася значна частина мешканців сходу – майже 24%. Водночас, на півдні підтримали проведення виборів в ОРДіЛО (22%), федералізацію України (21%) та державний статус російської мови (22%).

 

Понад 60% опитаних позитивно ставляться до ідеї введення на Донбас міжнародних миротворчих сил, майже 20% проти такого кроку, приблизно стільки ж не визначилися. Варто зазначити, що у 2015 році, згідно з опитуванням «Демініціатив», прихильників миротворчого контингенту було трохи більше 57%, щороку ця частка зростає, а противників, відповідно, меншає.

 

Станом на 2018 рік ідею з миротворцями найбільше підтримують західні регіони – 79% за і 3% проти. Водночас, на сході більшість проти цього кроку – майже 40%, і лише 33% висловили підтримку. «Очевидно, що на цих територіях працюють антизахідні стереотипи, над цим треба працювати», – прокоментував цифри науковий директор «Демініціатив» Олексій Гарань.

 

Читайте також: Донбас не чує. Чому в України проблеми з комунікацією

 

Крім того, в лютому 2018 року фонд «Демократичні ініціативи» за підтримки USAID провів вісім фокус-групових інтерв’ю у підконтрольних уряду містах Донбасу, щоб дослідити, як респонденти оцінюють суспільні настрої мешканців окупованих територій.

 

«Поштовхом для дослідження стали результати опитування, яке ми проводили у 2017 році на Донбасі. У ньому ми виявили, що фактично кожен другий громадянин на Донбасі має родичів, близьких чи знайомих, які живуть на непідконтрольних територіях. Більше того, ми побачили динаміку комунікацій між ними. Інші дослідження, не тільки наше, показують, що контакти між людьми по обидва боки лінії розмежування підтримуються регулярно, близько 40% регулярно їх підтримують, непостійно – близько 30%. Сумарно – абсолютна більшість продовжують контактувати, обмінюватися думками. Для нас це стало дуже важливою ниточкою, за яку ми вирішили потягти, щоб отримати розуміння контексту і змісту цієї комунікації», – пояснив політичний аналітик Фонду «Демократичні ініціативи» Руслан Кермач.

 

Комунікація з мешканцями ОРДЛО

 

Мешканці Донбасу розповіли, що спілкуються з родичами та знайомими по той бік лінії розмежування телефоном, через Skype, соціальні мережі та месенджери (Viber, WhatsApp тощо). Частина респондентів спілкуються з ними під час особистих зустрічей, коли ті приїздять на підконтрольну Україні територію, наприклад, по пенсію. Один із опитаних розповів, що їздить на окуповану територію відвідувати знайомих.

 

Щодо тем розмов респонденти зазначили, що їхні співрозмовники по той бік лінії розмежування уникають політичних тем, намагаються не критикувати владу, поширена думка, що розмови прослуховуються. Дехто відзначає, що люди, які приїздять з ОРДЛО, часто залякані та скуті. Водночас висловлюється думка, що люди з непідконтрольних територій «втомилися мовчати».

 

«Знаете, они боятся ещё сильно раскрываться, … потому что ей завтра ещё ехать туда и, не дай Бог, ее товарищ стуканет, что она там сказала лишнее слово, и ей скажут, що она там так» (тут і далі курсивом цитати респондентів – Ред.)

 

Таким чином, автори звіту припускають, що через обмеженість спілкування респонденти можуть бути не до кінця обізнаними щодо поглядів своїх знайомих з ОРДЛО.

 

Щодо впливу конфлікту на відносини між людьми, респонденти зазначили, що зберегли стосунки з тими родичами і знайомими, з ким у них спільні погляди. А з тими, хто має протилежну думку, намагаються не обговорювати спірні питання чи політику. Дехто перестав спілкуватися з родичами через політичні погляди. Є люди, які перестали зважати на ідеологічні суперечності й вивели на перший план побут і питання допомоги рідним.

