Суспільство

  ▪   Роман Малко

Врятувати біорізноманіття

Фото автора
Навіщо Україні запроваджувати положення Оселищної та Пташиної директив та як це змінить систему охорони природи
Матеріал друкованого видання
№ 23 (551)
від 7 червня

За останні кілька сотень років світ, у якому живе людина, змінився до невпізнання. У цьому, безперечно, багато плюсів, жити стало зручніше, комфортніше, цікавіше й у чомусь навіть безпечніше. Принаймні тривалість життя Homo sapiens суттєво збільшилася. Але, підкорюючи нові вершини, людство навіть не помітило, наскільки багато зуміло втратити, опинившись фактично на межі, за якою, якщо не збавити темп, може все безславно закінчитися. Численні виклики, що постали перед мешканцями планети, нині вже не лише страшилки. Надмірне втручання в природне середовище, порушення його умов і законів, а також нестримне забруднення не тільки стають причиною втрати біологічного різноманіття, а й найперше ставлять під загрозу існування самої людини.


Наприклад, зникнення окремих видів комашок, коли йдеться про щось глобальне, на перший погляд, може видатися дрібничкою, про яку не варто й думати, але порушення балансу — це завжди погано. І ніхто насправді не знає, якою катастрофою може закінчитися така «дрібничка», де та чим зрештою доведеться розплачуватися людині. Швидкість, із якою безслідно зникають різні види тварин та рослин у всьому світі, лише зростає. За даними Міжнародного союзу охорони природи (IUCN), тільки в Європі 15% ссавців, 13% птахів, 37% прісноводних риб і 23% земноводних під загрозою зникнення.

 


Звісно, відкрутити годинник назад і виправити допущені помилки неможливо. Але принаймні зупинити процес знищення та спробувати зберегти природу хоча б у такому стані, у якому вона є сьогодні, можна. Навіщо? Бо біологічне різноманіття — природна спадщина, яку треба передати своїм дітям, майбутнім поколінням, враховуючи притаманну їй цінність і ті екосистемні послуги, які вона надає (постачання продовольством, забезпечення якості повітря, очищення води, запилення рослин та відпочинок). Це глобальне завдання, і, звісно, жодна країна самостійно з ним не впорається. Потрібні лише спільні зусилля та системна робота.

 

Читайте також: Випробування кримської природи. Заповідники півострова у полоні РФ


Наявна нині в Україні пострадянська система під назвою «заповідники» неефективна. Лише використовуючи систему заборон щодо діяльності людини на певних обмежених територіях, зберегти біорізноманіття країни не вдасться. Частка заповідної території незначна — 6,8%, але птахи й тварини живуть не тільки там, і їх точно не цікавить, де межа заповідника, заказника чи парку й де їм нібито безпечно перебувати, а де ні. Вони звикли мешкати там, де комфортно. А завдання людини, якщо вона справді хоче зберегти все те, що ще не знищила, — якось цьому посприяти. Звісно, заповідники, заказники та парки нікуди не дінуться, вони паралельно функціонуватимуть, як і в Європі, де національні системи в усіх країнах діють незалежно від мережі природоохоронних територій, але це вже зовсім інша історія.

 


Як розповів Тижню Василь Костюшин, заввідділу моніторингу та охорони тваринного світу Інституту зоо­логії ім. І. І. Шмальгаузена НАН України, «стверджувати, що в нас існує якась ідеальна система у сфері охорони природи, не доводиться. Ми маємо систему заповідних об’єктів, але працює вона доволі слабо. Її площа невелика, займає близько 6% площі країни, і 3% із цього належать об’єктам, які ніяк не контролюються, — заказникам та урочищам. Тобто те, за що відповідає землекористувач, який насправді ні за що особливо не відповідає. І тільки 3% об’єктів рангу регіональних чи національних парків, біосферних заповідників мають свій штат охорони, і де краще, де гірше робота ведеться.