 

«Изменились, можно даже сказать, что с некоторыми даже в корне изменились. С некоторыми вообще перестали общаться. С некоторыми, наоборот, стали ближе и роднее, потому что у нас совпадают точки зрения».

 

Як змінилося життя мешканців окупованих територій

 

Респонденти вважають, що деякі групи населення виграли внаслідок початку війни, а деякі програли. Найбільшу вигоду, на їхню думку, мають представники військових, силових структур та «держорганів» так званих «ДНР-ЛНР».

 

«…есть процентов 20, которые попали в военизированные силы, силовые структуры. Вот там совcем другой уровень жизни. Они живут шикарней, чем жили до этого. И считают, чтобы Украина никогда не возвращалась, иначе их «сливки» закончатся»

 

Також вони вважають, що від’їзд багатьох мешканців регіону створив кращі кар’єрні умови для тих, хто залишився. До того ж, на їхню думку, у вигідному становищі опинилися ті, хто захопив бізнеси попередніх власників за відсутності правового поля на окупованих територіях. Також вони розповіли про місцевих пенсіонерів, які отримують українську пенсію разом із виплатами так званої місцевої влади. Висококваліфіковані спеціалісти – програмісти, стоматологи – не зазнали матеріальних втрат, бо лишилися затребуваними, вважають опитані.

 

Читайте також: Відшкодування за війну

 

Водночас, на думку респондентів, погіршилося становище пенсіонерів, які не отримують українську пенсію, людей із низькооплачуваною роботою чи взагалі без роботи, «бюджетників». Разом із тим, мешканці непідконтрольних районів скаржаться на тиск місцевих «органів» на малий бізнес. Згадувалося про тяжке становище людей, які живуть поблизу лінії розмежування і потерпають через обстріли, відсутність комунальних послуг.

 

Причини конфлікту та ставлення до нього

 

Найчастіше причиною конфлікту на непідконтрольних територіях вважають протести на Євромайдані та прагнення України вступити в ЄС. Ще одним поясненням було те, що нова влада нібито хотіла заборонити російську мову і культуру, також звучали відповіді про «радикалізм» і «націоналізм».

 

«…причины конфликта, когда у нас хотели забрать родной наш язык и нашу культуру. То есть как угроза основе существования Донбасса».

 

Озвучувалась думка про те, що «Донбас годує Україну», а Україна його «ображає», тому регіон захотів автономії, також популярною є теза про Київ, який «не чує Донбас». З іншого боку, говорили про провину тих, хто обіцяв Донбасу приєднання до РФ.

 

Дехто називав причиною конфлікт між Росією і США: мовляв, Донбас став буфером, аби НАТО не дійшло до РФ.

 

«Это ж все организовано Америкой. А Путин что должен был в этой ситуации сделать? Раз с этой стороны зашла Америка, он должен был свои границы защищать. И он создал эту буферную зону со стороны России для того, чтобы НАТО не попало. Донецкая зона – как буфер между Россией и НАТО».

 

Інші вважають тривалий конфлікт бізнесовим інтересом певних груп. Хтось узагалі не розуміє причин конфлікту й не схиляється до жодних пояснень.

 

Автори відзначають, що багато пояснень повторюють тези, які широко тиражувалися на Донбасі ще до конфлікту, які мають пропагандистське походження. До того ж, ніхто не називає причиною конфлікту російську агресію, але визнається прагнення частини Донбасу приєднатися до РФ. Більшість не пов’язує причини конфлікту з населенням Донбасу, вказуючи лише на зовнішні чинники.

 

Спостерігається погіршення ставлення до України під впливом пропаганди чи через недостатні зусилля України для повернення цих територій. З іншого боку, є бажання повернутися в Україну, до нормального життя, розчарування у «республіках».

 

«Я все-таки думаю, и из круга моего общения, что все равно большая часть ждет возвращения в Украину. Все равно»

 

Також є мешканці ОРДЛО, які не проти повернутися в Україну, але тільки не за нинішньої влади. Дехто, навпаки, згоден на будь-яку владу, яка забезпечить мир на Донбасі.

 

«…По большей части, еще бытует такое мнение, что нам все равно, кто придет. Главное – чтобы не стреляли. Мира очень сильно ждут люди».

 

Проблеми людей на окупованих територіях

 

Найважливішим питанням для мешканців ОРДіЛО є припинення бойових дій і повернення до мирного життя. Такою ж проблемою є забезпечення нормальних умов життя, відновлення зруйнованого. Для декого першочергово проблемою була відсутність телефонного зв’язку (в момент опитування в ОРДіЛО тимчасово припинив роботу мобільний оператор Vodafone). Ще однією важливою темою є можливість працевлаштування.

 

«…одноклассник живет в Донецке и говорит, ну раньше он там на шахте работал, все замечательно было, хорошо. А сейчас ему там 37 лет получается, говорит, что работы нет вообще, есть работа, только связанная с военными делами – возить снаряды, брать автоматы, идти ложиться, копать окопы…»

 

Ті, в кого є діти, турбуються про їхнє майбутнє, зокрема, про освіту. Також мешканці купованих територій мали труднощі з оформленням українських документів. Крім того, люди не відчувають стабільності й не можуть планувати майбутнє.

 

Читайте також: Для Гааги. Свідчення про воєнні злочини на Донбасі

 

Також поширеним є страх за життя, люди бояться наступу української армії та супутніх руйнувань.

 

«…очень напугало принятие закона о деоккупации Донбасса (ЗУ «Про особливості державної політики щодо забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях в Донецькій і Луганській областях – авт.»), в рамках которого дали большие полномочия воинским формированиям, которые будут (…) Послушали по телевизору, где рассказали, что Украина скоро на нас нападет, а на Украине приняли закон в подтверждение этого, поэтому люди очень этого боятся».

 

Існує страх висловлювати критику, обговорювати політичні питання, щоб не бути репресованим окупаційною владою. Дехто боїться, що конфлікт затягнеться надовго. Інші бояться приходу американців чи диверсій українських ДРГ, є страх перед СБУ. Є страх репресій щодо сімей «ополченців» у разі відновлення української влади, оскільки багато хто має родичів у незаконних збройних формуваннях. Також велике занепокоєння викликає можливість закриття КПВВ і неможливість відвідувати контрольовані Україною території.

 

Очікування від майбутнього

 

Основне сподівання мешканців ОРДіЛО – мир і повернення до доконфліктного періоду. За словами одного з респондентів, є ті, хто хоче повернення в Україну, дехто хоче жити в Росії, а частина вірить у «республіку», яка начебто колись буде визнаною.

 

«Мои родственники больше склоняются к Украине. Чтобы все было спокойно, потому что в Украине для них больше перспектив. Потому что Россия… Поманила и бросила».

«Ну есть же люди, которые надеются на то, что всё-таки «ЛНР» и «ДНР» станет Россией и расцветет».

«…они верят в укрепление своего государства какого-то, считают себя молодой республикой, хотят подняться на ноги, ну то есть конкурировать с большими городами, со страной, так скажем. Они как бы не против остаться на Украине, да, но при этом всём они хотят свою республику, ну то есть, чтобы самостоятельно принимать какие-то решения, вот и всё, они хотят поднять свою экономику»

 

Частина мешканців ОРДіЛО не вірить у введення миротворців або непокоїться через це, хтось навпаки – підтримує ідею іноземного контингенту.

 

Респонденти вважають, що на окупованих територіях дітям у школах нав’язують місцеву пропаганду замість освіти.

 

«…пришли они в 6 лет в школу, у них портрет Моторолы на стене, ой, этого, извините, Захарченко (т.зв. «глава» самопроголошеної «ДНР» – авт.). И им рассказывают историю, открывают учебник, вот смотрите, у нас такое произошло, вот герой республики. А ребенок же это воспринимает…»

 

На думку респондентів, на території ОРДЛО є ті, хто докладає зусиль, щоб отримати український диплом. Але частина орієнтується на подальше навчання в Росії. Ті, хто вступають у вищі навчальні заклади на території ОРДЛО, здебільшого сподіваються якимось чином у подальшому отримати російський диплом. На думку респондентів, молодь бачить свої перспективи у роботі в Росії, на військовій службі чи іншій роботі на території самопроголошених «республік».