 

Читайте також: Заповідники Криму: підсумки двох років анексії

 

Також ми маємо Червону книгу, яка в принципі не працює, за винятком того, що ми використовуємо перелік червонокнижних видів для створення нових заповідних об’єктів. Але охорона цих видів практично нічим не забезпечена. Тільки у відомстві Мінприроди близько 40 національних парків, на які щороку витрачається десятки мільйонів гривень. І в мене до них завжди було питання: як це подіяло на існування червонокнижних видів, де збільшилася їх чисельність? Такої інформації немає. Я вже мовчу про решту 8 тис. об’єктів, які становлять урочища й заказники, тощо. Коли їх створюють, то пишуть, що там є такі-то червонокнижні види тварин чи рослин, але ніхто як слід не знає, що на тих територіях відбувається через 10 років».

 


У ЄС уже багато років функціонує система, яка довела свою ефективність і яка покликана зберегти природу в тому стані, у якому вона є. Нині Україна долучається до неї, намагаючись розбудувати на своїй території відповідні механізми. І не лише тому, що, підписавши Угоду про асоціацію з ЄС, зобов’язалася вжити заходів щодо наближення національного законодавства в секторі «Охорона природи» в частині двох директив ЄС: № 2009/147/ЄС про захист диких птахів і № 92/43/ЄС про збереження природного середовища існування дикої флори та фауни (Пташина й Оселищна директиви). А найперше тому, що це щонайменше чудова нагода впорядкувати стан речей у природоохоронній сфері.

 

Про що йдеться


1979-го було ухвалено Бернську конвенцію, мета якої — сприяти міждержавній співпраці в збереженні дикої флори й фауни та їхнього природного місця існування. Для її втілення 1989 року почалося створення спеціального інструменту для захисту природоохоронного середо­вища під назвою Смарагдова мережа Європи (СМЄ). Її завданням є забезпечення довгострокового виживання видів і природних оселищ (середовищ їхнього існування чи біотопів), які потребують особливих заходів збереження.

 

 

Як екологічна мережа, СМЄ є системою взаємопов’язаних когерентних територій, що підлягають управлінню, моніторингу та обліку й розгортаються на територіях країн-членів і держав — спостерігачів Бернської конвенції, а це 28 країн — членів ЄС, 18 інших європейських держав і 4 африканські. Крім того, у країнах ЄС створена власна екологічна мережа — Natura 2000, яка фактично входить до території СМЄ, оскільки ці дві мережі цілком сумісні й успішно взаємодіють. Наразі до Смарагдової мережі Європи входить 3500 об’єктів, із них 271 розташований на території України.

 

Як працює система?


Визначенням територій, які потребують особливої уваги, займаються науковці. Проаналізувавши на основі досліджень інформацію з кожного виду, який потребує охорони (є рідкісним або таким, що зникає), і розробивши карту його місцеперебування, вони визначають найкритичніші точки для його виживання. Наступним кроком є оцінка європейськими експертами на біогеографічному рівні потенціалу об’єктів, призначених для збереження видів і місць їхнього перебування в сприятливому природоохоронному статусі.

 


У визначений Бернською конвенцією перелік наразі входить 283 види, які потребують збереження в Україні: 26 видів риб, 49 видів безхребетних, 26 видів ссавців, 60 видів рослин, 112 видів птахів, 6 видів амфібій і 4 види рептилій. Також, відповідно до Резолюцій Бернської конвенції, в Україні є 116 типів середовищ проживання, що потребують охорони. Охороняти всю територію, пов’язану з тим чи іншим видом, немає потреби — тільки ті місця, які справді забезпечать, наприклад, шляхи міграції чи зони відтворення тощо. Звісно, аналіз проводиться не тільки в межах країни, а й у прив’язці до сусідів. І так вид за видом, оселище за оселищем складається картина по всій країні в межах біографічного регіону та в межах Європи. Ці території потім іменуватимуться об’єктами чи територіями Смарагдової мережі (термін ще в розробці), а суто в ЄС — об’єктами Natura 2000.

У визначений Бернською конвенцією перелік входить 283 види, які потребують збереження в Україні: 26 видів риб, 49 видів безхребетних, 26 видів ссавців, 60 видів рослин, 112 видів птахів, 6 видів амфібій і 4 види рептилій


Визначені території не стають автоматично закриті, як заповідники, стверджують у Мінприроди. Про це жодним чином не йдеться, адже в їхнє коло можуть потрапити й сільгоспугіддя, поля та садочки. І якщо це чиясь приватна власність, теж не проблема. Дослідивши, що потрібно, аби конкретний вид пташок чи тварин нормально почувався на певній території, науковці, створивши менеджмент-план, можуть здебільшого твердити, що робити на цій території взагалі нічого не треба. Якщо вид нормально почувається, то жодних обмежень не потрібно. Якщо ж учені визначать, що без обмежень не обійтися: наприклад, для збереження певних комах чи птахів, які гніздяться на землі, краще косити траву не в травні, а в червні, тоді тільки доведеться домовлятися з власником землі про певні поступки. У Європі в таких випадках вмикається режим перемовин. Там навіть компенсують власникам певні витрати чи збитки, якщо вони зможуть довести їх, але тільки за той вид діяльності, який науковці заборонили. В Україні цей механізм також закладений у законі, але поки що не працює.

 


Інший механізм, який уже запрацював, — оцінювання впливу на довкілля, що відбувається, коли розробляються проекти, котрі стосуються об’єктів Смарагдової мережі. Такі проекти підлягають обов’язковому глибокому аналізу науковців, які повинні зрозуміти, як проект впливатиме на ці види оселищ. Якщо науковці скажуть «не можна» — це зовсім не вирок. Розробник може трохи відкоригувати свій проект із урахуванням інтересів збереження довкілля. Або йому можуть запропонувати якісь компенсаційні заходи (про гроші не йдеться), відновити таке саме оселище в іншому місці.

 


Але найважливіший момент — створення системи моніторингу, якої в Україні практично немає. Після розпаду СРСР система збору інформації, аналізу й фінансування зникла. Ми не знаємо, що в нас відбувається з видами, і зараз намагаємося створити систему заново. Якщо не буде моніторингу, то всі ці дії не матимуть сенсу, адже ми все одно не знати­мемо, як вони впливають на навколишнє середовище.

 

Читайте також: Бузький Гард. Острів степових скарбів


«Якщо говорити про європейські підходи, — каже Костюшин, — Пташину й Оселищну директиви (Бернської конвенції), то там раз на шість років кожна країна повин­на в чіткій формі відзвітувати, що відбувається з тим чи іншим видом і загалом із системою. А щоб відповісти на ці питання, треба вкладати гроші в моніторинг стану видів і об’єктів Смарагдової мережі».

 


Тому створення системи збору інформації з усієї країни, її аналізу відповідно до міжнародних стандартів і правильного використання — це ще одне важливе й, мабуть, найважче з усіх завдань. З метою вирішення цього питання Україна співпрацює з Європейським агентством із природного середовища через фінансований ЄС проект. Робота в межах проекту спрямована на розвиток потоків даних і впровадження регулярно оновлюваних і порівняльних показників стану біорізноманіття та заходів щодо його збереження.

 

Читайте також: Земля прихованих скарбів


У країнах, які вступали в ЄС, здебільшого для цього створювали окреме агентство. У нас також була державна служба заповідної справи, яка могла б цим займатися, але її, на жаль, ліквідували. Зараз на цілу країну 21 людина, яка опікується всіма заповідними територіями, не враховуючи штатів заповідників і національних парків, яких, утім, не так багато порівняно зі всіма іншими територіями. Лише місяць тому передано певні повноваження в області, аби спеціалісти, які там є, могли цим займатися. Поки що, на жаль, політичної волі й можливості створити агентство немає, але, напевно, цього не уникнути.

 

Смарагдова мережа України


2017 року на засіданні Постійного комітету Бернської конвенції були затверджені переліки об’єктів Смарагдової мережі Європи для України, Білорусі, Грузії, Норвегії та Швейцарії. Український перелік складається з 271 території площею 6,2 млн га, або близько 10% України. Як зазначають експерти Мінприроди, ця мережа неповна та потребує розширення в частині пошуку нових територій для збереження окремих видів і природних оселищ, для яких на біогеографічних семінарах Бернською конвенцією визначено недостатній рівень представленості в мережі запропонованих природоохоронних територій. Для цього громадська ініціатива Emerald-Natura 2000 in Ukraine розпочала підготовку так званого тіньового списку територій, які пропонується включити до Смарагдової мережі України. На сьогодні Мінприроди дістало пропозиції щодо 95 нових об’єктів площею понад 2 млн га.