 

 

Рекомендації державі: захистити Донбас від російського впливу

 

Як зазначив експерт Національного інституту стратегічних досліджень Петро Бурковський, станом на середину 2018 року в громадській думці мешканців Донбасу одним із домінуючих переконань є те, що по обидва боки лінії фронту носії влади не переймаються їхніми проблемами і не збираються захищати їхні інтереси. «Респонденти наводять чимало прикладів з власного життя, як порушуються їхні права як органами влади України, так і окупаційними адміністраціями. Це проблема. На окупаційні адміністрації ми вплинути не можемо, а що стосується наших правоохоронних органів, то очевидно, що якби ми працювали ефективно, то такої ситуації не було б», – зазначив він.

 

За його словами, Росії на цей момент вдається серед значної частини мешканців Донбасу позиціонувати себе як третя сила, яка напряму не причетна до конфлікту. «Тобто через чотири роки війни ми бачимо, що значною кількістю громадян на Донбасі, яка також транслює погляди своїх родичів чи друзів із окупованих територій, це показують опитування – Росія не розглядається як агресор і сторона, яка веде війну проти України», – підсумував експерт. Він наголосив, що ці настрої з’явилися на Донбасі не в 2014 році, а нав’язувалися впродовж всього правління Владіміра Путіна в РФ.

 

«З іншого боку, в нас є дивна інформаційна ситуація, що показують якісні та кількісні дослідження. З одного боку, населення Донбасу отримує переважно негативну інформацію про стан справ в Україні із центральних приватних телеканалів. З іншого боку, вони мають можливість отримувати інформацію з російських і сепаратистських телеканалів про те, як все добре в Росії та на окупованих територіях, як все погано в Україні. На жаль, це використовується певними політичними силами», – додав Бурковський.

 

Читайте також: Вороги народу і культ особи

 

Він підкреслює, що на Донбасі громадська думка нерозривно пов’язує припинення війни з відновленням добробуту. «Тобто війна в головах людей закінчиться не тоді, коли припинять стріляти, хоча це важливо, а тоді, коли відновиться соціально-економічна стабільність, до якої вони звикли. Цим також користуються певні політики, які розказують, що «ми принесемо мир, і все стане добре в соціально-економічному плані» На людей це діє на емоційному рівні», – каже він. Але, додає він, під час розмов мешканці Донбасу говорять, що важко зрозуміти, як досягнути миру, якщо війна перетворилася для деяких її учасників, особливо на окупованих територіях, на джерело прибутку і добробуту.

 

За словами експерта, Росія використовує настрої на Донбасі, щоб нагнітати страх, інсценізувати перемир’я, демонструючи свою «добру волю», і таким чином дискредитує будь-які миротворчі процеси. «Виглядає так, що миротворчий процес у рамках мінських угод в очах мешканців Донбасу повністю дискредитований, тут державі варто було б прийняти принципове рішення, сказати людям правду чи щось близьке до правди, що миру не буде доти, доки в Росії зберігається режим Путіна, оскільки війна на Донбасі – це прояв його політики і жоден миротворчий процес не має сенсу. Так як в Ізраїлі немає жодного сумніву, що війни будуть продовжуватися доти, доки є сусідні арабські країни, які вважають, що держави Ізраїль не має існувати. Так само Росія при Путіні вважає, що Україна не має існувати», – говорить Бурковський.

 

Також, за його словами, багато активістів на Донбасі розраховують на більш активну роль держави в дотримані законності, суверенітету і захисту законності від російського впливу та підривної роботи сепаратистів. Зокрема, вони кажуть, що хотіли б бачити головами місцевих адміністрацій людей, які мають досвід управління, військового чи підприємницького, та нульову толерантність до корупції.