 


В Україні Смарагдова мережа розробляється з 2009-го, але лише віднедавна процес став набирати якихось конкретних обрисів. Зараз реалізовані або на стадії реалізації кілька відповідних проектів ЄС, що допомагають Україні в цій діяльності. Допомога надається як на експертному, так і на законодавчому рівні:


1. Програма ЄС/Ради Європи для країн Східної Європи, Кавказу та Європейської частини Росії «Смарагдова мережа: Фаза II» до 31 грудня 2016 року. У межах проекту було визначено 271 територію — кандидата Смарагдової мережі площею 6,2 млн га, або близько 10% України, які 2016-го дістали статус територій Смарагдової мережі Європи.


2. Проект технічної допомоги ЄС «Додаткова підтримка Міністерства екології та природних ресурсів України у впровадженні Секторальної бюджетної підтримки» розпочався 21 січня 2012-го, а завершився 21 листопада 2015 року. У його межах було оцінено ступінь відповідності законодавства України вимогам Пташиної та Оселищної директив, намічено шляхи його удосконалення, проводилася інформаційна кампанія.


3. Проект «Визначення і класифікація типів оселищ в Україні: введення стандартів та методології Європейського Союзу (пілотний проект в Українських Карпатах)».


4. Проект ЄС «Підтримка України в апроксимації напрацьованого законодавства ЄС у сфері навколишнього середовища» стартував у жовтні 2015-го. Його мета полягає в наданні підтримки Міністерству екології та природних ресурсів й іншим установам, відповідальним за виконання екологічних вимог, передбачених гл. 6 («Навколишнє середовище») Угоди про асоціацію. Діяльність проекту зосереджена в трьох напрямах: горизонтальні питання, управління водними та природними ресурсами. У його межах розробляються проекти нормативно-правових актів для наближення національного законодавства до вимог Оселищної та Пташиної директив ЄС, організовують тренінги для науковців, працівників місцевих органів влади, громадськості тощо.


Щодо законодавчого забезпечення, то розроблено й винесено на обговорення проект Закону України «Про території Смарагдової мережі», який має забезпечити функціонування мережі природоохоронних територій, наближеної до Natura 2000, що функціонує в країнах ЄС. Паралельно ведеться робота над внесенням доповнень до чинного законодавства, які мали б посприяти кращому збереженню окремих видів. Ідеться, наприклад, про впорядкування обмежень щодо полювання.

 


Безумовно, усе це потребує чималих коштів. Лише на розробку та впровадження менеджмент-планів проекту «Смарагдова мережа» на наступні 10 років необхідно €18,8 млн, або €1,9 млн на рік. Експерти кажуть, що ці витрати стануть меншими, оскільки менеджмент-плани можуть бути складовою частиною інших проектних і планових документів, на які вже виділяються кошти, і все-таки це немалі гроші. Частину витрат, звісно, покриває держава, але без допомоги партнерів тут не обійтися. Принаймні жодна країна, яка вже пройшла схожий шлях, не змогла зробити це власними силами. Польщі допомагала Франція, Словаччині — ЄС. Україна також сподівається на допомогу країн Європи і, можливо, деяких міжнародних структур. Власне, європейці вже допомагають, і не лише грошима, зокрема добре налагоджена постійна експертна допомога.


Хоч як це дивно, але запровадження нових інструментів, дієвіших та гнучкіших правових режимів системи охорони природи — це не лише данина часу й вимушена необхідність, спрямована на захист і збереження екосистеми, це ще й економічна вигода. За даними, що розміщені на офіційному сайті ЄС, вигоди Natura 2000 у ЄС оцінено в €200–300 млрд на рік. Мережа втримує до 9,6 млрд т вуглецю (35 млрд т СО2), що становить €600–1130 млрд (за цінами 2010-го), а надходження від відвідувачів територій Natura 2000 у 2006-му дорівнювали €50–85 млрд на рік. Зокрема, у Бельгії вигоди від відновлення водно-болотного угіддя лише однієї території Natura 2000 становлять від €640 тис. до €1,65 млн на рік унаслідок зменшення негативних наслідків повені. Ну а загалом коштом обслуговування відвідувачів Natura 2000 ЄС утримує від 800 тис. до 2 млн робочих місць.

-------

Цю статтю було підготовлено в рамках проекту «Східне сусідство». Думки, висловлені в статті, належать виключно автору.